РефератыСоциологияСуСучасні погляди на громадянський шлюб

Сучасні погляди на громадянський шлюб

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького


Психологічний факультет


Кафедра практичної психології


Курсова робота


Сучасні погляди на громадянський шлюб


Спеціальність:


6030103- практична психологія


Усенко Олександри Леонідівни


Кафедра практичної психології


Науковий керівник


викладач кафедри


практичної психології


Гончар Олег Леонідович


м. Черкаси2010р.


ПЛАН


1. Вступ


2. Розділ І – Громадянський шлюб та його класифікація


2.1Поняття про громадянський шлюб


2.2Погляди молоді на громадянський шлюб


2.3Статистика шлюбів


3.Розділ ІІ – Шлюб і сім`я


3.1 Функціі сім`ї


3.2 Шлюб і сім`я, як найважливіший об`єкт вивчення соціології сім`ї


3.3Позиція церкви щодо громадянського шлюбу


4.Висновок


5.Список використаної літератури


ВСТУП


Сім'я - це маленька святиня для кожного з нас. Вона об'єднує в собі не лише біологічні аспекти продовження роду, але й духовні, матеріальні аспекти та, згідно із старими соціальними доктринами, сім'я також є первинною ланкою суспільства.


Сьогодні в суспільстві все більшої соціальної ваги набирають цивільні шлюби, тобто фактичні сімейні відносини між чоловіком та жінкою. Чинне законодавство України передбачає також поняття фіктивного шлюбу, тобто шлюбу між чоловіком та жінкою, зареєстрованого у встановленому порядку, але такого, що не має на меті створення фактичних сімейних відносин. Повертаючись до цивільного шлюбу, слід відмітити, що сімейні відносини плануються та прогнозуються таким шлюбом, і в цьому його принципова відміннсть від фіктивного.


Розмовляючи про специфіку психології сімейних союзів, неможливо залишити поза увагою наявність в будь-якому суспільстві індивідів, що стоять на позиціях аморальності будь-яких нетрадиційних змін, що стосуються сім'ї, як то подружні зради, гомосексуальні сімейні пари, а іноді на один рівень із ними ставиться й цивільний шлюб. Простіше кажучи, прихильники традиційної моралі не прагнуть прийняти на віру необхідність і цілковиту моральність фактичних шлюбів відносно законних (та церковних) навіть сьогодні, коли на державному рівні в багатьох країнах відмінності між ними вже стерті. Такі явища не нові; слід згадати також, що дошлюбні статеві стосунки дівчини завжди засуджувались, а на подібні зв'язки у хлопців, як, до речі, і на післяшлюбні "ходіння наліво", в багатьох випадках "дивились крізь пальці". Звісно, цивільний шлюб можна називати "генеральною репетицією" перед шлюбом; такий союз засновується виключно на взаємному коханні та довірі. В той же час, якщо повірити в те, що чоловіка такий варіант цілком влаштовує, ще можна, то в апатію нашої жінки чи дівчини до законного шлюбу - ніколи!


Говорити про любов тут не доводиться. Адже любов - це, в першу чергу, відповідальність одне за одного. Взаємна відповідальність геть-чисто відсутня в «цивільному шлюбі». Виходить, що для жінки подібний «шлюб» - це ілюзія сім’ї, а для чоловіка - ілюзія свободи. Жінка ннемов би живе в сім’ї, але це не сім’я, тому що чоловік не бере на себе відповідальності за свою «дружину». А чоловік начебто формально вільний, але в той же час перебуває під контролем «дружини». Рідко яка дружина, навіть в «цивільному шлюбі» дозволить чоловікові відкрито шукати собі нову подругу або гуляти з коханками.


Чоловіки в «цивільному шлюбі» розуміють, що нічого не втрачають. Дітей доглядати повинна мати, гроші стягнути з такого «чоловіка», який будь-якого моменту може просто обернутися й піти, досить проблематично. Цікаво, що жінка, як правило, називає свого співмешканця чоловіком, а чоловік свою «цивільну дружину» коханкою, співмешканкою, подругою. І лише деякі дружиною.


Шлюб в нашій країні є моногамною, добровільною, рівноправною спілкою чоловіка й жінки, укладеною у встановленому законом порядку. Дійсним визнається тільки шлюб, укладений в органах реєстрації актів громадянського стану. Шлюб, укладений у церкві, або шлюб, укладений за місцевими чи національними обрядами, з юридичної точки зору шлюбом не є й ніяких правових наслідків не породжує. Також не є шлюбом, тобто не породжують правових наслідків, фактичні шлюбні стосунки, не зареєстровані в органах реєстрації актів громадянського стану.


Першою необхідною умовою укладення шлюбу є його реєстрація в державних органах. І тільки другою необхідною умовою для укладення шлюбу, є взаємна добровільна згода чоловіка й жінки, які вступають у шлюб. З наведеного видно, що першочергову позицію в правовому регулюванні сімейних стосунків займає саме питання реєстрації шлюбу, а не спільного бажання чоловіка й жінки одружитися. Оскільки лише після того, як подано заяву в РАГС, можна розглядати питання про взаємну згоду сторін одружитися. І якщо виникає така перешкода, заява може бути відхилено. Цей юридичний аспект особливо важливий у питанні розгляду взаємин у так званому «цивільному шлюбі».


Багато пар, що висловлюють бажання «пожити разом» повинні розуміти, що державне правове регулювання їхніх взаємин може початися лише після реєстрації їх шлюбу в органах РАГСу. Це важливий аспект сімейного життя. Адже держава, санкціонуючи конкретний шлюб, приймає на себе зобов’язання захищати новоутворену сім’ю, особисті й майнові права її членів. Реєстрація дає можливість учасникам сімейних стосунків здійснювати права й вимагати виконання обов’язків, які виникають у них у зв’язку із встановленням шлюбних відносин, а також охороняти особисті й майнові права та інтереси подружжя. Все це не може бути досягнуте в «цивільному шлюбі». Жоден суд не стане на захист прав і свобод, запропонованих у Сімейному кодексі й порушених в «цивільному шлюбі». З погляду юридичного права «цивільний шлюб» не є шлюбом. Відповідно, держава в особі судової інстанції не може гарантувати дотримання прав і обов’язків членів сім’ї в неіснуючому шлюбі.


