РефератыАстрономияНаНауково-технічний потенціал України

Науково-технічний потенціал України

Коломийський економіко-правовий коледж


КУРСОВА РОБОТА


з предмету “Розміщення продуктивних сил”


на тему:


НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ


ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ




Виконала:


ст. гр. Бз-11


Мяшікева В.В.


Науковий керівник:


Шеремета Г.П.



Коломия 2001


Зміст



1. Сутність і роль науково-технічного прогресу у розвит­ку народногосподарського комплексу.


2. Науково-технічний потенціал України: сучасний стан та особливості територіальної організації.


3. Проблеми реконструкції народного господарства Украї­ни в контексті завдань прискорення науково-техніч­ного прогресу.


1. СУТНІСТЬ І РОЛЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ У РОЗВИТКУ НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ


Науково-технічний прогрес (НТП) — поступальний та взаємопов'язаний розвиток науки і техніки, характерний для великого машинного виробництва. Неперервність НТП залежить насамперед від розвитку фундаментальних дос­ліджень, які відкривають нові якості і закони природи та суспільства, а також прикладних досліджень та дослідно-конструкторських розробок, що дають змогу втілити нау­кові ідеї в нову техніку і технологію. НТП здійснюється у двох взаємообумовлених формах: 1 — еволюційній, яка означає порівняно повільне і часткове вдосконалення тра­диційних основ науки і техніки; 2 — революційній, яка відбувається у вигляді науково-технічної революції (НТР) і породжує принципово нову техніку і технологію, викли­кає докорінні перетворення продуктивних сил суспільства.


Революційний шлях — головний шлях розвитку тех­ніки і технології в епоху НТР. Його визначальною особ­ливістю є бурхливий розвиток науки, перетворення її в безпосередню продуктивну силу. Наука перетворює­ться на провідну ланку системи «наука—техніка—ви­робництво». З розвитком науки та впровадженням її досягнень виникли поняття «наукомісткі виробництва» або «виробництво високих технологій». До них нале­жать галузі індустрії, що вирізняються високими ви­тратами на наукові дослідження при плануванні нових видів продукції.


НТР впливає також на темпи піднесення окремих галузей і на їх поєднання чи галузеву структуру. Великі зміни відбуваються і в структурі окремих галузей. З одного боку, відбувається подаль­ше «дроблення» цієї структури, пов'язане, перш за все, з усклад­ненням виробництва, формуванням різних новітніх галузей НТР. З другого боку, різні галузі і підгалузі об'єднуються, створюючи складні міжгалузеві комплекси: агропромисловий, машинобудів­ний, паливно-енергетичний та ін.


НТР змінює і характер традиційних видів виробництва. Одна із особливостей цієї зміни — укрупнення основних виробничих агрегатів, що веде до подальшої концентрації виробництва пере­важно в індустріальних районах.


Науково-технічний прогрес сприяє більш рівномірному і ефек­тивному розміщенню підприємств, виробничих комплексів і га­лузей господарства. Створення і вдосконалення потужних, висо­копродуктивних машин у багато разів збільшують продуктив­ність праці у всіх районах. Поява нових способів передачі електроенергії через об'єднані енергосистеми зробила економіч­но вигідним просторовий розрив між великими виробниками електроенергії на базі дешевих енергоносіїв та її споживачів.


Завдяки досягнутому рівню розвитку науки і техніки, виробницт­ву промисловістю високопродуктивних машин, механізмів і облад­нання освоєно ефективні природні ресурси, що зумовило терито­ріальні зрушення у розвитку і розміщенні продуктивних сил.


Урахування регіональної специфіки при проектуванні техніки і технології дозволяє добитися найкращих результатів в її вико­ристанні. Є потреба більш повного урахування регіональних особ­ливостей науково-технічного прогресу, причому не тільки при­родних (клімат, сейсмічність, вічна мерзлота, особливості заля­гання корисних копалин), але й економічних (густота населення, кваліфікація кадрів, транспортна освоєність тощо).


Широка і комплексна автоматизація, механізація виробництва повністю змінюють характер праці. Сучасний етап автоматизації спирається на електронізацію (комп'ютеризацію) народного гос­подарства.


