1. Види аналізу господарської діяльності.
2. Економічний аналіз і теорія пізнання.
3. Економічний аналіз і основні принципи діалектики.
4. Основні принципи економічного аналізу.
1. Види аналізу господарської діяльності
Мета економічного аналізу – це вивчення результатів діяльності всіх підприємств і господарських організацій, визначення впливу факторів на показники їхньої роботи для виявлення в подальшому недоліків і резервів, а також розробка заходів, спрямованих на відновлення і збільшення обсягів виробництва та реалізації, підвищення ефективності діяльності.
Аналіз господарської діяльності – це функція керування виробництвом. В залежності від умов праці підприємства та обсягу його роботи використовують різні методи аналізу.
Як функція керування виробництвом економічний аналіз виходить за межі підприємства — стає функцією управління галузями та національною економікою в цілому.
Виходячи з цього, слід розрізняти теоретико-економічний аналіз та конкретно-економічний аналіз.
Теоретико-економічний аналіз проводиться на макрорівні з метою визначення основних напрямів розвитку держави.
Конкретно-економічний аналіз проводиться на мікрорівні для вивчення конкретних питань, проблем та господарчих операцій на підприємстві. Наприклад: кредитування, товарооборот, ціноутворення тощо.
В залежності від глибини дослідження та призначення результатів економічного аналізу виділяють такі його види:
а) загальноекономічний;
б) техніко-економічний;
в) функціонально-вартісний.
Залежність видів економічного аналізу від рівня управління, об'єктів аналізу та їх деталізації, інтервалу та повноти охоплення, призначення результатів аналізу ілюструє така схема.
В економічній літературі аналіз господарської діяльності класифікують за різними ознаками. За галузевою ознакою:
– галузевий;
– міжгалузевий;
За часом проведення аналізу:
– ретроспективний;
– оперативний;
– перспективний.
За місцем проведення:
– внутрішньогосподарський;
– галузевий;
– міжгалузевий.
За обсягом дослідження та мірою охоплення господарської діяльності:
– комплексний (повний);
– тематичний (частковий, вибірковий, експрес-аналіз). За суб'єктами управління:
– техніко-економічний;
– фінансово-економічний;
– аудиторський (бухгалтерський) аналіз;
– соціально-економічний;
– економіко-статистичний аналіз (проводять органи статистики: підприємство, галузь, регіон);
– економіко-екологічний;
– маркетинговий аналіз.
В залежності від методики вивчення об'єкта:
– порівняльний;
– факторний;
– діагностичний (експрес-аналіз);
– маржинальний;
– економіко-математичний аналіз (відбирається найбільш оптимальний варіант вирішення задачі);
– стохастичний аналіз (дисперсійний, кореляційний, компонентний і інш.);
– функціонально-вартісний метод виявлення резервів. За суб'єктами (користувачами аналізу);
– внутрішній;
– зовнішній.
Кожний вид аналізу має свій зміст, свою методику проведення та організацію.
2. Економічний аналіз і теорія пізнання
Теорія пізнання – це розділ філософії, що вивчає можливості та закономірності пізнання від відчуття уявлення до об'єктивної реальності до дійсності, досліджує етапи, ступінь та форми пізнавального процесу, умови і критерії для встановлення його достовірності та істини.
Теорія пізнання визначає суть, необхідність та послідовність економічного аналізу. Вона визначає поняття об'єкта і суб'єкта пізнання. Об'єктом вважається об'єктивна дійсність, практика та матеріальна діяльність людини, що являються складовою основою розвитку суспільства. Суб'єкт – це сама людина, суспільство. Тільки діалектична єдність суб'єкта і об'єкта пізнання забезпечить його достовірність та його істину.
Узагальнюючи методи та прийоми науки, процес пізнання використовує такі інструменти: аналіз і синтез, експеримент, моделювання. Активно тут виступають людські знання, мислення.
Мислення охоплює:
– поняття (уявлення);
– судження;
– умовивід, тобто висновок.
Аналіз дає можливість розкрити поняття, властивості предмета, показників.
Через судження з використанням прийомів індукції або дедукції робиться умовивід.
Таким чином процес мислення проходить через три стадії:
1) споглядання – збір інформації, фактів;
2) спостереження – виявлення тенденції, закономірності розвитку підприємства, впровадження в практику;
3) формування нових пропозицій та висновків.
В основі аналізу лежить діалектичний спосіб пізнання, що дає змогу забезпечити практичну корисність, підвищити економічну ефективність діяльності людини.
Раціонально управляти — це передбачати перспективу.
3. Економічний аналіз і основні принципи діалектики
Економічний аналіз базується на принципах діалектики.
1. Все пізнається в русі. Аналітик виступає як кінооператор, який фіксує перехід від одного кадру до другого, від одної життєвої ситуації до другої, створюючи ланцюжок обставин.
2. Все пізнається в супідрядності, взаємозалежності, взаємообумовленості. Без вивчення економічних явищ, їх взаємодії не можна зрозуміти ні структури, ні властивостей, ні дії законів,
3. Все пізнається через причинно-наслідкові зв'язки. Тобто причина породжує наслідок, а наслідок знову обертається причиною обставин.
4. Єдність і боротьба протилежностей (розглядаються негативні та позитивні сторони підприємства).
5. Єдність переходу кількості в якість і нової якості в нову кількість (конкурентоспроможність випуску продукції).
6. Закон заперечення заперечення (закупили сучасне обладнання, наступає «критичний момент» заміни старого новим і таке інш.). Роль аналізу — своєчасно виявити ростки нового і дати можливість швидко впровадити нове і т.д.
4. Основні принципи економічного аналізу
Всебічне вивчення економічних явищ, процесів і господарських операцій базується на ряді принципів, які регулюють методику та методологію.
Принципи економічного аналізу, що регулюють процедурну сторону його методології та методики.
1) системність;
2) комплексність;
3) періодичність;
4) зрозумілість та адекватність тлумачення;
5) достовірність;
6) об'єктивність;
7) доречність;
8) своєчасність.
Науковість – це методологія економічного аналізу, яка повинна бути основана на діалектиці й економічній теорії, що найбільш повно відображають об'єктивну діяльність. Цей принцип потребує всебічного врахування економічних законів, реальної діяльності.
Системний підхід до вивчення явищ господарчих операцій виявляється в комплексному взаємозв'язаному вивченні дії факторів організації, техніки та технології виробництва.
Принцип системності можливий якщо вивчаються окремо взяті факти без урахування взаємозв'язків.
Періодичність – систематичне проведення аналізу за відповідні звітні періоди. Він дає можливість створити цілісне уявлення про динаміку господарських і фінансових процесів на підприємстві.
Об'єктивність та достовірність – дослідження економічних явищ, процесів і господарських операцій, їх причинно-наслідкових зв'язків на підставі достовірної інформації, від чого залежить об'єктивна оцінка ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Об'єктивна оцінка необхідна як передумова обґрунтування оптимальних управлінських рішень.
Достовірність та об'єктивність – використання вірогідної інформації без арифметичних помилок у розрахунках, правильне застосування методики розрахунку окремих показників та впливу окремих факторів. Зрозумілість та адекватність тлумачення досягається через пояснення отриманих результатів дослідження у вигляді висновків, пояснювальних записок, коментарів.
Доречність та своєчасність аналітичної інформації визначають її вплив на прийняття управлінських рішень користувачами.
Своєчасна та доречна інформація дає можливість оперативно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, а також вжити необхідних заходів для виправлення ситуації або її пом'якшення.
Системність та комплектність аналізу органічно пов'язані між собою. Їх методологічна єдність знаходить своє відображення в єдності економіки і політики: економічного, технічного, технологічного, економіко-соціального цілого і його частин в універсальності системи показників. Системність потребує дослідження фінансово-господарської діяльності з використанням усіх видів економічної інформації в комплексному взаємозв'язку, взаємозумовленості та взаємозалежності дії чинників, "що обумовлюють результати виробництва. Комплексне дослідження результатів діяльності підприємства і його структурних підрозділів розпочинають з вивчення загальних показників, а потім досліджують окремі ділянки роботи підприємства та чинники, що обумовлюють їх зміну.
Обґрунтованість висновків – узагальнення об'єктивних і пояснення отриманих результатів дослідження діяльності підприємства з обов'язковим відображенням їх в аналітичних висновках і пояснювальних записках з метою формування оптимальних управлінських рішень.
Оперативність - уміння швидко і чітко, на підставі аналітичної інформації, оцінити минулі, поточні й майбутні події для усунення виявлених недоліків і поліпшення економічної ситуації. При цьому використовується інформація, яка необхідна для обґрунтування і прийняття оптимальних управлінських рішень.
Ефективність – витрати на здійснення аналізу повинні давати економічний ефект.
На цих принципах ґрунтується методика і методологія економічного аналізу. Дотримання цих принципів дозволяє достатньо повно вивчати економіку підприємства на будь-якому рівні і приймати оптимальні управлінські рішення.
ТЕМА 2. ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНІ МЕТОДИ
1. Класифікація економіка-математичних методів та їх використання
2. Моделювання господарських операцій, процесів та явищ.
3. Детерміноване моделювання та економічний аналіз факторних систем.
4. Стохастичний та економічний аналіз факторних систем.
5. Кореляційно-регресивний аналіз.
6. Лінійне та динамічне програмування.
7. Теорія ігор та теорія масового обслуговування.
8. Матричний метод.
9. Таксонометричний метод.
10. Графічний метод економічного аналізу.
11. Динамічні ряди.
1. Класифікація економіко-математичних методів та їх використання
Використання економіко-математичних методів в економічному аналізі сприяє підвищенню його якості та удосконаленню.
Економіко-математичні методи використовуються для опису економічних задач і досягнення оптимізації при їх розв'язанні. У процесі аналітичної обробки економічної інформації з'являється можливість широкого застосування обчислювальної техніки, що сприяє
– скороченню термінів проведення аналізу;
– підвищенню його оперативності;
– більш повному охопленню чинників, які впливають на результати фінансово-господарської діяльності;
– отриманню результатів аналізу, які відповідають реальній дійсності тощо.
Використання економіко-математичних методів в економічному аналізі вимагає:
1) системного і комплексного підходу до вивчення фінансово-господарської діяльності підприємства, врахування при цьому усіх взаємозв'язків, взаємообумовленостей і взаємозалежностей, які існують між результативним показником і чинником. При цьому необхідно здійснити постановку задачі (об'єкт, мета, критерії);
2) розробки економіко-математичних моделей, які відображають господарські процеси і економічні явища та їх вивчення;
3) удосконалення систем економічної інформації, яка характеризує діяльність підприємства;
4) визначення наявності фахівців, які можуть застосовувати сучасні комп'ютерні технології, економіко-математичні методи моделювання і засоби обчислювальної і організаційної техніки.
До економіко-математичних методів відносять методи, які забезпечують:
– системний підхід до аналізу досліджуваного об'єкта;
– комплексний характер дослідження економічних систем, для використання яких необхідні: розвинута інформаційна база, наявність сучасної техніки для зберігання, обробки та передачі економічної інформації;
– кваліфіковані кадри: економісти, математики, оператори, програмісти.
