РефератыЭкономикаНаНадзвичайні ситуації та їх класифікація

Надзвичайні ситуації та їх класифікація









Реферат з БЖД


Надзвичайні ситуації та їх класифікація


Найчастіше пожежонебезпечні умови складаються в степовій, поліській та лісостеповій зонах, горах Криму. Найбільш поширени­ми є лісові та торф'яні пожежі, бо ліси і торфовища займають понад 10 млн га території України. 31 % лісів розташовано в північному регіоні, 17 % — у східному, 10 % — в південному, 8 % — в південно-західному і 32 % — в західному регіоні.


Лісовий фонд України майже на 50% складається з хвойних лісів, з яких 60 % займають молодняки. Внаслідок широкомас­штабних робіт із заліснення на сотнях тисяч гектарів створені сос­нові насадження, що досягли на цей час критичного в пожежному плані віку 15—30 років.


Ліси України в більшості її регіонів неспроможні витримати наростання потоку відпочиваючих, оскільки площа їх значно мен­ша від науково-обґрунтованих норм. Така ситуація найхарактерні­ша для Херсонської, Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтав­ської областей, Автономної Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезпечними.


В середньому за рік, залежно від погодних умов, виникає близько 3,5 тис. пожеж, якими знищується понад 5 тис. га лісу. У 1998 році зареєстровано 78 лісових та торф'яних пожеж.


Масові інфекційні захворювання і отруєння людей З-поміж інфекційних захворювань найбільше поширені на всій території України дифтерія, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епіде­мічний паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби. Реальною епі­демічною загрозою населенню України є особливо небезпечні інфек­ції. В країні дуже поширені активно діючі природні вогнища бага­тьох небезпечних інфекцій — туляремії (у 23 областях), лептоспірозу (у всіх регіонах), сибірки (у 16 областях), лихоманки Ку (у 9 облас­тях), кліщового енцефаліту (у 8 областях), геморагічної пропасни­ці з нирковим синдромом (у 10 областях), вірусу Західного Нилу (у 7 областях), Каліфорнійського енцефаліту (у 7 областях), вірусу Укуніємі (у 6 областях).


Існують епідеміологічні свідчення про необхідність вивчення нозоареалу псевдотуберкульозу, лістеріозу, хвороби Дайма та інших природно-вогнищевих інфекцій.


Інфекційні захворювання тварин. Епізоотія — одночасне по­ширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи ба­гатьох видів тварин у часі та просторі, на території не менш ніж 1 району, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на цій території. Найбільш поширені на території України такі епізоотичні хвороби, як туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, сальмонельози, сибірка, сказ, класична чума свиней, хво­роба Гамборо, хвороба Марека. У 1998 році зареєстровано 17 інфекцій­них захворювань та масових отруєнь сільськогосподарських тварин.


Хвороби та шкідники рослин. Епіфітотія — масове, поширю­ване у часі та просторі, інфекційне захворювання рослин, що супро­воджується чисельною загибеллю культур і зниженням їх продук­тивності, за якого уражено більше 50 % їх поверхні.


В Україні у посівах зернових культур має місце епіфітотія бо­рошнистої роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб, а в степовій зоні відзначався масовий спалах розвитку най-небезпечнішого шкідника озимої пшениці — клопа-черепашки. У 1998 році зареєстровано 1 ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками. сСа


Таким чином, у зв'язку з наявністю в Україні досить значної загрози з боку природних чинників, захист населення, навколиш­нього природного середовища, промислових споруд, об'єктів від сти­хійного лиха, поруч із захистом від надзвичайних ситуацій техно­генного характеру, є важливим державним завданням.


ВИДИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

В Україні щорічно виникають тисячі тяжких надзвичайних си­туацій природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень. Нині в багатьох областях України у зв'язку з небезпечними природними явищами, аваріями і катастрофами об­становка характеризується як дуже складна.