2. РОЗДІЛ І
.
Громадянський шлюб та його класифікація


2.1 Що таке громадянський шлюб?


Поняття цивільного шлюбу — не таке вже й нове. Правда, раніше зміст його був трохи іншим. Тривалий час це поняття не мало нічого спільного із фактичними сімейними вдіносинами, не зареєстрованими необхідним чином. Просто існувало дві форми шлюбу - цивільний та церковний, тобто шлюб, що є законним для держави та шлюб, що є законним для церкви. Так, батьківщиною цивільного шлюбу ще в XVI столітті стала Голландія. Коли її громадяни, які належали до різних релігійних конфесій, не могли обвінчатися в церкві, власті дозволили оформляти їм свої стосунки в мерії. Саме такий шлюб і почали називати «цивільним». Тепер під цією назвою розуміють добровільне спільне проживання й ведення спільного господарства двома людьми: чоловіком і жінкою «без жодних взаємних зобов’язань». Хоча в юриспруденції поняття цивільного шлюбу зберегло початкову сутність і стосується пар, які оформили свій союз офіційно в РАЦСі без вінчання в церкві. Вільні ж сімейні стосунки в чинному законодавстві України названо фактичним шлюбом.


Минули сторіччя, і у відносинах між чоловіком і жінкою в усьому цивілізованому світі стався величезний прорив — «сексуальна революція». Україна цей процес, зважаючи на все, бурхливо пережила на початку 90-х. Тоді проблеми інтимного життя почали активно обговорювати в багатьох друкованих і електронних ЗМІ, а відверті еротичні сцени стали незамінною частиною вечірнього телеефіру. І тільки церква як інститут суспільної моралі в цей неспокійний час витримала потужний натиск «сексуальної революції». Її позиція щодо вільного кохання залишилася вкрай негативною. «Цивільний шлюб, — розповідає «ДТ» священнослужитель Покровського монастиря отець Вассіан, — з погляду православного християнства вважається гріховним. У таких стосунках немає жодної відповідальності перед Богом, оскільки будуються вони переважно на плотських утіхах. Справжні ж шлюби, як відомо, здійснюються на небесах. Щоб отримати благословення Господнє для себе й своїх дітей, людям, які кохають одне одного, слід обвінчатися в церкві».


Слід також уточнити, що православна церква не вправі осудити шлюб, зареєстрований у РАЦСі, оскільки покликана шанувати державні закони. Адже інститут сім’ї існував задовго до виникнення християнства, а саме таїнство вінчання з’явилося тільки в IX ст. н.е. З того часу оформленням сімейних стосунків почала опікуватися виключно церква. Але після жовтневої революції реєстрація шлюбів у нашій країні знову стала прерогативою державних органів. На підставі Декрету РадНарКому України, виданого 20 лютого 1919 року, законним визнавався лише шлюб, зареєстрований в державних органах, а церковний шлюб більше ні до яких юридичних наслідків не призводив. Таким чином, розглядуваному поняттю більш підходить назва "фактичного шлюбу", аніж цивільного, тобто шлюбу, що не визнаний ані церковю, ані державою. Втім, остання всіма методами підтримує і без того ламкий інститут сім'ї в нашій країні, і Сімейним кодексом від 10 січня 2002 року фактичний шлюб, як стверджує велика кількість юристів, був прирівнений до цивільного. До речі, стаття 74 Сімейного кодексу розставила всі точки над "І" у ставленні законодавця до нетрадиційних шлюбів - фактичним шлюбом визнається лише союз чоловіка та жінки, тобто не може бути визнаний сім'єю гомосексуальний союз. Щоправда, невідомо: можливо, визнання гомосексуальних шлюбів буде наступним кроком законодавця у галузі сімейного права?


Отже, повернімося до фактичних шлюбів. Давайте проаналізуємо, чи в повній мірі вони прирівнені до цивільних шлюбів. Законодавець встановив основні вимоги до союзу, щоб той міг бути визнаний фактичним шлюбом. Це, по - перше, співпроживання чоловіка та жінки на одній території, по - друге, спільне ведення господарства, по - третє, проживання без реєстрації своїх відносин в державних органах і - що важливо! - наявність наміру створення сім'ї цими чоловіком та жінкою. Стаття 74 Сімейного кодексу не в повній мірі прирівнює фактичні шлюби до цивільних, оскільки вступаючи в фактичних шлюб, люди погоджуються на юридичну невизначеність у своїх відносинах, коли фактично виникають юридичні права та обов'язки, що захищаються законом лише в зареєстрованому шлюбі. Багато в чому, фактичний шлюб - це усний договір, що заснований на певних емоціях, почуттях, але такий, що не має юридичної сили. Крім того, виникає проблема вступу у фактичний шлюб громадянами, що перебувають у цивільному шлюбі. Питання, що пов'язані із вирішенням цих питань, не вирішені в Сімейному кодексі; крім того, вони вступають у протиріччя із одним з основних його принципів - одношлюбність, тобто можливість одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Нерідко законодавець у випадках фактичного шлюбу рекомендує вирішувати проблеми правового харатекру через суд, але оскільки в нашому закондавстві відсутній єдиний підхід до фактичного шлюбу, відсутня також система правового регулювання такого виду відносин, і підхід судів до таких справ також не однаковий. Таким чином, система протиричіть сама собі.


