РЕВОЛЮЦІЯ 1905 РОКУ
У січні 1905 року вибух страйк робітників на Путиловському
заводі в Петербурзі. Вони вимагали 8-годинного
робочого дня, встановлення мінімуму платні, поліпшення умов праці, визнання представництва робітників. Вимоги путиловців
підтримали робітники інших заводів Петербург
у, і застрайкувало понад 100.000 робітників на 382 підприє
мствах. Це був перший вибух такого масштабу.
Петербурґ
залишився без води, світла, газет.
9 січня 1905 року робітники пішли до Зимового палацу, щоб подати цареві петицію. Йшли
з хоругвами, церковними та патріотичними співами, кілька тисяч чоловіків з жінками, дітьми їх
зустріли пострілами заздалегідь призначені для цього війська. Було забито понад 200 осіб і кілька сотень поранено. Обурення робітників не знало меж. На другий день застрайкувало 125.000 робітників у самому Петербурзі.
Страйки перекинулися до інших міст. В Україні застрайкували робітники Донбасу, Киє
ва, Одеси, Харкова, Катеринослава, Миколаєва
Одночасно з страйками розгорілись селянські повстання: селяни па
лили поміщицькі садиби, господарські будівлі, забирали худобу. Усе грізніші були вимоги передати всю землю селянам. Селянський рух охопив в першій половині 1905 року 64% усіх повітів України.
1905-й рік являв картину з одного боку — вже назріваючого народного зворушення,
а з другого — анархії та розгубленості
царського уряду. Газети виходили без цензури й відкрито вимагали конституції.
В університетах у серпні 1
905 року введено автономію, яка замінила реакційний статут 1884 року. Студенти влаштовували революційні мітинг
и, на які приходили всі, хто бажав. В Україні, як і в Росії, поставали численні союзи: академічний, інженерів, адвокатів, учителів, техніків, залізничників, фармацевтів, селянський тощо і нарешті Союз Союзів, який їх усі об'є
днував. Значну роль
грав земський союз з постійним бюром.
Усі ці союзи різних напрямків та фа
хів
були об'є
днані спільним прагненням — знищити існуючий політичний лад.
Прем’єр-міністр
С. Вітте
так характеризував загальний настрій на початку жовтня 1905 року: революція захоплювала все населення. Вищі шари були незадоволені;
молодь, не тільки студенти, але й учні середніх шкіл, вірили тільки тим, хто проповідував антидержавні теорії; більша частина професорів доводила, що треба все перегорнути; земські та міські діячі заявляли, що врятувати може тільки конституція; промислові та торговельні діячі підтримували революційні ідеї й давали пожертви на революцію (Морозов, Терещенко,
Четвериков);
робітники, під впливом революціонерів, були найбільш активні; чужинці, з яких складалося 35% Російської імперії, ставили свої вимоги: поляки — автономії, жиди — рівноправ'я; селяни вимагали землі; урядовці були обурені несправедливостями
у порядках служби й протекціонізмом; військо було схвильоване поразками на фронті, в яких обвинувачували уряд; крім того викликало незадоволення й те, що “запасних”, прикликаних на час війни, не відпускали з армії, бо було мало військ — армія залишалася в Азії. У військових частинах почалися вибухи незадоволення. Найбільше було таких вибухів у фльоті.
У Петербурзі було повстання у морському екіпажі, яке придушене було Г
вардіє
ю. Усі об'є
дналися в боротьбі проти різного роду утисків, часто обурливих і антихристиянських. Без перебільшення — уся Росія була схвильована і мала спільний льозунґ:
“так далі не можна жити!” Усі об'єдналися у ненависті до існуючого режиму.
3 початку жовтня почався загальний страйк на залізницях. Зупинилися трамваї, погасла еле
ктрика. Зупинилося все життя.
17 жовтня царський уряд проголосив маніфест, в якому обіцяно “дарувати населенню свободу особи, слова, сумління, зібрань та союзів”. Встановлювалася Державна дума з законодавчими правами.
