РефератыПсихологияЕкЕкспериментальне дослідження особливостей прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту

Експериментальне дослідження особливостей прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту

Міністерство освіти й науки України


Слов'янський державний педагогічний університет


Курсова робота


Експериментальне дослідження особливостей прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту


Слов'янськ – 201
0


ЗМІСТ


ВСТУП


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ РЕВНОЩІВ У ЛЮДЕЙ З РІЗНИМ ТИПОМ ТЕМПЕРАМЕНТУ


1.1 Основні теоретичні підходи до вивчення поняття ревнощів


1.2 Темперамент і його види


РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОЯВУ РЕВНОЩІВ У ЛЮДЕЙ З РІЗНИМ ТИПОМ ТЕМПЕРАМЕНТУ


2.1 Задачі та методи експерименту


2.2 Аналіз результатів дослідження, особливостей прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту


ВИСНОВОК


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП


Актуальність. Ревнощі — прояв власницького інстинкту, збільшеного підвищеним егоїзмом. Тема ревнощів лежать в основі величезної кількості літературних творів. Зложився стереотип, що ревнощі - показник сили любові. Недарма існуе фраза «Ревнує - значить любить». На даний момент думки дослідників у цій області змінилися, адже ревнощі найчастіше показник егоїзму. Дуже часто ревнощі лежать в основі злочинів; деякі країни навіть мають у своєму кримінальні кодекси статті, присвячені вбивствам й іншим злочинам на ґрунті ревнощів.


Любов є великою прикрасою людського життя. Вона облагороджує людей й повинна бути моральною основою шлюбу. На жаль, це світле почуття нерідко захмарюється проявом недовіри до улюбленого ревнощами.


Ревнощі як почуття цілком природні. Навряд чи найдеться доросла людина, що ніколи не випробовував ревнощів. Деякі молоді закохані намагаються перевіряти силу своїх почуттів, спеціально викликаючи ревнощі у свого партнера, не замислюючись про те, що це дуже важке почуття, що не приносить радості тому, хто його випробовує. «Отрутою життя» називаються ревнощі в словнику росіянці думки й мови М. И. Михельсона. Коли ревнощі переповняють людини до країв, вона може стати рушійною силою для вчинків страшної руйнівної сили.


Як компонент почуття любові ревнощі можуть супроводжувати різним станам у любові й звичайно буває пов'язана з неповагою в любові, обманом у ній, втратою або побоюванням її втратити. На різних фазах любовних відносин – у період їхнього розвитку, розквіту й неминучого вгасання – ревнощі можуть проявлятися по-різному. У деяких людей ревнощі проявляються вже в першій фазі любовних відносин, коли уява малює ідеального улюбленого й розцвітає платонічна любов до людини, схожому на ідеал.


Однак у випадку розвитку неврівноважених відносин («парадокса страсті») в одного з партнерів (по тим або інших причинах більше залученого у відносини) розвивається болісне почуття ревнощів і страху бути покинутим. Любовні відносини із сильним дисбалансом, коли один з партнерів перебуває в найсильнішій емоційній залежності від іншого, супроводжуваною болісними ревнощами й непевністю в подальшій долі цього союзу, дуже часто мають досить сумний фінал - пари розпадається.


Об'єкт дослідження – емоційна сфера людини.


Предмет дослідження – прояв ревнощів у людей з різним типом темпераменту.


Цільдослідження – дати по можливості повну характеристику ревнощів й установити її прояв у людей з різним типом темпераменту.


Для досягнення поставленої мети в роботі ставляться наступні завдання:


- Зробити теоретичний аналіз проблеми особливостей прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту;


- Визначити прояв ревнощів у людей з різним типом темпераменту;


- Розробити рекомендації;


Практична значимість роботи лежить у розробці практичних рекомендацій.


Наше дослідження відбувалося на базі загальноосвітньої школи №17 міста Слов'янська в 10-А класі. У дослідженні взяли участь 10 хлопчиків й 10 дівчинок.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ РЕВНОЩІВ У ЛЮДЕЙ З РІЗНИМ ТИПОМ ТЕМПЕРАМЕНТУ


1.1 ОСНОВНІ ТЕОРИТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПОНЯТТЯ РЕВНОЩІВ


Про ревнощі написане й сказано чимало, але інтерес до цієї проблеми не слабшає. І навряд чи вдасться знайти збіг думок по цьому питанню. «Ревнощі - принизливе почуття», - говорять одні. «Не ревнувати - значить бути байдужним до коханої людини», - заявляють інші.


Уважається, що почуття ревнощів так само старе, як і сама людина. Свідченням тому може служити майже забута легенда про те, що прародителька роду людського Ева була не першою дружиною Адама. Нібито творець спочатку створив для Адама жінку з вогню - красуню Ліліт. Однак, незважаючи на сильну, захоплюючу любов Адама до своєї дружини, життя між ними не ладилася. Ліліт тяглася до неба - до волі й незалежності, ні в чому не зважала на Адама.


Так тривав тривалий час, поки вона не зустріла на своєму шляху істоту, створену також з вогню. Ліліт незабаром утекла від Адама до свого коханого. У зв'язку із цим його душу осягнуло безвихідний розпач. Побачивши глибоко пригнобленого зрадою дружини Адама, Господь створив для нього більше підходящу (сумісну по плоті) дружину з його власного ребра. Ева - «плоть із плоті, кістка від кістки» - стала вірним супутником життя Адама.


Видимо, не випадково, що навіть у міфі ревнощі народилися на світло одночасно з любов'ю. Кожна епоха залишила свій слід в історії «навчання про ревнощі». Кращі розуми людства намагалися досліджувати сутність і закономірності прояву цього феномена. Однак справа це не таке простої, як може здатися на перший погляд.


Ревнощі - це складне, суперечливе почуття. Незважаючи на те що вона давно внесена в список страстей низинних, у свідомості сучасної людини, проте, зберігається повір'я: «Ревнує - значить любить». Мабуть, із цим з відносною часткою умовності можна погодитися. У розумних межах ревнощі природні, з'ясовна й навіть доцільна, вона є ознакою небайдужості, свідченням сильних почуттів і живих людських емоцій. Підсвідомо багато з людей уважають її одним з доказів любові й нерідко сприймають позитивно.


Однак все-таки невірно думати, що сила ревнощів залежать від сили любові й, чим сильніше людина ревнує, тим сильніше любить. Тут немає й не може бути прямої залежності хоча б тому, що ревнощі - це вираження сліпої необ'єктивної недовіри, а любов - це безмежна віра в людину, задоволення й розчинення власного Я в коханій людині. Не знаючи цього, деякі молоді люди вирішуються ставити ризиковані експерименти, щоб «підігріти» свою любов. Не обов'язково це реальні дії, спрямовані на навмисне порушення ревнощів своїм поводженням. Це можуть бути й вигадані любовні історії, які молодий чоловік і жінка розповідають один одному.


Наприклад, в одній родині чоловік і жінка свідомо підігрівали свої почуття, розповідаючи один одному про мнимі залицяння й любовні пригоди. При цьому вони намагалися додати своїм історіям правдоподібний характер, детально описуючи подробиці інтимних зустрічей з уявлюваним любовним партнером. Поступово в їхніх відносинах з'явилися недомовки, підозрілість і ворожість, тому що кожному з них стало важко повірити в те, що любовні зустрічі його обранця - це лише плід фантазії, а не реальні події. Підсумком необґрунтованих ревнощів, що зародилася в процесі здавалося б необразливої гри, став повний розрив. Розпалася родина, одержали глибокі щиросердечні травми два люблячих один одного чоловік, які своїми руками, жартуючи, зруйнували свою загальну долю. Це зайвий раз підтверджує, що з ревнощами жартувати не коштує.