Отже, повернімося до фактичних шлюбів. Давайте проаналізуємо, чи в повній мірі вони прирівнені до цивільних шлюбів. Законодавець встановив основні вимоги до союзу, щоб той міг бути визнаний фактичним шлюбом. Це, по - перше, співпроживання чоловіка та жінки на одній території, по - друге, спільне ведення господарства, по - третє, проживання без реєстрації своїх відносин в державних органах і - що важливо! - наявність наміру створення сім'ї цими чоловіком та жінкою. Стаття 74 Сімейного кодексу не в повній мірі прирівнює фактичні шлюби до цивільних, оскільки вступаючи в фактичних шлюб, люди погоджуються на юридичну невизначеність у своїх відносинах, коли фактично виникають юридичні права та обов'язки, що захищаються законом лише в зареєстрованому шлюбі. Багато в чому, фактичний шлюб - це усний договір, що заснований на певних емоціях, почуттях, але такий, що не має юридичної сили. Крім того, виникає проблема вступу у фактичний шлюб громадянами, що перебувають у цивільному шлюбі. Питання, що пов'язані із вирішенням цих питань, не вирішені в Сімейному кодексі; крім того, вони вступають у протиріччя із одним з основних його принципів - одношлюбність, тобто можливість одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Нерідко законодавець у випадках фактичного шлюбу рекомендує вирішувати проблеми правового харатекру через суд, але оскільки в нашому закондавстві відсутній єдиний підхід до фактичного шлюбу, відсутня також система правового регулювання такого виду відносин, і підхід судів до таких справ також не однаковий. Таким чином, система протирічить сама собі.


2.2 Погляди суспільства на громадянський шлюб


Постійно доводиться чути, що молоді люди, перед тим як піти в «ЗАГС» для подання заяви, намагаються пожити разом в «цивільному шлюбі», який іноді називається «пробним». Чого молоді люди цим домагаються? «Цивільний шлюб» стає якоюсь формою можливості перевірити свої почуття одне відносно одного, на якийсь час побути чоловіком і дружиною, скуштувати всіх принад сімейного життя. І лише потім зареєструвати свої стосунки.


Для православного християнина є цілком незрозумілими ці бажання «погратися» в сім’ю. Абсолютно зрозуміло, що молоді люди, які починають подумувати про шлюб, виросли з віку дитсадка і вже давно не бавляться ляльками. Невже бажання побавитися все ще теплиться в душі, а «цивільний шлюб» стає зручною нагодою вдовольнити цю потребу? Швидше за все, ні. То чому ж для того, щоб перевірити свої почуття, не можна просто продовжувати зустрічатися, спілкуватися, і цілком логічним шляхом підійти до весілля й повноцінного шлюбу? Чому бажання жити під одним дахом в якості «пробного» подружжя візьме верх над здоровим глуздом? Таких питань можна задавати безліч.


Можна було б все списати на розбещеність звичаїв сучасної молоді. Але вражає позиція батьків, з дозволу яких молодь починає жити в «пробних шлюбах». Ще більше дивує, коли в «цивільний шлюб» вступають люди літні, які вже мали досвід сімейного життя і, найчастіше, що пережили розлучення. Чим їх приваблює «цивільний шлюб»?


Відповідь проста - непевність у завтрашньому дні. Люди, що мають сумний досвід розлучення, воліють не обтяжувати себе штампом у паспорті, щоб уникнути згодом можливих проблем із другим розлученням. То навіщо ж тоді взагалі вступати в такий шлюб, коли заздалегідь думаєш про розлучення? Подібні думки, коли кожне з подружжя готове гримнути дверима при першому ж скандалі, не можуть позитивно впливати на атмосферу в родині.


Взагалі важко назвати родиною подібне співмешкання, коли кожен просто отримує від такого «шлюбу» те, що йому потрібно. Жінка дістає формальний статус «дружини», її вже важко звинуватити в блуді з першим зустрічним. Чоловік отримує від такого «шлюбу» доморобітницю, котра варить їсти, переє, прибирає, крім цього виконує «подружні обов’язки», але при цьому не є його законною дружиною, і він усвідомлює, що нічим з нею не зв’язаний і в будь-який момент може просто піти, ні ким і ні в чому не звинувачений.


Так, психолог Інституту сім’ї й подружнього життя Христина Решетило вважає, що причина передусім — в емансипації жінки в українському суспільстві, яка дедалі зростає. На її погляд, жінки хочуть багато досягти у фаховій сфері, щоб відчувати себе незалежними, тому не поспішають реєструвати свої стосунки й готові народити й виховувати дітей самотужки. З цим абсолютно не згоден кандидат психологічних наук, провідний спеціаліст дослідного Інституту психології ім. Г.Костюка Академії педагогічних наук України Ігор Манілов. Він вважає, що цивільний шлюб в Україні вигідний у більшості випадків чоловікові, який, щоб уникнути відповідальності перед законною дружиною, часто є ініціатором вільних стосунків із жінкою. Це твердження підкріплено статистичними даними КМІС. Так, в Україні 69% чоловіків не бачать нічого поганого в спільному житті «без зобов’язань». Серед жінок такі відносини підтримали тільки 55% опитаних. І причина, з якої представниці слабкої статі погоджуються на співжиття в цивільному шлюбі, за словами Ігоря Феліксовича, аж ніяк не почуття, а, хай як дивно, брак власного житла й нормального матеріального забезпечення. «Оскільки жінка залежна у фінансовому плані від чоловіка, говорити про існування повноцінних цивільних шлюбів в Україні складно, — вважає І.Манілов. — Це можливо тільки в цивілізованих західноєвропейських країнах, таких як Німеччина, Нідерланди, Франція, де чоловік і жінка не залежать матеріально одне від одного, тому будують свої стосунки виключно на коханні. На жаль, у нашому суспільстві така фінансова рівноправність неможлива. У результаті таких «псевдоцивільних» шлюбів у більшості випадків страждають «незаконні дружини». У переважної більшості жінок через непевність у відносинах і статусі в суспільстві з роками виникають невротичні розлади — депресії й страхи, які згодом можуть спричинити серйозні захворювання серцево-судинної системи й шлунково-кишкового тракту. Все це негативно позначається на здоров’ї дітей, народжених у такому шлюбі».