Економіко-математичні методи класифікують по ознаках:
– оптимальності;
– точності.
Оптимальні методи
дозволяють знайти рішення проблем з використанням заданого заздалегідь критерія оптимальності. Якщо пошук рішення ведеться без критерія оптимальності, такий метод відноситься до неоптимального.
Точні методи
відносять за методів, які дозволяють одержати єдине рішення за заданим критерієм оптимальності або без нього.
Якщо при пошуку вирішення проблем використовується стохастична форма зв'язку і результат може бути одержано з деякою похибкою, то такий метод відносять до приблизного методу.
Оптимальні методи використовують в основному при перспективному аналізі для розробки норм та нормативів.
Неоптимальні методи використовуються ширше при ретроспективному, перспективному та оперативному аналізах.
Виходячи із цих принципів, усі економіко-математичні методи поділяються на:
1) оптимізаційні точні методи:
– методи теорії оптимальних операцій;
– методи дослідження операцій;
– деякі методи математичного програмування,
2) оптимізаційні приблизні методи:
– методи економічної кібернетики;
– методи математичної теорії планування екстремальних експериментів;
– окремі методи математичного програмування;
– методи дослідження операцій,
3) неоптимізаційні методи:
– методи елементарної математики;
– економетричні методи;
– класичні методи економічного аналізу,
4) неоптимізаційні наближені методи:
– методи математичної статистики.
При застосуванні економіко-математичних методів можна отримати уявлення про об'єкт, який досліджується, надати йому характеристику і кількісно описати фінансово-господарську діяльність підприємства.
2. Моделювання господарських операцій, процесів та явищ
Модель – це умовний об'єкт аналізу, який відображає його характеристику (структуру, параметри, взаємозв'язок). В економічному аналізі використовуються в основному математичні моделі у вигляді рівнянь, нерівностей та функцій.
Модель виступає як інструмент пізнання, яку дослідник ставить між собою та об'єктом і за допомогою якої вивчає його. Процес моделювання передбачає побудову абстракції за аналогією, а також і конструювання наукових робіт. Головна особливість моделювання полягає в тому, що це метод опосередкованого пізнання за допомогою об'єкта – заступника. Метод моделювання визначає специфічні форми використання абстракції, гіпотез, аналогії та інших категорій і методів пізнання. Використання методу моделювання обумовлюється тим, що деякі об'єкти безпосередньо неможливо досліджувати, в тому числі через відсутність їх реального існування (майбутній стан економіки підприємства, організації і методики І вивчення економіки підприємства та інші) або це дослідження потребує багато засобів і часу.
Процес моделювання, має чотири етапи:
1) суб'єкт (дослідник);
2) об'єкт дослідження;
3) модель, яка опосередковує відношення суб'єкта пізнання до об'єкта, що пізнається;
4) практична перевірка.
Перший етап.
Будується матеріальна, у менших розмірах, уявно чи реально знаходимо інший об'єкт (В) – модель об'єкта (А), тобто аналог. Етап будівництва моделі (В) припускає наявність п деяких знань про об'єкт – оригінал (А). На першому етапі моделювання виявляються пізнавальні можливості моделі. При цьому модель повинна відображати деякі суттєві риси об'єкта – оригіналу. Для з'ясування ефективності або подібності моделі оригіналу необхідно проводити аналіз.
Другий етап.
Модель – це самостійний об'єкт дослідження, над яким проводяться модельні експерименти. При цьому свідомо змінюються умови функціонування моделі, систематизуються дані про її поведінку.
Третій етап.
Формуються знання про модель. Здійснюється перенесення знань з моделі на оригінал, тобто формування будь-яких знань про об'єкт. Якщо результат модельного дослідження не збігається з оригіналом, то цей результат переносити на об'єкт дослідження не правомірно. Якщо подібність оригіналу і моделі збігається, то є підстави переносити результати дослідження з моделі на оригінал.
Четвертий етап.
Передбачає практичну перевірку отриманих знань за допомогою моделі та використання їх для побудови узагальнюючої теорії об'єкта, його перетворення та керування ним.
Таким чином із вищевикладеного випливає, що спочатку будується модель, а потім здійснюється випробування і користування. Але можливі одночасно побудова моделі і її використання.
Модель, яка побудована і вже випробувана, залишається оптимальною доки система суттєво не змінюється. Як свідчить практика, стабільних систем дуже мало. Тому необхідна система контролю для знаходження суттєвих відхилень і введення корективів.
При побудові економіко-математичної оптимальної моделі важливим елементом є вибір критеріїв оптимальності. Таким критерієм може бути: максимальний прибуток, мінімальні витрати, максимальна продуктивність праці та інше.
В задачах математичного програмування такий критерій відображається цільовою функцією.
3. Детерміноване моделювання та економічний
аналіз факторних систем
Детерміноване моделювання - це основа кількісної оцінки впливу окремих факторів на результативний показник. Детерміноване моделювання дозволяє вивчити тільки прямі функціональні зв'язки між показниками. Використовується в прямому і зворотному факторному аналізі.
Завдання детермінованого аналізу таксі
– побудова адекватних математичних моделей, які відображають об'єктивні економічні закономірності, що відбились на об'єкті дослідження;
– пізнання економічних закономірностей, які відбуваються на підприємстві, за допомогою системного і комплексного аналізу;
– обґрунтування теоретичних висновків;
– виявлення з багатьох варіантів найліпших економічних рішень;
– розробка свідомих управлінських рішень;
– контроль за виконанням управлінських рішень. Побудова або моделювання кінцевої факторної системи здійснюється формальним або евристичним шляхом.
Моделювання факторних систем базується на наступних економічних критеріях:
– причинність;
– достатність;
– специфічність;
– самостійність існування;
– облікова можливість.
Чинники факторної системи повинні бути кількісно виміряні й кількісно обмежені.
Процес розробки моделі об'єкта дослідження і пізнання називається моделюванням.
Застосування математичних моделей для вивчення економічних явищ, процесів, називається економіко-математичним моделюванням, а використання моделей для керування підприємствами називається економіко-математичними методами керування.
Детерміноване моделювання господарських операцій, процесів у аналітичній роботі використовується з метою з'ясування, яким чином одні явища впливають на інші; пошуку варіантів раціонального шляху поліпшення господарської діяльності.
Типи детермінованих факторних систем
Символьна модель заміняє реальне економічне явище або процес таким чином, що її вивчення надає нові знання про об'єкт-оригінал.
Адитивні моделі
використовуються в тих випадках, коли результативний показник представляє алгебраїчну суму декількох чинників, які обумовлюють його зміну.
Кратні моделі
використовуються в тих випадках, коли результативний показник визначається діленням значення одного чинникового показника на величину іншого.
Мультиплікативні моделі
використовуються в тих випадках, коли результативний показник визначається множенням декількох чинників.
Змішані моделі
використовуються при сполученні різних комбінацій взаємозв'язків між результативним показником і чинниками, які обумовлюють його зміну.
В детермінованому факторному аналізі використовуються наступні види моделей:
адитивна ,
мультиплікативна
кратна модель
Детерміновані факторні системи передбачають використання таких прийомів моделювання.
– Метод продовження факторної системи: маємо базову математичну модель у = . Представимо х1
як суму складових х1
+х11
+х12
+...+х1п
, отримаємо .
– Метод скорочення факторної системи: якщо у базовій математичній моделі у = чисельник і знаменник поділити на одну й ту саму величину, отримаємо кінцеву факторну систему у = .
– Метод розширення факторної системи: якщо у базовій математичній моделі у = чисельник і знаменник помножити на одні й ті самі величини, отримаємо повну кінцеву факторну систему:
4. Стохастичний та економічний аналіз факторних систем
Стохастичний аналіз використовується для визначення допоміжних зв'язків між показниками. Він дозволяє поглибити детерміноване моделювання, розширити коло досліджуваних факторів та визначити стан аналізуємого об'єкта.
Передумови стохастичного моделювання.
1) наявність сукупності спостереження;
2) якісна однорідність сукупності спостережень;
3) спостереження за допомогою суцільної вибірки, яка забезпечує надійність та точність виявлення моделюємих зв'язків;
4) наявність методів, які дозволяють виявити розмір цих зв'язків між показниками.
При стохастичному чинниковому аналізі необхідно виявити головні чинники, які впливають на результативний показник; підібрати вид регресії, яка найкращим чином відображає зв'язок між результативним показником і чинниками; підібрати метод, який дозволить визначити роль кожного чинника у зміні результативного показника; оцінити ймовірність результату стохастичного аналізу.
Стохастичний аналіз – це інструмент поглибленого детермінованого аналізу чинників, за якими неможливо побудувати детерміновану факторну модель; вивчає непрямі зв'язки та спрямований на вивчення опосередкованих чинників, якщо неможливо визначити безперервний ланцюг прямого зв'язку.
Методом стохастичного моделювання є опис закономірностей розвитку господарських операцій і ранжирування господарських об'єктів результатами дослідження.
Методи стохастичного моделювання дозволяють вивчати: загальні відхилення кількісних характеристик процесів; чинники, які визначають поведінку цих процесів; визначити, яку частку загального відхилення щодо господарського процесу, що вивчається, потрібно віднести до частки варіації з чинників, що вивчаються.
Закономірності варіювання господарських процесів і показники, які їх відображають, вивчаються за допомогою наступних методів стохастичного моделювання
– порівняння, групування, графічні – визначення загального характеру зв'язку його спрямування і підбір відповідного типу математичного порівняння з метою математичного перетворення емпіричних даних визначеної сукупності;
– регресивний аналіз – пошук теоретичної лінії зв'язку (лінія регресії);
– дисперсійний аналіз – для значущості впливу чинників на результативний показник;
– багатофакторний кореляційно - регресійний аналіз - визначення ступеня впливу на результативний показник, який досліджується, групи чинників, що обумовлюють його поведінку;
– трансформаційний аналіз – порівняння факторних моделей за різними часовими і просторовими сукупностями;
– сучасний факторний аналіз – вивчення і пізнання внутрішньої структури зв'язків, виявлення головних причин формування даної системи зв'язків між показниками і побудова адекватної моделі;
– рангова кореляція - аналіз зв'язків між якісними показниками;
– канонічна кореляція - аналіз зв'язку між групами показників;
– часткова кореляція та коваріаційний метод – дослідження зв'язків між двома показниками, елеменіруючи вплив інших показників;
– спектральний метод – точна і обґрунтована розробка планових завдань, уточнення та розробка заходів щодо покращення організації виробництва і праці.
Методи стохастичного моделювання господарських процесів дозволяють ефективно здійснювати дослідження опосередкованих причинно-наслідкових зв'язків між результативним показником і чинниками, які обумовлюють його поведінку.
5. Кореляційно-регресивний аналіз
Кореляційні моделі дозволяють через систему економічних показників визначити взаємозумовленість економічних процесів і явищ; кількісну характеристику зв'язку залежності; розвиток економічних явищ на майбутнє та здійснити аналіз попереднього економічного розвитку.
