РефератыЛитература : зарубежнаяПсПсихологізм української літератури XIX ст.

Психологізм української літератури XIX ст.

ЗМІСТ


Вступ


1.Психологізм розповіді А. Катренка «Омелько цуценя»


2. Психологічні особливості літератури ХІХ століття


Висновки


Список використаної літератури


Вступ


Зрозуміло, що з погляду сучасних естетичних критеріїв і уявлень література цього періоду вже втратила новизну, і назва залишилася традиційною, як, наприклад, «нова історія» чи «нова філософія». Але з погляду історико-літературного вона відповідає і змістові, і формі. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя і нового мовного оформлення. її покликала до життя нова епоха — епоха пробудження національного життя і національних рухів, боротьби проти соціально-національного гніту, створення національних держав, психологізму. Саме цим жив увесь слов'янський світ на початку XIX ст. Акумулюючи суспільно-естетичні настрої і потреби, література як складова частина національної художньої свідомості піднімає проблеми життя народу, його мови, історії, культури, соціальної і національно-визвольної боротьби. Зрозуміло, що визначальною для пізнання народу, його самосвідомості й світосприйняття була усна народна творчість. Саме вона й послужила найпотужнішим джерелом нових образів та ідей, прокладаючи в літературі шлях демократичним героям, живій народній мові.


1. Психологізм розповіді А. Катренка «Омелько цуценя»


Герой розповіді Омелько внутрішньо схожий на героїв Достоєвського - Розкольникова ( «Злочин і покарання»), Олексія Івановича ( «Гравець»), які наодинці леліяли свої ідеї завоювання місця в суспільстві і, намагаючись реалізувати їх, приходили до фатального кінця, який знаменував крах індивідуалістичної моралі. їм властива потаемнисть внутрішнього конфлікту, надія лише на власні сили: «Піду шукати собі долі такий, яка хочеться мені. Віддалився туди, де люди головою живуть, на нім працюють, а не горбом лише одним скотинячі » - думає Омелько, герой розповіді О. Катренка.


Психологічними параметрами тактики такої людини було звернення до авантюри, заховання своїх дійсних намірів, його пристрасті спалахують і затухають без свідків, а внутрішнє життя - таємниця для інших. Душа Омелька стає іподромом поєдинку добра і зла, соціальне коріння яких для самого злочинця залишається таємною.


Психологічний аналіз на новому етапі розвитку реалістичної художності робить якісний виток. Герої творів Панаса Мирного занурюються в ретроспективний перегляд власної біографії для підкріплення своєї совісті. А і. Франко надає своїм персонажам можливість реконструювати невідому ним ретроспективу, а в сюжетному фіналі підкріпити розгадане ще і сповідувальний словом. До такого прийому прибігає і А. Катренко. Ретроспективно-сповідувальний спосіб з'ясування внутрішньої історії людини, його морального падіння або відродження початий ще Т. Шевченка. Крім того, А. Катренко звертається і до мотивів, розроблених Кобзарем у ряді поем, переносить їх в свої часи. Психологізм, який зустрічаємо в І. Нечуй-Льовіцкого, Панаса Мирного, І. Франко, що тяжіє до описового, народницького, А. Катренко зумів певними ниточками прив'язати до неореалізму.


Створюючи цілісну картину життя людини, А. Катренко просліджує вигини психіки, ті зльоти і катастрофи, здивування і розчарування, які випробовує персонаж. Дослідник людської долі мислив положення особи закономірним продовженням всієї попередньої соціальної і духовної історії індивіда, так і проявляє себе майстром психологічної передісторії. Глибоке розуміння соціального коріння вмісту внутрішнього життя індивіда - лише так можна трактувати подальший напрям живу пам'ять тих конкретних взаємин особи і оточення, які мали місце на її попередній життєвій дорозі і сформували її соціальний характер.