Велике значення має впровадження трудозберігаючих техно­логій у промислових центрах і вузлах, що мають обмежені мож­ливості забезпечення промисловості і сфери послуг трудовими ресурсами. Це стосується насамперед старих промислових райо­нів, які характеризуються погіршенням демографічної ситуації.


Сучасна техніка закладає основу для створення принципово нових «заводів майбутнього» — повністю автоматизованих і електронізованих, з мобільною технологією. Тим самим у перспективі, очевидно, з'являться можливості розміщення підприємств, які раніше визнавались трудомісткими, практично повсюдно, у тому числі в трудодефіцитних районах.


У широких масштабах здійснюється хімізація народного господар­ства. Хімія — важливе джерело матеріалів із заданими властивостями — розширює територіальні межі сировинної бази промисловості.


Вирішальним засобом задоволення потреб народного госпо­дарства у виробничих ресурсах повинні стати ресурсозберігаючі технології. При використанні ресурсозберігаючих технологій важ­ливо додержуватись регіональних пріоритетів.


Для територіально-виробничих комплексів, особливо тих, які тільки створюються, буде характерним високий рівень застосування прогресивних видів техніки і технології, перш за все механізації і ав­томатизації виробництва, які охоплять увесь виробничий цикл.


Особливо велика роль науково-технічного прогресу в охороні навколишнього середовища і раціональному природокористу­ванні. Розвиток науки і техніки дає змогу створювати ефективні засоби і прилади для очищення промислових і комунальних ви­кидів, що забруднюють воду, атмосферу, грунти. Передові техно­логії забезпечують перехід до замкненого водопостачання, утилі­зацію відходів, економію трудових, рослинних і мінеральних ресурсів, а також раціональне використання земельних ресурсів.


Основними центрами і регіонами, де розміщені галузі вироб­ництва й інші центри економічної ділової активності, стали тери­торії з передовою наукою та освітою. Територіальне поєднання освіти, науки, наукоємних виробництв нині є типовим для вели­ких столичних агломерацій і провідних промислових районів. Перспективною формою територіальної організації науково-вироб­ничих комплексів стали технополіси — цілеспрямовано сформо­вані зони ділової та наукової активності, в яких поєднуються на­уково-дослідні інститути, вузи та наукоємні промислові підпри­ємства, що взаємодіють між собою.


2
. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ


Основою науково-технічного розвитку країни є науково-техніч­ний потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів. Науково-технічний потенціал включає:


матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання і уста­новки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчис­лювальна база інформаційного забезпечення тощо);


кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, експе­риментатори, науково-технічний персонал);


інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських сві­доцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкрет­них наук тощо), яка здатна до оперативної обробки інформації та надання її користувачеві;


організаційно-управлінську підсистему — планування науко­во-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДЦКР); фі­нансування НДДКР; структуру управління НДДКР; організацій­но-управлінські структури наукових підрозділів; методи управ­ління НДДКР.


У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів, а також дослідних підрозділів вищих нав­чальних закладів функціонує з метою виробництва, розповсю­дження і впровадження в практику наукових знань, реалізації єдиної науково-технічної політики. Розвинутий науково-тех­нічний потенціал є також визначальною передумовою для вста­новлення і ефективного розвитку міжнародних науково-техніч­них зв'язків.


В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення НТП, посилення інтен­сифікації тощо. На сучасному етапі в країні є об'єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної полі­тики. Функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і га­лузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.


Однак на сучасному етапі економічного розвитку господарсь­кий механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємст­вами науково-технічних досягнень. Наслідками негативних за­гальноекономічних тенденцій є зниження ефективності нагромад­женого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій (табл. 4).


В Україні нагромаджено значний досвід програмно-цільового планування НТП на основі розробки системи відповідних про­грам. До тих, які розробляються на національному рівні, нале­жать державні науково-технічні програми з ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства, збільшення випуску тех­нологічного устаткування на експорт, програма фундаменталь­них досліджень з найважливіших напрямів академічної науки тощо. Серед регіональних науково-технічних програм, які розроб­ляються в областях України (понад 200 найменувань), переважа­ють програми з виробництва товарів народного споживання, охорони навколишнього середовища, використання вторинних ресурсів. У галузях і на підприємствах ведеться розробка програм з питань, технічного переозброєння виробництва, освоєння нових технологій.