Кореляційна залежність на відміну від функціональної проявляється тільки в середньому і тільки в масі спостережень (20-25). Кореляційні зв'язки характеризуються тим, що величина того чи іншого результативного показника змінюється під впливом цілого комплексу факторів, з яких одні мають основне значення, а інші не мають істотного значення.
Особливості кореляційних зв'язків такі:
1) кореляційну залежність треба вивчати не на двох-трьох, а 20-25-ти спостереженнях;
2) кореляційні зв'язки неповні. Це означає, що на результативний показник впливають не один, а декілька чинників. Кореляційна залежність по силі ніколи не може бути функціональною. Вона тільки наближається до функціональної.
Кореляційна залежність поділяється на множину: парну, в якій взаємозв'язки між результативним і факторним показниками досліджується в економічному аналізі за допомогою прямолінійної, логарифмічної, гіперболічної і параболічної форм зв'язку.
Кореляційно-регресійний аналіз використовується для побудови економіко-математичних моделей, для яких характерна стохастична форма зв'язку між результативним та факторними показниками. В залежності від кількості відібраних факторів розрізняють парні та багатофакторні моделі. В економічному аналізі частіше використовуються парні моделі
,
n
– кількість досліджуваних об'єктів; х, у — абсолютне значення показників; r – коефіцієнт кореляції, який характеризує щільність зв'язку між показниками.
6. Лінійне та динамічне програмування
Лінійне програмування використовується при розв'язанні екстремальних задач, які з'являються в організації виробництва.
Задача 1
. Завантаження обладнання.
Мета: розробити план, при якому витримується асортимент необхідної продукції і забезпечується максимальна продуктивність обладнання (виробка в одиницю часу на 1 станок).
Задача
2.
Транспортна задача.
Мета: розробити план перевезень вантажу, при якому транспортні витрати будуть мінімальними.
Задача 3
. Оптимальне використання сировини на підприємстві, при цьому забезпечити максимальний випуск продукції при заданих сировинних ресурсах.
Методи лінійного програмування використовуються тільки при детермінованому моделюванні.
Динамічне програмування використовується при розв'язанні оптимальних задач із стохастичною формою зв'язку. При цьому використовуються спеціальні програми і технічні засоби. Застосовується для аналізу розподілу капітальних вкладень, розміщення заправних баз, визначення оптимальних партій відвантаження матеріалів постачальниками тощо.
7. Теорія ігор та теорія масового обслуговування
Теорія ігор дає нам можливість виявити залежність між показниками. Вона вивчає особливості математичної схеми (гри), в якій предметом дослідження є поведінка (стратегія) учасників «гри», які бажають забезпечити собі максимальний виграш. Задачі теорії ігор передбачають вибір економічних рішень стратегічного характеру. В залежності від кількості стратегій, які розглядаються в процесі аналізу, ігри поділяються на обмежену і нескінченну. При аналізі обмеженої гри задаються матриці виграшів. При нескінченній грі задаються функції виграшів.
При розв'язку задач використовуються
– алгебраїчні методи, які засновані на системі лінійних рівнянь і порівнянь;
– інтеграційні методи;
– диференційні рівняння.
Теорія ігор використовується для вибору оптимальних рішень, таких як: утворення раціональних запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів – мінімум витрат на утримання; підвищення якості продукції.
Теорія масового обслуговування дозволяє кількісно оцінити процес масового обслуговування за допомогою математичних методів. Особливістю таких задач є випадковий характер, який підлягає аналізу. Задачі теорії масового обслуговування мають оптимальний характер. В якості критерію рівня організації обслуговування може бути вибрано мінімальний час на обслуговування споживача та мінімальні витрати на його організацію.
Інформаційною базою аналізу при використанні методів теорії масового обслуговування являються данні хронометражного спостереження.
Методи можуть використовуватись для розробки нормативів чисельності працівників та норм обслуговування споживачів, наявності основних засобів, потреб у відповідних товарах, частота надходжень товарів.
Використання цього методу дозволяє обрати такий оптимальний варіант організації торгового обслуговування населення, при якому час обслуговування буде мінімальним, якість обслуговування високою при мінімальних витратах.
8. Матричний метод
Матричний метод основано на лінійній алгебрі. Він застосовується для виявлення впливу факторів на процеси та явища господарської діяльності; надає можливість одержати найбільш точні порівняно з іншими результати.
Для комплексної оцінки діяльності підприємства використовується матричний метод. Він проводиться поетапної
1) відбираються вихідні дані та кількість об'єктів і будується вихідна матриця. Об'єкт відображається в матриці по рядку, а показник – по графі:
Вихідна матриця
| № п/п | Темпи росту, % | ||
| Товарооборот | Витрати | Прибуток | |
| 1 | 101 | 102,8 | 100,1 |
| 2 | 98 | 100,1 | 100,4 |
| 3 | 102 | 101,8 | 98 |
| 4 | 101,1 | 100,3 | 101,9 |
2) в вихідній матриці визначають максимальний елемент по кожній графі і всі елементи графи ділять на максимальний елемент. В результаті одержують матрицю координат:
Матриця координат
| № п/п | Темпи росту, % | ||
| Товарооборот | Витрати | Прибуток | |
| 1 | 0,99 | 1 | 0,98 |
| 2 | 0,96 | 0,97 | 0,98 |
| 3 | 1 | 0,99 | 0,96 |
| 4 | 0,99 | 0,97 | 1 |
3) будуємо матрицю квадратів, де кожний елемент в матриці координат підноситься до квадрату:
Матриця квадратів
| № п/п | Темпи росту, % | ||
| Товарооборот | Витрати | Прибуток | |
| 1 | 0,98 | 1 | 0,96 |
| 2 | 0,92 | 0,94 | 0,96 |
| 3 | 1 | 0,98 | 0,92 |
| 4 | 0,98 | 0,94 | 1 |
Розраховуємо матрицю зважених величин, де кожний елемент матриці квадратів перемножується на відповідний коефіцієнт значимості, одержані результати додають по рядку і по сумі визначають інтегрований показник.
Адміністрація підприємства визначала значимість показників, які використовує для оцінки діяльності підприємства. Першому показнику встановлено 2 бали, другому – 3, а третьому – 5 балів.
Матриця зважених величин
| 1 | 2 | 3 | 4 | Сума балів | Займане місце |
| 1 | 1,96 | 3 | 4,8 | 9,76 | ІІ |
| 2 | 1,84 | 2,82 | 4,8 | 9,46 | ІV |
| 3 | 2 | 2,94 | 4,6 | 9,54 | ІІІ |
| 4 | 1,96 | 2,82 | 5 | 9,78 | І |
Для комплексної оцінки діяльності підприємств використовують метод відстаней від еталону.
Метод відстаней передбачає на підставі початкової інформації обирати об'єкт – еталон. За еталон приймається умовний об'єкт із максимальними значеннями усіх показників.
Комплексна оцінка розраховується за формулою евклідової відстані від значення еталону до конкретних значень показників об'єктів, які оцінюються за наступною формулою:
де – об'єкт-еталон (max – );– значення показника.
Критерії оцінки найкращого об'єкта: (minRj
).
Використовуючи дані, дати комплексну оцінку діяльності підрозділів підприємства. Адміністрація підприємства, вивчаючи фонд заробітної плати та значимість показників, встановила першому і другому показнику – 4 бали, третьому і четвертому –3 бали, п’ятому –2 бали.
1.
| № підр. | Темпи росту, % | ||||
| Реалізація | Прибуток | Витрати | Продуктивність праці | Ритмічність реалізації | |
| 1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
6
|
| 1. | 101,5 | 103,4 | 79,8 | 90 | 91,6 |
| 2. | 98,9 | 102,1 | 97,5 | 80,6 | 90,5 |
| 3. | 108,3 | 102,6 | 99 | 86,9 | 93,5 |
| 4. | 107,5 | 106,3 | 101,7 | 94,1 | 82 |
| 5. | 102,3 | 101,4 | 103,2 | 77,4 | 79,6 |
| 6. | 100,2 | 99,5 | 104,5 | 91,3 | 86,4 |
| 103,12 | 102,55 | 97,62 | 86,72 | 87,27 | |
2. Кожний показник графи ділиться на максимальне значення і одержується матрицю координат.
| 1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
6
|
| 1 | 0,9372 | 0,9727 | 0,7636 | 0,9564 | 0,9797 |
| 2 | 0,9132 | 0,9605 | 0,9530 | 0,8565 | 0,9679 |
| 3 | 1 | 0,9652 | 0,9474 | 0,9235 | 1 |
| 4 | 0,9426 | 1 | 0,9732 | 1 | 0,8770 |
| 5 | 0,94 | 0,9539 | 0,9876 | 0,8225 | 0,8513 |
| 6 | 0,9252 | 0,9360 | 1 | 0,9702 | 0,9241 |
3. Кожне значення зваженого показника віднімається від одиниці (еталона) і підноситься результат до квадрата (1-а)2
.
Матриця квадратів
| 1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
6
|
| 1 | 0,0039 | 0,0007 | 0,0558 | 0,0019 | 0,0004 |
| 2 | 0,0075 | 0,0016 | 0,0045 | 0,0205 | 0,0010 |
| 3 | 1 | 0,0012 | 0,0028 | 0,0059 | 0 |
| 4 | 0,0001 | 0 | 0,0007 | 0 | 0,0151 |
| 5 | 0,00 | 0,0021 | 0,0002 | 0,0315 | 0,0221 |
| 6 | 0,0056 | 0,0041 | 0 | 0,0009 | 0,0058 |
4. Матриця зважених величин
| № підр. | Темп росту | Сума балів | Займане місце | |||||
| реалізація | прибуток | витрати | продуктивність праці | ритм реалізації |
||||
| 1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
6
|
7
|
8
|
9
|
| 1 | 0,0156 | 0,0003 | 0,1674 | 0,0057 | 0,0008 | 0,4901 | 0,7 | VI |
| 2 | 0,03 | 0,0064 | 0,0135 | 0,0618 | 0,0020 | 0,1137 | 0,337 | IV |
| 3 | 0 | 0,0048 | 0,0084 | 0,0177 | 0 | 0,0309 | 0,175 | II |
| 4 | 0,0004 | 0 | 0,0021 | 0 | 0,0302 | 0,0327 | 0,001 | І |
| 5 | 0,0124 | 0,0084 | 0,0006 | 0,0945 | 0,0442 | 0,1489 | 0,38 | V |
| 6 | 0,0224 | 0,0164 | 0 | 0,0027 | 0,0116 | 0,0531 | 0,23 | III |
За результатами комплексної оцінки діяльність підрозділів по найважливіших показниках за звітний період місця розподілились в наступному порядку:
І – 4; ІІІ – 3; ІІІ – 6; ІV – 2; V – 5; VI – 1.
9. Таксонометричний метод
Розрахунок комплексної оцінки таксонометричним методом здійснюється на підставі наступних математичних формул:
,
де – середнє арифметичне показників графи;
– середнє квадратичне відхилення показника.
Таксонометричний метод передбачає наступну послідовність.
1. В вихідній таблиці визначається середній процент виконання плану, використовуючи метод середньої арифметичної величини.