Варто мати на увазі, що хоча ревнощі коштують на стражеві любові, вона об'єктивно губить її. Зараз уже ні для кого не секрет, що любов любові ворожнеча. «Якщо скільки голів - стільки розумів, те й скільки сердець - стільки й пологів любові», - писав Л. Н. Толстой. Психологи з'ясували, що в одних випадках це безкорислива любов з відносинами до близької людини як до вищої цінності. В інших випадках кохана людина теж високо цінується і є об'єктом турботи, але основне прагнення тут - бажання підкорити партнера, зробити його повністю залежним.


Якщо ж він починає привертати увагу іншого або сам виявляє цікавість до іншого, в одного із чоловіка й жінки виникає почуття ревнощів.


Доведено, що, якщо ревнощі ґрунтуються тільки на думці що ревнує, її природним наслідком виявляється конфліктна ситуація, що може привести до розриву сімейних відносин, тому що вибита ревнощами з нормальної колії людина прибігає до неадекватних дій й, як правило, програє битву за любов.


У той же час ревнощі можуть мати реальні причини. Назвемо основні.


Причини ревнощів


1. Комплекс неповноцінності, що свідомо або неусвідомлено відчуває один з люблячих через непевність у собі («Знайде краще мене, цікавіше, гарніше, свого кола»). Поява в поле зору гідного суперника валить його в сум'яття, викликає почуття страху від можливої втрати дорогої людини («страждальницькі ревнощі»).


2. Попередні контакти, особливо в повторних шлюбах («Раптом знову зустрінеться, повернеться в колишню родину», «Перша любов запам'ятовується на все життя»). Люблячий партнер страждає від надмірної підозрілості, особливо в тих випадках, коли його перший шлюб розпався через подружню зраду, тому він побоюється, що в цьому подружньому союзі його може осягти та ж доля й вважає за необхідне проявляти особливу пильність («виправдані ревнощі»).


3. Слухи, обмови заздрих людей, у яких особисте життя не зложилося і яким робить своєрідну приємність псувати її щасливим і люблячим людям.


4. Легковажне поводження одного із чоловіка й жінки, постійний флірт, тривалі розлуки по необхідності («виправдані ревнощі»).


5. Ревнощі одного зі шлюбних партнерів як наслідок зради, зробленої їм самим. Так, невірний чоловік часто мучить підозрами свою дружину, очікуючи порушення подружньої вірності й з її боку («завбачливі ревнощі»).


Разом з тим ревнощі являють собою й своєрідний прояв потреби в негативних переживаннях, без яких емоційний світ людини значно збіднів би. Одночасно це й потреба в самозбереженні, тому що втратити улюбленого - значить втратити себе, свою половину. Як легко догадатися, тут поряд з любов'ю в основі ревнощів лежить прагнення зберегти кохану людину. Ревнощі охороняють шлюб від випадкових зв'язків, легковажного відношення з іншими чоловіками й жінками. Однак міри любові й ревнощів не завжди пропорційні.


Іноді хтось із чоловіка й жінки сам не любить, а до інших ревнує. У таких випадках сцени ревнощів не досягають мети, а частіше приводять до протилежних результатів: ревнощі провокують підвищену психологічну збудливість, стає основним джерелом негативних переживань й, зрештою, губить любов, неминуче приводить до розлучення. Люблячого чоловіка постійно турбує болісне почуття, що улюблена (ий) йому невірна, він глибоко страждає. Безумовно, його можна зрозуміти. Але сценами ревнощів не можна повернути любов, вони служать джерелом внутрісімейних протиріч. Отут потрібний такт, добре бажання обох сторін. Підозрілість і спрага помсти їх не замінять.


Ревнощі припустимі й можуть:


Служити на користь почуттю любові тільки в одному випадку: якщо вона підкреслює вибірковість почуттів, виступає як запобіжний захід у збереженні сімейного вогнища, загострює любовні відносини чоловіка й жінки. Невмотивовані спалахи ревнощів здатні лише ображати й ранити почуття іншої людини й виставляти напоказ свою слабість.


Ревнощі протистоять не тільки природі, але й культурі любові: адже завдання полягає не в тім, щоб «шпигувати» у любові, а в тім, щоб надихати її, з огляду на найтоншу й примхливу природу почуттів. Щира любов неможлива без глибокої поваги улюбленого, визнання його самоцінності й волі, абсолютної довіри до нього й світлої віри в нього. Ревнощі можливі й припустима лише тоді, коли використається як маленький й «пустотливий» елемент у різноманітті любовної гри, як частина творчого процесу, що збагачує почуття люблячих людей.


Особливості прояву реакцій ревнощів


Ревнощі, як ніяке інше почуття, здатна приймати як природні форми (побутові подружні ревнощі), так і може доходити до афекту й перетворюватися в щиросердечну хворобу (марення ревнощів). Шкідливо не саме почуття ревнощів, а крайні форми його прояву, що виходять за межі норми (підозрілість, необґрунтовані щиросердечні роздирання, образи, спрага мести).


Саме про такі ревнощі, що принесла чимало лих і сприяла розриву шлюбних відносин, дуже образно сказав Вольтер: «Похмурі ревнощі невірною ходою треба за керівним нею підозрою; перед нею, з кинджалом у руці, ідуть ненависть і гнів, розливаючи свою отруту... За ними треба каяття».


Фахівці виділяють дві форми ревнощів, що виходить за природні межі: патологічна й марення ревнощів. При патологічній формі досить буває незначного приводу для підозр. При маренні ревнощів скільки-небудь реальний привід взагалі відсутній. Ситуації, навколо яких будуються всі маревні висловлення, не щирі, а створені хворобливою уявою. У медицині це явище називається «синдром уявлюваного третього».


Якщо ревнощі близькі до патології, людині однаково, до чого ревнувати: до минулого, сьогоденню або майбутньому. Він не може забути, що колись його дружина глянула на іншого, була кимось захоплена. Він готовий приревнувати дружину до старого або навіть підліткові. Причому такий ревнивець може придумати безліч неіснуючих доказів зради, і сам повірить у них. У його свідомості підозри перетворюються в реальні факти, тому перед такою ревнивою людиною даремно виправдуватися.


Патологічні ревнощі властиве людям особливого складу характеру: підозрілим, недовірливим, схильним усюди бачити обман і підступ, думати, що всієї їхньої неприємності кимсь навмисне підбудовані. От чому такій людині достатній будь-який підозрілий, з його погляду, факт, щоб побудувати на ньому свої обвинувачення в невірності чоловіка або чоловік і жінка. При цьому приводом для різного роду підозр і припущень є фактично все: дружина (чоловік) була в гостях занадто весела, погодилася потанцювати із чужою людиною, затрималася на роботі, обновила гардероб і т.п.


Ревнивець завжди сумнівається, не вірить у щирість слів коханої людини. У ньому завжди збуджується уражене самолюбство, що переростає у відчуженість, злість і ненависть. «Ревнивці, - писав Сервантес, - вічно дивляться в підзорну трубу, що речі малі перетворює в більші, карликів у гігантів, здогаду - в істину».