Як свідчить практика (Чорнобильська катастрофа; аварії з заги­беллю людей на вугільних шахтах України; авіаційні катастрофи — АН-124 під Києвом, АН-24 поблизу міста Салоніки в Греції та інші) для роботи в районі надзвичайної ситуації потрібне залучення знач­ної кількості людських, матеріальних і технічних ресурсів.


15 липня 1998 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій" за­тверджено "Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій".


Відповідно до характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розріз­няють:


— надзвичайні ситуації техногенного характеру: транспортні аварії (катастрофи), пожежі неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоак­тивних, біологічних речовин, раптове зруйнування споруд та буді­вель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;


— надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні гео­логічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряно­го басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;


— надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'я­зані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядер­них установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, на­пад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викраден­ня (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення, встановлен­ня вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;


— надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідка­ми застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речо­вин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.


Крім того, необхідно знати, що, відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками ви­значаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:


1) надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзви­чайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше обла­стей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що пе­ревищують власні можливості окремої області (Автономної Респуб­ліки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсот­ка обсягу видатків відповідного бюджету;


2) надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністра­тивних районів (міст обласного значення) — Автономної Республі­ки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, або загрожує перене­сенням на територію суміжної області України а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;


3) надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна си­туація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, за­грожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпеч­ного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповід­ного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небез­печних об'єктів;


4) надзвичайна ситуація об'єктного рівня — це надзвичайна си­туація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.


Подальша класифікація як природних, так і техногенних над­звичайних ситуацій може бути проведена за такими ознаками: за­гальна причина виникнення, вид прояву, сфера, наслідки, терміни та масштаб прояву.


Серед основних причин виникнення надзвичайних ситуацій доречно зазначити елементарні помилки обслуговуючого персоналу, які призводять до аварій і катастроф.


Аварійні ситуації при перевезеннях залізницею радіоактивних речовин і сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) найбільш небез­печні.


Морський та річковий транспорт

Корабельна аварія {катастрофа) — аварія морського (річко­вого) об'єкта, внаслідок якої він затонув або сталося його повне конструктивне зруйнування.


Зіткнення морських (річкових) об'єктів — зближення морських (річкових) об'єктів до фізичного контакту між ними, яке супрово­джується завданням шкоди цим об'єктам, їх технічним засобам, вантажу, екіпажу і пасажирам.


Зіткнення морського (річкового) об'єкта з нерухомим об'єктом зіткнення і морського (річкового) об'єкта із стаціонарними берего­вими спорудами, яке супроводжується завданням шкоди морсько­му (річковому) об'єкту, його технічним засобам, вантажу, екіпажу і пасажирам, а також береговим спорудам.


Катастрофа може статися в порту (пристані) або в умовах руху судна по річці, акваторії моря (озера).


Основними причинами загибелі кораблів є посадка на рифи, зіткнення з іншим судном або із палями мостів, перекидання, по­жежа витікання небезпечних речовин, порушення норм експлуа­тації та правил безпеки, помилкові функціональні дії команди та інше. Складна обстановка може виникнути при швидкоплинності аварійної ситуації, особливо у відкритому морі.


Найбільша небезпека виникає тоді, коли виходять з ладу спу­скові пристрої. Причиною цього може бути швидкоплинність аварії, раптове перекидання корабля чи його надмірний крен. Неможливість покинути в таких випадках корабель призводить до того, що паса­жири втрачають шанси на порятунок і потрапляють в надзвичайно складну ситуацію.


Зниження рівня безпеки перевезення пасажирів і вантажів на водному транспорті в Україні в останні роки визначалось: збільшен­ням числа порушень правил водіння суден, технічної експлуатації, зниженням якості ремонту, зупинкою будівництва суден нового покоління. Середній вік суден — 22 роки, а за останні 11 років


Чорноморське пароплавство не закупило жодного судна. Зараз де­сятки морських суден з екіпажами переважно без засобів існування перебувають в іноземних портах, що може призвести до виникнен­ня надзвичайної ситуації на цих суднах.