2. На основі вихідної таблиці визначається середнє квадратичне відхилення.
1 |
2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| 1 | 2,6244 | 0,7225 | 317,5524 | 10,7584 | 18,7489 |
| 2 | 17,8084 | 0,2025 | 0,0144 | 37,4544 | 10,4329 |
| 3 | 26,8324 | 0,0025 | 1,9044 | 0,0324 | 38,8129 |
| 4 | 19,1844 | 14,0625 | 16,6464 | 54,4644 | 27,7729 |
| 5 | 0,6724 | 1,3225 | 31,1364 | 86,8624 | 58,8289 |
| 6 | 8,5264 | 9,3025 | 47,3344 | 20,9764 | 0,7569 |
| 75,6484 | 25,615 | 414,5884 | 210,5484 | 155,3534 | |
| 3,55 | 2,07 | 8,31 | ,5,92 | 5,09 |
3. Визначаємо модифіковані показники .
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| 1 | - 0,4563 | - 0,4106 | - 2,1444 | 0,5541 | 0,8506 |
| 2 | - 1,1887 | - 0,2174 | - 0,0144 | - 1,0337 | 0,6345 |
| 3 | 1,4592 | 0,0242 | 0,1660 | 0,0304 | 1,2239 |
| 4 | 1,2338 | 1,8116 | 0,4909 | 1,2466 | - 1,0353 |
| 5 | - 0,2309 | - 0,5556 | 0,6714 | - 1,5743 | - 1,5068 |
| 6 | - 0,8225 | - 1,4734 | 0,8279 | 0,7736 | - 0,1709 |
Матриця координат
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| 1 | - 1,9155 | - 1,401 | - 2,6723 | - 0,6925 | - 0,3733 |
| 2 | - 2,6479 | - 2,029 | - 0,8423 | - 2,2803 | - 0,5894 |
| 3 | 0 | - 1,7874 | - 0,6619 | - 1,2162 | 0 |
| 4 | - 0,2254 | 0 | - 0,337 | 0 | - 2,2592 |
| 5 | - 1,6901 | - 2,3672 | - 0,1564 | - 2,8209 | - 2,7307 |
| 6 | - 2,2817 | - 3,285 | 0 | - 0,473 | - 1,3948 |
Висновки
. За результатами розрахунків використовується Таксонометричний метод для комплексної оцінки діяльності підприємства. Місця розподілилися: І – 4; II –3; III – 1; IV – 5; V – 6; VІ – 2.
Матриця зважених величин
| № підр. | Реалізація | Прибуток | Витрати | Продуктивність праці | Ритм реалізації |
Сума балів | Займане місце | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |
| 1 | 7,662 | 5,604 | 8,0169 | 2,0775 | 0,7466 | 24,107 | 4,9 | III |
| 2 | 10,5916 | 8,116 | 2,5269 | 6,8409 | 1,1788 | 29,2542 | 5,4 | V |
| 3 | 0 | 7,1496 | 1,9857 | 3,6486 | 0 | 12,7839 | 3,57 | II |
| 4 | 0,9016 | 0 | 1,011 | 0 | 4,5184 | 6,431 | 2,53 | І |
| 5 | 6,7604 | 9,4688 | 0,4692 | 8,4627 | 5,4614 | 30,6225 | 5,53 | VI |
| 6 | 9,1268 | 13,14 | 0 | 1,419 | 2,7896 | 26,4754 | 5,14 | IV |
Місця розподілись: І – 4; ІІ – 3; ІІІ – 1; IV – 6; V – 2;
10. Графічний метод економічного аналізу
В аналізі господарської діяльності для наочного відображення фізичних змін, а також залежності між результатами і факторними показниками використовуються графіки. Вони відображають тенденції закономірності взаємозв'язків між досліджуваними показниками. Графічно взаємозв'язок відображається за допомогою точок, ліній, кругів, квадратів. Використовуються для аналізу схем керування виробництвом дослідження взаємозв'язку виробничих процесів, вивчення системи документообігу, визначення критичних навантажень на основні засоби тощо. Для цього в аналізі господарської діяльності застосовуються діаграми порівняння, графіки динамічних рядів (вирівняні дані), за допомогою динамічних рядів, графіки кореляційного поля, криві розподілу, статистичні картограми тощо. Різновидністю графічних прийомів є суттєві графіки, які дозволяють визначити послідовність і критичний шлях виконання визначених робіт.
11. Динамічні ряди
Динамічні ряди вивчають зміни процесів та явищ за ряд періодів. Вони дозволяють відобразити сукупність однорідних показників у певні відрізки однорідних показників часу. Для їх побудови показники ряду порівнюють з рівнем, взятим за базовий. На практиці це виглядає як співвідношення кожної наступної величини до попередньої.
За часом відрізняють інтервальні і моментні динамічні ряди.
Інтервальні динамічні ряди характеризують явища та процеси за визначені відрізки часу.
Моментні динамічні ряди характеризують розміри процесів та явищ на визначену дату.
Метод логарифмів
Метод логарифмів використовується для виміру вплив факторів у мультиплікативних моделях. За допомогою цього методу результат сумісної дії факторів розподіляється про порційне частці ізольованого впливу кожного фактора н. рівень результативного показника.
ТЕМА 3. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1. Суть економічної інформації та її класифікація.
2. Принципи організації інформаційного забезпечення економічного аналізу.
3. Характеристика основних етапів економічного аналізу.
4. Основи організації комп'ютерної обробки економічної інформації.
1. Суть економічної інформації та її класифікація
Інформація — це упорядковані зведення, свідчення про процеси зміни, які проходять в зовнішньому середовищі, сукупність даних та зведень.
Економічна інформація — це сукупність зведень та даних, одержаних на базі попереднього аналізу, які відображають соціально-економічні явища. Використовується ця інформація для керування та прогнозування соціально-економічного розвитку. Економічна інформація відображає економічні явища та процеси, які характеризують економічну сторону діяльності підприємства. Економічна інформація характеризує виробничо-господарські процеси та їх результати як і будь-яка інша інформація і перетворення. Вона займає проміжне місце між керованою та керуючою системами, де економічна інформація фіксується переробленою і використовується з метою керування.
Вона складає основу економічного аналізу і організацію на єдиних принципах, має вигляд різних рішень, розпоряджень, які відображають прямі та зворотні зв'язки, що виникають в господарській діяльності підприємства.
Класифікація економічної інформації за певними ознаками:
– за об'єктами дослідження: на макрорівні (загальна) — характеризує стан економічного розвитку держави, регіону, району. В свою чергу поділяється за фазами та стадіями суспільного виробництва, циклами відтворення, елементами, ресурсами, чинниками; на мікрорівні — характеризує стан економічного розвитку галузі, об'єднання, конкретного підприємства. В свою чергу поділяється на інформацію у виробничій та невиробничій сферах;
– за функціями в процесі керування: прогнозна - проектування фінансово-господарської діяльності на далеке майбутнє; планова - містить бізнес-план та іншу планову документацію розвитку об'єкта керування; конструкторська і технологічна - характеризує економічні параметри організації і регулювання процесу виробництва, підготовки до виробництва; нормативна - складається з нормативно-правової і нормативно-довідкової інформації; нормативно-правова (закони, постанови, положення, угоди, рішення правоохоронних органів тощо) - регламентує фінансово-господарську діяльність підприємства; нормативно-довідкова - технічна і економічна інформація; технічна - характеризує мінімальні та максимальні відхилення за окремими деталями, нормами часу на виробництво однієї деталі або виробу, витратами матеріалів, енергоресурсів на одиницю готової продукції тощо; економічна - характеризує собівартість продукції, норми прибутку, розцінки, ціни, тарифи, ставку прибуткового податку з громадян тощо; облікова (інформаційна модель виробництва) - включає оперативну (формується при спостереженні за господарською діяльністю під час її здійснення або після завершення); бухгалтерську (документована та суцільна); статистичну (відображає кількісну сторону масових явищ у зв'язку з їх якісними властивостями); аналітична - включає результати проведення процедур математичної і логічної обробки прогнозної, планової, облікової і нормативної інформації по заданих алгоритмах. Аналітична інформація надається у вигляді аналітичних розрахунків, розміщених у таблицях, графіках (стовпчикові, лінійні, сегментні, гістограми) і використовується для підготовки і обґрунтування управлінських рішень; контрольна - включає акти контрольно-ревізійних перевірок, висновки аудиторів, органів податкової адміністрації, рекламації, розпорядження і накази за наслідками виконання управлінських рішень, висновки (рішення) судових і арбітражних установ;
– залежно від мети і завдань: за стабільністю - постійна (стала), умовно-постійна, змінна, умовно-змінна; за елементами структури - реквізит, показник, масив, потік; за насиченістю - достатня, перенасичена, недостатня; за формою подання - текстова, цифрова, алфавітна, алфавітно-цифрова, графічна, звукова, штрихова; за корисністю - корисна, некорисна; за участю у процесі обробки даних - оброблювана, необроблювана; за ступенем обробки - первинна, проміжна, результативна; за місцем утворення - внутрішня, зовнішня; за стадіями перетворення: вхідна, вихідна; за обсягом відомостей для управління - тематична, комплексна; за способом подання - письмова, (документальна) на паперовому чи машинному носію, усна. За періодичністю надходження - періодична та епізодична (разова).
2. Принципи організації інформаційного забезпечення економічного аналізу
Інформаційне забезпечення підпорядковане математичній теорії інформації, яка досліджує способи визначення та оцінки кількості інформації, процедур збереження та передачі її по каналах зв'язку.
Раціональна організація інформаційного забезпечення спирається на наступні принципи:
– виявлення потреби в інформації і способів ц задоволення відповідно до поставлених цілей;
– об'єктивність відображення процесів виробництва, обігу, розподілу та споживання;
– об'єктивність використання природних, матеріальних, трудових, фінансових і земельних ресурсів;
– єдність і зіставленість інформації, яка надходить з різних джерел: облікова інформація (оперативний, статистичний, бухгалтерський, податковий облік), планова, нормативна інформація та ін.:
– відсутність дублювання у первинній інформації;
– швидкість передачі, обробки й отримання інформації;
– підвищення коефіцієнта використання інформації;
– забезпечення разового введення інформації і багаторазового її використання;
– забезпечення інтегрованої обробки облікових, планових, нормативних даних за допомогою ПЕОМ з метою їх використання в керуванні, контролі, плануванні та прогнозуванні;
– забезпечення використання комп'ютерної локальної мережі телекомунікаційних зв'язків з іншими підприємствами, банками; Іnternet-технологій;
Вимоги щодо організації інформаційного забезпечення аналізу господарської діяльності:
– раціональність інформації: інформація повинна бути корисна і різнобічна, з мінімальними витратами на її збір, збереження, пошук, використання та прийняття рішень;
– єдність інформації: усунення відокремленості та дублювання різних джерел інформації. Кожна господарська операція повинна реєструватись тільки один раз;
– об'єктивність інформації: інформація повинна відповідати реальній дійсності, об'єктивно відображати господарські операції і процеси, що досліджуються;
– аналітичність інформації: система економічної інформації, яка надходить з різн
3. Характеристика основних етапів економічного аналізу
Проведення аналітичної роботи залежить від її організації. Для проведення цієї роботи передбачені наступні етапи.