До речі, про занепокоєння й страхи. На Заході цивільний шлюб — поняття правове, у нас же інститут таких сімейних стосунків поки що перебуває в стадії формування. Це спричиняє певні наслідки. Перші труднощі в «нерозписаних» пар можуть виникнути вже при реєстрації новонародженої дитини. Так, для реєстрації маляти, народженого в шлюбі, слід подати заяву тільки одного з батьків і довідку з пологового будинку, яка підтверджує походження дитини. У разі ж, якщо мати й батько дитини — цивільні чоловік і дружина, то одного документа буде не досить. Адже в нас походження дитини визначається по батькові. Тому треба подати заяву від обох батьків. Її можна подати в РАЦС як до, так і після народження дитини. Що ж до прав і свобод новонароджених, то, відповідно до Конституції України, діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народилися вони в шлюбі чи ні.


Погодьтеся, років 20 тому такі речі викликали б шквал обурення з боку громадськості й ревних охоронців норм комуністичної моралі. Але нині розмовами про спільне проживання чоловіка й жінки поза шлюбом нікого не здивуєш. Мало того, за результатами дослідження, проведеного 2006 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), із двох тисяч опитаних українців 45% висловили своє позитивне ставлення до сексуальних контактів поза сім’єю і шлюбом. Причому цей показник нині значно вищий, ніж, скажімо, 15 років тому на світанку незалежності України.


2.3 Стастика шлюбів


За останні десятиліття в Україні слово «сім’я» остаточно втратило своє первісне значення в тому сенсі, що найчастіше «сім’я» нарахувати вдається тільки разом з обома парами бабусь і дідусів. З початку 60-х років і протягом двадцяти років українська родина в середньому складалася з чотирьох чоловік — батько, мати, двоє дітей. У 90-х цей показник почав невблаганно падати. Середня кількість народжень на 1000 чоловік населення зменшилася з 13,3 1989-го до 8,3 1998 року. І хоча за останні два-три роки народжуваність дещо збільшилася, це занадто мало, щоб Україну можна було перестати називати «країною однодітних родин».


Відповідальність за утримання й виховання дітей сьогодні лежить на батьках значно більшою мірою, ніж раніше. Тоді як матеріальний рівень життя помітно зменшився в переважної кількості сімей. Як повідомляє «Інтерфакс-Україна», за даними комплексного обстеження умов життя домогосподарств, проведеного за дев’ять місяців 2000 року, понад чверть населення України (26,7%) належать до категорії бідних, до злиденних — 14,7%. Дві третини бідного населення — це сім’ї з неповнолітніми дітьми. Майже половина бідного населення — сім’я з дітьми, де усі дорослі працездатного віку (47,2%). Ще 18 із ста бідних — родини, де всі дорослі працюють. Більшості молодих сімей важко утримувати без сторонньої допомоги навіть одну дитину, а вже про двох, трьох і більше — годі й говорити. Шлюб і народження дитини часто відкладають до «кращих часів».


Не поспішають із реєстрацією шлюбів і відмовляються від неї найчастіше пари старшого віку: у середньому кожен другий чоловік і жінка віком 25—29 років із переважанням кількості чоловіків. Збільшується в цілому вік молодих пар, які одружуються. Рідше можна зустріти студентське подружжя. Великий відсоток 30—35-річних жінок, котрі жодного разу не були у шлюбі.


Статистика останніх років не залишає найменших сумнівів: кількість шлюбів зменшується, а розлучень, навпаки, збільшується. 1990 року в Україні кількість шлюбів на 1000 жителів становила 9,3, 1998-го — 6,2% (тобто на 36,5% менше), а розлучень відповідно — 3,7 і 4,2%.


Відкладання шлюбів і народження дітей деформує традиційну модель життєвого циклу людини й родини. Зокрема новим для України є те, що деякі жінки визнають за краще народжувати раніше, ніж виходити заміж. Найбільше серед сімей, що мають до двох дітей, таких, де члени подружжя, особливо дружина, мають закінчену середню спеціальну або вищу освіту. Сучасні жінки часто відкладають народження первістка до свого тридцятиріччя — «спочатку освіта й кар’єра — потім діти». Вельми поширеним стало позашлюбне материнство в дуже молодому віці й несвідома багатодітність соціально неблагополучних родин.


Економічні труднощі, невлаштованість молоді, невпевненість у майбутньому — головні причини нетрадиційних для України шлюбно-родинних відносин. На сьогодні частина юридично незареєстрованих фактичних (так званих громадянських) шлюбів перевищує рівень 1926 р., коли реєстрація була необов’язковою, а правовий статус юридичних і фактичних шлюбів був однаковим.


Одні розцінюють громадянський шлюб як підготовку до подальшого спільного життя, прояв особистої свободи й засіб зберегти свіжість і романтичність стосунків. Інші вважають, що громадянський шлюб породжує недовіру, нестабільність і непевність у завтрашньому дні, й це позначається на всіх сферах діяльності.


«Як свідчить моя практика, — говорить психолог Людмила Шамрай, — одними з основних причин суїцидів (ясна річ, тут головну роль відіграє схильність людини до самогубства) є незатребуваність, нереалізованість, неспроможність адаптуватися в нових умовах тих, кому сьогодні від 30 до 50 років. Адже раніш такі чесноти як самостійність, активність, ініціативність, впевненість у собі були притаманні одиницям, решта були веденими. Коли нікому й нікуди вести, і людина почувається викинутою, постає безліч психологічних проблем, які відбиваються передусім на родині.