Авіаційний транспорт

Катастрофа авіаційна — небезпечна подія на повітряному судні, у польоті чи аеродромному циклі, внаслідок якої гинуть, зазнають тілесних ушкоджень чи безвісти зникають люди, зруйновано чи зіпсо­вано повітряне судно або матеріальні цінності, які на ньому перево­зилися, наземні споруди.


Перевезення пасажирів і вантажів авіаційним транспортом (літа­ками і вертольотами) набуло величезних масштабів у всіх розвину­тих країнах, у тому числі й в Україні.


Аварії і катастрофи повітряного транспорту можуть виникати, починаючи з моменту запуску двигунів, при розбігу по злітно-по­садковій смузі, на зльоті, під час польоту і при посадці, аж до вими­кання двигунів.


В авіаційних аваріях відбувається руйнування літака різного рівня, а при катастрофі, крім цього, ще маємо і людські жертви.


У зв'язку з тим, що число пасажирів, що розміщуються у сучас­ному літаку, значно збільшилося, зросло і число жертв авіаката­строф. Наприклад, максимальне число постраждалих може стано­вити: на літаку АН-2 — 12 осіб, на АН-24 — 47 осіб, на Як-42 — 113 осіб, ТУ-154 — 168 осіб, ІЛ-86 — 324 особи.


Найбільш трагічна подія у 1997 році — катастрофа українсько­го літака ЯК-42 поблизу міста Салоніки, наслідком якої стала заги­бель екіпажу і пасажирів рейсу Одеса — Салоніки — громадян Украї­ни, Греції, Німеччини та Польщі (всього — 70 осіб). Ця катастрофа, незважаючи на відсутність остаточних висновків про причини події, ще раз підкреблила досить критичний стан аварійності на повітря­ному транспорті України.


5.2.4. Дорожньо-транспортні події


Дорожньо-транспортна пригода (ДТП) — подія, що сталася під час руху транспортного засобу та призвела до загибелі чи пора­нення людей або до матеріальних збитків.


В останні роки на дорогах України щорічно відбуваються десятки тисяч автомобільних аварій і катастроф. На автомобільному тран­спорті, враховуючи і приватний, лише за 1997 рік сталося 37,94 тис. дорожньо-транспортних подій, загинуло 5988 осіб, травмовано 41,96 тис. осіб. Дорожньо-транспортних надзвичайних ситуацій за­реєстровано 118, в яких загинуло 234 особи та травмовано 464 особи (до надзвичайних ситуацій віднесені ДТП з приватним автотранс­портом, наслідком яких була загибель 3 та більше осіб, або кількість постраждалих 5 та більше осіб). У 1998 році внаслідок 100 дорож­ньо-транспортних пригод загинуло 250 та постраждало 222 особи.


Причини дорожньо-транспортних пригод можуть бути різно­манітні. Це, н

асамперед, порушення правил дорожнього руху, технічні несправності автомобілів, перевищення швидкості руху, недостатня підготовка осіб, що керують автомобілем, повільна їх реакція. Не­рідко причиною аварій і катастроф стає керування автомобілем осіб у нетверезому стані. До серйозних дорожньо-транспортних подій призводить невиконання правил перевезення небезпечних вантажів та недотримання при цьому необхідних вимог безпеки.


Іншою причиною дорожніх аварій є незадовільний стан доріг. Інколи можна бачити відкриті люки, необгороджені та неосвітлені ділянки ремонтних робіт, відсутність знаків про попередження не­безпеки. Все це в сукупності призводить до великих втрат.


Причинами дорожньо-транспортних подій є також відсутність дорожніх знаків або несправність сигналізації на залізничних пе­реїздах; низький технічний стан автомобілів; перевищення швид­кості руху; взаємодії водій — пішохід та інші.


Радіаційно небезпечні об'єкти

Потенційно небезпечний об'єкт — об'єкт, на якому використо­вуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транс­портуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речо­вини та біологічні препарати, гідротехнічні і транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об'єкти, що створюють загрозу виникнення НС.


