Автор: Давній епос
. Коли спір почується: «Йдіть у світ безкраїй!», То ченці збираються, Клірик1 поспішає, І левіт2 про Біблію Тут же забуває — В орден3 всі вливаються, Що життя спасає. Наш статут наказує: Зважте все старанно! У житті поводьтеся Тільки бездоганно! Вам не личить знатися З кліриком захланним, Що ні з ким не ділиться, Що з нутром поганим. Милосердя любимо І добра дорогу; Обіцяєм кожному Нашу допомогу. Приймемо багатого І людину вбогу, Ту, котру побожнії Гонять од порога. В ордені вагантському Ми ченцеві раді, Щедрому пресвітеру4 його відраді, Вчителям і клірикам, Школярів громаді, А найбільш — студентові В гарному наряді. Шваби, сакси, мєйсенці5, Наші друзі славні, Що до нас зібралися З міст і глухомані, Постанови слухайте Наші бездоганні: «Згиньте люди скнаристі, Скупарі захланні!» В орден ми приймаємо Чесних і лукавих, Дужих, сили сповнених, Немічних, кульгавих, Виснажених старістю, Молодих і жвавих, До Венери6 жадібних І до неї млявих. Миролюбних, лагідних, Буйних, інтриганських, З Швабії, з Італії Та з країн слов'янських, І маленьких карликів, І людей гігантських, Тихих, скромних вдачею І бундючно-панських. Орден відкриває нам Істину єдину: Тут ми щастя знайдемо Й радісну годину. Нам миліше в ордені їсти буженину, Ніж ячмінне вариво Та суху скорину. Орден наш родиною Слушно звати стану: Ми ж бо всіх приймаємо — З будь-якого стану. Ще раз проголосимо Твердо, без обману — Всіх у нас стрічаємо, Як рідню кохану! Тут нам заборо