Таблиця 4

РОЗПОДІЛ СТВОРЕНИХ ЗРАЗКІВ НОВИХ ТИПІВ ТЕХНІКИ В УКРАЇНІ у 1994—1997
pp
.,
%
*






































1994


1995


1996


1997


Створено зразків, технічний рівень яких у порівнянні з кращими вітчизняними і зарубіжними аналогами:


100


100


100


100


вищий


3,9


0,6


1,7


1,7


відповідає


88,9


63,5


62,2


65,0


нижчий


0,3


0,8


0,5


0,5


не відповідає


6,9


35,1


35,6


32,8



* Статистичний щорічник України за 1997 рік — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 105.


Розміщення наукових закладів, безперечно, впливає і на роз­

міщення галузей господарства (в першу чергу наукомістких та невиробничої сфери). Водночас характер розвитку і розміщення продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що сприяє розв'язанню нагальних економічних і соціальних проб­лем цих регіонів.


Розміщення наукових закладів має такі особливості. Інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культур­них центрах. Мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх частина знаходяться в централь­них районах, а на периферії — їх філії, відділення й лабораторії. Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об'єднань.


Важливу роль у розміщенні об'єктів народного господарства відіграють провідні проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магіст­ралей, гідротехнічних споруд, а також ті, що складають гене­ральні плани міст і районні плани.


Таблиця 5

РОЗМІЩЕННЯ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ І-II РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ ПО РЕГІОНАХ УКРАЇНИ у 1997-1998 pp.*






















































































































Кількість закладів 1997/1998, од.


В них студентів 1997/1998, тис. чол.


Україна


660


526,4


АР Крим


24


14,6


Вінницька область


26


22,7


Волинська


13


10,0


Дніпропетровська


45


38,7


Донецька


66


47,9


Житомирська


19


16,1


Закарпатська


14


8,4


Запорізька


23


18,5


Івано-Франківська


23


18,9


Київська


15


17,2


Кіровоградська


18


10,4


Луганська


38


29,7


Львівська


40


33,1


Миколаївська


17


12,9


Одеська


28


25,7


Полтавська


23


16,8


Рівненська


13


12,5


Сумська


20


15,0


Тернопільська


13


11,3


Харківська


40


33,7


Херсонська


19


13,8


Хмельницька


16


11,0


Черкаська


20


16,1


Чернівецька


17


12,7


Чернігівська


20


14,7


м. Київ


46


42,4


м. Севастополь


4


3,6



* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 440.


У 1997 p. в науці і науковому обслуговуванні України було зай­нято 142,5 тис. чоловік, у т. ч. 4,3 тис. докторів наук і 20,6 тис. канди­датів наук.


В академічному секторі науки зосереджено понад 7% наукових працівників. Найбільшим сектором науки в Україні за чисе­льністю зайнятих працівників є вузівський сектор, а в ньому — вищі заклади освіти І—II рівнів акредитації (табл. 5).


Значного розвитку в Україні досягли галузевий і заводський сектори науки. Останній зосереджений переважно на великих підприємствах. Цей сектор найбільш повно представлений у ве­ликих містах Донбасу, індустріального Придніпров'я, а також у Києві, Харкові, Одесі, Львові.


З метою удосконалення управління наукою в Україні створено шість територіальних наукових центрів: у Києві, Харкові, Доне­цьку, Дніпропетровську, Одесі та Львові, які координують роботу академічного, вузівського, галузевого і заводського секторів, про­водять дослідження з урахуванням місцевої специфіки.


В цілому профіль закладів науки і наукового обслуговування збігається з спеціалізацією галузей матеріального виробництва невиробничої сфери по регіонах.