– організаційно-підготовчий: визначення організаційних форм дослідження практики роботи підприємства, об'єктів, суб'єктів розподілення функціональних обов'язків за аналізом між виконавцями та вибір напрямів використання результатів аналізу;
– планування аналітичної роботи: розробка програми, календарного плану аналізу, макетів аналітичних таблиць, визначення способів поновлення необхідної інформації;
– інформаційне та методичне забезпечення аналізу господарської діяльності: збір, накопичення, зберігання, передача, обробка інформації, реалізація способів поповнення недостатньої інформації, формальний і логічний контроль інформації, оцінка достовірності інформації, вибір методики і програмних продуктів обробки інформації;
– аналітична обробка інформації: формування форм вихідної інформації загального і чинникового аналізу;
– попередня оцінка результатів аналізу: характеристика виконання та динаміки базових показників, характеристика ступеня досягнення результатів фінансово-господарської діяльності;
– аналіз динамічних змін і відхилень від базових показників: визначення і групування взаємодіючих чинників, вивчення зв'язків і взаємозалежності між ними; усунення впливу ' чинників на результативний показник; оцінка збитку, виявлення невикористаних можливостей;
– оформлення результатів аналізу: підрахунок резервів, прогноз показників, контроль за реалізацією виявлених резервів; висновок за результатами аналізу; прогноз подальшого розвитку показників, оформлення результатів аналізу, обґрунтування управлінських рішень, інформування посадових осіб про результати аналізу і контроль за їх виконанням.
Основи організації комп'ютерної обробки економічної інформації
Ефективність аналітичної роботи підвищується за допомогою економіко-математичних методів та використання ЕОМ. Методи економічного аналізу повинні відповідати системності, комплексності, оперативності, точності та динамічності.
Ці вимоги можуть бути дотримані при автоматизації робочих місць фахівців. При цьому необхідно:
– своєчасно надавати інформацію та обчислювальні потреби;
– задовольняти мінімальний час на аналітичний попит;
– дати можливості представлення інформації в табличній і графічній формах;
– дати можливість внесення корегувань в методику аналітичних розрахунків та в форми відображення кінцевого результату;
– дати можливість повтору процесу рішення задач з будь-якою заданою точністю.
В організаційну основу комп'ютерної обробки включаються дві стадії процесу:
1. Постановка задачі, що полягає в визначені її економічної сутності, вхідної та вихідної інформації. Від якості постановки аналітичних задач залежать і результати аналізу, так як на її основі проводиться програмування.
2. Розробка програмного забезпечення їх машинного вирішення. Програмне забезпечення складається із загального і функціонального. Базовими програмними засобами (при створенні функціональної програми являються програмні засоби для підготовки текстів, таблиць, документів для автоматизації робіт по створенню базових даних).
Важливе місце займають інтегровані пакети програмного забезпечення, які включають текстовий процесор, конкретні командні файли програмного забезпечення по конкретному виду задачі. Рішення аналітичних локальних задач забезпечується локальним розподілом обробки даних, а також розподілом базових даних.
За функціональними даними файли діляться на динамічні .та статистичні. Динамічні відображають господарські засоби та їх джерела в режимі реального часу. І статистичні - довідкову, нормативну та планову інформацію. В рамках автоматизованого робочого місця створюються такі базові дані:
– фактографічні дані про господарську діяльність;
– бази знань (методи та методика проведення економічного аналізу);
– бази програмних засобів;
Характерною особливістю економічного аналізу при автоматизації робочих місць є дотримання цілісності за умови децентралізованої обробки даних.
Використання комп'ютерної техніки при здійсненні економічного аналізу спрямоване на мінімізацію трудомісткості аналітичного процесу; скорочення термінів обробки економічної інформації; підвищення достовірності й якості інформації; підвищення гнучкості та еластичності процесу керування; підвищення ролі аналізу в обґрунтуванні ефективних управлінських рішень.
ТЕМА 4. АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНОГО РІВНЯ ВИРОБНИЦТВА
1. Мета та завдання аналізу організаційно-технічного рівня виробництва.
2. Організаційно-інформаційна модель аналізу організаційно-технічного рівня виробництва та якості продукції.
3. Аналіз науково-технічного рівня виробництва.
4. Аналіз рівня організації виробництва і праці.
5. Аналіз рівня керування.
1. Мета та завдання аналізу організаційно-технічного рівня виробництва
Економічний аналіз є необхідною умовою керування технічним розвитком підприємства та удосконалення структури і якості продукції, що випускається.
Завдання аналізу організаційно-технічного рівня виробництва.
1. Аналіз науково-технічного рівня виробництва.
2. Аналіз рівня організації виробництва і прані.
3. Аналіз рівня управління господарською діяльністю.
4. Аналіз обсягу, якості і структури продукції.
5. Оцінка впливу на обсяг, якість і структуру продукції параметрів, що характеризують зміну техніко-організаційного рівня виробництва.
6. Якісне обчислення резервів збільшення обсягу покращення якості і удосконалення структури продукції в результаті підвищення організаційно-технологічного рівня виробництва.
7. Кількісне обчислення впливу матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на обсяг, якість і структуру випущеної продукції.
2. Організаційно-інформаційна модель аналізу організаційно-технічного рівня виробництва та якості продукції
Дана модель складається з п'яти взаємопов'язаних блоків.
І блок.
Об'єкти і суб'єкти аналізу.
Об'єкти аналізу:
1. Організаційно-технічний рівень виробництва:
– рівень організації виробництва і праці;
– рівень керування;
– науково-технічний рівень виробництва.
2. Обсяг і структура випущеної продукції.
3. Якість випущеної продукції.
4. Обсяг і структура реалізованої продукції.
5. Фактори, що визначають організаційно-технічний рівень виробництва.
6. Фактори, що визначають обсяг, структуру та якість продукції.
7. Функції керування.
Суб'єкти аналізу:
1. Бухгалтерська, економічна, фінансова служби підприємства.
2. Технічна служба,
3. Керівництво підприємства.
II блок.
Система показників аналізу організаційно-технологічного рівня виробництва, обсягу, структури та якості продукції.
Абсолютні натуральні показники; випуск окремих видів продукції; кількість устаткування.
Умовно-натуральні показники і туби, умовні котушки.
Абсолютні показники: обсяг виробництва продукції; обсяг реалізації продукції; вартість основних засобів у т. ч. устаткування.
Відносні показники: коефіцієнти, що характеризують організаційно-технологічний рівень виробництва; темпи росту, приросту, індекси.
Питомі показники: фондовіддача; продуктивність праці; фондоозброєність.
Якісні показники: прогресивність устаткування; прогресивність технології; рівень організації праці; рівень організації виробництва.
III блок.
Джерела інформації та інформаційне забезпечення.
Джерела інформації: правове (фінансове і господарське) законодавство; нормативно-довідкова (норми технічного оснащення, нормативи технічних умов). Планові (бізнес-план) інвестиційні проекти.
Інформаційне забезпечення: облікова інформація (бухгалтерська, оперативна, статистична, позаоблікова інформація).
IV блок.
Методи обробки економічної інформації
– економіко-логічні;
– економіко-математичні.
V блок
. Методичні способи узагальнення і реалізації результатів аналізу:
– Систематизація даних.
– Групування даних.
– Визначення невикористаних можливостей і резервів.
– Вибір оптимального управлінського рішення.
– Контроль за виконанням прийнятого управлінського рішення.
3. Аналіз науково-технічного рівня виробництва
Організаційно-технічний рівень виробництва оцінюється на основі показників:
1. Науково-технічного рівня виробництва.
2. Рівня організації виробництва і праці.
3. Рівня управління.
Показники науково-технічного рівня виробництва:
1. Рівень науково-дослідних робіт:
Частка витрат на науково-дослідну роботу в загальному обсязі витрат.
Витрати на науково-дослідні роботи в розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції.
Частка прибутку на 1 грн. витрат на науково-дослідні роботи.
2. Показники прогресивності і якості продукції:
– частка продукції, що відповідає світовим стандартом;
– частка продукції підвищеної продукції;
– коефіцієнт сортності продукції.
3. Показники прогресивності застосованої технології:
рівень прогресивної технології == випуск продукції за прогресивною технологією / нормативна потреба з урахуванням застосованої техніки * 100.
4. Показники забезпеченості технікою:
рівень забезпеченості технікою = фактична наявність устаткування / нормативна потреба з урахуванням застосованої техніки * 100.
5. Показники прогресивності техніки:
рівень прогресивності техніки = кількість прогресивного устаткування/ загальну кількість устаткування * 100.
6. Показники впровадження нової техніки:
рівень впровадження нової техніки = кількість впровадженого устаткування / загальна кількість устаткування * 100.
7. Показники ступеня механізації, автоматизації і роботизації виробництва:
рівень механізації праці = чисельність працівників механізованої праці / середньоспискова чисельність * 100;
рівень механізації праці = тривалість механізованих процесів, годин (тривалість всіх операцій, годин * 100.
Аналогічно визначається рівень автоматизації та роботизації.
8. Показники технічної і енергетичної озброєності праці:
фондоозброєність = середня вартість активної частини основних засобів / чисельність працівників виробництва (у найбільшу зміну);
енергоозброєність == вартість спожитої електричної (теплової) енергії для виробничих цілей / середньоспискова чисельність працівників виробництва.
9. Показники економічної ефективності заходів, спрямованих на підвищення техніко-організаційного рівня:
– приріст чистого прибутку;
– приріст обсягу виробництва;
– приріст рентабельності;
– приріст фондовіддачі;
– підвищення продуктивності праці.
Показники рівня організації виробництва і праці:
1. Показники рівня концентрації, спеціалізації, кооперування і розміщення виробництва:
питома вага профілюючої продукції в загальному обсязі виробництва = випуск профілюючої продукції, грн. / загальна вартість продукції, грн. * 100;
коефіцієнт серійності = обсяг виробництва, грн. / кількість назв виробів;
коефіцієнт спеціалізації цехів, дільниць = трудоємкість обробки деталей, які мають найбільшу питому вагу в загальному випуску продукції, люд./год. / загальна трудоємкість обробки всіх деталей, люд./год. * 100;
коефіцієнт кооперування = собівартість комплектуючих і покупних виробів, напівфабрикатів, що надходять від постачальників / собівартість випущеної продукції * 100.
2. Показники ритмічності, пропорційності, безперервності, послідовності виробництва.
Коефіцієнт ритмічності = Фп
/ П.
3. Показники організації праці:
– структура чисельності працівників;
– питома вага працівників основного виробництва;
– рівень кваліфікації робітників;
– плинність кадрів;
– коефіцієнт обороту робочої сили з приймання і вибуття.
Показник рівня управління.
1. Показники виробничої структури:
– питома вага працівників, зайнятих в основному і допоміжному виробництвах;
– в обслуговуючих підрозділах, в адміністративно-управлінських відділах.