І друга причина — невдалі громадянські шлюби. Громадянський шлюб не зменшує ступінь переживань і болю від розставання. Радше, збільшує. Оскільки людей, по суті, нічого не зв’язує, немає за що зачепитися. Людина почувається непотрібною». Ще одна відносно нова для України модель стосунків — родини «нових українців». Мабуть, уже не такі популярні, як кілька років тому, анекдоти про певну групу нових українців у малинових піджаках від Версаче, котрі пахнуть майже однаково, з ультракороткими стрижками, з характерно розчепіреними пальцями та великим золотим ланцюгом на шиї. Мода змінилася, але збереглася система поглядів. Більшість сімей таких «нових українців» було створено задля взаємної вигоди: він їй — певний рівень життя, вона йому — свою вроду. У такій родині цілком інакша модель стосунків — психологічних, культурних, інше виховання дітей. Глибоких почуттів немає за визначенням. Стосунки будуються за відпрацьованою моделлю — дитина, гувернантка, хороша приватна школа — бо так заведено, так модно. Якщо в чоловіка виникнуть проблеми й він розориться — дружина не буде йому підтримкою, просто залишить його, а дитина для неї в цьому випадку — лише тягар.


Сімейні проблеми, обмаль у батьків часу для спілкування з дітьми призводять до розриву внутрішньосімейних зв’язків, обмежують можливість батьків і дітей разом проводити дозвілля. Нестабільність стосунків, відсутність необхідної культури сімейного життя, пияцтво батьків призводить до збільшення кількості зруйнованих сімей і дітей, котрі потрапляють у спеціальні дитячі заклади, жебракують, бродяжать.


На жаль, більшість молодих подружніх пар сьогодні не підготовлен

і до шлюбу не тільки в фінансовому плані. Оскільки нині особисту свободу, а разом із нею і свободу вибору партнера зведено в культ, то вже ніщо не стримує природного інстинкту, що у свою чергу провокує розлучення. Втративши національні сімейні традиції, майбутнє українське подружжя намагається копіювати американський спосіб життя — з його прагматичними зв’язками, повною матеріальною незалежністю її членів тощо. Тоді як в американському суспільстві, стурбованому тривожною сімейною статистикою, проблеми моральності й сімейності переходять на якісно новий рівень. Важко сказати, якою зрештою стане класична українська родина. Але поки що переважає такий її тип, де позитивні складові старої моделі вже не діють, а нові норми ще не склалися.


Багато сучасних дівчат не уявляють себе в ролі дружини, хорошої матері. Вони бачать себе моделлю, жінкою, створеною для розкошів. Мріють про успішну кар’єру. Споконвічно природні функції жінки стираються. Інтенсивне формування понять, «що таке добре та що таке погано» починається в дитини з 7 до 14 років — час матері, котра відповідає за формування тонкої емоційної сфери. А сьогоднішні мами самі мають проблему стертих понять, вони не уявляють, що добре, а що погано.


Плавання сімейного корабля в бурхливому морі життя залежить від багатьох соціальних і психологічних чинників. На характер стосунків молодої пари значною мірою впливають погляди на сім’ю, запозичені від батьків.


3. РОЗДІЛ ІІ. Шлюб і сім`я


3.1 Громадянський шлюб: за і проти


Попри те, що суспільство та стосунки між людьми стали жорсткішими, а підхід до сім’ї прагматичнішим (не впевнений у своєму фінансовому майбутньому, отже, не впевнений у сімейному щасті), більше стали цінуватися почуття. Прихисток і надійний тил більшість як і раніше знаходить саме в родині.


Соціологічне дослідження «Молода сім’я України 90-х (1994—2015 роки)», яке провів Український інститут соціальних досліджень, свідчить, що на шкалі загальнолюдських цінностей у більшості молодих родин на чільному місці стоїть «хороша сім’я» (89,8% респондентів). Створюючи родину, молоді люди називають такі цінності, як здоров’я, діти, кохання, матеріальне забезпечення, сексуальна гармонія, впевненість у собі. Усе це тісно пов’язано з виконанням сімейних функцій.


Стосовно уявлень про свій сімейний статус, то на перше місце чоловіки виносять функцію народження й виховання дітей (90,3%), на друге — задоволення потреб у коханні, особистому щасті, почутті захищеності (74,2%). При цьому привертає увагу те, що коли чоловіки вибирали з перерахованих в анкеті трьох сімейних цінностей (кохання, діти, побут), то переважна більшість із них вибрали кохання 74,7%, а народження й виховання дітей вважають найважливішою сімейною цінністю лише 15,5%.


Отже, з наведених даних можна припустити, що в сучасному шлюбі домінуючою ціннісною орієнтацією є кохання й пов’язане з ним особисте щастя, емоційний комфорт у родині. Тут, здавалося б, є суперечність між уявленнями про найважливіші функції сім’ї, де на першому місці — народження й виховання дітей, і оцінкою значення сім’ї для кожного з її членів як особистості, коли головним вони вважають кохання. Це можна пояснити тим, що в першому випадку проявився певний соціально-психологічний стереотип, відповідно до якого діти посідають головне місце в життєдіяльності сім’ї. У другому ж випадку — реальні установки молодих людей, котрі прагнуть знайти своє місце в житті. Проте 64% опитаних вважають ідеальною сім’єю таку, яка має двох дітей.


Новий статус одержує сьогодні традиційна проблема стосунків із батьками. Проблема залишилася тією ж, але погляд на неї змінився. Раніше про право дитини на власну думку не говорилося, ставлення до дітей у сім’ї мало авторитарний характер. Сьогодні батьки намагаються розібратися в причинах конфліктів, звертаються по допомогу до фахівців, відповідної літератури. Батьки молодші, інформованіші, і хоча вони, можливо, ще не готові самотужки опрацювати потік психологічної інформації з різних джерел, але розуміють, що цими проблемами слід займатися.


Для людей, які перебувають у громадянському шлюбі, існують деякі особливості, які насамперед пов’язані з народженням дитини, зі спадщиною і розподілом майна. Із набуттям чинності в Україні Сімейного кодексу держава визнала існування громадянського шлюбу, – розповідає юрист Юрій Шевчук, – адже стаття 3 п.2 цього Кодексу встановлює, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права й обов’язки.


Спільна дитина


Відповідно до ст.125 Сімейного кодексу України, у випадку, якщо мати і батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:


1. За заявою матері та батька дитини. Така заява може бути подана в органи РАЦС як до, так і після народження дитини. Якщо батько неповнолітній, то органи РАЦС обов’язково повідомлять його батькам, опікуну, піклувальникам про запис його батьком дитини.


