РефератыАстрономияІмІмунна система

Імунна система

Міністерство охорони здоров’я України


Шепетівське медичне училище


Реферат


на тему:



Студентки ІІ - А курсу


Відділення


„Сестринська справа”


Предмет "Анатомія"


Викладач: Жабіцька


Олена Вікторівна


Шепетівка – 2005 р.


ПЛАН


Запалення та імунний захист3


Антигени. 4


Антитіла. 6


Розлади імунної системи. 8


Список використаної літератури. 11


Запалення та імунний захист

Найвагомішим проявом гомеостазу є захист від проникнення у внутрішнє середовище організму інфекційних мікроорганізмів та продуктів їх життєдіяльності, який забезпечує імунна система. Імунна система людини складається з:


центральної (червоний кістковий мозок і тимус);


периферійної (лімфатичні вузли, селезінка, мигдалини, апендикс).


Неспецифічний захист направлений супроти антигенів та ушкоджувальних агентів взагалі, а специфічний (імунний) захист направлений на боротьбу з конкретними збудниками.


Вторгнення в організм інфекційного мікроорганізму викликає місцеве запалення. Це прояв неспецифічної імунної відповіді. В ураженій ділянці організму збільшується кровонаповнення, підвищується температура. Ушкоджені тканини виділяють простогландини і гістаміни, внаслідок чого з’являється набряк та біль. У місце пошкодження надходять нейтрофіли та інші види лейкоцитів, які знищують інфекційні мікроорганізми та продукти їх життєдіяльності. Якщо місце запалення оточене мембраною, то виникає абсцес, тобто скупчення гною, який складається з загиблих клітин, знешкоджених мікробів і загиблих нейтрофілів. Така місцева реакція на хвороботворний агент може виявитися недостатньою. При поширенні інфекції загальна відповідь організму проявляється гарячкою, збільшенням кількості лейкоцитів у крові, набряканням лімфатичних вузлів тощо.


Швидка неспецифічна відповідь організму може виявитися недостатньою для подолання інфекції. Якщо інфекція стійка або поширюється, то активізується специфічний імунний захист – імунітет.


Імунітет – це захист організму від усього, що несе у собі ознаки чужорідної генетичної інформації, спосіб збереження генетичної сталості клітин.


Антигени

Таку чужорідну інформацію несуть бактерії, віруси, найпростіші, гельмінти, продукти їх життєдіяльності, а також білки і клітини багатоклітинних організмів, включаючи видозмінені клітини самого організму. Ці речовини в імунології називають антигенами.


Антигени – це речовини, які сприймаються організмом як чужорідні і, при введені в організм, здатні викликати імунну відповідь.


Антигенні властивості мають макромолекулярні компоненти всіх живих організмів. Антигени можуть бути:


видовими – спільними для всіх особин даного виду;


груповими – спільними лише для частини особин даного виду.


Імунність антигенів та форма імунної відповіді (толерантність, гуморальний і клітинний імунітет, алергія) залежать:


від ступеню чужорідності антигену (філогенетичних відмінностей між видами);


хімічної природи, конформації і жорсткості структури молекул;


дози і форми введення.


Антигени, введені невеликими дозами, та антигени, філогенетично близьких видів, можуть викликати толерантність (стійкість, несприйняття антигену). Це не дуже типова реакція, адже чутливість організму до антигенів надзвичайно велика. Так, наприклад, імунна система ссавців здатна розрізняти до 106 видів антигенів.


Імунна відповідь на дію антигену – це складна захисна реакція. Розпізнавання чужорідних антигенів – універсальна властивість, присутня у всіх живих організмах і необхідна для підтримки їх цілісності. Розрізняють декілька видів імунітету (рис.):



Гуморальний імунітет забезпечується специфічними макромолекулами, які функціонують у внутрішніх рідинах організму. У плазмі крові містяться спеціальні білки, які здатні знешкоджувати мікроорганізми та отруйні продукти їх життєдіяльності, які надходять у рідини організму. Він може загальним (неспецифічним) або бути специфічними для конкретних антигенів. Прикладами системи гуморального імунітету є утворення інтерферону та антитіл.