2. Показники структури органів управління:
– питома вага працівників управління в загальній чисельності працівників;
– середня чисельність працівників управління в цехах і дільницях;
– ступінь централізації управлінських функцій.
3. Показники технічного забезпечення автоматичних систем управління (АСУ).
4. Показники постановки нормування, планування, обліку і контролю на підприємстві (експертна оцінка).
5. Показники, що характеризують зовнішньоекономічні умови діяльності і зв'язки підприємства:
– питома вага імпорту сировини, устаткування, матеріалів.
6. Показники, що характеризують соціальні умови трудового колективу:
– питома вага і структура невиробничих основних засобів;
– забезпеченість працівників дитячими садками, місцями в будинках відпочинку і санаторіях, ліжками в лікарнях.
Мета аналізу ефективності впровадження науково-технічних засобів - виявлення можливості ефективного використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, а також визначення впливу заходів по технічному і організаційному розвитку на кінцеві результати виробництва:
– обсяг і якість продукції;
– собівартість;
– прибутковість продукції;
– рентабельність господарської діяльності. Економічну ефективність заходів по технічному і організаційному розвитку пропонується відображати по таких показниках:
– приріст продуктивності праці, відносне відхилення чисельності працюючих та фонду оплати праці;
– приріст матеріаловіддачі, відносне відхилення у витратах матеріальних ресурсів;
– приріст фондовіддачі основних виробничих засобів, відносне відхилення основних виробничих засобів;
– приріст обсягу реалізації за рахунок інтенсифікації виробництва;
– приріст прибутку та скорочення собівартості продукції;
– підвищення фінансового стану підприємства тощо.
4. Аналіз рівня організації виробництва і праці
| Група | Вид | ||||
Показники рівня
концентрації, спеціалізації, кооперування і розміщення виробництва
|
Питома вага профілюючої продукції в загальному = обсязі виробництва Коефіцієнт серійності = Коефіцієнт спеціалізації = цехів, дільниць Коефіцієнт кооперування = |
||||
Показники ритмічності,
пропорційності, безперервності, послідовності виробництва
|
Коефіцієнт ритмічності = q
і
|
||||
Показники організації праці
|
структура чисельності працівників; питома вага працівників основного виробництва; рівень класифікації робітників; плинність кадрів; коефіцієнти обороту робочої сили з приймання і вибуття |
5. Аналіз рівня керування
Показники рівня керування.
1. Показники виробничої структури: питома вага працівників, зайнятих в основному і допоміжному виробництвах, в обслуговуючих підрозділах, в адміністративно-управлінських відділах.
2. Показники структури органів управління: питома вага працівників управління в загальній чисельності працівників; середня чисельність в цехах і дільницях; ступінь централізації управлінських функцій.
3. Показники технічного забезпечення систем управління.
4. Показники використання економічних, організаційно-адміністративних, соціально-психологічних методів керування (експертна оцінка).
5. Показники постановки нормування, планування, обліку і контролю на підприємстві (експертна оцінка.)
6. Показники, що характеризують зовнішньоекономічні умови діяльності і зв'язки підприємства: питома вага імпорту сировини, устаткування, матеріалів.
7. Показники, що характеризують соціальні умови трудового колективу: питома вага і структура невиробничих основних засобів; забезпеченість працівників дитячими садками, місцями в будинках відпочинку і санаторіях, ліжками в лікарнях.
ТЕМА 5. АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ
1. Значення, завдання та джерела інформації собівартості продукції.
2. Оцінка виконання плану із собівартості продукції.
3. Аналіз витрат за елементами і статтями витрат.
4. Аналіз матеріальних витрат.
5. Аналіз витрат на оплату праці.
6. Аналіз загальновиробничих витрат.
7. Аналіз собівартості окремих видів продукції.
1. Значення, завдання та джерела інформації собівартості продукції
Собівартість продукції - це якісний показник роботи підприємства, ефективність роботи підприємств оцінюється за прибутком. Зниження собівартості впливає на конкурентоспроможність продукції, фінансовий стан підприємства, а також надходжень до бюджету країни.
Розрізняють виробничу собівартість продукції та собівартість усього товарного випуску та окремих видів продукції.
За впливом на собівартість обсягу виробництва розрізняють змінну та фіксовану частини собівартості продукції.
Під час аналізу використовують такі показники:
– валові витрати;
– виробнича собівартість товарної продукції;
– витрати на І грн. товарної продукції;
– собівартість окремих видів продукції;
Завдання аналізу собівартості продукції:
1. Оцінювання виконання плану за собівартістю в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції.
2. Вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових за статтями, а також за окремими видами і групами продукції.
3. Виявлення резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.
Для аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансові результати і звіту підприємства з праці. Залучають також планові та звітні калькуляції з окремих видів продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку.
2. Оцінка виконання плану із собівартості продукції
Собівартість розрізняють за ознакою: план із собівартості продукції вважається виконаним, якщо фактичний показник дорівнює плановому або нижчий від нього.
Для вивчення собівартості продукції у динаміці придатнішим є показник витрат на 1 грн. товарної продукції (3), який обчислюється так:
З=С/Т,
де С - виробнича собівартість товарної продукції; Т - вартість товарної продукції в цінах реалізації.
Цей показник залежить від зміни суми собівартості продукції та від.
– структури та асортименту вироблюваної продукції;
– рівня цін на продукцію даного підприємства. Вплив цих факторів визначають методом ланцюгових підстановок.
3. Аналіз витрат за елементами і статтями витрат
Для вивчення змін у структурі витрат на виробництво використовують аналіз собівартості за елементами витрат - однорідними за складом витратами підприємства:
– матеріальні витрати;
– оплата праці;
– відрахування на соціальні потреби;
– амортизаційні відрахування;
– інші грошові витрати.
Класифікація показників собівартості
За ознакою класифікації:
– місце виникнення витрат;
– тривалість періоду;
– метод розрахунку;
– об'єкти розрахунку.
Показники:
– цехова собівартість, виробнича собівартість;
– середньомісячна, квартальна, середньорічна собівартості;
– планова, нормативна, фактична собівартості;
– собівартість одиниці продукції, собівартість порівняної, не порівняної, усієї товарної продукції (витрати на 1 грн. товарної продукції).
Аналіз собівартості проводиться в такій послідовності:
1. оцінка ступеню виконання плану собівартості;
2. оцінка динаміки собівартості продукції в цілому і за видами продукції;
3. розрахунок загального індексу динаміки собівартості. При цьому розраховують індекс собівартості.
де q
i
– кількість виробів і-го виду, одиниць, кг, л;
рі
, – собівартість одиниці виробу і-го виду, грн.;
4. визначення абсолютної економії за загальним обсягом продукції внаслідок зміни собівартості одиниці продукції;
5. оцінка структури собівартості продукції та її динаміки;
6. оцінка динаміки собівартості за результатами аналізу і визначення шляхів і резервів її зниження;
7. прийняття управлінських рішень по зниженню собівартості і забезпечення контролю за їх виконанням.
Аналіз за елементами витрат дає змогу вивчити зміни у структурі собівартості та охарактеризувати галузеві особливості,
Далі аналізують витрати по статтях витрат. Аналіз починають з оцінювання загального виконання плану собівартості продукції, вивчають відхилення по окремих видах витрат. При цьому слід врахувати, що деякі відхилення по статтях собівартості можуть бути наслідком дії одного і того самого фактора. Наприклад, підвищення механізації праці може спричинити зниження витрат на зарплату, але підвищити витрати на утримання та експлуатацію устаткування. Отже, негативні відхилення за одними статтями не можна розглядати завжди ізольовано від позитивних відхилень за іншими статтями.
4. Аналіз матеріальних витрат
Аналізуючи матеріальні витрати, необхідно врахувати до якої галузі належить досліджуване підприємство. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції. В обробних галузях виробництва питома вага цих витрат велика (особливо в легкій і харчовій промисловості).
Необхідно встановити технологічні процеси, які застосовуються, їх досконалість та сучасність, тобто безвідходність. Особливу увагу необхідно приділяти витратам палива, електроенергії у зв’язку з їх дефіцитністю і високою вартістю.
В аналізі порівнюють фактичний їх обсяг з плановим чи базовим і вплив факторів на виявлені відхилення.
Фактори:
зміни питомих витрат сировини та матеріалів на одиницю продукції - фактор «норм»;
зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріалів - фактор «цін».
Фактор «цін» складається із трьох підфакторів:
а) зміна купівельних цін із урахуванням усіх доплат і знижок;
б) транспортні витрати, до яких належать і вантажно - розвантажувальні;
в) заготівельні витрати.
Зміна питомих витрат сировини та матеріалів може відбуватися з причин:
– пов'язаних із виконанням плану технічного розвитку і заходах, спрямованих на зниження норм витрачання;
– зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних норм витрачання.
Аналіз матеріальних витрат закінчується підрахунком резервів зниження витрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.
5. Аналіз витрат на оплату праці
Оплату праці аналізують за двома напрямками:
1) аналіз фонду оплати праці як елемента витрат на виробництво на підставі статистичної форми (1 - МВ);
2) аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції, насамперед за статтею «зарплата виробничих робітників».
Аналіз напряму 1 розпочинають з визначення абсолютного відхилення від планового фонду або фактичного відхилення за базовий період. Після цього досліджують причини впливу двох факторів: зміни середньооблікової чисельності і зміни середньої зарплати.
Для розрахунку впливу першого фактора використовують спосіб абсолютних різниць: відхилення від плану за кількістю чоловік х на планову середню зарплату, для другого фактора: відхилення від плану з середньої зарплати х на фактичну чисельність працівників.
Середня зарплата залежить від кількості робочих днів у періоді, тривалості робочого дня (зміни), середньої денної оплати.
Методом абсолютних різниць показників визначають вплив цих факторів на середню зарплату.
При аналізі складу фонду зарплати робітників потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці, а також виявити непродуктивні виплати. До них відносять:
– доплати у зв'язку зі змінами умов праці;
– доплати за роботу в понаднормований час;
– оплату цілодобових простоїв і годин внутрішньо змінних простоїв;
– зарплату у складі браку продукції.
На сучасному етапі підвищення рівня зарплата залежить не тільки від продуктивності праці, а і від фінансового стану підприємства.
6. Аналіз загальновиробничих витрат
При аналізі загальновиробничих витрат визначають абсолютне та відносне відхилення від кошторису як у цілому, так і за окремими видами статей. Проте їх аналіз у динаміці необхідно проводити лише з використанням відносних показників у розрахунку на 1 грн. товарної продукції. Так як ці витрати мають сталий характер, то обмежуються визначенням абсолютних відхилень від кошторису. Винятком є витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнанім (крім їх амортизації), які за своєю сутністю змінні.
За цими витратами розраховують також відносне відхилення, порівнюючи фактичні витрати з даними кошторису, перерахованими на процент виконання плану випуску товарної продукції, виявивши причини відхилень фактичних витрат від планових.
