РефератыАстрономияНаНаціональні акти України про засада процесуального статусу іноземців та іноземних підприємств і

Національні акти України про засада процесуального статусу іноземців та іноземних підприємств і

організацій


Громадяни України можуть мати процесуальні права та обов'язки на території іноземної держави, а так само іноземці можуть набути процесуального статусу в судах України. Як зазначалося, Конституція України проголошує норму про пік­лування та захист Україною її громадян, що опинилися за кордоном. Вона наділила іноземців національним режимом стосовно здійснення ними прав та виконання обов'язків. Вка­зане торкається і процесуальних прав та обов'язків суб'єктів права. Засади правового регулювання процесуальних прав іноземних громадян та осіб без громадянства містить Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 p., у якому зазначено: іноземці мають ті ж права та виконують ті ж обов'язки, що й громадяни України (ст. 2); вони можуть звертатися до суду й інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав. У судочинстві іноземці як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України (ст. 22).


Аналізоване чинне законодавство України базується на нормах, прийнятих до набуття Україною незалежності та піс­ля її проголошення. Перші є універсальними щодо їх застосу­вання, а тому містяться в окремих загальних нормативно-пра­вових актах. Мова йде, зокрема, про норми розділу VI ЦПК України 1963 р. за назвою: "Цивільні процесуальні права іно­земних громадян і осіб без громадянства. Позови до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів. Міжна­родні договори". Тут врегульовано питання надання націо­нального режиму щодо користування цивільними процесуаль­ними правами іноземним громадянам, особам без громадян­ства та іноземним підприємствам і організаціям; застосування реторсії до згаданих осіб (статті 423, 424); визначення під­судності спорів з "іноземним елементом" судам України (ст. 424); заявленння позову до іноземної держави та засто­сування імунітету до представників іноземних держав чи ін­ших осіб, зазначених у відповідних нормативних актах; засто­сування реторсії до іноземних держав, їх майна або представ­ників іноземних держав в Україні (ст. 425). Декілька норм ЦПК України вказують на можливість виконання доручень іноземних судів і звернення судів України з дорученнями до іноземних судів; виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражних судів; застосування правил міжнародних дого­ворів (ст. 426-428).


Компетенцію судів та інших органів України у разі розір­вання шлюбу з "іноземним елементом" регулює Кодекс про шлюб та сім'ю України 1969 р. (ч. 5, 6 ст. 197). Тут є й норми про компетенцію органів по встановленню батьківства, уси­новленню (ст. 198—199).


Потреба врегулювати окремі процесуальні питання виник­ла з прийняттям Верховною Радою України 16 липня 1990p. Декларації про державний суверенітет України. Закон Украї­ни "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 p. встановив принцип захисту інтересів суб'єктів зовніш­ньоекономічної діяльності (ст. 2), урегулював питання ви­ключної компетенції судових та арбітражних органів України (ст. 31), підсудності (ст. 32), подання позову (ст. 34), діяль­ності судових та арбітражних органів України по призначенню розміру штрафів, оскарження санкцій у суді або арбітражі (ст. 37), розгляду судовими та іншими органами спорів, що виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності (ст. 38), компетентності судів та арбітражів стосовно предмета розгля­ду спорів щодо застосування положень цього Закону та інших законів, прийнятих на його виконання (ст. 39).


Після становлення України як суверенної держави кіль­кість нормативно-правових актів з цивільними процесуальни­ми нормами значно збільшилася. Наприклад, норми про під­судність спорів судам, арбітражним та третейським судам має законодавство України про інтелектуальну власність.
Це статті 22, 24, 30 Закону України "Про охорону прав на вина­ходи й корисні моделі", ст. 21 Закону "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", ст. 27 Закону "Про охорону прав на промислові зразки", що були прийняті 15 грудня 1993 p., ст. 43 Закону України "Про авторське право та суміжні права" від 23 грудня 1993 р.1
, Закон України "Про режим іноземного інвестування"
від 19
березня 1996 р.
також має норми про порядок розгляду спорів у судових, арбітражних органах і тре­тейських судах (ст. 14, 26)- У Інструкції про порядок реєст­рації представництв іноземних суб'єктів господарської діяль­ності в Україні
(затверджена наказом МЗЕЗторгу України від 18 січня 1996 р.
№ ЗО, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 24 січня 1996 р. № 34/1059)3
є норма, що вказує на можливість розгляду судом питання про припинення діяль­ності представництв іноземного суб'єкта господарювання.


На вирішення окремих категорій господарських спорів спрямовані норми Закону України "Про встановлення платос­проможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р. (розділи II, V)4
. Провадження справ про банкрутство банків регулює й Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. Кодекс торго­вельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. має нор­ми про застосування загальних засад законодавства України (ст. 4); вибір суду або арбітражу (ст. 8); імунітет державних суден (ст. 18); право на заявления претензій та позовів (роз­діл XI). Закон України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р.також містить норми, які торкаються питань міжнародного цивільного процесу. Питання юрисдикції судів з цивільних справ та імунітет від неї регулює Положення про дипломатич­ні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 p. Інший нормативний акт, а саме:


Консульський Статут України від 2 квітня 1994р. зазначає, зокрема, що консул має право без окремого доручення пред­ставляти в установах держави перебування інтереси громадян України, якщо вони відсутні й не доручили ведення справи якійсь особі або не можуть захища

ти свої інтереси з інших причин. Це представництво триває доти, поки особи, яких представляють, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав та інтересів (ст. 26). Консул має право встановлювати батьківство у випадках, коли відпо­відно до законодавства України таке допускається в органах запису актів громадянського стану, якщо батьки дитини про­живають у його консульському окрузі і хоча б один з них є громадянином України (ст. 30).