Інтерферон – неспецифічний фактор противірусного імунітету, який виробляється у клітинах організму і виділяється у плазму крові. Це білок з молекулярною масою 25000 – 110000. Він забезпечує загальну імунну відповідь, знешкоджуючи дію усіх вірусів та їх токсинів.


Антитіла

Крім загального білкового захисту є ще направлений. Він відбувається за рахунок того, що в організмі існують спеціальні білки, які діють лише проти певних збудників хвороб. Вони називаються антитілами.


Антитіла – специфічні глобулярні білки, які виділяються в організмі у відповідь на конкретні антигени і здатні з ними специфічно з’єднуватися.


Антитіла утворюються та виділяються спеціальним типом лейкоцитів, які є в крові та лімфі. Зв’язування антигена з відповідним антитілом призводить до утворення імунного комплексу. Ця реакція зумовлена комплементарністю взаємодіючих структур і відбувається під дією гідрофобних, водневих та інших зв’язків. Ознакою утворення комплексу антиген – антитіло є зсідання (аглютинація, преципітація), нейтралізація токсинів, іммобілізація бактерій тощо.


Крім захисту на рівні спеціальних макромолекул, існує також захист на клітинному рівні – клітинний імунітет. Головну роль у цьому відіграють білі кров’яні клітини – лейкоцити. Захисні функції лейкоцитів переконливо довів російський біолог І. І. Мечников. Він встановив, що лейкоцити, завдяки здатності до амебоїдного руху, поглинають хвороботворні мікроорганізми і перетравлюють їх. Це явище відбувається за механізмом фагоцитозу (від грецьк. phagos – пожирати).


Лейкоцити, які мають здатність до фагоцитозу, називають фагоцитами.


Фагоцити неспецифічні, крім знищення інфікованих клітин, вони також знешкоджують відмерлі клітини, мікроорганізми і чужорідні тіла. Найбільшу фагоцитарну здатність серед лейкоцитів мають нейтрофіли і моноцити.


Інші імунні клітини – Т-лімфоцити, що розвиваються у тимусі (вилочковій залозі

), відповідають за знищення тільки певного виду мікроорганізмів або залишків антигенів. Механізм дії Т-лімфоцитів досить складний, а самі вони поділяються на декілька видів (кілери, хелпери, супресори).


Імунітет може виникати не залежно від втручання людини (природний імунітет), а може бути наслідком штучної імунізації (штучний імунітет). В залежності від походження, розрізняють:


природний вроджений імунітет;


природний набутий імунітет;


штучний активний імунітет;


штучний пасивний імунітет.


У випадку природного вродженого імунітету антитіла присутні у організмі від народження. Набутий природний імунітет може виникнути після перенесення деяких захворювань. Так, наприклад, людина, яка перенесла кір, вітряну віспу, коклюш, як правило, повторно не хворіє. Імунна система “запам’ятовує” мікроорганізм-збудник і протидіє наступному інфікуванню.


Штучну імунізацію проводять для профілактики захворювань або для їх лікування. Активний штучний імунітет виникає внаслідок щеплення – введення в організм вакцини (від лат. vaccinus – коров’ячий).


Вакцина – це ослаблені чи вбиті мікроорганізми, що викликають захворювання, або продукти їх життєдіяльності.


На введення вакцини виробляються антитіла, як і при інфікуванні, але захворювання не виникає через недостатню силу збудника. Утворені антитіла захищають організм від проникнення інфекції. Вперше вакцинацію провів у кінці XVIIIстоліття англійський лікар Е. Дженер для запобігання захворювання на віспу. Для цього він використав препарат від хворих корів. Активний імунітет діє багато років, але іноді вакцинацію потрібно проводити у декілька етапів.


У випадку, коли людина вже захворіла і хворому потрібна негайна допомога, йому вводять лікувальну сироватку.


Лікувальна сироватка – це біологічний препарат, який містить готові антитіла.


Лікувальну сироватку одержують з плазми крові тварин або людей, що перехворіли на певну інфекцію. Сироватку, що містить необхідні антитіла, попередньо обробляють і вводять хворому. Кожне антитіло атакує інфекцію і допомагає організму-реципієнту здолати захворювання. У цьому випадку власні антитіла не утворюються, тому такий імунітет називають пасивним.


