РефератыИсторияКиКирило-Мефодіївське товариство

Кирило-Мефодіївське товариство

Кирило-Мефодіївське товариство

вступ


З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про тає
мне товариство, існування якого він, ніби, випадково дізнався. Поліція одразу ж заарештувала провідних член
ів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування товариства св. Кирила та Мефоді
я в Київі. Це була перша у Новій істроіїї України сугубо українська ідеологічна організація.


Основна частина


Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності ш
ирокого підпільного руху були перебільшеними.Товариство складалося всього з десятка активн
их членів та кількох десятків співчуваючих. Це були молоді українські інтелегенти. 30-річний історик Микола Костомаров незадовго до свого арешту отримав кафедру у Київському університеті. 22-річний Василь Білозерський у дні створення товариства, за спогадами Костомарова, жив у Київі “по окончании курса в университете… в надежде найти себе служебное место”, яке й знайшол у Полтаві, де до арешту викладав у кадетському корпусі. Микола Гулак перебував на службі в канцелярії київського генерал-губернатора на посаді перекладача археографічной комісії. Хоч два інших інтелігенти — викладач гімназії та письменник Пан
телеймон Куліш і вже добре знан
ий поет Тарас Шевчен
ко — підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували.


У 1846 році “заговорщики” створили братство ім. Кирила та Мефодія, члени якого сповідували гуманістичну ідеологію, що базувалась на ідеях християнства – любові до ближнього, щирого прощення людських помилок. Соціальний склад братсва – різночинці, дворяни. Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльн
ості. Протягом приблизн
о 14 місяців його і
снування “браття” збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час одніє
ї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своє
ї програми.


Серед цих положень особливої уваги заслуговує написаний Костомаровим “Закон
Божий (Книга Буття україн
ського народу)”.
Написаний в дусі романтизму та ідеалізму того часу, пройнятий шануванням християнських цінностей і панслов'янськими елементами, цей твір, що зазнав сильного впливу польських моделей, закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому
конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Націон
альне питання, що з усією очевидністю привернуло найбільшу увагу товариства, ставилося на широкий контекст панславізму: “Всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов'ян
ську федераці
ю з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах”.
Столицею федерації мав стати Київ.


На думку кирило-мефодіївців, сучасне їм українське суспільство, найбільш пригнічене і найбільш егалітарне серед усіх слов’янських суспільств, водночас є й “найрівноправнішим”, оскільки не має своєї особистої знаті.Ось чому у програмі Кирило-Мефодіївського товариства провідна роль відводилася Україні: саме вона мала очолити рух усіх слов’янських народів до майбутньої рівноправої федерації.


Подібне до Христового, воскресіння ціє
ї країни описувалося у псевдобіблійному
стилі: “І зруйнували Україну. Але то лише здавалося... бо голос Україн
и не змовк. Встане Україна з своє
ї домовини і закличе братів-слов'ян; почувши її заклик, повстануть всі слов'яни... і стане Україна самостійною республікою у слов'янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, і казатимуть: “Дивіться, відкинутий будівельн
иками
камінь став наріжним каменем”. Таке мессіанське
бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надмі
рн
о ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка

й ще кількох, сумнівалися у здатн
ості своїх “м'яких” і “поетичних” співвітчизників існувати н
езалежн
о.


Погоджуючися щодо загальн
их засад, учасники групи, однак, розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і
найголовнішим; у питаннях досягнення політичної мети погляди членів товариства розбігалися. Представники помірковано-ліберального крила, яке представляли М.Костомаров, В.Білозерський виступали за реформи. Першоочерговим для них були є
дність і братство слов'ян. Т.Г.Шевчен
ко за поглядами належав до радикального крила братства, тому що в своїх поезіях він щиро співчував пригнобленим народним масам, виправдовував жорстокість народних рухів і закликав народ до сокири, палко вимагав соціальн
ого й національного звільнення україн
ців, н
аголошував на важливості розвитку україн
ської культури. Більшість
висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й “моральн
ий приклад”, який вони подаватимуть властям, — це найдійовіші
засоби досягнення поставлен
ої мети. На відмін
у від н
их Шевченко і Гулак
представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані змін
и.


Втім ці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсумн
івно об'є
днували спільн
і цінн
ості та ідеали й, що найхарактерніше, бажанн
я покращити соціально-економічну,
культурну й політичну долю України.


Відносно безн
евинний характер товариства царські власті вирішили покарати його провідних членів. При цьому суворість покарання була неодн
аковою. Костомаров, Куліш та інші помірковані дістали порівняно легкі вироки, що передбачали заслання вглиб Росії на рік і менше, після чого їм дозволялося продовжити попередні зан
яття, однак Костомаров все ж таки провів рік в “Петропавловке” . Гулака
засудили до трьох років ув'язнення у Шлісельбурзькій в’язниці. Та найсуворіше було покарано Шевченка, в якому цар і його
чин
овництво вбачали найнебезпечнішого
учасника тов
ариства. “Поэта Шевченко послали рядовым в Оренбург, а потом в Новопетровское укрепление, -- писав журнал “Колокол” у 1860р. – Николай І строжайше приказал, чтобы ему не позволяли ни писать, ни рисовать… Шевченко пробыл более десяти лет в такой нравственной пытке”. Фізичні й моральні муки цього засланн
я спричин
или передчасну сме
рть Шевченка у 1861 р.


Олександр ІІ дав амністію членам Кирило-Мефодіївського Братства,


які перебували на засланні.


висновок


Зн
ачення Кирило-Мефодіївського
товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти н
амагався розіграти карту украї
нофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.
Основна мета – об’єднаня слов’ян на засадах федерації при рівності та дотриманні прав і свобод громадян, скасування кріпацтва, та самодержавства, соціальне і національне визволення українського народу. Члени братства ідеалізували козацьку минувщину і в її суспільній організації вбачали майбутній суспільний устріій України.
Історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що це була перша спроба національного відродження України політичними засобами, на основі програми, статуту та інших документів.
Використанна література

1. Грушевський
М. Історія України—-
Руси:
У 10 т. Нью-Йорк, 1954.


2. Гуржій І. Україна в системі всеросійського ринку 60—90-х років XIX ст. К., 1968.


3. Ісасвич
Я. Братства та їхня роль в розвитку української культури XVI—XVIII ст. К., 1966.


4. Субтельний О. Украина история: К., 1994.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Кирило-Мефодіївське товариство

Слов:1065
Символов:8497
Размер:16.60 Кб.