Види ревнощів:


Звичайні побутові подружні ревнощі багатоликі. Фахівці в області психології родини й сімейних відносин виділяють такі типи:


1. Власницькі ревнощі. Ревнивець або ревнивиця вимагають: «Ти не маєш права дивитися на інших, подобатися їм і відповідати на їхні знаки уваги. Для цього поруч є я. Дивися тільки на мене, посміхайся тільки мені, захоплюйся тільки мною».


Звичайно такі ревнощі пов'язана із сильним переживанням зради партнера й погрозою розриву відносин. Вона може бути спровокована зрадою або підозрілим поводженням партнера, можлива від охолодження почуттів улюбленого, тривалої розлуки з ним, відсутності інформації або, навпаки, що компрометує інформацією про нього.


Варто мати на увазі, що не кожна ситуація навіть реальної зради викликає сильні ревнощі. Разом з тим ревнощі можуть існувати й без любові. Розвитку власницьких ревнощів у сильному ступені сприяють певні риси характеру, такі як властолюбство, емоційна холодність, нездатність прощати, педантична впертість, любов до «порядку у всім» і просто невміння поважати особистість іншої людини.


2. Ревнощі від ущемлення (невір'я у свої можливості). Звичайно такі ревнощі властиві людям із тривожно-недовірливим характером, невпевненим у собі, з комплексом неповноцінності, зі схильністю до перебільшення небезпеки. Ревнощів цього типу сприяє низька самооцінка, що, можливо, сформувалася ще до шлюбу або може бути викликана неправильними діями іншої людини.


Для людей, що ревнують від сумніву у своїх можливостях, характерне небажання допустити порівняння з можливим суперником з побоювання програти в очах коханої людини. При власницьких ревнощах більше страждає той, кого ревнують, а при ревнощах від ущемлення сумніву більше мучать самого ревнивця.


3. Звернені (відбиті) ревнощі. Психологічний механізм її утворення полягає в наступному: один із чоловіка й жінки проектує власну невірність, ненадійність на свого шлюбного партнера. Логіка таких ревнощів проста: якщо я можу стати об'єктом любові іншого, те, напевно, і мій шлюбний партнер на це здатний. Так, невірні чоловіки й дружини часто виявляються надмірно ревнивими. Подібні ревнощі найбільш далеке від любові, тому що для ревнующуго свідомо можлива зрада.


Прояву ревнощів розрізняються залежно від темпераменту. Наприклад, холерики як люди запальні й більше агресивні й реагують відповідно при передбачуваній зраді партнера: ображають, загрожують, вистежують, шантажують і т.д. Люди флегматичні, пасивні випробовують мучення при думці про можливу зраду, переживають свою безпорадність, при цьому вони можуть не випробовувати агресивних почуттів до партнера або суперника, висуваючи виправдувальні пояснення. Звичайно такі люди страждають мовчачи, не афішуючи своїх почуттів, сподіваючись на подальше відновлення нормальних відносин. Мабуть, найбільше болісно переживають ревнощі меланхоліки, які схильні до ревнощів від ущемлення. Вони можуть настільки глибоко поринати у свої страждання, що подальше життя для них стає нестерпною. Будучи недовірливими за своїм характером, такі люди не тільки підозрюють свого партнера в зраді, але й «бачать» насправді те, що підтверджує їхні домисли. В остаточному підсумку своїми ревнощами вони переводять як свого партнера, так і самого себе, можуть зважитися на розпачливий крок - суїцид через «зганьблену любов».


Існують й особливості ревнощів, специфічні для чоловіків і жінок. Так, чоловічі ревнощі часто проявляються як результат традиційно переважного права чоловіків перед жінкою, чоловіка частіше подають на розлучення через зраду дружини, хоча в цілому чоловіка частіше змінюють.


Жіночі ревнощі мають свою соціально-біологічну основу. Виношування й вигодовування дитини має обов'язковою умовою захист і допомогу батька. Самою природою жінці визначено сподіватися на чоловіка й розраховувати на чоловічу відданість, тому заклопотаність відповідними почуттями чоловіка в жінки соціально й біологічно обумовлені в період залицяння й першого років шлюбу. Уважається, що в ці періоди жінка більше ревнива: вона невільна від цих почуттів у тій мері, як невільна від природного бажання мати дітей. Це не провина, а, скоріше, її слабість.


Однак жіночі ревнощі теж можуть мати власницький характер - для твердження в ролі сімейного «диктатора». Першою ознакою надмірних ревнощів дружини є ревнощі до батьків чоловіка; інший прояв ревнощів - дитини до батька. Це може свідчити про те, що чоловіку не вдалося забезпечити щиросердечний спокій жінці й вона не почуває себе в безпеці.


Відомі випадки ревнощів матері-свекрухи до невістки: мати намагаються «повернути свого сина», щиро вважаючи, що жодна жінка, крім її, не здатна подбати про її «дитину». Така претензія на винятковість може привести до двоякого результату: або до розладу між чоловіками й «хронічному» холостятству чоловіка, або до втрати любові до матері, який би сильної вона не була.


У кожному разі ревнощі не проходять безвісти ні для одного з люблячих, будь те батьки, закохані або які прожили багато років разом чоловік і жінка. Рано або пізно у відносинах намітиться розлад, що може привести до повного розриву відносин, якщо ревнивець або ревнивиця вчасно не зупиниться й не задумається над своїм поводженням.


Часом люди грають ревнощі з якою-небудь метою: коли людині доводиться виправдуватися, він мимоволі стає уступчивим. Немає нічого принизливіше, чим виправдуватися в неіснуючій невірності, каятися в гріхах, яких не робив. Ревнощі як суперництво, як острах втратити один одного ще зрозуміла, хоча й небажана. Ревнощі як хвороба, як егоїзм, як приниження улюбленого недовірою - ганебна й неприпустима. Від такого почуття можна й потрібно позбуватися.


1.2 ТЕМПЕРАМЕНТ І ЙОГО ВИДИ


ревнощі темперамент емоційний


Темперамент (лат. temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному співвідношенні) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що становлять цю діяльність психічних процесів і станів.


Темперамент якість особистості, що сформувалося в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи й значною мірою визначальний стиль його діяльності. Темперамент ставиться до біологічно обумовлених підструктур особистості.


Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних розходжень між людьми - розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій й інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження й діяльності. Проте, темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною й невирішеною проблемою.


Однак при всьому різноманітті підходів до проблеми, учені й практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.


Аналіз внутрішньої структури темпераменту представляє значні труднощі, обумовлені відсутністю в темпераменту (у його звичайних психологічних характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, що ставляться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і його емоційності. Кожний із цих компонентів, у свою чергу, має досить складну багатомірну будову й різні форми психологічних проявів.


Найбільш широке значення в структурі темпераменту має той його компонент, що позначається як загальна психічна активність індивіда. Сутність цього компонента полягає головним чином у тенденції особистості до самовираження, ефективному освоєнню й перетворенню зовнішньої дійсності; зрозуміло, при цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначаються іншими («змістовними») особливостями особистості: її інтелектуальними й характерними особливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступеня активності розподіляються від млявості, інертності й пасивного спостереження на одному полюсі до вищих ступенів енергії, потужної стрімкості дій і постійного підйому на іншому.


Основні компоненти темпераменту утворять в актах людського поводження та своєрідна єдність спонукання, дії й переживання, що дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту й дає можливість відносно чітко обмежити темперамент від інших психічних утворень особистості її спрямованості, характеру, здатностей й ін.