2. За рішенням суду. Це відбувається при відсутності спільної заяви або заяви батька дитини. Підставою для визнання батьківства будуть будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані у порядку, визначеному Цивільно-процесуальним кодексом України. Позов про визнання батьківства може бути пред’явлений матір’ю, яка сама утримує і виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Також позов може бути пред’явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.


Аліменти


Якщо чоловік і жінка, які перебувають у громадянському шлюбі, вирішили “розлучитися” (припинити спільне проживання і ведення спільного господарства), права їхньої спільної дитини не повинні обмежуватися. Ст.180 СК України встановлює для обох батьків обов’язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття. І якщо один із батьків ухиляється від цього, настає його обов’язок щодо сплати аліментів. Сімейний кодекс України визначає, що батьки можуть домовитися про спосіб виконання вищезазначеного обов’язку. У разі відсутності такої домовленості порядок і розмір утримання дитини визначається судом.


Для подачі позову в суд про виплату батьком аліментів потрібний відповідний пакет документів. Зокрема, додається копія свідоцтва про народження дитини (із вказівкою батька). У заяві варто вказати, що батько дитини не бере участі в її вихованні й утриманні, порушуючи, таким чином, норму закону (статтю 180 Сімейного кодексу України). Додаються докази цього або вказуються свідки, які можуть це підтвердити. Навіть якщо прямих підтверджень немає, в заяві обов’язково потрібно зазначити, що ви живете окремо, виховуєте дитину самостійно і контактів із колишнім громадянським чоловіком не маєте.


Аргументом із боку батька дитини буде тільки фактичне підтвердження постійної допомоги дитині: копії документів про грошові перекази, чеки про покупку чого-небудь конкретно для дитини і т.д. Якщо чоловік не зможе довести, що регулярно матеріально підтримує сина або дочку, суд своїм рішенням зобов’яже його брати участь в утриманні дитини шляхом виплати аліментів.


Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.


Права


Законодавством чітко встановлено, що народження дитини в незареєстрованому – громадянському – шлюбі ніяк не впливає на обсяг його прав, у тому числі й на спадкоємні права дитини. Дитина завжди, при будь-яких обставинах, є спадкоємцем першої черги.


Розподіл майна


Розподіляти можна тільки спільне майно, але для цього хтось повинен визнати факт спільної сумісної власності на нього. Статтею 74 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо жінка і чоловік проживають однією родиною, але не перебувають між собою у шлюбі, майно, нажите ними за час спільного проживання, належить їм на правах спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Хоча, треба відзначити, щодо розподілу майна після громадянського шлюбу ще немає достатньої судової практики.


У разі укладання одним із такого подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення в нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується).


Спадщина


Згідно зі ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини. Після відкриття спадщини чоловік або жінка, які перебували у громадянському шлюбі, можуть звернутися до суду із заявою про встановлення факту фактичних шлюбних відносин. Доказами можуть служити: наявність спільних дітей, форма №3 із ЖЕКу про реєстрацію за адресою померлого, підтвердження про ведення спільного господарства від родичів і сусідів. Якщо суд встановить факт фактичних шлюбних відносин, то чоловік або жінка, які перебували у громадянському шлюбі, можуть стати спадкоємцями першої черги.


3.2 Шлюб і сім’я як найважливіший об’єкт вивчення соціології сім’ї


Соціологія сім’ї – це спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.


На відміну від інших галузей соціології, соціологія сім’ї розвивалась в останні роки досить успішно. Українськими соціологами вивчається ряд важливих проблем, пов’язаних із репродуктивною поведінкою сім’ї, поєднанням професійних і сімейних ролей працюючих жінок, розподілом влади та обов’язків у сім’ї тощо.


Найважливішими об’єктами вивчення соціології сім’ї є шлюб і сім’я. Шлюб – це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права й обов’язки. При оформленні шлюбу практикується укладання шлюбного контракту. За процедурою шлюбної церемонії шлюби поділяються на громадський і церковний. На фоні загального зростання соціальної напруги у нас поширюються такі феномени шлюбно-сімейних відносин, як фіктивний шлюб, фіктивне розлучення, конкубінат та ін.


Залежно від форми шлюбу виділяють: моногамію і полігамію, яка, у свою чергу, існує у формі полігінії (шлюб між одним чоловіком і кількома жінками), або поліандрії (шлюб однієї жінки з кількома чоловіками). Крім того, відрізняють шлюби ендогамні (укладаються в межах власної, але більш широкої спільності) і екзогамні (в силу необхідності вимушені укладати шлюб з партнером, який належить до інших груп).


Сім’я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім’я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до “оригіналу” моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.


У зв’язку з тим, що сім’я, як зазначалося, є об’єктом вивчення різноманітних наук, у літературі існують різні її визначення. Не претендуючи на абсолютну точні і вичерпну достатність, за основу можна прийняти визначення, за яким сім’я – це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин) і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов’язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.


Щодо типів сім’ї, та найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім’я (від лат. nucleus – ядро). Вперше така назва вжита в 1949 р. американським соціологом Ж.П.Мур доком. Така сім’я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. При одруженні дітей утворюється інший тип сім’ї – розширена або складна сім’я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Залежно від наявності в сім’ї батьків виділяють повну сім’ю (коли є обидва члена подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній. Отже, тип сім’ї визначається станом родинних зв’язків.


Досліджуючи шлюбно-сімейні відносини, соціологія сім’ї використовує такі категорії: умови та спосіб життя, структура сім’ї, її функції, спосіб мислення (сімейна ідеологія), етапи життєвого циклу сім’ї.