Арбітражний розгляд спорів з "іноземним елементом" регу­лює значна група законодавчих актів. До 1991p. зовнішньо­торговельні спори були предметом розгляду у спеціалізованих міжнародних третейських судах при ТПП СРСР. Ці суди не пов'язували власну процесуальну діяльність з тими процесу­альними правилами, якими керувалися звичайні суди. Сьогод­ні такі спори розглядають суди загальної чи господарської юрисдикції, що не є їм повністю властивим, хоч водночас не­правильним було б твердження, що розгляд таких спорів не є їхньою компетенцією чи конституційним обов'язком (ст. 124 Конституції України). У цьому виявляється незвичайність та актуальність розгляду питань щодо вирішення спорів з "іно­земним елементом" різними судами.


Розгляд спорів з "іноземним елементом" арбітражем регу­лює Закон України "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 p.2
, Арбітражний процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. На відміну від законодавства інших дер­жав, наприклад, АПК Російської Федерації, АПК України не містить норм щодо провадження справ з "іноземним елемен­том". Проте у практиці виникають труднощі, пов'язані з особ­ливостями такого провадження. Доцільним є доповнення АПК України відповідним розділом.


Основою створення в Україні міжнародного комерційного арбітражу став Закон України "Про міжнародний комерцій­ний арбітраж" 1994p., який є яскравим прикладом уніфікаційного права, оскільки побудований на основі Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж 1985p., розробленого Комісією ООН з права міжнародної торгівлі, схваленого Генеральною Асамблеєю ООН 11 грудня 1985p.


Норми АПК України, Законів України: "Про зовнішньоеко­номічну діяльність", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", деяких інших актів тлумачать Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 21 вересня 1993 р. № 01-6/1025 "Про деякі питан­ня підвідомчості і підсудності справ за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності, Роз'яснення зазначеного органу від 15 квітня 1993 р. № 01-6/481 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про банкрутство"2
. На досягнення одноманітної практики арбітражних судів при прийнятті ними позовних заяв від підприємств, організацій інших держав-учасниць СНД, про стягнення з відповідача, який знаходиться в Україні, суми, визнаної ним за претензією, спрямований Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 14 червня 1993 р. № 01-8/672 "Про деякі питання практики застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів"3
.


Оплату державного мита при прийнятті до розгляду позов­них заяв регулює Декрет Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 р. (у редакції Закону Украї­ни від 13 листопада 1996p.).


Таким чином, норми законодавства України, які застосову­ються до процесуального статусу іноземців та іноземних під­приємств і організацій, сьогодні кодифіковані частково.
Правники України пропонували кодифікацію цих норм у Цивіль­ному кодексі України, свідченням чого став розділ II "Міжна­родний цивільний процес" згадуваного проекту Цивільного кодексу України. Вони використали правотворчий досвід ін­ших правових систем, а з юридично-технічної точки зору вра­хували тісний зв'язок колізійного права і цивільного процесу. Норми систематизували в окремі глави за предметом регулю­вання: глава 114 — "Цивільні процесуальні права іноземців", глава 115 — "Підсудність та виконання іноземних судових доручень", глава 116 — "Визнання та виконання рішень іно­земних судів". У вказаному розділі передбачено загальні пра­вила та підстави визначення компетенції судів України, норми про виключну компетенцію судів та інших органів України, про договірну підсудність, про судові доручення. Розширено правила про визнання та виконання рішень іноземних судів. У законопроекті, як і в чинному законодавстві, проголошено принцип національного режиму щодо здійснення іноземними суб'єктами своїх цивільних процесуальних прав.


Загалом кодифікація зазначених норм завжди має позитив­ні моменти. Наприклад, вона дозволяє усунути дублювання норм. Так, чинний КпШС України має норми про компетен­цію суду щодо вирішення Шлюбно-сімейних спорів з "інозем­ним елементом". Передбачення колізійних норм про компе­тенцію суду у розділі законопроекту за назвою "Міжнародний цивільний процес" надало можливості усунути їх дублювання у Книзі шостій цього ж проекту Цивільного кодексу України за назвою "Сімейне право" та главі 112 "Колізійні норми сі­мейного права".


Крім вказаних, в Україні є нормативно-правові акти, спря­мовані на регулювання спорів за згодою суб'єктів цивільних правовідносин поза судовою системою. Це правила про тре­тейський суд. Як зазначалося, ст. 6 Цивільного кодексу Украї­ни передбачає можливість звернення до третейських судів. Однак у зв'язку з недостатнім розвитком цивільних правовід­носин у суспільстві цей інститут майже не застосовувався. Чинні норми України з вказаного питання, наприклад Поло­ження про третейський суд, для вирішення господарських спорів між об'єднаннями підприємств, організаціями і устано­вами від ЗО грудня 1975 р. не відповідають вимогам сьогоден­ня. Тому своєчасним є проект Закону України "Про третей­ський суд", побудований із врахуванням досвіду аналогічних правових актів Великобританії, Іспанії, Німеччини, Швеції.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Національні акти України про засада процесуального статусу іноземців та іноземних підприємств і

Слов:1548
Символов:12225
Размер:23.88 Кб.