Аварія з викидом (розливом) радіоактивних речовин — ава­рія на радіаційно небезпечному об'єкті, яка спричинила викид (роз­лив) радіоактивних речовин за межі встановлених захисних бар'єрів і (чи) потужність дози іонізуючого випромінювання перевищує вста­новлені норми і загрожує довкіллю.


Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце зай­мають радіаційно небезпечні об'єкти (РНО). Вони, як відомо, яв­ляють собою особливу небезпеку для людей і навколишнього при­родного середовища і вимагають дотримання специфічних заходів попередження і захисту. В зв'язку з тим, що небезпека прихована від органів чуття людини, потрібно при всіх видах робіт на РНО звертати на це особливу увагу, щоб не допустити ураження (зара­ження) людей через їхню необізнаність і недостатню захищеність.


До типових РНО належать: атомні електростанції (АЕС), підприєм­ства з виготовлення ядерного палива, з переробки ядерного палива і похс^ання радіоактивних відходів; науково-дослідницькі та проектні організації, які працюють з ядерними реакторами; ядерні енерге­тичні установки на об'єктах транспорту та інше.


На території України діють 5 атомних електростанцій з 16 енер­гетичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та більше 8 тис. підприємств і організацій, які використовують у ви­робництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різно­манітні радіоактивні речовини, а також зберігають та переробляють радіоактивні відходи.


Радіаційні аварії — це аварії з викидом (виходом) радіоактив­них речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, не передбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об'єктів, в кількостях понад установлену межу їх без­печної експлуатації.


Атомні електростанції. Найбільш небезпечними з усіх аварій на РНО є аварії на атомних електростанціях з викидом радіонуклідів в атмосферу і гідросферу, що призводить до радіоактивного забруд­нення навколишнього середовища.


Для території України транскордонну потенційну небезпеку ста­новлять аварії з викидом радіоактивних продуктів на АЕС інших держав.


Виробництво, транспортування, зберігання і використання радіо­активних матеріалів суворо регламентовані спеціальними правила­ми. Проте при аваріях на атомних реакторах можуть виникати по­шкодження конструкцій, технологічних ліній, пожежі, викиди у нав­колишнє середовище радіоактивних речовин, а також опромінення 5) залізничні станції і порти, де концентрується продукція хіміч­них виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщен­ня СДОР;


6) транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;


7) склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;


8) склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського гос­подарства.


Основними причинами виробничих аварій на хімічно небезпеч­них об'єктах можуть бути:


— поломки деталей, вузлів, устаткування, ємностей, трубопроводів;


— несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;


— неполадки у системі контролю і забезпечення безпеки вироб­ництва;


— порушення герметичності зварних швів і з'єднувальних фланців;


— організаційні і людські помилки;


— пошкодження в системі запуску і зупинки технологічного процесу, що може призвести до виникнення вибухонебезпечної об­становки;


— акти обману, саботажу або диверсій виробничого персоналу або сторонніх осіб;


— зовнішня дія сил природи і техногенних систем на обладнання.


Існує можливість виникнення значних аварій, якщо наявне виті­кання (викид) великої кількості хімічно небезпечних речовин. Це може бути наслідком таких обставин:


— заповнення резервуарів для зберігання понад норму при по­милках в роботі персоналу і вихід з ладу систем безпеки, що кон­тролюють рівень;


— пошкодження вагона — цистерни з хімічно небезпечними ре­човинами або ємностей для їх зберігання внаслідок виходу з ладу систем безпеки, що контролюють тиск;


— розрив шлангових з'єднань у системі розвантаження;


— полімеризація хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх зберігання;


— витікання хімічно небезпечних речовин із насосів;


— витікання хімічно небезпечних роговин із труб, використання непридатних матеріалів, екзотермічні реакції через вихід з ладу системи безпеки;


— при виготовленні деталей обладнання, втрата енергії, відмова у роботі машин та інше.


Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпеч­них об'єктах є хімічне зараження місцевості і приземного шару по­вітря.


