РефератыЭкономическая теорияПлПланування виробничої діяльності підприємств легкої промисловості

Планування виробничої діяльності підприємств легкої промисловості

РЕФЕРАТ

Курсова робота з економіки легкої промисловості на тему «Планування виробничої діяльності підприємств легкої промисловості» має два розділи: теоретичний та аналітико-розрахунковий. Теоретичний розділ містить 2 пункти і 5 підпунктів, які розкривають поняття планування.. Розглядаються процес оновлення продукції та процес формування бізнес-плану. Аналітико-розрахунковий: 2 пункти, в яких розраховуються витрати, що утворюються при обробці та виготовленні тканини у цехах та складається фабрична калькуляція собівартості виробництва продукції та резерви зростання продуктивності праці на прикладі опоряджувальної фабрики, яка спеціалізується на випуску бавовняних тканин.

Обсяг роботи 54 аркуші, використано літературних джерел. Також робота містить 12 таблиць.

ПЛАН
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ОПЕРАТИВНО-ВИРОБНИЧЕ ПЛАНУВАННЯ І РЕГУЛЮВАННЯ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА 6
1.1. Сутність оперативно-виробничого планування 6
Суть, завдання і зміст оперативно-виробничого планування та регулювання роботи підприємства 6
1.1.2. Вплив ОВП на результати економічної діяльності підприємства 8
1.1.3. Реалізація плану виробництва продукції на підприємстві 12
1.2. Оновлення продукції 13
1.2.1. Формування планів оновлення продукції, їх склад і завдання. 13
1.2.2. Бізнес-планування 20
РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИКО-РОЗРАХУНКОВИЙ 25
2.1. Калькулювання собівартості виробництва продукції 25
2.2. Розрахунок резервів зростання продуктивності праці 40
ВИСНОВКИ 46
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 48
ДОДАТКИ 49

ВСТУП

В умовах ринкової економіки планування виробничої діяльності підприємства орієнтується на максимальне задоволення попиту потенційних споживачів у продукції (роботах, послугах).

Під впливом НТП відбувається швидке старіння продукції. Одна продукція відкидається ринком у той час як інша довгий час користується попитом у покупця. Тому виникає необхідність розробляти та випускати нову продукцію, тобто таку, що виготовляється вперше, модернізовані вироби, що отримали нову якісну характеристику. Саме нові товари дозволяють вчасно змінювати структуру асортименту і підтримувати обсяг продажу на рівні, що забезпечує стабільний фінансовий стан підприємства. Звичайно ж, на цьому етапі на підприємстві виникають певні проблеми, пов'язані з освоєнням нового продукту, що включає не тільки технічну розробку виробу, але і комплекс організаційно-економічних заходів, направлених на задоволення запитів споживачів і збільшення рентабельності підприємства.

При цьому обов'язково слід враховувати концепцію життєвого циклу товарів (продукції). До того ж необхідно пам'ятати, що існує ймовірність невдачі. Це не залежить від розмірів, досвіду, ресурсного потенціалу, форми власності та виду діяльності підприємства. Якщо ж всі заходи дійові, а плани складені чітко – це гарантує успіх нового товару, основним фактором чого є наявність на підприємстві ефективної системи планування, що охоплює всі етапи розробки продукту. Над цим важливим для підприємства завданням проводяться різнопланові роботи: науково-дослідні, конструкторські, технологічні, організаційно-планові, роботи економічного, матеріально-технічного характеру тощо.

Підприємство завжди направлене на одержання максимально можливого прибутку, тому повинно враховувати фактори, які впливають на долю виготовляємої продукції на даному ринку, а саме: дефекти та недоліки товару (вони повинні бути зведені до мінімуму чи взагалі ліквідовані); аналіз ринку; перевищення витрат над плановими (тобто необхідно організовувати свою діяльність так, щоб витрати не виходили за межі встановлених лімітів або передбачених для цього резервів); чітко визначити терміни виготовлення продукції та одержання виручки від реалізації і запуск нових матеріалів на наступний цикл виробництва; необхідно вкласти чи мало зусиль в маркетингові дослідження та виділити певні кошти на маркетингові заходи (рекламу,презентацію, бігборди тощо); покращити силу збутового підрозділу; і,нарешті, трохи не найголовніше – конкуренція (тобто необхідно враховувати зусилля конкурентів у маркетингових дослідженнях та інші прояви їхньої активності у даному сегменті ринку, адже виграє той,хто відповідає вимогам споживачів по всім параметрам з одночасним врахуванням власних інтересів підприємства). Так було завжди, так залишилось і тепер. Стійкість і стабільність підприємницьких структур забезпечується конкурентоздатності продукції та ефективністю господарювання. Саме тому основним завданням плану організаційно-технічного розвитку підприємства є забезпечення оперативного впровадження та використання вище перелічених елементів у виробничу діяльність у межах стратегічних і поточних завдань.

I.ОПЕРАТИВНО-ВИРОБНИЧЕ ПЛАНУВАННЯ І РЕГУЛЮВАННЯ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність оперативно-виробничого планування

1.1.1 Суть, завдання і зміст оперативно-виробничого планування та регулювання роботи підприємства

Важливим етапом внутрішньовиробничого планування є складання оперативних планів виробничо-господарської діяльності підприємства на поточний період. Оперативне планування забезпечує:

своєчасне та якісне виконання поточних завдань, передбачених річними планами діяльності підприємства.