Питання про прояви темпераменту в поводженні нерозривно пов'язаний з питанням про факторів, ці прояви зумовлюючих. В історії навчання про особистості можна виділити три основні системи поглядів на це питання. Найдавнішими з них є гуморальні теорії, що зв'язують темперамент із властивостями тих або інших рідких середовищ організму. Найбільше яскраво цю групу теорій темпераменту представляла класифікація темпераменту, заснована на навчанні Гіппократа. Він уважав, що рівень життєдіяльності організму визначається співвідношенням між чотирма рідинами, що циркулюють у людському організмі, - кров'ю, жовчю, чорною жовчю й слизом (лімфою, флегмою). Співвідношення цих рідин, індивідуально-своєрідне в кожного організму. Воно позначалося грецькою терміном «красис» (суміш, сполучення), що у перекладі на латинську мову звучить як «temperament». На основі теорії Гіппократа, поступово сформувалося навчання про чотири типи темпераменту. По кількості головних рідин, гіпотетична перевага яких в організмі й дало назву основним типам темпераменту: сангвінічному (від латинського sanguis - кров), холеричному (від грецького chole - жовч), меланхолійному (від грецького melaina - чорна жовч) і флегматичному (від грецького phlegma - слиз.)


Основу для розробки дійсно наукової теорії темпераменту створило навчання И. П. Павлова про типологічні властивості нервової системи тварин і людини. Найбільшою заслугою Павлова з'явилося детальне теоретичне й експериментальне обґрунтування положення про провідну роль і динамічні особливості поводження центральної, нервової системи - єдиної із всіх систем організму, що володіє здатністю до універсальних регулюючих і контролюючих впливів. Павлов виділив три основних властивості нервової системи: силу, урівноваженість і рухливість збуджувального й гальмового процесів. З ряду можливих сполучень цих властивостей Павлов виділив чотири, по його даним, основні, типові комбінації у вигляді чотирьох типів вищої нервової діяльності. Їхнього прояву в поводженні Павлов поставив у прямий зв'язок з античною класифікацією темпераменту. Сильний, урівноважений, рухливий тип нервової системи розглядався їм як відповідний темперамент сангвініка; сильний, урівноважений, інертний - темперамент флегматика; сильний, неврівноважений - темперамент холерика; слабкий - темперамент меланхоліка.


Радянські психологи (Б. М. Теплов й ін.) відзначають, що першорядне наукове значення робіт И. П. Павлова полягає в з'ясуванні основної ролі властивостей нервової системи як первинних і найглибших параметрів психофізіологічної організації індивідуума. На сучасному етапі розвитку науки зробити остаточні наукові висновки, щодо числа основних типів нервової. системи, так само як і числа типових темпераментів, ще не представляється можливим. Дослідження радянських учених показують, що сама структура властивостей нервової системи як нейрофізіологічних вимірів темпераменту набагато складніше, ніж це представлялося раніше, а число основних комбінацій цих властивостей набагато більше, ніж це передбачалося И. П. Павловим.


Однак для практичного (у тому числі психолого-педагогічного) вивчення особистості розподіл на чотири основних типи темпераменту і їхня психологічна характеристика можуть служити досить гарною основою. Відповідно до цим слід зазначити, що для сангвінічного темпераменту характерні досить висока нервово-психічна активність, розмаїтість і багатство міміки рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка, як правило, неглибокі, а його рухливість при негативних виховних впливах приводить до відсутності належної зосередженості, до поспішності, а іноді й поверховості.


Для холеричного темпераменту характерний високий рівень нервово-психічної активності й енергії дій, різкість і стрімкість рухів, а також сила, імпульсивність й яскрава виразність емоційних переживань.


Недостатня емоційна й рухова врівноваженість холерика може виливатися при відсутності належного виховання в нестриманість, запальність, нездатність до самоконтролю при емоціогенних обставинах.


Темперамент флегматика характеризується звичайно порівняно низьким рівнем активності поводження й труднощами перемикань, повільністю й спокоєм дій, міміки й мови, рівністю, сталістю й глибиною почуттів і настроїв. У випадку невдалих виховних впливів у флегматика можуть розвитися такі негативні риси, як млявість, бідність і слабість емоцій, схильність до виконання одних лише звичних дій.


Меланхолійний темперамент зв'язується звичайно з такими характеристиками поводження, як малий рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики й мови, значна емоційна реактивність, глибина й стійкість почуттів при слабкому зовнішнім їхньому вираженні. На ґрунті цих особливостей при недоліку відповідних виховних впливів у меланхоліка можуть розвитися підвищена до хворобливості емоційна вразливість, замкнутість і відчуженість, схильність важким внутрішнім переживанням таких життєвих обставин, які зовсім цього не заслуговують.


Наведені дані показують, що залежно від умов формування особистості кожен тип темпераменту може характеризуватися комплексом як позитивних, так і негативних психологічних рис: «кращих» або «гірших». Тільки позитивних, або тільки негативних темпераментів не існує.


Включаючись у розвиток характеру, властивості темпераменту перетерплюють зміни, у силу чого ті самі вихідні властивості можуть привести до різних властивостей характеру залежно від умов життя й діяльності. Так, при відповідному вихованні й умовах життя в людини з нервовою системою слабкого типу може утворитися сильний характер, і, навпаки, риси слабохарактерності можуть розвитися при «тепличному», що розпещує вихованні в людини із сильною нервовою системою. У всіх своїх проявах темперамент опосередкований й обумовлений всіма реальними умовами й конкретним змістом життя людини. Наприклад, відсутність витримки й самовладання в поводженні людини не обов'язково говорить про холеричний темперамент. Воно може бути недоліків. Безпосередньо темперамент проявляється в тім, що в однієї людини легше, в іншого сутужніше виробляються необхідні реакції поводження, що для однієї людини потрібні одні прийоми вироблення тих або інших психічних якостей, для іншого - інших.


Безперечно, що при будь-якому темпераменті можна розвити всі суспільно коштовні властивості особистості. Однак конкретні прийоми розвитку цих властивостей істотно залежать від темпераменту. Тому темперамент - важлива умова, з яким треба вважатися при індивідуальному підході до виховання й навчання, до формування характеру, до всебічного розвитку розумових і фізичних здатностей.


Гіппократ уявляв собі ці елементи як різні рідини кров, флегму, жовту й чорну жовч. Гален бачив у них чотири субстанції - тверде, рідке, гаряче й холодне. Перевага одного з, елементів формує відповідний темперамент (сангвінічний, холеричний, меланхолійний або флегматичний).


Не викликають суперечки основні ознаки з давніх давен встановлених темпераментів. Розходження в думках позначилося в питанні пояснення, розуміння темпераментів, установлення їх психологічних і фізіологічних механізмів.


Один ряд учених уважає темперамент уродженою біологічною властивістю організму - темперамент представляється як властивість якого-небудь окремого біологічного процесу або цілісної конституції організму, як властивість, що проявляється в переживаннях і поводженні особистості. Деякі дослідники причиною індивідуальних розходжень уважають гуморальну систему (Гіппократ, Аристотель, Гален), а інші - особливість кровообігу (Геллер, Шталь, Лесгафт) або ж процес обміну речовин в організмі (Фулье), конституцію (Галь, Виренице, Галес, Де-Джиовани, Сиго, Кречмер, Шельдон), неврологічні процеси (Эрисберг, Генле, Зеланд), особливості вищої нервової діяльності (И. П. Павлов і його школа).