Причини відхилень за окремими статтями витраті
амортизація устаткування - зміна вартості устаткування, в т.ч. внаслідок переоцінки, дострокового надходження й вибуття основних засобів, зміна порядку і норм амортизаційних відрахувань;
поточний і капітальний ремонти - зміна норм витрачання і цін на ремонтні матеріали, зміна погодинної оплати робіт і трудомісткості їх виконання, зміна кількості устаткування та обсягів виконаних робіт тощо;
необґрунтованість плану і неправильне їх віднесення.
7. Аналіз собівартості окремих видів продукції
Показником загальної собівартості продукції є собівартість її окремих видів. Для їх аналізу використовують планові та фактичні калькуляції собівартості продукції (див. схему).
Об'єктом калькуляції може бути продукція чи роботи (послуги). Головним об'єктом калькуляції є готові вироби, які поставляються за межі підприємства. Трудомісткість процесу калькуляції собівартості підприємства, дуже велика. Тому обмежуються калькуляцією собівартості найважливіших видів продукції.
При аналізі встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визначають причини відхилень.
Аналіз собівартості окремих видів продукції закінчується пошуком резервів ї зниження.
Схема формування та аналізу собівартості за статтями калькуляції
Поточні резерви собівартості включають усі види непродуктивних витрат, а також виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.
Перспективні резерви зниження собівартості продукції передбачають проведення значних організаційних, технологічних, конструкторських та інших видів робіт, що потребує певних додаткових інвестицій.
Оскільки зростання обсягу виробництва сприяє зниженню собівартості продукції, то необхідно ефективно використовувати потужність підприємства та вивчати попит на продукцію.
Собівартість одиниці продукції розраховують так:
С=П/qi
+V
де П - умовно-постійні витрати;
qi
- обсяг виробництва;
V - змінні витрати.
Методом ланцюгових підстановок визначають вплив факторів на собівартість продукції.
Здешевити продукцію можна за рахунок виготовлення з відходів основного виробництва побічної продукції (комбінування виробництва). Цей шлях ефективний у харчовій галузі, підприємствах будівельних матеріалів тощо.
У галузях оборотної промисловості: кооперування та спеціалізація виробництва підприємства - зменшення собівартості продукції.
Впровадження досягнень науково-технічного процесу - резерв зниження собівартості продукції.
ТЕМА . АНАЛІЗ ТРУДОВИХ РЕСУРСАМИ
1. Аналіз забезпечення підприємства трудовими ресурсами.
2. Аналіз використання фонду робочого часу.
3. Аналіз продуктивності праці.
4. Аналіз трудомісткості продукції.
5. Аналіз фонду заробітної плати.
1.
Аналіз забезпечення підприємства трудовими ресурсами
Аналіз забезпеченості робочою силою та її використання проводиться способом порівняння фактичної чисельності Працівників за категоріями із плановими показниками та минулим періодом, а також у зв'язку з обсягом виробництва продукції, продуктивності праці та використання робочого часу.
Показниками трудових ресурсів є чисельність персоналу різних категорій і професій, кваліфікація та освітній рівень, витрати робочого часу в людино-днях та людино-годинах, кількість виробленої продукції або виконаних робіт, а також відомості про рух особового складу підприємства.
Зміни особового складу працівників підприємства відображаються в первинних документах, наказах та розпорядженнях про приймання, проведення, звільнення, надання відпусток.
Особовий склад визначають за планово-нормативними розрахунками самого підприємства, фактичну чисельність беруть за даними облікового складу, які наявні в службі (відділі) кадрів.
Працівники за характером участі у виробничому процесі розподіляється на працівників основної діяльності, які зайняті виготовленням продукції і невиробничий персонал, що зайнятий в обслуговуючих та інших господарствах. Працівники основної діяльності - це робітники, учні, інженерно-технічний персонал, службовці, молодший обслуговуючий персонал та персонал охорони.
Аналіз чисельності, складу і кваліфікації працівників проводять в такій послідовності
1. Перевірка забезпеченості підприємства кадрами за кількістю, складом, структурою працівників.
2. Аналіз динаміки чисельності працівників за кількістю, складом і структурою.
3. Аналіз кваліфікаційного складу працівників за показниками освіти, стажу роботи, тарифних розрядів. На цьому етапі розраховується середній тарифний розряд:
де - середній тариф;
Ті
- і-й тарифний розряд;
чі
- чисельність працівників, що мають і-й розряд;
п
- кількість розрядів.
Для працівників керівного складу персоналу і спеціалістів перевіряють, встановлюють відповідність фактичного рівня і освіти і ділових якостей кожного працівника його посаді.
Кваліфікаційний рівень працівників залежить від їхнього віку, стажу роботи і освіти, тому вивчають зміни цих показників.
Для вивчення руху робочої сили розраховуються показники
1. Коефіцієнт обороту робочої сили за наймом, К1:
К1 = кількість прийнятих за період / середньоспискова чисельність.
2. Коефіцієнт обороту робочої сили за вибуттям, К2:
К2 = кількість, що вибула за період / середньоспискова чисельність.
3. Коефіцієнт загального обороту робочої сили, КЗ:
КЗ = кількість прийнятих + кількість вибувших / середньоспискова чисельність.
4. Коефіцієнт плинності кадрів, К4:
К4 = кількість звільнених за власним бажанням і за порушення дисципліни / середньоспискова чисельність.
5. Коефіцієнт стабільності персоналу, К5:
К5 = кількість робітників, які працюють на підприємстві більше одного року / середньоспискова чисельність.
Вивчають причини звільнення працівників, вплив трудових ресурсів на обсяг випуску продукції.
2. Аналіз використання фонду робочого часу
Для аналізу використання фонду робочого часу є статистична форма ЗПВ «Звіт про використання робочого часу» (за квартал, півріччя, 9 місяців, рік), дані табельного обліку, плановий баланс робочого часу, дані оперативного та вибіркового обліку (фотографії, хронометраж, моментні спостереження в цехах і на дільницях, тощо).
Аналіз використання робочого часу проводять у двох напрямах:
– виявлення втрат робочого часу;
– виявлення непродуктивного використання робочого часу.
Використання робочого часу для всіх категорій робітників характеризується двома показниками.
Повноту використання трудових ресурсів оцінюють за показниками:
– кількість відпрацьованих днів у звітному періоді;
– кількість годин відпрацьованих одним працівником за звітний період;
– ступінь використання фонду робочого часу: по кожному підрозділу; в цілому по підприємству; по кожній категорії працівників.
Фонд робочого часу дорівнює чисельності працівників
– на дні відпрацьовані одним працівником
– на кількість часу відпрацьованого в день.
На основі балансу робочого часу обчислюються
– максимально можливий фонд робочого часу;
– реальний фонд робочого часу;
– плановий фонд робочого часу;
– ступінь використання робочого часу.
Максимально можливий фонд робочого часу - це найбільша кількість робочого часу в людино-днях (або людино-годинах), яку мали працівники в аналітичному періоді відповідно до трудового законодавства.
Максимально можливий фонд робочого часу = календарний фонд робочого часу (людино-годин) - кількість чергових відпусток (людино-годин) - кількість святкових і вихідних (людино - годин).
Плановий фонд робочого часу (людино-днів) - це найбільший фонд робочого часу, який може і повинен бути використаний:
ПФРЧ=ММФ - Дн
*о
де ПФРЧ – плановий фонд робочого часу;
ММФ – максимально можливий фонд робочого часу;
Дн
– очікувана кількість днів невиходу одного працівника з поважних причин у плановому періоді;
о – планова середньоспискова чисельність працівників. Реальний фонд робочого часу (людино-днів) — це найбільша кількість робочого часу, яку має явочна чисельність працівників у даному періоді відповідно до трудового законодавства.
Реальний фонд робочого часу (людино-днів) = явочна чисельність • максимально можливий фонд робочого часу.
Ступінь використання робочого часу = фактичний фонд робочого часу (людино-годин) / максимально можливий фонд робочого часу.
2.
Аналіз продуктивності праці
Для аналізу рівня продуктивності праці використовують такі показники
– узагальнюючі показники (середньорічна, середньоденна, середньогодина виробка на одного працівника);
– часткові показники (витрати часу на виробництво одиниці продукції певного виду; випуск продукції в натуральному виразі за одиницю часу на одну людину);
– допоміжні показники (витрати часу на виконання одиниці конкретного виду робіт і обсяг виконаних робіт за одиницю часу).
При аналізі зіставляють фактичні показники з плановими і минулим періодом. Визначають вплив факторів на продуктивність праці (частку робочих в загальній чисельності працівників; кількість відпрацьованих днів одним працівником за рік, квартал і так далі; технічний рівень виробництва; непродуктивні витрати робочого часу; організація виробництва; зміни структури виробництва; зміни рівня кооперації та спеціалізації виробництва; режим роботи підприємства).
3.
Аналіз трудомісткості продукції
Трудомісткість - це витрати часу на виготовлення одиниці продукції або всього обсягу виробництва.
Трудомісткість одиниці продукції = фонд робочого часу на виготовлення конкретного виду продукції / на кількість виробів цього виду в натуральному виразі
При аналізі трудомісткості визначають динаміку, процент виконання плану; причини зміни трудомісткості і вплив трудомісткості на рівень продуктивності праці. Вплив на трудомісткість факторів.
4.
Аналіз фонду заробітної плати
Загальний аналіз фонду заробітної плати - це оцінка виконання плану, динаміки, розрахунок економії або перевитрат основного і додаткового фонду заробітної плати в цілому по підприємству і за категоріями працюючих.
Загальний заробіток
– основна заробітна плата;
– додаткова заробітна плата: премії; винагороди; заохочувальні та компенсаційні виплати.
Фактори, що впливають на зміну фонду заробітної платні
1 група - відхилення фонду заробітної плати, що не залежать від обсягів реалізації і форм оплати праці. Відхилення в оплаті по тарифних ставках, доплати за понадурочні, оплата цілоденних і внутрішньозмінних простоїв, відхилення в оплаті відпускних.
2 група - відхилення, що залежать від обсягів реалізації і форм оплати праці працівників. Відхилення від прогнозованих сум премій, зміни середньогодинної заробітної плати працюючих.
3 група - відхилення по фонду зарплати решти категорій працівників. Відхилення вкладів чи ставок, відхилення у відпрацьованому часі.
4 група - невідповідність установленого нормативу плановому фонду і питомій вазі залежних від обсягу реалізації форм оплати праці. Зміна темпів зростання продуктивності праці, зміна суми додатково виділеного фонду заробітної плати.
При проведенні аналізу фонду заробітної плати вивчають закономірності зміни обсягу товарообороту і витрачених коштів на оплату праці, а також порівнюють і оцінюють темпи росту (зниження) продуктивності праці і середньої продуктивності праці, середньої заробітної плати одного працівника.
Показники, що характеризують ефективність використання коштів на оплату праці
– темпи зростання продуктивності праці на кожний процент зміни середньої заробітної плати;
– товарооборот в розрахунку на 1 грн. витрачених коштів на оплату праці;
– прибуток в розрахунку на 1 грн. витрачених коштів на оплату праці.