Твір «Омелько Цуциня» можна класифікувати як «розповіді долі» (І. Денісюк), які були не е диничным явищем в XIX столітті, особливо в творчості Марко Вовчок ( «Козачка», «Одарка», «Аграфена»), Ганни Барвінок ( « Домашнє горе »Жіноче лиха »). 0. Катренко просліджує життя Омелька біографічно - від народження до моменту смерті. Подібні тенденції спостерігаються в тодішній російській прозі, тому Е. Шубін справедливо звертає увагу на дві тенденції розвитку малої російської прози кінця XIX - початки XX століття. «Це тенденція новелістичного з її прагненням до формальної точності, голої сюжетної конструкції, максимального лаконізму і тенденція оповідні, яку характеризують тяжіння до епічної широти, вільної побудови сюжету і зближення з жанром повести, оповідна манера викладу». У розповіді «Омелько Цуциня» гору бере друга тенденція, тим більше що в українській прозі вона довгий час переважала, що до певної міри пояснюється переважно сільською тематикою, яка і зумовила викладову форму оповідання, запозичену з фольклору. Аби умістити історію життя в жанрові рамки оповідання, письменник членує виклад на 12 розділів, кожен з яких - окрема історія. Неквапливо, з епічним спокоєм і послідовністю розповідає автор про життя Омелька Цуцині в строго хронологічному порядку. А закінчує твір (про це - пізніше) постановкою питання про місце людини в суспільстві, де можливі ганебні, безкарні злочини. Це твір про конфлікт людської совісті з тим суспільним устроєм, в якому домінують зло, фальш, хитрість, підлота, гріх. Письменник поступово, поетапно (розділ за розділом) веде до складності ситуації, осмислення життя, де гармонія повинна померкнути або від матеріальної убогості, або від грязі в свідомості.


Прагнення уловити гострі конфлікти, рельєфно показати протиріччя життя і свідомості людини під впливом нових суспільних стосунків спонукав О. Катренка удаватися до певної драматизації реалістичного прозаїчного твору. Основу драматичного початку в розповіді (та і не тільки в нім) утворює трагедія особи, а істотним структурним елементом

є сцени драматичної дії, в яких в різних формах людського спілкування з'ясовуються этико-идеологические позиції героїв. Сцени драматичної дії організовані письменником як діалоги з торгівельно-психологічній і ідеологічній тематиці.


2.
Психологічні особливості літератури ХІХ століття


Одна з головних привабливих рис художньої літератури - це здатність розкрити таємниці внутрішнього світу людини, виразити душевні рухи так точно і яскраво, як це не зробити людині в повсякденному, звичайному житті. У психологізмі один з секретів довгого історичного життя літератури минулого: кажучи про душу людини, вона говорить з кожним читачем про нього самого.


Українська література досягла в зображенні внутрішнього світу людини високих художніх вершин. Імена Гуцола, Катренка та ін. - це імена найбільших, геніальних письменників - психологів, рівних яким не так вже багато в світовій літературі.


Бути психологом - означає розуміти людську душу, проникати в приховані мотиви вчинків, словом - вивчати людину. Але який же письменник позбавлений цієї якості?


При цьому підкреслюється, що «письменники - психологи» змальовують внутрішній світ людини особливо яскраво, живо і детально, досягають особливої глибини в його художньому освоєнні. У деяких роботах того часу відбувалося інколи невиправдане приниження тій літератури, в якій був відсутній психологізм у вузькому сенсі. Це траплялося, звичайно, ненавмисно і неусвідомлено, найчастіше - як наслідок зсуву понять, коли психологізм одночасно розуміється і як загальна властивість літератури, що полягає у відтворенні людських характерів, і як в зображенні в художньому творі внутрішнього світу героїв. Наявність психологізму оголошувалася критерієм художності твору: «Є. область, без розкриття якої істотно людське в художньому творі не житиме повним життям: це сфера відчуттів, внутрішній світ героїв у всій його своєрідності, глибоко різний в кожного з них».


