РефератыИсторияЗаЗакріплення радянської влади в Україні 1929-1938

Закріплення радянської влади в Україні 1929-1938

1)Перехід до форсованої індустріалізації!!!Промисловий потенціал України формувався диспропорційно: посилювалися і розширювалися традиційно індустріальні райони — Донбас і Придніпров'я, а промисловість досить густо заселеного Правобережжя помітно відставала у темпах розвитку.Протягом перших п'ятирічок остаточно було зламано Механізм саморегуляції економіки. Наростаюча централізація економічного життя призвела до формування командно-адміністративної системи. У цей час особливо чітко виявляється тенденція фактичної монополізації центром управління промисловістю республіки. Вже в 1927—1928 pp. важка промисловість України (група «А») на 89% була в загальносоюзному підпорядкуванні, а група «Б» — на 50%. Командні методи управління економікою зумовлювала відчуженість робітничого класу від засобів виробництва, зниження життєвого рівня народу.Отже, процес індустріалізації в Україні, збігаючись із загальносоюзними тенденціями, мав і свої особливості: інвестування в промисловість республіки, особливо в початковий період індустріалізації, значної частини коштів; побудова в Україні у роки перших п'ятирічок більшості запланованих промислових об'єктів; нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки; поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей, витіснення приватного сектору.Наслідки індустріалізації були неоднозначними. З одного боку, це позитивні зрушення: вихід України на якісно новий рівень промислового розвитку, прогресивні зміни в структурі господарювання на користь промисловості, досягнення промисловістю республіки за головними індустріальними показниками європейського та світового рівня, урбанізація, швидке формування національного робітничого класу та ін. З іншого — форсована індустріалізація стимулювала появу багатьох негативних тенденцій: домінуюче, привілейоване становище виробництва засобів виробництва, побудова і реконструкція підприємств-монополістів, заморожування значних коштів у незавершених об'єктах, диспропорційне і нерівномірне формування промислового потенціалу республіки, наростаюча централізація економічного життя, повернення до командних методів управління, посилення експлуатації трудящих, поглиблення відчуженості робітничого класу від засобів виробництва. 2) Суцільна колективізація сільського господарства!!!Після так званої "шахтинської справи", процесу СВУ та інших каральних заходів маховик репресій почав набирати нових обертів у зв'язку з припиненням українізації під виглядом боротьби з "націонал-ухильництвом". 1933 р. наклав на себе руки зацькований звинуваченнями в націоналізмі активний діяч українського відродження 20-х років, член політбюро ЦК КП(б)У М. Скрипник. Те саме трапилося і з визначним українським письменником М Хвильовим. 1932 р. в Україні розпочалася (на рік раніше, ніж загалом в СРСР) масова чистка партійних рядів. З КП(б)У пачками виключали й заарештовували працівників різних сфер суспільного життя, які свого часу вступили до партії. Протягом 1932- 1936 pp. чисельність КП(б)У зменшилася більш як на половину.Репресії набули ще більшого розмаху у зв'язку з участю деяких українських керівників у невдалій спробі змістити з посади Й. Сталіна на ХУЛ з'їзді ВКП(б) й особливо після вбивства 1 грудня 1934 р. С. Кірова. За встановленим порядком розгляд справ про так звані "терористичні організації" і "терористичні акти" обмежувався 10-денним терміном, відмінялась участь прокурорів та адвокатів у цих справах, склалася практика винесення вироку за списками, скасовувалася можливість його перегляду, розстріл виконувався негайно.В середині грудня 1934 р. виїзна сесія військової колегії Верховного суду СРСР винесла вироки 37 діячам науки та культури України, з них 27 було розстріляно. 1935 р. зазнали репресій чимало державних працівників, представників творчої інтелігенції як учасники неіснуючого "Всеукраїнського боротьбистського центру" на чолі з Ю. Коцюбинським.У 30-ті роки в Україні було влаштовано гучні процеси, так би мовити, республіканського маспі табу, над учасниками більш як 100 вигаданих "центрів" і "комітетів". Крім слідчих і судових органів, діяли ще й так звані "трійки", які фактично без суду й слідства, часто за рознарядками, застосовували репресивні заходи до сотень тисяч людей.У другій половині 1937 р. було знищено весь склад ЦК КЩб)У й уряду УРСР. Вцілів лише Г. Петровський, якого звільнили з роботи й жорстоко переслідували.