На противагу біологічній точці зору, були висунуті психологічні теорії, згідно яким темперамент є не вродженою, біоло

гічною властивістю організму, що знаходить відповідне вираження у світі переживань людини, а вродженою властивістю властиво душі, психіки (Платнер, Кант, Вундт, Гефтинг, Штерн й ін.). Відповідно до психологічних теорій, темперамент пов'язаний з організмом.


Цей зв'язок принципово не відрізняється від природи зв'язку інших властивостей особистості з організмом.


Темперамент (панцира. Temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що становлять цю діяльність психічних процесів і станів.


Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно вродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі й постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини.


Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, які однаково проявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в дозрілих літах і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.


До властивостей темпераменту ставляться індивідуальні особливості, які


- регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;


- характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;


- мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу;


- перебувають у строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;


- однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.


Користуючись певними ознаками, можна з достатньої визначеністю відрізнити властивості темпераменту від всіх інших психічних властивостей особистості.


Систематизуючи типи нервової системи в 1935р., И.П.Павлов виділив деякі фундаментальні властивості нервових процесів - порушення й гальмування. До цих властивостей ставляться сила порушення й гальмування, їхня врівноваженість і рухливість.


Сила порушення відбиває працездатність нервової клітки. Вона проявляється у функціональній витривалості, тобто в здатності витримувати тривале або короткочасне, але сильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.


Сила гальмування розуміється як функціональна працездатність нервової системи при реалізації гальмування й проявляється в здатності до утворення різних гальмових умовних реакцій, таких, як вгасання й диференціювання.


Урівноваженість - рівновага процесів порушення й гальмування. Відношення сили обох процесів вирішує, чи є даний індивід урівноважена або неврівноваженим, коли сила одного процесу перевершує силу іншого.


Рухливість - нервових процесів - проявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Рухливість нервових процесів проявляється в здатності до зміни поводження відповідно до зміни умов життя.


Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного, і навпаки.


Інертність протилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого.


Виділені И.П.Павловим типи нервової системи не тільки по кількості, але й по основних характеристиках відповідають 4 класичним типам темпераменту:


1. сильний, урівноважений, рухливий - сангвінік;


2. сильний, урівноважений, інертний - флегматик;


3. сильний, неврівноважений тип з перевагою порушення - холерик;


4. слабкий тип - меланхолік.


Павловська типологія одержала подальший розвиток у роботах ряду радянських дослідників (А. Г. Іванова, В. К. Федоров, В. К. Красуський й ін.).


Багаторічне експериментальні дослідження, проведені в школі Б. М. Теплова - В. Д. Небилицина, показали, що прояву кожного з основних властивостей нервової системи утворить якийсь синдром, тобто сукупність корелюючих друг із другом показників.


Уперше думка про існування загальних і приватних властивостей нервової системи в людини була висловлена Б.М.Тепловим ще в 1956р. Він писав, що "у людини найменше можна чекати повного збігу типологічних параметрів у різних аналізаторах, а також у першій і другий сигнальних системах ".


У цей час не існує єдиної думки щодо структури психодинамічних властивостей людини.


Темперамент є центральним утворенням психодинамічної організації людини. Л.С.Виготський до темпераменту відносив особливості складу всіх природжених і спадкоємних реакцій, спадковістю конституцію людини. Відповідно до його подань, темперамент - це та сфера особистості, що виявляється в інстинктивних, емоційних і рефлекторних реакціях людини. Л.С.Виготський виділив дві основні характеристики темпераменту:


1)тілесну виразність;


2)характер і темп руху.


Б.Г.Ананьев відносив до темпераменту ті "індивідуальні особливості організму", які визначаються діяльністю "рухових органів, органів почуттів і всього нервово-мозкового апарата". Він розглядав темперамент як "сукупність фізіологічних і психічних особливостей людини" . Як провідні характеристики їм були виділені сила, швидкість і стійкість психічних процесів. Іншими найважливішими показниками темпераменту він уважав чутливість і вразливість людини, особливості переживання людиною власних учинків і дій.


В останні роки досить продуктивні дослідження проблеми темпераменту проводяться в школі В.С.Мерліна. Автор відзначає, що "властивості темпераменту являють собою певну динамічну систему" і далі: "властивості темпераменту можна визначити також як енергетичну характеристику психічних властивостей". Основними показниками темпераменту, по Мерліну, є: емоційна збудливість, збудливість уваги, сила емоцій, тривожність, реактивність мимовільних рухів (імпульсивність), активність вольової цілеспрямованої діяльності, пластичність, ригідність, резистентність і субьективація. У зв'язку із цим, на думку В.С.Мерліна, не можна вивчати окремі його властивості, не співвідносячись їх з певними властивостями.


Кожен тип темпераменту являє собою специфічне й постійне відношення між властивостями, тому що складові його властивості можуть бути в різних людей того самого типу не цілком однаковими.


Отже, кожна окрема властивість темпераменту забезпечує пристосування певного індивідуума до специфічного широкого кола умов і вимог діяльності, співвідношення властивостей необхідно для успішного пристосування будь-якої людини, незалежно від його індивідуальності.


Під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, які однаково проявляються в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в дозрілих літах й у своєму взаємному зв'язку характеризують тип темпераменту. Конкретні прояви типу темпераменту різноманітні. Вони не тільки помітні в зовнішній манері поводження, але немов пронизують всі сторони психіки, істотно проявляючись у пізнавальній діяльності, сфері почуттів, спонукання й діях людини, а також у характері розумової роботи, особливостях мови й т.п.


Таким чином, можна вважати вже твердо встановленим, що тип темпераменту в людини вроджений, а від яких саме властивостей його вродженої організації він залежить, ще до кінця не з'ясовано. Темперамент містить у собі цілий комплекс особливостей особистості, у тому числі й поведінкових.


РОЗДІЛ 2. ЭКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЕНОСТЕЙ ПРОЯВУ РЕВНОЩІВ У ЛЮДЕЙ З РІЗНИМ ТИПОМ ТЕМПЕРАМЕНТУ


2.1 Задачі та методи експерименту


Наше дослідження відбувалося на базі загальноосвітньої школи м. Слов'янська №17 в 10-а класі. Вибірка склала 20 чоловік,


У процесі роботи ми поставили перед собою наступного задачі:


1 Виявити ступінь прояву ревнощів.


2. Виявити тип темпераменту.


3.Виявити види прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту.


4.Розробити рекомендації.


Нами були використані наступні методи:


1.Метод «тестування»(методики: «чи ревниві ви», і «Опитувальник Айзенка по визначення темпераменту».);Метод Анкетування; Метод «спостереження»; Метод «самоспостереження»; Метод «бесіда».


Розглянемо в короткому змісті, обрані нами ,методики й методи:


Методика складається з 8 питань, спрямованих на вивчення ступеня прояву ревнощів.


Обробка результатів виробляється відповідно до ключа.


Опитувальник складається з 57 питань спрямованих на визначення типу особистості, її характерних рис.


Обробка результатів виробляється відповідно до ключа.


Нами була складена анкета ,що має 10 питань спрямованих. на визначення, проявів ревнощів в обраних нами людей.


Анкета виглядає в такий спосіб:


1. Ф.И.О.?


2. Стать?


3. Як ви вважаєте , чи ревниві ви?