Усього в Україні функціонує 1810 об'єктів господарювання, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 283 тис. т сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тому числі — 9,8 тис. т хлору, 178,4 тис. т аміаку.


Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:


1-й ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного за­раження від кожного з них мешкає більше 75 тис. осіб) — 76 об'єктів;


2-й ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного мешкає від 40 до 75 тис. осіб) — 60 одиниць;


3-й ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного за­раження від кожного мешкає менше 40 тис. осіб) — 1134 одиниць;


4-й ступінь хімічної небезпеки (зони можливого хімічного зара­ження від кожного не виходять за межі об'єкта) — 540 одиниць.


Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів мешкає близько 20 млн осіб (38,5 % від населення країни).


321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хімічної небезпеки, з них до 1 ступеня хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження перебуває понад 50 % мешканців) віднесено 154 АТО, до 2 ступеня хімічної небезпеки (від ЗО до 50 % меш­канців) — 47 АТО; до 3 ступеня (від 10 до ЗО %) — 108 АТО.


Велику частку потоку товарів становить продукція хімічної, гірни­чодобувної та переробної промисловостей, які в основному базують­ся на оперуванні з великими кількостями різноманітних хімічних речовин. Останні можуть бути і малотоксичними, і найсильнішими отрутами. Хоча, як вважав ще славнозвісний Парацельс (1493—1541): "Всі речовини отруйні; немає жодної, яка не була б отруйною. Лише правильна доза розрізняє отруту і ліки..."


Виробництво, транспортування і зберігання СДОР суворо регла­ментується спеціальними правилами техніки безпеки і контролю. Проте при значних промислових аваріях, катастрофах, пожежах і стихійних лихах можуть виникнути руйнування виробничих спо Кількість аварій на водопровідних мережах України значно пере­вищує відповідний рівень у країнах Європи. У системах каналізації амортизовані 26 % мереж і 7 % насосних станцій, а також 48% насосних агрегатів, 46 % з яких потребує заміни. Планово-попере­джувальний ремонт виконується лише наполовину.


На сьогоднішній день у водойми скидається без попереднього очищення близько 250 м3на добу стічних вод.


Понад 1250 сільських населених пунктів забезпечується при­візною питною водою.


Майже половина підземної води подається комунальними водо­проводами з відхиленням від стандарту: має підвищену загальну жорсткість, підвищений вміст сухого залишку, заліза, марганцю, фтору, нітратів і аміачних сполук та інших показників.


Надходження у водні об'єкти значної кількості небезпечних і отруйних речовин, скидання міських та промислових стічних вод, зливових стоків із забудованих територій, промислових об'єктів та сільськогосподарських угідь, пошкодження на водопровідних (до 2 одиниць за рік на кілометр) та каналізаційних (до 0,3 одиниці за рік на кілометр) мережах значно погіршують екологічний стан джерел водопостачання. Обмежені технічні можливості в очищенні питної води і забезпеченні нею в достатній кількості населення Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Івано-Франківської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Херсонської та ряду інших областей, міста Севастополя призводять до небезпеки виникнення та поширення інфекційних захворювань.


Нині 344 870 об'єктів комунального господарства підлягає обсте­женню для визначення їх технічного стану. Непридатними для по­дальшої експлуатації визначено 900 об'єктів, з них 250 об'єктів та 4370 км інженерних мереж перебувають у вкрай загрозливому тех­нічному стані.


Сьогодні в Україні експлуатуються понад 17 тис. мостів. Майже всі вони не мають відповідного догляду, їх стан не контролюється. На шляхах загального користування 34 % мостів побудовані до 1961 ро­ку, хоча розрахунковий термін служби не перевищує 30—40 років.


Понад 80 % енергоблоків на теплових електричних станціях України вже відпрацювали свій розрахунковий ресурс, а 48 % пере­вищили граничний ресурс. 40—50 тис. км електромереж введені в експлуатацію до 1970 року і практично відпрацювали свій ресурс.