Нових нищівних ударів зазнала українська православна церква: було репресовано 72 митрополити, єпископи та архієпископи, 2 тис. священиків, до 1939 р. закрито близько 70% церков, які діяли в 20-х роках, спалено декілька тисяч ікон, зруйновано чимало храмів, інших пам'яток культури, були знищені Михайлівський золотоверхий собор, Микільський військовий собор та Братський Богоявленський монастир, на основі якого діяла Києво-Могилянська академія, Церква Богородиці Пирогощі, багато інших будівель у Києві та інших містах і селах України.Тільки в 1937-1938 pp. було репресовано декілька тисяч командирів частин Червоної Армії, розташованих в Україні. Фактично було знищено командування і штаби Київського та Харківського військових округів.Місцями масових страт українських селян, робітників, інтелігенції, державних і партійних працівників, командирів армії стали Биківня під Києвом, Рутченкове поле на околиці Донецька, балка "Суччя" під Луганськом, урочище Сандормох (Карелія) та ін.Мало що змінилося й після прийняття нової конституції України 1937 р. Непрямі вибори було замінено прямими при таємному голосуванні, скасовано категорію так званих "експлуататорських верств", яка раніше не мала права брати участі в політичному житті. Замість з'їздів рад різних рівнів почали діяти Верховна і місцеві ради, що збиралися на Сесії і формально мали деякі парламентські ознаки. Було проголошено основні права й обов'язки громадянина.Фактично ж положення цієї конституції не реалізовувалися. Сталінська система вирішувала суспільно-політичні й соціально-економічні проблеми на власний розсуд, незважаючи на конституційні норми.3) Голодомор 1932-1933 рр!!!Форсовані темпи і переважно адміністративні методи її здійснення призвели до катастрофічних наслідків — дезорганізації і деградації аграрного сектору на початку 30-х років. За період 1929—1932 pp. в Україніпоголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8% , коней — на 33,3%, свиней — на 62,3%, овець — на 74%. Річний валовий збір зернових культур в СРСР 1933 і 1934 pp. становив 680 млн. ц (найнижчі показники після голодного 1921 р.)У 1933 р. Сталін, намагаючись уникнути економічної катастрофи, відмовився від прискорених темпів індустріалізації і від безрозмірної продрозкладки. За таких умов колгоспи поступово почали виходити з кризи. Від України в державні засіки надійшло 1933 р. 317 млн. пудів хліба, 1935 р. — 462 млн., а 1937 р. — 496 млн. пудів. У 1935 р. в містах було скасовано запроваджен
у в 1928 р. карткову систему.Наприкінці 30-х років сільське господарство України вийшло на рівень продуктивності, який існував до початку суцільної колективізації. Ситуація покращувалася, але проблеми в аграрному секторі були ще досить значними: 1913 р. на одного жителя України було вирощено 684 кг зерна, 1927 р. — 615 кг, а 1940 р. — 639 кг. Про що свідчать ці цифри? По-перше, за цим показником навіть на початку 40-х років республіка не досягла дореволюційного рівня. По-друге, зберігалося відставання від західних країн. За даними 1934—1938 pp., на одного жителя вироблялося в Австралії — 702 кг, у США — 719 кг, в Аргентині — 1233 кг, у Канаді — 1298 кг зерна. По-третє, виробництво зерна в республіці у 20—30-ті роки відставало від раціональної норми — 1000 кг на рік на людину.Отже, у сталінській моделі побудови соціалізму домінуючою ланкою була форсована індустріалізація. Роль аграрного сектору полягала в «обслуговуванні» процесу індустріалізації і в збереженні в країні стабільної ситуації з продовольством. Тобто сільське господарство мало дати потрібну кількість хліба для експорту, для зростаючих промислових центрів і армії, а також забезпечити промисловість необхідною кількістю робочих рук і технічною сировиною. Головним наслідком колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття хазяїна, тривалими деградацією та дезорганізацією аграрного сектору.4) Політика у сфері культури та політична культура в 30-ті роки!!! Тоталітарний режим, сформований у СРСР у 20-30-ті роки, характеризувався тотальним відчуженням народу від власності й політичної влади, всеосяжним контролем компартійної верхівки над усіма сферами життя суспільства. Домінуючою рисою його була монополія на владу Комуністичної партії. Зрощування партійного і державного апаратів, монополізація політичної влади призвела до утвердження режиму беззаконня і політичного терору. Номенклатурний принцип (призначення та переміщення керівних кадрів з волі «вождя» і «вчителя») — головний антидемократичний стрижень командно-адміністративної системи управління, який забезпечував особисту залежність кадрів від вищих керівних органів, їх повну непідзвітність народу.