4. Якщо ревниві, то в чому це проявляється, або перелічте в чому з'являється ваші ревнощі?


5. Як часто ви проявляєте ревнощі до партнера?


6. Чи вважаєте ви що ваш прояв ревнощів адекватний?


7. Чи часто ви можете перебороти в собі ці почуття?


8. Чи впевнені ви в собі?


9. Чи впевнені ви у своєму партнері, чи довіряєте ви йому?


10. Чи дає ваш партнер привід для ревнощів спеціально, щоб перевірити ваші почуття?


Метод «спостереження» використався для одержання більше достовірної інформації про випробуваних.


Випробуваним на початку нашого дослідження було запропоновано поспостерігати за собою в тих або інших ситуаціях прояву ревнощів.


Цей метод був спрямований на усунення емоційного бар'єра між випробуваними й експериментатором, для одержання більше відвертих і правдивих результатів, а також для їхнього уточнення.


2.2. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ


Наше дослідження складалося, з декількох серій;


В 1 серії нашого експерименту, ми використали методику « чи ревниві ви», для того щоб скласти подальшу вибірку, у яку входять люди з високим рівнем ревнощів. Отримані результати відбиті в таблиці 2.1.











Рівень Кількість досліджуваних в %
Високий 25%
Вище середнього 75%

Графічно це виглядає в такий спосіб:




Виходячи з таблиці 2.1 ,ми бачимо що випробуваних з високим рівнем 25%. Респондентам властиво ревнувати як без приводу так і з ним, Вони не довіряють своїм партнерам, не впевнені в собі. Бояться знайомити із друзями протилежної статі. Постійно підозрюють свого партнера в зраді. Залишившись наодинці зі своїми почуттями, Вони починають метатися, шукати прикмети того, що їхній партнер може бути не з ними! От що найстрашніше. Їм здається, що їх постійно обманюють, щось не договорюють, і респонденти починають улаштовувати перевірки листів, зв'язків, знайомих.


І 75% випробуваних мають рівень вище за середнє, їм властиво підсвідомо шукати привід для ревнощів, тому що з ними колись «таке» траплялося. Вони живуть минулими образами ,не довіряють і не завжди вірять своєму партнерові. Найчастіше не можуть придушити в собі почуття ревнощів, і часто влаштовують розбирання із цього приводу. Не дають партнерові не якого права на особисте життя, постійно перевіряють електронну пошту, повідомлення, листи, і т.д.


2 серія нашого експерименту, полягала в наступному: для того щоб співвіднести високий рівень прояву ревнощів з типом темпераменту людини, ми використали методику« Опитувальник Айзенка по визначенню темпераменту» і відобразили отримані результати в таблицю 2.2.

















Тип темпераменту Високий рівень в %
Холерик 40 %
Флегматик 10 %
Сангвінік 15 %
Меланхолік 35 %

Графічно це виглядає в такий спосіб.



Виходячи з таблиці 2.2 ми бачимо, що високий рівень ревнощів більшою мірою проявляється в такого типу темпераменту як холерик (40%), це можна зв'язати з тим, він легко захоплива людина, з бурхливими емоційними проявами. Швидко рухається, швидко діє.


Холерик не може слухати спокійно й уважно співрозмовника. Здатний перервати розмова, втручатися в розмову інших людей. Говорить голосно й швидко.


Така людина здатна в пориві гніву накричати на співрозмовника, образити його, але швидко заспокоюється і як ні в чому не бувало може почати знову розмовляти з людиною, з яким недавно запекло лаявся. Холерик у будь-якій справі хоче одержати швидкий результат. Також йому обов'язково потрібний успіх. Якщо цього не відбувається, холерик може відключитися й виконувати роботу абияк.


Така людина швидко навчається новій справі. Він енергійний, завзято прагне до мети, може легко й швидко справлятися із завданням, зміст якого йому зрозумілий і цікавий кінцевий результат.


У холерика часто міняється настрій, він може бути невитриманим і розлютити по дріб'язковому приводі. Якщо йому хтось намагається в різкій формі вказувати на помилки, він починає злитися, скандалити. Якщо така людина почуває, що скандалом можна домогтися задоволення своїх потреб, він буде прагнути до них і спеціально влаштовувати сварки.


35% меланхоліків мають високий рівень прояву ревнощів ,це можна зв'язати з тим ,що він вразливий, ранимий, що глибоко переживає образи. Він часто замкнутий, соромливий, нетовариський. Коли меланхолік розстроєний, він може зробити непередбачений учинок. У стресових ситуаціях у такої людини паралізується воля, він стає скованим, часом несамовитим. Погано контролює своє поводження в цьому стані.


Часто в таких людей розвивається підозрілість, острах спілкування, прагнення до самітності.


При образі відбувається сильне хвилювання. Нерідко в меланхоліка занижена самооцінка. Не любить змін у своєму житті, тому що боїться, що люди зухвало будуть поводитися з ним, нанесуть йому образи.


Люди такого темпераменту почувають себе комфортніше, впевненіше, якщо навколишні не насміхаються над ними, не висловлюють недоброго відношення. У такій обстановці вони бувають активні, енергійні. Досягають значних результатів у діяльності. Їх треба оберігати від психічних травм.


Острах образ і докорів викликає в меланхоліка потреба сумлінно й ефективно працювати. Сам ніколи не буде шукати приводу для сварки, не стане провокувати конфлікт, тому що має потребу в обстановці, позбавленої психотравмуючих факторів.


15% сангвініків мають високий рівень ревнощів, це можна зв'язати з тим, що він енергійна людина. Рухливий й у той же час урівноважений, спокійний, він часто посміхається, діє відкрито й доброзичливо. Сангвінік - оптиміст, він жагуче любить життя у всіх її проявах. Завжди чим-небудь зайнятий, не сидить без справи. Займається часто улюбленою справою, тобто має хобі, якому приділяє весь вільний час.


Така людина часто є душею компанії, він комунікабельний, легко сходиться з людьми. Завжди може захоплюючи розповідати про свої інтереси, думаючи, що це буде цікавити навколишніх. До невдач ставиться легко, часто не конфліктує, але може висловити претензії, якщо відчує, що його ущемляють у справі, що його цікавить. Іноді слухає тільки себе, не обертаючи уваги на докори партнера. Уважає, що це дрібниці.


10% Флегматиків з високим рівнем ревнощів, це можна зв'язати з тим, що він по характері спокійний й урівноважений. У конфліктних ситуаціях незворушний і мовчазний. Його щиросердечний стан нелегко зрозуміти й неможливо відчути. Він украй рідко сам буває ініціатором конфлікту. Робить враження «товстошкірого». Часто не вміє спілкуватися, повільний у суспільстві й будинку. При обмеженні часу на роботу не досягає успіху. Зовсім природно, що якщо такої людини лаяти за повільне поводження й карати за це, вона почне почувати себе збитковим і вірити, що нездатна до діяльності. Так розвивається непевність у своїх силах і збільшується настрой на неуспіх.


При примусі такі люди починають вірити, що вони гірше всіх справляються із завданням. Вся діяльність перетворюється в безрадісний обов'язок, що заподіює постійні страждання.


Флегматики старанні, сумлінні. Їх важко включити в роботу: така людина довго обмірковує справу, прикидає, повільно приступає до нього. Але якщо він береться до роботи, то обов'язково доводить його до кінця й діє із запопадливістю, старанністю. Але його не можна обвинувачувати в повільності, не можна підганяти в роботі.