У поняття психологізму включається зазвичай і глибоке зображення власне внутрішнього світу людини, тобто його думок, переживань, бажань про психологізм як особливе, якісно визначене явище, що характеризує своєрідність стилю даного художнього твору, є сенс говорити лише тоді, коли в літературі з'являється форма прямого зображення процесів внутрішнього життя, коли література починає досить повно і детально змальовувати такі душевні рухи і розумові процеси, які не знаходять собі зовнішнього вираження, коли відповідно - в літературі з'являються нові композиційно - оповідні форми, здатні зберегти приховані явища внутрішнього світу досить природний.


Психологізм - це певна художня форма, за якою стоїть і в якій виражається художній сенс, ідейно - емоційний вміст.


українська література ХІХ століття, особливо другої його половини, займає тут особливе, унікальне місце. За загальним визнанням, саме в ній психологізм досягає високих вершин, пізнання і освоєння внутрішнього світу людини набувають небувалої глибини гостроту.


Само визнання російської літератури як одна з провідних літератур світу багато в чому пов'язане з її унікальним психологізмом.


Через низку обставин саме українська література ХІХ століття з особливою гостротою і наполегливістю ставила проблеми ідейно - етичному єству людини, морально відповідальності особи, пред'являла людині вищі етичні вимоги, не допускаючи знижок і компромісів. Тому читача залучало і залучає не лише те, що вона розширює і заглиблює наші представлення внутрішньому життю людини, але в першу чергу те, що вона говорить нам багато нового і дуже коштовного про ту духовну роботу, яка втілюється в думках і переживаннях, відкриває нам невідомі раніше глибини і ідейно - етичному єству людини.


Висновки


Література кінця XIX — початку XX ст.— найвищий етап художнього розвитку нової української літератури. Він характеризується дальшим розвитком і водночас оновленням художніх засобів і прийомів дослідження людини (психологізм, натуралізм, посилення суб'єктивного авторського начала), активним стильовим пошуком, урізноманітненням художніх напрямів і течій, їх складною взаємодією і співіснуванням (реалізм, імпресіонізм, неоромантизм, символізм, модернізм). У літературу приходить нова творча генерація, що започатковує нову літературну школу. Виховані на кращих зразках вітчизняної літератури, збагачені европейским художнім досвідом, письменники кінця XIX — початку XX ст. найбільшу увагу приділяють філософському осмисленню становища людини в суспільстві, взаємозв'язку особи і суспільства, одиниці й маси. Посилена увага до внутрішнього світу людини, її духовності зумовила такі визначальні риси, як філософічність, інтелектуалізм, ліризм оповіді.


Список використаної літератури


1. Вопросы литературы. — 1974. — № 1 1. — С. 235.


2. Історія української літератури XIX ст.: У 3 кн.: Навч. посібник для студентів філ. спец, вузів / М. Т. Яценко (ред.). - К.: Лыбидь, 1995. - Кн. 3: 70-90-ті роки XIXст. - 1997. — 43 1 с.


3. Катренко О. Омелько Цуциня. — Харків, 1890. — 145 с


4. Ковалів С. Твори. — К.: Держлітвидав України, 1958. — 724 с


5. Кодак М. П. Психологізм соціальної прози. — К.: Наукова думка, 1980. — 163с.


6. Неживий О. Для рідного слова: Творча спадщина Бориса Грінченка і проблеми національного виховання. — Луганськ, 1994.— 91 с


7. Фащенко В. Вибрані статті. — К.: Дніпро, 1988. — 372 с


8. Франко І. Слово про критику. — T. 30. — 719с.


9. Шубин 3. Жанр рассказа в литературном процессе // Русская литература. — 1965. — №3. — С. 27-53.


10. Відділ рукописів ІЛ ім. Т.Г.Шевченка НАН України Ф 61.540


11. Відділ рукописів ІЛ ім. Т.Г.Шевченка НАН України Ф 61.5»

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Психологізм української літератури XIX ст.

Слов:1571
Символов:11978
Размер:23.39 Кб.