Розлади імунної системи

Імунна система захищає внутрішнє середовище організму, але іноді її робота порушується. Розрізняють два види імунних розладів:


надмірну реакцію організму (алергія, автоімунні захворювання);


імунодефіцитний стан.


Алергія (від грецьк. allos – інший та ergon – дія) за механізмом прояву подібна до імунної реакції. Це неадекватна відповідь імунної системи на повторне надходження в організм сполуки (алергену), яка для більшості людей нешкідлива. Алергени для даного організму є антигенами. В залежності від походження, їх поділяють на:


екзоалергени (зовнішні);


ендоалергени (внутрішні).


До першої групи відносять деякі харчові продукти (шоколад, цитрусові, яйця тощо), різні хімічні речовини (пральний порошок, агрохімікати тощо), лікарські препарати, пилок квітів та інші. Внутрішні алергени – це власні тканини організму, в яких відбулися певні видозміни внаслідок патологічних процесів. Такі токсичні речовини, наприклад, утворюються в тканинах, ушкоджених опіками або обмороженням.


Алергени зумовлюють виділення специфічних антитіл (імуноглобулінів). Вони прикріплюються до поверхні особливих клітин – мастоцитів, локалізованих у шкірі, слизових оболонках шлунково-кишкового тракту та органів дихання. Повторне введення алергену спричиняє його приєднання до імуноглобулінів. Наслідком такого перехресного зв’язування є виділення у кров простогландинів і гістамінів, які зумовлюють алергічну реакцію. Алергія може мати різноманітні прояви – висипи на шкірі, порушення дихання тощо. До алергічних реакцій належить діатез у немовлят, деякі види бронхітів та астми. Спровокувати алергічну реакцію може незадовільний стан навколишнього середовища – забруднення хімічними та біологічними забруднювачами атмосфери, питної води, грунту.


Іноді органи імунної системи утворюють антитіла проти власних тканин. На відміну від ендоалергенів, які виділяють ушкоджені тканини, автоімунні розлади не пов’язані з деструкцією і розпадом тканини. Помилкова реакція може бути спрямована як на окремий орган, так і на весь організм. Прикладом автоімунних захворювань є вітиліго (відсутність темного пігменту на деяких ділянках шкіри), інсулінозалежних цукровий діабет, який розвивається у людей похилого віку тощо. Лікування автоімунних захворювань надзвичайно ускладнене.


Імунодефіцитний стан може бути наслідком радіоактивного опромінення, особливо при ураженні червоного кісткового мозку. В умовах радіоактивного забруднення середовища такий стан призводить до зростання частоти і чисельності різноманітних інфекційних захворювань, зниження здатності організму протистояти гострим респіраторним вірусним інфекціям тощо. Важкою формою імунодефіциту є захворювання на СНІД (синдром набутого імунодефіциту), яке викликається внаслідок ураження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус руйнує один з типів лейкоцитів, що призводить до зниження функції імунної системи. Вважається, що протягом 10 років після інфікування людина може померти. Причиною смерті є загострення або неадекватне протікання інфекційних захворювань. ВІЛ передається через кров і деякі рідини організму, а зараження може відбутися при переливанні крові і деяких кров’яних препаратів, при користуванні нестерилізованим інструментарієм у лікарнях і перукарнях, при статевих зносинах тощо. Нажаль, ліків від цього страшного захворювання ще немає.


Список використаної літератури

1. Очкуренко О. М., Федотов О. В.Анатомія людини: Навч. посібник.— 2-ге вид., перероб. і допов.— К. : Вища шк., 1992.


2. Свиридов О.І. Анатомія людини: Підручник / За ред. І. І. Бобрика. - К.: Вища шк., 2001. - 399.


3. “Внутренняя среда организма” Г.Н.Кассиль. Москва“Наука”1983г.


4. Анатомия человека / Под ред. М.Р. Сапина - М.: Медицина, 1986. - Т. 1 -287 с, Т. 2 - 480 с.


5. Воробьев Е.А., Губарь А.В., Сафьянникова Е.Б. Анатомия и физиология. - М.: Медицина, 1981, - 416 с.


6. Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. - М.: Медицина, 1986. - 368 с.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Імунна система

Слов:1539
Символов:13197
Размер:25.78 Кб.