Для оцінки впливу основних факторів на зміну фонду заробітної плати використовують наступні моделі:
де ФЗП - фонд заробітної плати;
- середньоспискова чисельність працюючих;
- середня заробітна плата одного працюючого за аналітичний період,
де Р - обсяг реалізації;
ПП - продуктивність праці одного працюючого.
Розрахунок впливу факторів здійснюють за допомогою методів факторного аналізу.
Фактори, що впливають на підвищення ефективності використання коштів на оплату праці
перехід на оренду;
встановлення оптимальної чисельності персоналу;
раціональне використання робочого часу;
розширення зон обслуговування працюючих;
сумісництво професій, посад, функцій;
впровадження оптимальних систем господарювання.
ТЕМА 6. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
1. Значення і завдання аналізу використання основних засобів.
2. Аналіз складу динаміки і якісного складу основних засобів.
3. Аналіз економічна ефективності використання основних засобів.
4. Аналіз використання виробничої потужності підприємства та обладнання.
1.
Значення і завдання аналізу використання основних засобів
Завдання аналізу основних засобів
1) виявити забезпеченість підприємства основними засобами у відповідності до виробничої програми;
2) вивчити якісний стан основних засобів і їх відповідність досягненням науки та техніки ;
3) вивчити ступінь використання основних засобів за системою узагальнюючих і часткових показників;
4) вивчити вплив основних факторів на основні засоби та основних засобів на обсяг виробництва;
5) встановити ступінь використання виробничої потужності підприємства та обладнання;
У процесі аналізу основні засоби поділяють на
– промислово-виробничі основні засоби;
– виробничі засоби інших галузей;
– основні засоби невиробничого призначення.
2.
Аналіз складу динаміки і якісного складу основних засобів
При вивченні показників складу і динаміки вивчають їх зміни за досліджуваний період, темпи росту основних засобів звітного періоду до попереднього. Виробнича потужність підприємства визначається наявністю основних засобів. Склад основних засобів характеризує зростання потужності підприємства. Наявність і рух основних фондів невиробничого призначення характеризує соціальні умови колективу. Аналіз складу та структури промислових виробничих засобів проводять за типовою класифікацією засобів. При цьому визначається питома вага кожного виду основних засобів в загальній сумі основних засобів.
На розмір основних засобів впливають такі фактори
1) характер і особливість підприємства;
2) тип організації виробництва;
3) використані методи організації виробництва;
4) рівень спеціалізації та кооперування виробництва;
5) технологія виробництва.
Рух основних засобів характеризується коефіцієнтами якості.
Етапи аналізу наявності і руху основних засобів
І етап
. Визначення первісної вартості основних засобів на початок і кінець аналітичного періоду в цілому і за структурою основних засобів.
II етап.
Обчислення показників, що характеризують абсолютну і відносну зміну вартості і питомої ваги кожного виду основних засобів за період.
III етап
. Складання балансу руху основних засобів в цілому і за їх видами:
де , - відповідно залишки основних засобів на початок і кінець періоду;
Н - надходження основних засобів;
В - вибуття основних засобів.
IV етап. Визначення причин зміни наявності основних засобів.
Система показників аналізу якісного стану
основних засобів підприємства
| Показник
|
Алгоритм обчислення
|
| 1. Коефіцієнт здатності
|
|
| 2. Коефіцієнт зносу
|
|
| 3. Коефіцієнт оновлення
|
|
4. Коефіцієнт у
вибуття
|
|
5. Коефіцієнт
приросту
|
|
| 6. Фондоза-безпеченість
|
, – середня вартість основних засобів за період; – середньоспискова чисельність |
7. Фондооз
броєність
|
, – середня вартість активної частини основних засобів; – середньоспискова чисельністьвиробничихпрацівників |
| 8. Коефіцієнт механізації
|
– середньоспискова чисельність робітників, праця яких механізована |
| 9. Коефіцієнт механізації робіт
|
– витрати часу на виконання робіт за допомогою механізмів, год.; t – загальні витрати часу, год. |
10. Рівень
активної частини основних виробничих засобів
|
|
| 11. Рівень основних виробничих. засобів
|
– середня вартість основних виробничих засобів за період |
Послідовність аналізу забезпеченості основними засобами підприємства
1) оновлення основних засобів = вартість введених в експлуатацію основних засобів за звітний період / вартість основних засобів на кінець періоду;
2) коефіцієнт вибуття основних засобів = вартість вибулих основних засобів за звітний період / вартість основних засобів на початок звітного періоду;
3) коефіцієнт приросту основних засобів = (надходження — вибуття основних засобів за звітний період) / вартість основних засобів на початок періоду;
4) коефіцієнт відтворення = сума капітальних вкладень / вартість введених в експлуатацію основних засобів.
Якісний стан основних засобів визначає
– структуру основних засобів;
– відповідність основних засобів основним вимогам науково-технічного розвитку галузі;
– рівень забезпеченості підприємства необхідним устаткуванням;
– термін експлуатації основних засобів;
– ступінь зносу основних засобів.
Вимоги до якісного стану основних засобів
– зростання частки активної частини у вартості виробничих основних засобів;
– забезпеченість основними засобами згідно з нормативними потребами підприємства;
– відповідність основних засобів вимогам використання
– сучасних технологій;
– прискорене оновлення основних засобів;
– зростання фондозабезпеченості, фондоозброєності, механізації та автоматизації праці підприємства;
– підвищення продуктивності праці внаслідок поліпшення якісного стану основних засобів.
Етапи аналізу якісного стану основних засобів
І етап.
Визначається аналітичний період.
II етап
. Визначається первісна та залишкова вартість основних засобів у цілому по підприємству та по його функціональних підрозділах.
III етап
. Обчислюються показники якості основних засобів на початок і кінець аналітичного періоду (або на кінець кожного року, що входить до аналітичного періоду).
IV етап
. Обчислюється абсолютна і відносна зміни показників якості основних засобів.
V етап.
Подаються висновки щодо якісного стану основних засобів та його динаміки і визначаються напрямки його поліпшення.
Узагальнюючі показники технічного стану основних засобів
– коефіцієнт зносу = сума зносу / вартість основних засобів по первісній вартості (на початок або кінець звітного періоду);
– коефіцієнт здатності = залишкова вартість основних засобів / первісна вартість основних засобів.
На технічний стан основних засобів впливає організація та проведення усіх видів ремонту основних засобів. При аналізі дають оцінку виконання планів поточного ремонту, капітального, планово-попереджувального.
Забезпеченість основними засобами характеризується такими показниками як фондоозброєність
– загальна фондоозброєність = середньорічна вартість промислово-виробничих засобів / на середньооблікову чисельність робітників в найбільшу зміну;
– рівень технічної фондоозброєності визначається двома способами:
1) вартість виробничого обладнання / середньооблікову чисельність працівників;
2) вартість активної частини основних засобів на кінець періоду / середньооблікову чисельність робітників у найбільшу зміну.
При аналізі основних засобів визначають раціональність використання основних засобів по видах і технічному призначенню. Це дає можливість визначити політику інвестування та потреби в основних засобах.
3. Аналіз економічної ефективності використання основних засобів
Економічна ефективність основних засобів характеризується відношенням економічного ефекту, одержаного за той чи інший період, до витрат необхідних, для придбання основних засобів. Для повної характеристики ефективності використання основних засобів використовують системи показників, які умовно поділяються на дві групи - узагальнюючі та часткові.
1. Узагальнюючі показники:
– фондовіддача = товарна продукція / середню вартість основних засобів;
– фондомісткість = середня вартість основних засобів / товарну продукцію;
– рентабельність основних засобів = (чистий прибуток / середню вартість основних засобів) * 100%:
– рівень капіталовкладень на одиницю введеної виробничої потужності = сума капіталовкладень / вартість введених в експлуатацію основних засобів.
2. Часткові показники:
– середній обсяг виробництва продукції на 1м2
виробничої площі == обсяг виробництва / площу;
– середній обсяг продукції на одиницю обладнання = середній обсяг виробництва / кількість обладнання.
Етапи аналізу ефективності використання основних засобів підприємства
І етап
. Визначення аналітичного періоду.
II етап
. Обчислення показників ефективності використання основних засобів у цілому по підприємству і по його функціональних підрозділах.
III етап
. Обчислення абсолютної і відносної змін показників ефективності використання основних засобів.
IV етап.
Визначення впливу зміни показників ефективності використання основних засобів на обсяг реалізації та чистого прибутку підприємства.
V етап
. Кількість обчислення резервів збільшення обсягу реалізації та рентабельності підприємства за рахунок підвищення ефективності використання основних засобів.
При факторному аналізі ефективності використання основних засобів застосовують метод ланцюгових підстановок. Для повного аналізу ефективності використання основних засобів визначають коефіцієнт обертання основних засобів = сума амортизаційних відрахувань за звітний період / середню вартість основних виробничих засобів. Цей показник характеризує швидкість, з якою вартість основних засобів відшкодовується в процесі реалізації продукції.
4. Аналіз використання виробничої потужності підприємства та обладнання
Виробнича потужність - це максимально можливий випуск продукції конкретної номенклатури за одиницю часу при достатньому рівні техніки, технології та організації виробництва.
Ефективність використання підприємства характеризується коефіцієнтом ефективності використання виробничої потужності = виробнича потужність за звітній період / на розрахункову потужність. При аналізі виявляють відповідність виробничої потужності по кожному цеху як основного виробництва так і допоміжного з трудомісткістю виробничої програми по кожному цеху. Аналіз використання обладнання починають з визначення ступеню залучення обладнання виробництва:
1) наявне обладнання;
2) установлене обладнання;
3) діюче обладнання;
4) обладнання, яке знаходиться в ремонті;
5) резервне обладнання;
6) обладнання, яке знаходиться на .підприємстві але не
встановлено.
При аналізі цих видів використовують показники двох групі 1. Показники використання обладнання за визначений період:
– коефіцієнти змінності = кількість працюючих одиниць обладнання по змінах / на загальна кількість встановленого обладнання;
– коефіцієнт екстенсивності планового фонду часу = фактично відпрацьований час / на плановий фонд часу;
– коефіцієнт режимного фонду часу = фактичний фонд відпрацьованого часу / на режимний;
– коефіцієнт календарного фонду = фактичний фонд відпрацьованого часу / на календарний фонд.
Показники використання машин та устаткування
Показник |
Алгоритм обчислення |
Коефіцієнт використання
устаткування за часом
|
|
Коефіцієнт використання
устаткування за потужністю
|
|
Інтегральний
коефіцієнт використання устаткування
|
|
2. Ступінь інтенсивності використання обладнання:
– коефіцієнт інтенсивності навантаження обладнання = (фактично відпущена продукція за одиницю часу / на максимально можливий випуск продукції за одиницю часу) / на одиницю обладнання;
– коефіцієнт інтегрального навантаження обладнання = корінь квадратний із (коефіцієнт інтенсивності навантаження обладнання * на коефіцієнт екстенсивності навантаження обладнання).
Цей показник характеризує ступінь використання обладнання за визначений період та його ефективність. Аналіз використання обладнання дає можливість вияснити перспективну потужність та можливість випуску продукції без додаткових капіталовкладень.