Такої людини сутужніше переконати в змінах, вироблених у роботі, також він складніше розуміє нововведення в його справі. Тому взаємодія з ним вимагає терпіння й витримки.


Флегматик надійний у будь-якій справі. За роботу, що йому доручили, можна бути спокійним. Але він швидко зневіряється в себе, тому часто стає невдахою, не підготовленим до творчої діяльності.


Флегматики завжди консерватори. Вони прагнуть зберегти сформований стиль й умови життя. Часто бояться змін. Флегматик не здатний до бурхливого прояву почуттів. Його відпугують різкі перепади настрою, хоча він здатний до відданої й сильної любові. Флегматик любить, перебувати на самоті: ніхто не заважає йому думати, не квапить, не відволікає. Він звільняється від негативних емоцій, які викликають люди, що не вважаються з особливостями його темпераменту. Позитивні якості, який володіють флегматики: працьовитість, акуратність, сумлінність, терпіння, воля, витримка, посидючість.


Для заключної серії експерименту ми провели метод анкетування для того, щоб визначити особливості прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту.


Отримані результати говорять про те, що прояв ревнощів у холериків полягає в тім, що вони ревнуючи найчастіше роблять на зло своєму партнерові, наприклад (як він із мною, так й я з ним). Якщо партнер іде по вулиці й посміхається протилежній підлозі, людина з таким типом темпераменту закочує сцену прямо й привселюдно; також якщо партнер спеціально буде провокувати холерика на ревнощі для перевірки почуттів, реакція може бути несподіваної й неадекватної. Холерик може накричати, так і не розібравшись у ситуації, образитися й ляснувши дверима піти, також у такій ситуації він може бути схильний до істерико - психопатичним реакцій. (Тобто провокувати холерика на ревнощі не рекомендується).


Найчастіше має високу самооцінку, тому в собі впевнений на всі 100 %, але тільки зовсім не довіряє своєму партнерові. Схильний перевіряти листа, електронну пошту й т.д. Якщо щось знайде підозріле, заявить про цьому прямо, нерозважно, імпульсивно, швидше за все лементом, легко може впасти в стан афекту, особливо якщо його не розуміють або не погоджуються з ним. Також може спалахнути по незначному приводі, наговорити дерзкостей. Але зрозумівши, що був не прав, покаявшись потім у своєму поводженні, він з гордості й самолюбства не зробить першого кроку до примирення. А в аналогійній ситуації буде поводитися точно також зухвало, тому що нічого із собою поробити не може. Жити з холериком значить заздалегідь настроюватися на те, що прийдеться терпіти його окремі спалахи ревнощів, прагнень надходити по своєму. Холерик зовсім ні схильний до дипломатії, він спочатку висловиться, а потім починає думати. Це приводить до частих сварок. Холерик при почутті ревнощів відчувають дискомфортний стан, напругу, йому необхідно виплеснути весь цей потік емоцій на кого-небудь але іноді він може перебороти це почуття.


Прояв ревнощів у меланхоліків полягає в тім, що вони схильні до ревнощів від ущемлення. Вони можуть настільки глибоко поринати у свої страждання, що подальше життя для них стає нестерпною. Будучи недовірливими за своїм характером, такі люди не тільки підозрюють свого партнера в зраді, але й «бачать» насправді те, що підтверджує їхні домисли. В остаточному підсумку своїми ревнощами вони переводять як свого партнера, так і самого себе, можуть зважитися на розпачливий крок – суїцид Тому що вони песимістичні й тривожні, їм здається що їх ніхто не любить і вони не кому не потрібні. Такі люди мають низьку самооцінку,тому не впевнені у своїх силах,уважають що партнер може знайти кого те краще чим він.


Якщо ж ревнощі в любові все-таки виникає, то вона пофарбована в безмовний розпач, сум, страждання, а заглушається визнанням і довірою. Схильний до перебільшення та неправильних висновків. Перевіряють електрону почту свого партнера,знаходячи там щось підозріле починають сильно хвилюватись,піддаються емоціям,накручують зайве. Заявити про свої підозри партнеру можуть, докорами такого типу: «я знаю в тебе хтось е,кращий за мене, адже навіщо тобі потрібний я- нікчема…» Такі вислови підозр зазвичай закінчуються плачем і різними висловами такого типу «ти мене не кохаєш, я тобі не потрібен, я нікому не потрібен…»


Прояв ревнощів у сангвініків полягає в тім, що вони переживаючи почуття ревнощів відчувають внутрішній дискомфорт, і тому стараються подолати в собі це почуття, й не пре давати цьому великого значення. Вони досить впевнені в собі і в своєму партнерові,довіряють йому. Але якщо у них виникли якісь підозри, то вони вискажуть їх партнерові, але якось жартуючи не показуючи не задоволення, і тим самим уникаючи зайвих сварок. Взагалі люди с таким типом темперамент оптимістичні, не полюбляють конфліктів,оптимістичні з ними завжди легко та цікаво. Тому вони не шукають приводів для ревнощів, адже вони впевнені в тому що краще за нього партнер не знайде нікого.


Прояв ревнощів у флегматиків полягає в тім, що вони пасивні випробовують мучення при думці про можливу зраду, переживають свою безпорадність, при цьому вони можуть не випробовувати агресивних почуттів до партнера або суперника, висуваючи виправдувальні пояснення. Звичайно такі люди страждають мовчачи, не афішуючи своїх почуттів, сподіваючись на подальше відновлення нормальних відносин.


На основі отриманих нами результатів, ми запропонували наступні рекомендації.


Як впоратися з ревнощами:


● Отут є два варіанти: коли ревниві ви й коли ревнивий ваш партнер. Особливо дратує, якщо це почуття переходить у патологію й здається, що ваш улюблений або улюблена підозрює вас у зраді навіть із деревом. Цілком можливо, що це пов'язано от з якою ситуацією: один з вас занадто барвисто й жваво розповідав про попередні романи, зради й інші пригоди, як говориться, по молодості. Всі найменші подробиці немов в'їдаються у свідомість партнера, і він починає сам себе мучити яскравими постільними сценами вашої зради.


Запитаєте, навіщо потрібний той, хто буде настільки болісно ставитися до всьому? Відповідаємо: якщо любите, то буде потрібний і таким. Головне, стриматися й не описувати всі ваші амурні пригоди, це не та людина, перед яким потрібно хвастатися подібного роду заслугами.


● Уникайте в розмові з ревнивцем розповідей про інтимні пригоди своїх друзів і подруг. Це може створити ґрунт для ревнощів, адже ви спілкуєтеся із цими людьми й, можливо, дивитеся так само на життя й відносини чоловіка й жінки.¶


Стабільність відносин заспокоює надто ревнивої людини.


● Не бійтеся звернутися до психологу, лікар знає, як допомогти в даній ситуації. Тим більше що найчастіше через сором або скромність нам не з ким поговорити про проблему, а висловитися просто необхідно.¶


● Перестаньте сприймати свого партнера як свою власність. У нього є свої інтереси й особистий простір. Ви адже так само не хочете, щоб він знав про вас усе до останньої краплі.


● Постарайтеся бути менш залежної в матеріальному й моральному плані.


