РефератыПсихологияТеТемперамент його властивості та корекція

Темперамент його властивості та корекція

Темперамент.


Його властивості та корекція.


План:


1. Сутність темпераменту.


2. Історія розвитку вчення про темперамент.


3. Типи вищої нервової діяльності і темперамент.


4. Психологічна характеристика типів темпераменту.


5. Темперамент і стиль діяльності.


1. СУТНІСТЬ ТЕМПЕРАМЕНТУ


• Спостерігаючи за людьми, неважко помітити їх неповторну індивідуальну своєрідність у загальній рухливості, швидкості мовлення, виявлені почуттів. Одні з них запальні, рухливі й веселі, інші-повільні, спокійні й холодні, ще інші – дуже переживають, але свої почуття, кволі й пасивні . Ці індивідуальні відмінності зумовлені їх темпераментом.


• ТЕМПЕРАМЕНТ
(лат. temperamentum - устрій, узгодженість) – сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності і спілкуванні.


• Щоб відрізнити індивідуальні особливості поведінки, зумовлені темпераментом, від тих, які породжені мотивами і психічними станами ,треба врахувати, що :


• на відміну від мотивів і психічних станів ті самі властивості темпераменту виявляються в однієї людини в різних видах діяльності – грі, навчанні, праці, спорті;


• властивості темпераменту є стійкими і постійними протягом тривалого відрізка часу або навіть усього життя;


• різні властивості темпераменту в людини поєднується між собою не випадково, а закономірно і утворюють стійку структуру, що характеризує його тип.


• Темперамент забарвлює всі психічні прояви індивіда, впливаючи на темп рухів і мови, перебігу емоцій та мислення. Однак від нього не залежать ні інтереси, ні соціальні установки, ні моральна вихованість особистості. Він обумовлює характер перебігу психічної діяльності, а саме: швидкість виникнення і стійкість психічних процесів, їх психічний темп ритм, інтенсивність психічних процесів і спрямованість психічної діяльності на певні об’єкт


2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВЧЕННЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ


• Існування індивідуальних відмінностей у психічній діяльності людини було помічено давно. Першу спробу з’ясувати їх причини зробив давньогрецький лікар Гіппократ ( V – IV ст.. до н. е.).


• Флегматичний тип, вважав Гіппократ, зумовлений переважанням у красисі слизу (phlegma
). Для людей цього типу властиві сповільненість дій, важке переключення на іншу діяльність, емоційна невиразність.


• Переважання жовтої жовчі ( chole
) визначає холеричний тип, якому властиві велика енергійність і активність, поривчастість рухів, нестримність у діях.


• Домінування крові ( sanguis
) визначає сангвінічний тип, який відзначається великою активністю та емоційністю, багатою мімікою, барвистою мовою, швидкими рухами і легким пристосуванням до оточення.


• Меланхолійний тип характеризується переважанням чорної жовчі (melas chole
), і йому властиві мала активність, уповільненість у діях, швидка втомлюваність.


• Учення Гіппократа розвивав давньоримський лікар Галео (ІІ ст.), який для позначення поняття << нервово конституційний тип >> використав латинський термін << темперамент >> (temperamentum
), що означав узгодженість, устрій, правильне співвідношення частин. За його твердженнями, кожна людина належить до одного з тринадцяти темпераментів.


• Наївна гуморальна (рідинна) теорія темпераменту існувала тривалий час, хоч і не давала правильного пояснення фізіологічних основ властивостей людини.


• Аристотель вважав, що темперамент залежить від якості крові людини (густини і теплоти). Ця точка зору була підтримана в пізніші часи у працях німецького психіатра і психолога Ернеста Кречмера (1888 - 1964) та інших дослідників.


• Аристотель вважав, що темперамент залежить від якості крові людини (густини і теплоти). Ця точка зору була підтримана в пізніші часи у працях німецького психіатра і психолога Ернеста Кречмера (1888 - 1964) та інших дослідників.


• Цікаві думки щодо природи темпераменту висловлював німецький філософ Іммануїл Кант (1724 - 1804), стверджуючи, що сангвінічний темперамент характеризується швидкою зміною емоцій за незначної їх глибини, холеричний – гарячковістю, поривчастістю дій і вчинків, а меланхолійний – глибиною і тривалістю переживань, флегматичний – повільністю і спокійністю.


• Гуморальний підхід не зміг розкрити природу темпераменту. Тому на зміну його в XIX – XX ст. Прийшли нові теорії, автори яких намагалися знайти фізіологічні основи темпераменту в морфологічних особливостях людської голови (Ф. Галль), у товщенні нервових волокон ( В. Бехтерев ), у особливостях будови організму, його конституції (Е. Кречмер, Вільям Шелдон (1899 – 1977) та ін.)


3. ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ТЕМПЕРАМЕНТ


• Уперше науковий підхід до з’ясування фізіологічних основ темпераменту застосував І. Павлов у своєму вченні про типи вищої нервової діяльності у тварин і людини.


• Ці основи він вбачав у особливостях функціонування кори великих півкуль головного мозку, її умовнорефлекторній діяльності.


• Урівноваженість нервових процесів – це рівень балансу між процесами збудження і гальмування. Не завжди ці процеси відповідають один одному. Ступінь урівноваженості може бути різним. Рухливість нервових процесів визначається легкістю переходу від збудження до гальмування і навпаки.


• Б. Теплов і В. Небилицин, продовжуючи вивчати властивості нервових процесів на основі електроецефалографічних методик і статистичного оброблення експериментальних даних, довели, що деякі індивідуальні особливості умовних рефлексів у людини пов’язані між собою.


• Вони виділили чотири основних властивості нервової системи:


динамічність
– характеризує легкість і швидкість утворення мозковими структурами нервових процесів під час формування умовних реакцій збудження чи гальмування;


лабільність

(лат. labilis –
нестійкий) – характеризує швидкість виникнення і згасання процесів збудження;


сила;


рухливість.


• У дослідженнях Теплова і Небилицина показано, що психологічна характеристика темпераменту загалом пов’язана не з однією властивістю нервової системи, а з їх поєднанням, тобто з типом нервової системи. Аналогічно встановлено, що кожна властивість темпераменту залежить не від однієї, а від декількох властивостей нервової системи.


• Нині знайдено зв’язок цілісної характеристики темпераменту і окремих його властивостей лише з чотирма типами нервової системи. Оскільки ці типи є спільними для людини і тварин, то їх називають загальними. Отже, фізіологічною основою темпераменту є загальний тип нервової системи.


• Російський психолог Вольф Мерлін (1892-1982) вважав, що темперамент треба вивчати як суто психічне явище з урахуванням зв’язків із властивостями нервової системи. Тоді його можна було б характеризувати за допомогою понять “сензитивність”, ”реактивність”, ”активність”, ”темп реакцій”, ”пластичність”, ”екстраверсія”, ”інтроверсія” й ”емоційність”.


Сензитивність

(лат. Sensibilis –
чутливий) визначається найменшою силою зовнішніх впливів, необхідною для виникнення психічної реакції людини. Сензитивність визначає мінімальну силу подразника, що викликає у людини ледве помітне відчуття. Вис

окосензитивні люди є дуже вразливими, сором’язливими, замкнутими, тривожними. Їм властива висока вимогливість до себе і занижений рівень домагань. Низькосензитивним особам властиві протилежні риси.


Реактивність

залежить від характеру емоційної реакції індивіда на зовнішні та внутрішні впливи. Високореактивні люди є імпульсивними. Вони починають діяти під впливом обставин, без належного їх усвідомлення й оцінки. Малореактивні – завжди помірковані, стримані, намагаються оцінити наслідки своїх дій.


Активність

характеризується енергією впливу людини на навколишній світ і подолання перешкод на шляху до мети. Активна людина завжди чимось зайнята, постійно рухається, стрімка у своїх діях і мовленні. Пасивній людині притаманні апатія і бездіяльність.


Темп реакцій

виявляється у швидкості перебігу різних психічних явищ: часі запам’ятовування, швидкості прийняття рішень тощо.


Пластичність


показник гнучкості, легкості пристосування людини до нових умов. Особи з великою пластичністю легко і швидко пристосовуються до нових людей і обставин, змінюють вид діяльності, менше конфліктують із колегами. Ригідність
(лат. rigidus
– твердий, заціпенілий) це показник інертності, нечутливості до зміни зовнішніх впливів.


• Екстраверсія
таінтроверсія
розрізняються тим, що більше впливає на реакцію людини – зовнішні враження у певний момент (екстраверти) чи образи, уявлення, думки, пов’язані з минулим і майбутнім (інтроверти). Екстравертам властива імпульсивність у діях, ініціативність, комунікабельність, гнучкість поведінки.


• Емоційність

властивість темпераменту, що вказує на швидкість виникнення і перебігу емоцій. У емоційно не стійких людей, що легко збуджуються, вони виникають швидко, є короткочасними і можуть легко змінюватися на протилежні. Для емоційно стійких людей характерними є повільне емоційне збудження і тривалість переживань.


4. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТИПІВ ТЕМПЕРАМЕНТУ


Кожен тип темпераменту характеризується різним рівнем вираження окремих властивостей і їх своєрідним поєднанням.


САНГВІНІК.


• Для сангвініка характерна підвищена реактивність. Він бурхливо сміється навіть із незначного приводу або може дуже розсердитися через дрібницю.