В Україні експлуатуються тільки в основних галузях промисло­вості понад 35 млн т несучих металевих конструкцій і понад 259 млн м3 залізобетонних конструкцій. Вони сконцентровані, на­самперед, на об'єктах базових галузей: чорної металургії, вугледо­бувної, енергетичної, хімічної, нафтогазової, машинобудівної, судно­будівної. Конструкції мають значне фізичне зношення.


Такий стан з будівлями і спорудами, які введені в експлуатацію не тільки 50—70 років тому, але й за останні 10—20 років, свідчить, що в їх утриманні немає належного порядку, відповідної системи, яка б забезпечувала кваліфіковану експлуатацію, інженерну діагно­стику їх стану, вчасного ремонту, реновації та попереджувала б аварії, забезпечуючи тим самим збереження народного надбання, безпеку, небажані порушення екологічного стану навколишнього природно­го середовища.




Гідродинамічні аварії

Гідродинамічна аварія — аварія на гідротехнічній споруді, коли вода поширюється з великою швидкістю, що створює загрозу виник­нення надзвичайної ситуації техногенного характеру.


Гідродинамічними аваріями, що мають місце в Україні, є: прори­ви гребель (дамб, шлюзів) з утворенням хвиль прориву та катастро­фічних затоплень або з утворенням проривного паводку; аварійні спрацювання водосховищ ГЕС у зв'язку із загрозою прориву гідро­споруди.


Переобладнання берегів великих водосховищ надзвичайно інтен­сивно відбувалось у перші роки після їх заповнення. Найбільших масштабів досягла зміна берегів на Канівському (373 км, що дорів­нює 4,2 % всієї довжини берегової лінії); Кременчуцькому (25 % довжини берегової лінії), Дніпровському (195 км, 35 % довжини берегової лінії) і на Дніпродзержинському (115 км, 32 % берегової лінії) водосховищах. Значна частина берегової лінії захищена інже­нерними спорудами (по Дніпровському каскаду 611 км або 17 % усієї берегової лінії).


В Україні, за даними Держкомгеології, підтоплено близько 800 тис. га земель, що дорівнює 15 % території (у тому числі 200 тис. га в зонах зрошення). В зону підтоплення потрапляють 240 міст і селищ міського типу, 138 тис. приватних будинків. Розвиток цього негативного процесу на міських територіях характеризується вели­кою різноманітністю причин і факторів: втрати води із водонесучих комунікацій, неорганізований поверхневий стік, ліквідація або по­гіршення фільтраційних властивостей ґрунтів природних дренаж­них систем (ярів, балок, русел невеликих річок тощо), зменшення випаровування у зв'язку з асфальтуванням, баражний ефект фунда­ментів, трас колекторів, тунелів.


Основною причиною підтоплення сільськогосподарських угідь стало будівництво зрошувальних мереж при несвоєчасному введенні дре­нажних споруд: в зоні впливу Північно-Кримського каналу 96 тис. га підтоплено, Каховської зрошувальної системи — 5,1 тис. га, Ка-ланчацької — 9,1 тис. га.


Підтоплення значних територій є результатом безгосподарсько-го ставлення до їх освоєння, недостатнього вивчення інженерно-гео­логічних умов, відсутності необхідної уваги до проектування, будів­ництва та експлуатації об'єктів у складних інженерно-геологічних умовах.


Все це призводить до таких негативних наслідків, як забруднен­ня підземних вод, підвищення вологості і погіршення санітарного стану територій, засолення і заболочування ґрунтів, вимокання зе­лених насаджень, зниження урожайності сільгоспугідь, деформація будівель і споруд, виникнення таких процесів, як: зсуви, просадки, карст, обвали.


Створення Дніпровського каскаду гідроелектростанцій з вели­кими водосховищами хоча зменшує небезпеку затоплення територій під час повеней, проте створює небезпеку катастрофічного затоплен­ня при прориві дамб цих водосховищ.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Надзвичайні ситуації та їх класифікація

Слов:3494
Символов:28793
Размер:56.24 Кб.