Проте, цей маніфест не дав заспокоєння. Навпаки: населення у своєму ставленні до нього поділилося на три частини —
1. на так би
мовити центральну, що складалася з людей, які прийняли маніфест з надією, що він дасть конституцію, і що ця конституція почне нову добу в історії;
2. на революційні групи, які вважали, що цей маніфест є тільки тимчасовою зупинкою у боротьбі уряду з резолюцією, і поставилися до маніфесту вороже
3. на праві елементи, починаючи від людей, близьких до Царського Дому; вони вва
Наслідком цього почався рух правих, чорносотенних елементів, які знаходили підтримку значної частини адмін
істрації.
Після
проголошення маніфесту по всіх містах України почалися маніфестації з червоними прапорами, з мітинг
ами, на яких люди вимагали остаточного знищення монархії. У відповідь на це почалися погроми “революціонерів” і головним чином жидів, в деяких місцях при нейтралітеті
поліції, а в деяких — з її допомогою, як було, наприклад, у Гомелі. Найстрашніші погроми були в Одесі, Киє
ві, Катеринославі, Донбасі, де вони тривали по кілька днів і перетворювалися на збройні бійки з військами. У Киє
ві, за відомостями медичної “Швидкої допомоги”, забито 26 людей, а 223 поранено, але не всі поранені зверталися до шпиталів."
Проголошення конституції ще більше розбурхало народні пристрасті. Почали закладати партії, які мали протилежне завдання: “ліві”, що були ворожі до урядових заходів, і “праві” помірковані партії, що підтримували ті заходи.
Головні партії, починаючи з лівих, були такі: Анархісти — вони мали успіх у Південній Україні: в Одесі, Катеринославі. Ця партія мала органи: “Безначалие”,
“Бунтарь”, “Анархист”
і “Чорное
Знамя”.
Вона провадила терористичні акти, які називала “економічними”, себто робила атестати
на фабрикантів, капіталістів.
Заснована в 1898 році Російська Соціял-Демократична
Робітнича Партія у 1905 році поділилася на дві: большовіків
та меншови
ків. Близькою до них була Націонал-Соціялістична
Жидівська Партія — “Бунд”,
або “Всеобщий
Еврейский
Рабочий
Союз”.
Року 1906 большевики,
меншовики та бундівці формально об'є
дналися."
Соціял-Демократична
Партія мала успіх в Україні; вона Мала багато членів на заводах та фабриках України.
В Україні к-д.
партія була дуже поширена серед інтеліґенції,
професури. Серед впливових членів її були: І. Лучицький,
Л. Ясно-польський,.
В. Науменко,
барон Ф.
Штейнгель,
Д. Григорович-Барський,
П. Смирнов,
М. Василенко,
А. Ржепецький
та інші. Органом партії була газета київська “Свобода й
Право”.
Від партії к.-д.
відділилася правіша від неї Партія Демократичних Реформ, до якої перейшли: М. Стасюлевич,
К. Арсеньєв,
В. Кузьмін-Караваев,
М. Ковалевський.
Увесь час в Україні не припинялися страйки та повстання робітників. Найбільшої сили вони прибрали у грудні 1905 року. У деяких місцях відбулися мі
ж повстанцями та військами криваві бої, внаслідок яких були сотні
забитих
та поранених. Нерідко військові частини приєднувалися до повстанців або відмовлялися їхати на придушення повстань. Так було в Катеринославі в Бердянському полку. У Киє
ві осеред
ком
повстанців було передмістя Шулявка,
де постала своєрідна “республіка” на чолі з Радою Робітничих Депутатів; поліція і жандарми боялися туди входити. Значних розмірів повстання вибухнули
в Одесі і Миколає
ві.
Найбільшого успіху досягли
революціонери у Донбасі, де повстання почалося у середині грудня 1905 року; повстанці зайняли всю залізницю. Центральне місц
е у повстаннях Донбасу належить Горлівці,
де війська з трудом придушили повстання."
У 1906 році революційний рух почав спадати. Невдачі 1905 ро-
ку, численн
і людські жертви, жорстокі репресії, розстріли, заслання.
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ КУЛЬТУРИ
Кафедра історії
Реферат
на тему:
Революційний період в Україні
1905-1907рр.
Выконала: ст. І курса, 2 гр.
ф-та "Бібліотекознавства та
інформатики":
Матвєєва Л.В.
Прийняв:
ХАРЬКОВ - 1998
Використана література
1. Полонська-Василенко Н. Історія України. Мюнхен, 1972.
2. Попов Н. Очерки истории Коммунистической партии (большевиков) Украйни. X., 1933.