Під структурою сім’ї розуміється сукупність відносин між її членами, включаючи, крім родинних, систему духовних, моральних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету та ін. Виділяють так звану авторитарну структуру і у зв’язку з цим авторитарні сім’ї, які характеризуються жорстким підкоренням дружини – чоловікові, а дітей – батькам. Демократичні сім’ї засновані на розподілі ролей згідно не з традиціями, а з особистісними якостями і здібностями подружжя, на рівній участі кожного з них у прийнятті рішень, добровільному розподілі обов’язків у вихованні дітей тощо. Важливу роль у сучасних сімейно-шлюбних відносинах відіграють правові відносини, які регламентують закріплені в юридичних нормах взаємні права й обов’язки подружжя, батьків і дітей один до одного.


Важливим зрізом структури сім’ї є структура комунікації, при вивченні якої найбільш вагомим вважається встановлення між особистісних каналів комунікації і характеру їх функціонування. Структура комунікації суттєво впливає на всі ці сторони функціонування сім’ї, оскільки характер питань, що обговорюються, культура та інтенсивність духовного спілкування між подружжям як на стадії формування сім’ї, так і на більш пізніх етапах сімейно-шлюбних відносин багато в чому впливають на згуртованість сімейної групи і задоволеність шлюбом, а адекватна структура комунікацій між батьками і дітьми є важливою передумовою успішного виконання сім’єю її виховних функцій. Існує також рольова структура сім’ї. Вона пов’язана з виконанням кожним членом сім’ї певних ролей, а також із системою їх рольових сподівань. Така структура характеризує систему взаємовідносин і відносин членів сім’ї відповідно до традицій та звичаїв, що існують у суспільстві в цілому, найближчому соціальному оточенні і закріплених в особистісному досвіді членів сім’ї.


Сім’ю як соціальний інститут ми аналізуємо тоді, коли особливо важливо з’ясувати, наскільки спосіб життя сім’ї, її функціонування в певних межах відповідають чи не відповідають тим чи іншим сучасним потребам суспільства. Модель соціального інституту дуже важлива для прогнозування майбутніх типів сім’ї.


3.3 Позиція церкви стосовно громадянського шлюбу


Хотілося б розглянути позицію Православної Церкви стосовно «цивільного шлюбу». Для цього необхідно розглянути православне вчення про шлюб. Особисто мені найбільше імпонує визначення християнського шлюбу, висловлене ректором Свято-Тихонівського богословського інституту прот. Володимиром Воробйовим у його роботі «Православне вчення про шлюб»: «Шлюб розуміється в християнстві як онтологічне поєднання двох людей у єдине ціле, що звершується Самим Богом, і є даром краси і повноти життя, істотно необхідним для вдосконалювання, для здійснення свого призначення, для преображення і оселення в Царстві Божому». Тому Церква не уявляє повноти шлюбу без особливої її дії, яка називається Таїнством, що має особливу благодатну силу, і що дає людині дар нового буття.


Перші християни не знали того Таїнства вінчання, що практикується в сучасній Православній Церкві. Спільне життя християнського подружжя починалося зі спільної участі в євхаристії. Перші християни не уявляли свого життя без євхаристії, поза євхаристичною громадою, в центрі якої стояла Вечеря Господня. Ті, хто вступав у шлюб приходили в євхаристичне зібрання і, з благословення єпископа, разом причащалися Святих Христових Таїн. Всі присутні знали, що ці люди розпочинали цього дня нове спільне життя біля чаші Христової, приймаючи її як благодатний дар єдності й любові, яка поєднає їх у вічності. Саме в запоруці вічної єдності й любові вбачається сенс новозаповітного вчення про шлюб.


На відміну від старозаповітного вчення, де народження дітей було головною метою шлюбу, шлюб новозаповітний є для людини особливим духовним єднанням християнського подружжя, що продовжується у вічності. Старозаповітне вчення про життя вічне припускало, що людина живе у своїх нащадках. Юдеї чекали свого Месію, Який влаштує якесь нове ізраїльське царство, де настане блаженство єврейського народу. Саме участь в цьому блаженстві нащадків тої чи іншої людини розумілася як її особисте спасіння. Тому бездітність вважалася в євреїв як покарання Боже, тому що воно позбавляло людину можливості особистого спасіння. Тому вчення про шлюб, як стан, призначений лише для народження дітей, Христом відкидається в Євангелії: «У Царстві Божому не женяться й не виходять заміж, але перебувають як ангели Божі» (Мф. 22, 23-32).


Господь явно дає зрозуміти, що у вічності не буде тілесних, земних стосунків між членами подружжя, але будуть духовні. Тому й християнський шлюб, в першу чергу, дає можливість для духовного єднання подружжя. Про це каже ап. Павло: «покине чоловік батька свого й матір і приліпиться до дружини своєї, і будуть двоє одним тілом. Таїна це велика; я кажу про Христа і про Церкву» (Еф. 5, 31-32). У Євангелії є дуже важливий момент, що підкреслює ставлення Христа до шлюбу: «що Бог поєднав, того людина хай не розлучає» (Мф. 19, 5). Ці слова свідчать про фактичну неможливість розлучення. Христос тут говорить про абсолютне значення того поєднання, що робить Бог Своєю благодаттю.


Чоловік і дружина поєднуються онтологічно, їх союз не повинен руйнуватися людиною, тому розлучення не може мати Божого благословення. Адже безцінний дар любові, принесений подружжю в Таїнстві шлюбу Божим благословенням, не може бути скасований, він вічний за своєю суттю і не може припинитися зі смертю людини. Тому можна з впевненістю сказати, що християнський шлюб відбувається у вічності, бо «любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.» (1 Кор. 13, 8).


ВИСНОВОК


Оглядаючись у минуле, можна зробити висновок, що громадянські шлюби — породження не сьогоднішнього дня. У ХVIII столітті письменник Вольтер, який жодного разу не був одружений, шістнадцять років прожив із маркізою дю Шатле, яка стала на довгі роки його коханкою, другом й інтелектуальним супутником. А згадайте Срібний вік, тобто ХІХ століття, з його поглядами на вільне кохання! Сьогодні більшість молодих людей вибирає громадянський шлюб як сходинку на шляху до офіційного, вважаючи, що нерозумно реєструвати стосунки, не поживши хоча б рік під одним дахом як класичні чоловік і дружина.


