РефератыФинансыВаВалютні відносини та валютні системи

Валютні відносини та валютні системи

.



1. Міжнародні валютні відносини

є невід¢ємною складовою ланкою світової економіки. Їх функціонування й розвиток пов¢язані з обслуговуванням всього комплексу економічних зв¢язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб¢єктами ринку та приватними особами. Йдеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання позик і кредитів, нацково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та приватні стосунки.


Розвиток валютних відносин зумовлюється об¢єктивними передумовами ¾ вдосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізацією виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення і суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на їх поглиблення справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, а звідси ¾ розвиток інтернаціоналізації грошових відносин.


Своєю чергою, валютні відносини не є пасивною структурою світового господарства. Вони спричиняють активний зворотній вплив на його якісні перетворення , зокрема на забезпечення системної збалансованості та економічної рівноваги світових господарських зв¢язків.


Валютні відносини пов¢язані з функціонуванням грошей у міжнародному обороті, які за призначенням опосередковують (забезпечують валютою) міжнародні економічні зв¢язки. Вони тісно пов¢язані з внутрішньою грошовою системою. Разом з тим вони не включають механізми грошового обігу окремих країн.


На фундаменті валютних відносин формується валютна політика та валютна система, державно-правова форма організації валютних відносин.


Валютна політика
¾
сукупність заходів, які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин у відповідності з її поточними та стратегічними цілями.
Проводиться як складова частина державної економічної політики країни, виступає важливим інструментом валютного регулювання.


Основним інструментом проведення валютної політики служать: дисконтна політика з метою регулювання грошової маси в обігу та руху позичкових капіталів; валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти; зміна валютного курсу шляхом ревальвації чи девальвації, запровадження або скасування тих чи інших валютних обмежень; диверсифікація валютних резервів; укладання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі тощо.


Валютна політика здійснюється органами екномічного управління ¾ центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю. Проводиться як засіб координації міждержавних екномічних відносин; як засіб посилення позиції країни в боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталів тощо. Реально обгрунтована валютна політика відіграє важливу роль в розвитку національної економіки, в інтеграці її в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності.


2.
Валютна система
¾
це державно-правова форма організації валютних відносин.



Слід розрізняти національну , міжнародну, регіональну та світову валютні системи.


Національна валютна ситема ¾ це державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими існтитутами, за допомогою яких здійснюється міжнародні кредитно-розрахункові операції, формуються та використовуються валютні резерви країни.


Основними елементами національної валютної системи є:


* національна валюта ¾ грошова одиниця країни;


* валютний паритет та режим курсу національної валюти;


* умови обміну національної валюти на інші валюти ¾ конвертованість валюти;


* форми та організація міждержавних розрахунків;


* статус національних установ, які обслуговують та регулюють валютні відносини.


3.
Конвертованість валюти


Одним з найважливіших елементів валютної ситеми є конвертованість національної валюти.


Конвертованість національної валюти ¾ невід¢ємний атрибут відкритої екноміки. Безконвертованості неможлива свобода зовнішньої торгівлі, себто товаровиробник ¾ експортер не може вільно включатися в різноманітні структури світового ринку, в міжнародний поділ праці, а покупець ¾ імпортер позбавляється можливості належно задовільняти свій палтоспроможний попит.


Конвертованість характеризується здатністю вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційно діючим курсом.


У рамках світової валютної системи вільно конвертованою вважається валюта тієї країни, яка прийняла на себе зобов¢язання статутних вимог МВФ.


У світовій практиці розрізняють повну й часткову, зовнішню і внтрішню конвертованість валют.


Повна конвертованість означає вільний обмін національної на іноземну валюту для всіх категорій власників і при всіх операціях без жодних обмежень.
За режиму повної конвертованості всі резиденти і неризиденти, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість без перешкод здійснювати валютні операції за всіма статтями платіжного балансу. Нині лише обмежена кількість країн має повністю конвертовані валюти: США, Англія, Німеччина, Японія, Канада, Данія, Франція, Нідерланди, Австралія, Пова Зеландія, Кувейт та деякі інші. Це ¾ країни з розвинутою та відкритою екномікою.


Часткова (поточна) конвертованість означає, що на деякі валютні операції окремі категорії власників режим конвертованості не поширюється, тобто вводяться певні обмеження.
За поточної конвертованості обмін національної валюти на іноземну дозволяється (на вимогу МВФ) лише для поточних міжнародних операцій. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, платежі з п

огашення позик і процентів, виплата прибутків та дивідендів з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру тощо. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.


Розрізняють зовнішню та внутрішню конвертованість валюти.
Кожен із цих видів є частковою конвертованістю валюти. При зовнішній повна свобода обміну зароблених у країні грошей належить лише іноземним особам (нерезидентам). Їм надається можливість нагромадження на рахунках національної валюти, переказ її за кордон чи конверсії в іншу валюту. Зовнішня конвертованість є більш доступною, поскільки вона зумовлює приплив у країну іноземної валюти.