• Цьому сприяє висока лабільність нервової системи.


• Має добре розвинуту міміку й виразні рухи. По обличчю легко вгадується його настрій, ставлення до людей і речей. Жваво відгукується на все, що привертає його увагу.


• Активність і реактивність збалансовані.


ХОЛЕРИК.


• У холерика висока реактивність і активність, причому реактивність переважає над активністю. Неврівноваженість процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль може призводити до зриву нервової системи з боку гальмування.


• Для холерика характерна циклічність у роботі.


• Холерик – екстраверт. Його поведінка переважно зумовлена впливом зовнішніх обставин, а не внутрішніми переживаннями.


ФЛЕГМАТИК.


• Флегматику властиві мала сенситивність та реактивність і висока активність. Тому він сповільнено реагує на подразники. Емоції виникають у нього повільно, але відзначаються значною силою, тривалістю, і стриманістю у зовнішніх проявах.


• За висловом І. Павлова, флегматик – це спокійний, врівноважений, завжди рівний, упертий і наполегливий працівник. Йому властиві велика зосередженість і працездатність.


МЕЛАНХОЛІК.


• Для цього типу темпераменту характерна слабкість нервових процесів збудження і гальмування. Умовні рефлекси у нього утворюються повільно і легко гальмуються.


• Меланхолік дуже вразливий, сором’язливий, легко ображається навіть із незначного приводу, плаксивий, замикається в собі.


АУТИЗМ

(гр. Autos – сам) –хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв’язків із реальністю, зосередженістю на власних переживаннях, створенням свого примарного світу.


КЛАСИФІКАЦІЯ К.ЛЕОНГАРДА.


• І. Павловим, є лише однією з найбільш розроблених спроб вирішити цю складну проблему. Існують і інші підходи. Так, К. Леонгард виділяє чотири головних типи темпераменту на основі зіставлення типів акцентуацій: гіпертимний, дистимний, афективно-лабільний і афективно- екзальтований.


• І. Павловим, є лише однією з найбільш розроблених спроб вирішити цю складну проблему. Існують і інші підходи. Так, К. Леонгард виділяє чотири головних типи темпераменту на основі зіставлення типів акцентуацій: гіпертимний, дистимний, афективно-лабільний і афективно- екзальтований.


• Для представниківгіпертимного

(
гр. hyper-
надміру і thymia-
душа) типу характерні висока активність, комунікабельність, ініціативність, життєрадісність.


• Людям із дистимним

(
лат. dis
-префікс, що надае поняттю протилежний або заперечний смисл, гр. thymia
-душа, настрій, почуття)темпераментом

властива уповільненість дій, пасивна життєва позиція і знижена мовна активність.


Афективно-лабільні

люди є емоційно нестійкими, з різкими перепадами настрою.


Афективно-екзальтований

темперамент проявляють люди, які легко захоплюються радісними подіями і впадають у відчай від сумних.


• Запропоновані класифікації темпераментів є цікавими здебільшого в теоретичному плані.


• Водночас недостатня чіткість і неузгодженість характеристик кожного типу створюють труднощі для їх практичного застосування.


5. ТЕМПЕРАМЕНТ І СТИЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ


• Будь-яка діяльність передбачає певні вимоги до психічних якостей людини. Одні професії вимагають від виконавця неабиякої уважності, інші – швидкої реакції на зміну обставин або гнучкого мислення тощо. Ці вимоги не можна змінити за бажанням, вони об’єктивно зумовлені змістом самої діяльності.


• В умовах певної професійної діяльності від типу темпераменту залежить стратегія підготовки людини до роботи і динамічний аспект її виконання, але аж ніяк не успішність досягнення кінцевого результату.


• Дослідженнями було встановлено, що продуктивність праці ткальбагатоверстальниць безпосередньо не зумовлена такими властивостями, як рухливість чи інертність.


• Існують спеціальності, якими не можна успішно оволодіти лише завдяки компенсації одних властивостей іншими.


• Щоб установити, чи відповідають властивості темпераменту вимогам професії, здійснюють професійний відбір. Це спеціальна процедура визначення професійної придатності, яку проводять на підставі психологічної діагностики властивостей темпераменту.


• Найпоширенішим способом пристосування темпераменту до вимог діяльності є формування її індивідуального стилю. Однакового результату діяльності можна досягти різним способом.


ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ

– індивідуальна система прийомів і способів дій, характерна для конкретної людини і доцільна для досягнення успішного результату.


• Оволодіння властивостями власного темпераменту і їх компенсація, формування індивідуального стилю діяльності розпочинається ще в дитячі роки , відбувається під впливом навчання і виховання і завершується в умовах трудової діяльності людини.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Темперамент його властивості та корекція

Слов:1865
Символов:15782
Размер:30.82 Кб.