● І сам головне, відповідайте для себе на чотири питання: Коли ви ревнуєте? Напишіть на окремому листку всі ситуації, які тільки згадаєте, що викликають у вас почуття ревнощів. Приміром, дзвінки колег протилежної підлоги в неробочий час, постійний час проводження на сайті, де спілкуються колишні однокласники й одногрупники, часті зустрічі в компанії друзів без вас і так далі. Друге питання: що ви почуваєте, коли ревнощі проявляються особливо яскраво, і про що ви в цей момент думаєте? Третє питання: як ви можете допомогти собі в даній ситуації? І нарешті: як вам може допомогти партнер? Тобто що ви повинні зробити обоє, щоб ви перестали випробовувати подібні некомфортні відчуття. Після того як розберетеся в собі, звернетеся до партнера й порадьтеся. На листку повинні бути досить логічні висловлення, щоб ваші проблеми стали зрозумілі іншій людині.


Як допомогти ревнивцеві


1. Не заперечуйте обвинувачень. Розкрийте їхню вбогість, доведіть їх до парадокса, а потім відверто посмійтеся над дурістю, до якої дійшла доросла, утворена, культурна й любляча людина.


2. Зробіть вигляд, що ви винуваті, «зізнайтеся» у всьому, а потім покажіть чоловіку (дружині) повість або роман, звідки запозичені факти й події.


3. Намагайтеся вселяти ревнивцеві, що ревнощі - хвороба, щоб він, як й алкоголік, усвідомив це й сам засудив себе за те, що не удержався від спокуси.


Ревнива людина повинен навчитися контролювати себе, керуватися не своїми підозрами, а тверезим розумом. Треба змусити себе зрозуміти, що ревнощі не піднімають ні чоловічого, ні жіночого достоїнства, що докорами й підозрами, а тим більше сварками й конфліктами не удержиш кохану людину, а скоріше відіпхнеш його від себе.


ВИСНОВОК


Проаналізував теоретичні джерела і провівши експеримент по виявленню особливостей прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту, ми можемо зробити наступні висновки:


1.Ревнощі - це складне, суперечливе почуття. Незважаючи на те що вона давно внесена в список страстей низинних, у свідомості сучасної людини, проте, зберігається повір'я: «Ревнує - значить любить». Мабуть, із цим з відносною часткою умовності можна погодитися. У розумних межах ревнощі природні, з'ясовна й навіть доцільна, вона є ознакою небайдужості, свідченням сильних почуттів і живих людських емоцій. Підсвідомо багато з людей уважають її одним з доказів любові й нерідко сприймають позитивно.


2.Експериментальне дослідження, в якому ми використали методики, спрямовані на виявлення: ступеня прояву ревнощів; типу особистості, її характерних рис; , проявів ревнощів в обраних нами людей; показало наступні результати:


За результатами методики « Чи ревниві ви», випробуваних з високим рівнем 25%. Респондентам властиво ревнувати як без приводу так і з ним, Вони не довіряють своїм партнерам, не впевнені в собі.


І 75% випробуваних мають рівень вище за середнє, їм властиво підсвідомо шукати привід для ревнощів, тому що з ними колись «таке» траплялося. Вони живуть минулими образами ,не довіряють і не завжди вірять своєму партнерові.


За результатами методики « Опитувальник Айзенка по визначенню темпераменту» високий рівень ревнощів більшою мірою проявляється в такого типу темпераменту як холерик (40%), це можна зв'язати з тим, він легко захоплива людина, з бурхливими емоційними проявами.


35% меланхоліків мають високий рівень прояву ревнощів ,це можна зв'язати з тим ,що він вразливий, ранимий, що глибоко переживає образи.


15% сангвініків мають високий рівень ревнощів, це можна зв'язати з тим, що він енергійна людина. Рухливий й у той же час урівноважений, спокійний, він часто посміхається, діє відкрито й доброзичливо.


10% Флегматиків з високим рівнем ревнощів, це можна зв'язати з тим, що він по характері спокійний й урівноважений. Він украй рідко сам буває ініціатором конфлікту. Робить враження «товстошкірого».


Отримані результати методу анкетування говорять про те, що прояв ревнощів у холериків полягає в тім, що вони ревнуючи найчастіше роблять на зло своєму партнерові, наприклад (як він із мною, так й я з ним). Холерик може накричати, так і не розібравшись у ситуації, образитися й ляснувши дверима піти, також у такій ситуації він може бути схильний до істерико - психопатичним реакцій.


Прояв ревнощів у меланхоліків полягає в тім, що вони схильні до ревнощів від ущемлення. Будучи недовірливими за своїм характером, такі люди не тільки підозрюють свого партнера в зраді, але й «бачать» насправді те, що підтверджує їхні домисли.


Прояв ревнощів у сангвініків полягає в тім, що вони переживаючи почуття ревнощів відчувають внутрішній дискомфорт, і тому стараються подолати в собі це почуття, й не пре давати цьому великого значення.


Прояв ревнощів у флегматиків полягає в тім, що вони пасивні випробовують мучення при думці про можливу зраду, переживають свою безпорадність, при цьому вони можуть не випробовувати агресивних почуттів до партнера або суперника, висуваючи виправдувальні пояснення.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ


1.Рубенштейн С.Л. Темперамент та характер. Основи загальної психології.-М.:Наука,1989.-220с.


2.Сімонов П.В., Ершов П.М. Темперамент та характер. Особистість.-М.:Наука, 1984.-161с.


3.Титаренко Т.М. Життеві кризи :технології консультування.-К.:Главник, 2007.-143с.


4.Шингаров Г.Х. Емоції та почуття, як форми відображення дійсності.-М.:Наука,1971.-223с.


5.Фром Ерих. Чоловік та жінка..-М.:Аст,1998.-509с.


6.Мей Ролис. Кохання та воля:пер. с. англ.-К.:Векслер,1997.-376с.


7.Навайти С. Тайни сімейного (не) щастя .-М.-1998.


8.Мерлін В.С. Питання теорії темпераменту.(Збірник статей).- Перль.-1974.


9.Васелюк Ф.Е.Психологія хвилювань.-М.1984.-200С.


10.Климов Е.А.Загальна психологія.-М.:Юніті.-ДАНА.1999.-511С.


11.Косянов С. Енцеклоедія психологічних тестів:Сім'я;Характер;Робота.-М.:Ексмо Пресс,1999.-487с.


12.Еникова Д.Д.Сексуальне життя в нормі та патології. - Донецьк: Сталкер.-2007.


13.Щербатих Ю.В.Психологія стресу. Популярна енциклопедія..-М.:Ексмо.-2006.


14.Лазарев .Діагностика карми..-Сан.Петербург.-1999.


15.Панок В., Титаренко Т., Чепелєва Н. та ін. . Основи практичної психології: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.


16.Немов Р. С. Психология. В трех книгах. Кн. 1.: Общие основы психологии. – К.: Владос, 2000;


17.Специальная педагогика: Учебн.пособие для студентов высш.пед.учебн.заведений / Под ред. Н.М. Назоровой. – М.: Издательский центр «Академия», 2000. – 304 с.


18.Дрижинина В.Н.Психологія. Посібник для гуманітарних вузів.-СПб.:Питер,2001.-656с.


19.Русалов В.М.Темперамент. Сучасна психологія:Справочне руководство..-М.:Инфра-М.1999.-687.


20.Немов Р.С.Психологія :Посібник для виш. пед. учбових закладів.-М.:Гуманіт. изд. Центр ВЛАДОС,2001.-640.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Експериментальне дослідження особливостей прояву ревнощів у людей з різним типом темпераменту

Слов:8139
Символов:63691
Размер:124.40 Кб.