За режиму внутрішньої (резидентської) конвертованості правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти даної країни, а для неризидентів зберігається режим неконвертованості. Запровадження внутрішньої конвертованості вимагає від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринку, реального курсу валюти та інших компонентів валютного ринку. Тому після її запровадження створюються необхідні передумови для переходу до повної конвертованості.


В Україні завершується процес трансформації грошової одиниці ¾ гривні у режим часткової (здебільшого внутрішньої) конвертованості, що сприятиме притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступової інтеграції у світову економіку.


Україна як незалежна держава ще у серпні 1992 року ратифікувала Угоду про Міжнародний валютний фонд, взявши на себе, таким чином, певні зобов¢язання щодо організації власної національної валютної системи.


У системі міжнародних валютних відносин чільне місце відводиться здійсненню широкого комплексу заходів для забезпечення конвертованості валюти. Реалізація цього заходу є однією із статутних вимог МВФ, що передбачені пунктами 2,3 і 4 статті XIII Угоди про Міжнародний валютний фонд. А це означає, що дана країна:


має право запроваджувати заходи контролю щодо руху капіталу


не повинна обмежувати можливості використання своєї валюти або валюти інших членів Фонду для поточних платежів


зобов¢язання викуповувати в інших членів Фонду залишки коштів у своїй валюті, якщо вони утворилися в результаті платежів за поточними операціями і конвертування необхідне для здійснення цих операцій


Члени Міжнародного валютного фонду, що приєднуються до статті XIII Статуту МВФ зобов¢язуються усунути будь-які обмеження на платежі та перекази за поточними міжнародними валютними операціями, а також не брати участі в дисримінаційних валютних угодах та не вдаватися до практики численних обмінів курсів.


Разом із тим багато країн сколристалися перехідними положеннями відповідно до статті XIII, які дають їм змогу без спеціального дозволу МВФ зберігати обмеження на міжнародні платежі і перекази за поточними операціями лише протягом перехідного періоду. Український парламент також, скористався легально існуючою альтернативою, ратифікував у 1992 році, підкреслюємо, не XIII, a XIX ст. Статуту МВФ, згідно з якою країна лише проголошує своє прагнення до забезпечення конвертованості національної валюти.


Сучасний стан розвитку валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та досягнення стабільності національної валюти створили всі передумови для того, щоб Рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 1997 року оголосила про те , що наша країна взяла на себе зобов¢язання щодо виконання статті XIII Статуту Міжнародного валютного фонду. Вітаючи Україну із цією подією, директор МВФ Мішель Камдессю сказав, що вона “переводить Україну до першої ліги світового екномічного процесу”. Гривня після цього кроку нашої держави набула статусу валюти з поточною конвертованістю.


Вперше за роки незалежності нашої держави фізичні особи ¾ резиденти та неризиденти мають право переказувати через українські уповноважені банки особисті кошти в іноземній валюті за межі України за нетоварними операціями.


Окрім цього, громадяни-іноземці можуть переказувати за межі України: отримати успадковані кошти, гроші за продану спадщину та належне нерезиденту майно в Україні; прибутки від іноземних інвестицій в Україну; кошти отримані у вигляді оплати праці, премій, пенсій, гонорарів, нарахованих відсотків; іноземну валюту, ввезену (переказану) в Україну у встановленому чинним законодавством порядку.


Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів на сьогодні однакові. Так, нерезиденти без обмежень можуть конвертувати гривню в іноземну валюту з рахунків типу ЛОРО за умови підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою ¾ нерезидентом унаслідок здійснення експортно-імпортних операцій. Нерезиденти мають право також купувати валюту на суму нарахованих відсотків за розміщеними депозитами та залишками коштів на цьому ринку.


Представництва нерезидентів, які функціонують у нашій країні і на чиї поточн ірахунки в уповноважених українських банках надходять кошти (в гривнях) від здійснення підприємницької діяльності в Україні та від проданої іноземної валюти з власного валютного рахунка для утримання представництва, можуть:


* отримувати відсотки за залишками коштів на цих рахунках;


* купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для її подальшого перказу на рахунках юридичної особи ¾ нерезидента, чиї інтереси вони представляють. Крім того, надано можливість переказувати та розміщувати кошти у гривнях із рахунків постійних представництв на депозитні рахунки в уповноважених банках України.


Режимами рахунків фізичних осіб ¾ іноземців передбачено також право (як і для резидентів), купувати на міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту, яка може бути переказана за межі України, на сму коштів на цих рахунках (із відсотками). Вони можуть відкривати і вкладні рахунки в банках України, що дозволить концентрувати кошти, які можуть бути інвестовані в екноміку України.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Валютні відносини та валютні системи

Слов:1446
Символов:12333
Размер:24.09 Кб.