Радянському тоталітарному режиму було властиве широке використання єдиної ідеології (ідеократичність), намагання пояснити кожен аспект соціального життя. Соціальні цілі, зразки поведінки, ворогів він характеризував спрощено, іноді в пере крученій формі. Більшовицька ідеологія у своєму прагненні легітимізувати тоталітарний режим претендувала на повне уособлення істини, фальсифікуючи минуле, насаджуючи цінності, підпорядковані інтересам держави-партії. Існуючий суспільний устрій проголошувався вищою формою демократії, а політичний — благом народу. Тоталітарна ідеологія стала об'єктом фанатичної віри, неприступним для критики. Ідеологічна монополія була тісно пов'язана з монополією на інформацію. Головною функцією ідеологічної складової тоталітарного режиму було придушення інакомислення. Єдиним джерелом істини вважалася Комуністична партія. Однодумність культивувалась через позбавлення громадян об'єктивної інформації, яка живила б їх власні погляди.Ще однією важливою рисою радянського тоталітаризму був контроль над економікою. Режим контролював усі галузі економіки через державне соціально-економічне планування, на підставі якого визначались завдання для кожного підприємства. Тому командно-адміністративна система поставала як певна форма організації суспільства та відповідного типу управління. Командна економіка була фундаментом тоталітаризму в СРСР. Тоталітаризм як систему формували такі його складові: Економічна складова. Виявлялася в тому, що особа перебувала в повній залежності від єдиного роботодавця — держави, а практично — від партійно-державно-господарської номенклатури. У її власності були земля, надра, води, ліси, основні засоби виробництва — усі засоби людського існування.Правова складова. Означала верховенство прав держави над правами власності та свободи людини. Усі правоохоронні органи в «інтересах держави» застосовували будь-які методи, у тому числі й злочинні, порушували права людини, позбавляли її життя.Організаційна складова. Випливала із всеосяжного і жорстокого централізму влади. Керівним для всіх владних органів був принцип демократичного централізму, який поєднував у собі декораційний демократизм із жорсткою централізацією влади, підкоренням меншості інтересам більшості, нижчих органів — вищим, напіввійськовою дисципліною. В установах, на підприємствах діяв принцип єдиноначальства з широкими дискреційними (франц. discretionnaire — залежний від власного розсуду) повноваженнями керівників. Уся організаційно-управлінська діяльність була конфіденційною, а її документація зберігалась під грифом «таємно». За її розголошення передбачалася кримінальна та адміністративна відповідальність.Порядок підлеглості та конфіденційності захищали НКВС, прокуратура, суд, органи партійного контролю. Ефективність усієї цієї системи посилювала діяльність політорганів, партій них, профспілкових, піонерських та інших організацій, преса, радіо, кіноматограф.Соціально-психологічна складова. Забезпечувала домінування пропартійної громадської думки. Економічні, організаційні, ідеологічні, правові аспекти тотального контролю за діяльністю і поведінкою людей через чисельні соціально-психологічні механізми (громадську думку, міжособистісне спілкування, психологічний вплив, навіювання, наслідування, конформізм та страх) формували легіони ідейних і платних донощиків, пристосуванців, які пильно стежили за поведінкою та діяльністю найближчого оточення. Доноси були поширеним явищем через запровадження кримінально-правової відповідальності за недонесення про підготовку чи скоєння злочинів. Донощиків вважали героями (Павлик Морозов).Оперативна складова. Містила в собі таємне та явне, держав не стеження за всіма, особливо за тими людьми, які вибивались з колони «будівників комунізму».Репресивна складова. Інтегрувала та вінчала тотальний контроль. Вона була останньою, але не єдиною «інстанцією», що утримувала народ і кожну окрему людину в страху перед порушенням партійно-державних приписів. Адже збереження і зміцнення тоталітарного режиму передбачало насилля, застосування терору як засобу внутрішньої політики.Радянський тоталітарний режим характеризувався також тенденцією до мілітаризації суспільства, нагнітанням психозу щодо пошуку ворогів, вірогідного нападу капіталістичного оточення, що, у свою чергу, породжувало агресивну зовнішню політику. Тоталітаризм передбачає домінування державного над особистим, поглинання державою індивіда. Від громадян вимагалась не просто лояльність, а активна відданість, ентузіазм щодо режиму.Установлення і панування тоталітарного режиму в Україні у 20-30-ті роки було великою трагедією українського народу, спричинило величезні людські жертви, деформацію природного плину історії.
Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Закріплення радянської влади в Україні 1929-1938

Слов:1702
Символов:13867
Размер:27.08 Кб.