Буває, що хлопець і дівчина навмисно вибирають громадянський шлюб як альтернативу офіційному. В юридичній літературі «громадянський шлюб» має назву «фактичні шлюбні стосунки». А в дореволюційній Росії, наприклад, фігурував термін «конкубінат» (від латинського «лежати разом»). Він застосовувався, коли йшлося про тривале позашлюбне співжиття з незаміжньою жінкою. Цей термін не прижився, і в сучасній юридичній літературі не використовується.


Щодо громадянського шлюбу, то це і є той шлюб, який зареєстрований у державній установі і який породжує права і обов’язки подружжя. І якщо, знову ж таки, звернутись до історії, то в революційній Росії 1917 року був виданий декрет «Про громадянський шлюб, дітей і ведення книг актів громадянського стану». А через два роки такий декрет був виданий і в Україні. Цим декретом було відмежовано церковний шлюб від громадянського. Власне, функцію реєстрації шлюбу перебрала на себе держава, і в кодексі про шлюб зазначалось, що визнається дійсним тільки той шлюб, який зареєстрований у державних органах.


У наш час цивільним шлюбом вважається спільне буття та ведення господарства чоловіком та жінкою, стосунки яких не зареєстровані законно. Часто такі шлюби обирають розлучені люди. Невдале життя із законним чоловіком чи дружиною впливає на все подальше життя, тому такі люди панічно бояться реєструвати наступний шлюб. Але все-таки подібні стосунки більш поширені серед молоді, через залежність їх від батьків: відсутність власного матеріального підґрунтя не дає можливості створити сім’ю. І він та вона обирають фактичні шлюбні стосунки. Не вдалося — розбіглись, не «навішуючи» на себе якихось обов’язків.


У Сімейному кодексі України (стаття 72 р. ІІ) передбачений правовий режим ось таких незареєстрованих шлюбів. Зокрема, це захист матеріальних інтересів — право на спільне майно. Як і при зареєстрованому шлюбі воно ділиться навпіл; як і в офіційному шлюбі, жінка, яка проживає в незареєстрованому шлюбі, має право на утримання в разі вагітності чи у випадку інвалідності. Проте, зважаючи на це, не буде розв’язано всі проблеми. Уявімо таку ситуацію: помер чоловік — якщо жінка була з ним у зареєстрованому шлюбі, то вона стає першим спадкоємцем. Якщо ж не було офіційного заміжжя, то, за Сімейним кодексом, особа, яка проживала з покійним однією сім’єю п’ять років, має право на спадщину, але аж у четвертому коліні. До того ж, треба довести, з якого моменту існував цей фактичний шлюб.


У кожного, звичайно, свої мотиви на користь незареєстрованого шлюбу. Хтось вважає, що після маршу Мендельсона вмирає любов. Але якщо вона дійсно є, то чому б не узаконити цим двом людям стосунків. Адже будь-які стосунки в суспільстві повинні бути узаконені. Держава бере під опіку сім’ю (родинні стосунки, права й обов’язки подружжя), щоб захистити в непередбачуваній ситуації. А якщо ви цього не зробили, щоб зберегти, як дехто каже, свіжість почуттів, то чому потім, у випадку конфліктної ситуації, вимагаєте захисту від держави?


Повертаючись до основних прав та обов'язків "подружжя" в фактичному шлюбі, слід відмітити, що відмінностей між зареєстрованим та незареєстрованим шлюбом у сфері немайнових прав та обов'язків не так вже й багато, і, в цілому, ці права та обов'язки відповідають загальноприйнятим людським стандартам. Наприклад, люди є вільними у виборі професії, місця проживання, мають парво свободи совісті, думки, релігії, особистої свободи, свободи духовного та фізичного розвитку і т.д. Як і в законному шлюбі, ці права надані людині від природи, будь - яке їх ущімлення переслідується за законом. Як і в законному шлюбі, "подружжя" може спільно вирішувати питання життя сім'ї, розподіляти обов'язки; батьки повинні піклуватись про здоров'я, розвиток, матеріальне забезпечення своїх дітей, незважаючи на те, чи народжені ці діти в законному шлюбі, чи ні. В той же час, право зміни прізвища одним "учасником" таких сімейних відносин на прізвище іншого виникає лише після реєстрації шлюбу.


Справді, не втримає разом, коли немає любові, ні штамп, ні навіть вінчання, коли перед Богом молоді присягаються бути вірними до смерті. Але цей штамп у паспорті все-таки змушує людину бути більш відповідальною та дисциплінованою.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1. Конституція України від 28 червня 1996 року


2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 серпня 1979 р. №8 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24 квітня 1981 р. №4, від 25 березня 1988 р. №4 та від 25 грудня 1992 р. №13 "Про судову практику в справах про розірвання шлюбу". Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 року). Із змінами і доповненнями за станом на 8 лютого 1998 року. - С.: Таврида, 1998 р.


3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. №4 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 р. №13 "Про практику розгляду судами справ про розірвання шлюбу". Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 року) із змінами і доповненнями за станом на 8 лютого 1998 року. - С.: Таврида, 1998 р.


4. Кодекс про шлюб та сім'ю України, затверджений Законом від 20 червня 1969 року, із змінами і доповненнями станом на 25 червня 1996 року. Міністерство Юстиції України. - К., 1996 р.


5. Цивільно-процесуальний кодекс. Під редакцією В.С. Ковальського. - К.: Юнінком, 1996 р.


6. Стаття з газети «Вісті» на тему: « Цивільний шлюб, або доля « нареченої в халаті»


7. Стаття з сайту www.20minut.ua.


8. Джерело: весільний журнал "Наше ВЕСІЛЛЯ"

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Сучасні погляди на громадянський шлюб

Слов:6842
Символов:50140
Размер:97.93 Кб.