3. ПРОБЛЕМИ РЕКОНСТРУКЦІЇ НАРОДНОГО


ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ


ЗАВДАНЬ ПРИСКОРЕННЯ


НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ

В перспективі необхідно значно посилити виробничий потен­ціал при його якісному перетворенні на основі прискорення нау­ково-технічного прогресу, широкої інтенсифікації економіки. З цією метою розроблена нова структурна та інвестиційна політика.


Капітальні вкладення (інвестиції) як фінансове джерело на­рощування основних фондів є найважливішим економічним інст­рументом, що забезпечує зрушення в розміщенні продуктивних сил. В умовах формування ринкових механізмів господарювання головним джерелом розширеного відтворення основних фондів є власні кошти підприємств, а також банківський кредит. Центра­лізовані державні капіталовкладення спрямовуються переважно на фінансування великих народногосподарських програм. ;


Основний шлях розширення виробничого потенціалу — йогд інтенсивний розвиток через технічне переозброєння і реконструк­цію діючих підприємств.


У ході нової реконструкції народного господарства доцільно перепрофілювати окремі великі підприємства відповідно до галу­зевих факторів і регіональних умов (знизити металомісткість ви­робництв, віддалених від металургійних баз, і т.п.), розчленити технологічні цикли з передислокацією їх частин, вивести з вели­ких міст шкідливі в екологічному відношенні підприємства тощо.


Великі масштаби капітального будівництва на найближчі деся­тиліття визначаються пріоритетністю розвитку галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес. Серед них виділяють такі наукомісткі галузі, як електроніка, точне верстатобудування тощо.


Нині першочергові заходи щодо широкого оновлення техніки і технології, докорінного покращання якості продукції планують­ся на великих підприємствах і в об'єднаннях провідних промис­лових районів. Встановлення таких пріоритетів щодо інтенсифі­кації саме за цими районами пояснюється тим, що вони мають потужний виробничий і науково-технічний потенціал, великі ін­дустріальні (особливо машинобудівні) центри з наукомісткими виробництвами і великими контингентами кваліфікованих, до­свідчених кадрів. Це дозволяє одержувати більш високу віддачу капіталовкладень за рахунок реконструкції підприємств, швидке та ефективне нарощування виробництв.



Література


1. Бесчасний Л. Про механізм мотивації до науково-технічної дія­льності в умовах ринкової економіки // Економіка України. — 1995. — №8. —С. 15—23.


2.Гуревичов М. Ринок інтелектуальних продуктів України // Еко­номіка України. — 1994. — № 5. — С. 30—37.


І.Дорогунцов С. І., НейковаЛ. Сучасні проблеми технічного роз­витку промисловості України // Економіка України. — 1996. — № 9. — С. 4—11.


4.Заблоцький Б. Ф., КокошкоМ.Ф., СмовжепкоТ. С. Економіка України. — Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1997. — 587 с.


5.Лукінов І. Пріоритетна політика держави й технологічних пере­твореннях // Економіка України. — 1997. — № 2. — С. 4—19.


6.МарущакВ. Проблеми інтеграції науки України у світову науко­ву структуру // Економіка України. — 1994. — № 10. — С. 62—66.


7.Научно-технический прогресе: словарь / Под ред. АбалкинаЛ. Й. — М.: Политиздат, 1987. — 168 с.


Я.ОлександроваВ., ЧусоваЕ. Обгрунтування державних науково-технічних програм // Економіка України. — 1996. — № 12. — С. 21—26.


9.Размещение производительньїх сил / Под ред. В. В. Кистанова, Н.В.КопьІлова. — М.: Зкономика, 1994. — 589 с.


10. Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є. П. Качана. — К.: Вища школа, 1998. — 376 с.


11.ШкворецьЮ., ВаргатюкА. Державне стимулювання науково-технічної діяльності в Україні // Економіка України. — 1994. — № 8. — С. 20—24.


12.Щедрина Т. Науково-технічна активність в Україні крізь призму якості продукції // Економіка України. — 1994. — № 3. — С. 42—46.


І3. Яковлев В. Інновації та оновлення продукції в машинобудівному комплексі України//Економіка України.— 1994.—№ 12. — С. 70—73.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Науково-технічний потенціал України

Слов:2424
Символов:23959
Размер:46.79 Кб.