ритмічне виробництво відповідно до встановлених обсягів, номенклатури, термінів виготовлення продукції та її поставки споживачам (замовникам);

раціональний розподіл ресурсів підприємства – технічних, матеріальних, трудових, фінансових;

конкретизацію і доведення завдань цехам, дільницям, бригадам, робочим місцям з регламентацією їх виконання;- розробку календарно-планових нормативів – тривалості виробничого циклу, оптимального розміру партії деталей і випуску продукції, величини заділів та ін.;

своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами, напівфабрикатами,інструментами;

складання графіків руху предметів праці в часі та просторі, доведення їх до виконавців;

координацію роботи суміжних цехів, дільниць, бригад, робочих місць;- контроль і регулювання ходу виробничого процесу та роботи підприємства.

Оперативно-виробниче планування — це поточна діяльність планово-виробничих служб підприємства впродовж короткого періоду часу, пов'язана з розподілом робіт між структурними підрозділами, забезпеченням їх необхідними ресурсами, оператив­ним регулюванням виробничого процесу для реалізації поставлених завдань. У сучасній теорії операційного менеджменту оперативно-виробниче планування розглядається як багаторівневе, структуроване на різні блоки і стадії робіт. Розрізняють три рівні оперативного планування: заводський (міжцеховий), цеховий, дільничний. За характером використовуваних методів планові роботи в ОВП поділяють на три послідовно виконуваних блоки:

1. об'ємне планування;

2. календарне планування;

3. оперативне регулювання (диспетчерування).

Основне завдання об'ємного планування - розробка конкретних виробничих завдань і показників цехам, розподіл виробничої програми за підрозділами підприємства з врахуванням термінів її поставки замовникам (споживачам) та визначенням черговості робіт (замовлень). За умов ринкової нестабільності та невизначеності щодо обсягів робіт на найближчий період на одних підприємствах і постійних типових замовлень, на інших, проблеми черговості запуску робіт у виробництво, визначення режимів роботи структурних підрозділів,залучення до виробничого процесу супідрядників, виконання роботи «на склад» набуло особливого значення. Однак на практиці вона викопується з використанням трудомістких і малоефективних систем ручного планування черговості на основі здорового глушу та оцінки виробничої ситуації. Вихідними даними для складання календарних планів служать обсяги випуску продукції на певний період, трудомісткість виконуваних робіт, терміни поставок продукції на ринок (замовникові).

Суть ітеративного регулювання полягає в оперативному кон­тролі за ходом виробничої діяльності, чого координації та регулю­ванні при виникненні збоїв у виробництві або зміні завдань, а та­кож в оперативному обліку продукції та використаних ресурсів. Продумане та якісне виконання основних завдані,оперативно-виробничого планування сприяє реалізації зведених тактичних і стратегічних планів діяльності підприємства, поліпшує всі основні показники його роботи, сприяє організації ритмічного і рівномірного завантаження цехів і дільниць впродовж усього планового періоду.

1.1.2 Вплив ОВП на результати економічної діяльності підприємства.

Основні завдання ОВП і Економічні результати:

1. Своєчасне та якісне виконання завдань з випуску готової продукції.

Найбільш повне забезпечення споживачів; скорочення запасів; збільшення оборотності коштів; збільшення доходів від реалізації; зниження витрат на виробництво продукції.

2. Організація ритмічного виробництва.

Скорочення обсягів незавершеного виробництва; зниження рівня запасів продукції; ліквідації простоїв устаткування і робочої сили;підвищення рівня використання виробничих потужностей; ліквідації понадурочної роботи; скорочення непродуктивних витрат, браку.

3. Забезпечення оптимального завантаження устаткування.

Підвищення ефективності використання основних фондів і робочої сили;зниження прос­тоїв і витрат на виробництво; скорочення тривалості виробничого циклу.

4. Конкретизація і доведення завдань структурним підроз­ділам підприємства

Виконання номенклатурного та асортиментного плану випуску продукції; своєчасне виявлення резервів і вузьких місць; поліпшення технічної підготовки виробництва.

Оперативно виробниче планування на підприємстві здійснюється в декілька етапів: попередні розрахунки, складання планових завдань і графіків, несення змін в оперативні плани і графіки. Система оперативно-виробничого планування і регулювання роботи включає сукупність основних елементів.

вибір та обґрунтування планово-облікових одиниць для кожного структурного підрозділу підприємства;

формування цехових і дільничних виробничих завдань (програм);

розрахунки завантаження устаткування і виробничих площі розробка календарно-планових нормативів;

календарні графіки проходження замовлені, у виробництві.

Суть вибору та обґрунтування планово-облікових одиниць полягає в оптимальному укрупненні або деталізації номенклатури виробничої програми стосовно кожного ріння оперативного пла­нування - від більш загальних одиниць по заводському рівні до більш детальних – на рівні цеху, дільниці.Так, обсяг книжкового замовлення на поліграфічному підприємстві визначається кількістю примірників, аркушо-відбитків, фарбо-відбитків. На рівні формного цеху — кількістю фарбо-форм,аркушів набору. На рівні дільниць: складання тексту — кількістю знаків; виготовлення ілюстративного матеріалу – кількістю квадратних санти­метрів; монтажу – кількістю полос і форм;виготовлення форм — кількістю фізичних друкарських форм.

Суть розробки календарно-планових нормативів зводиться до нормування ходу виробничого процесу в часі. Критерієм ефектив­ності при виборі обсягів партії виробів можуть слугувати:

найменша кількість і тривалість переналадок устаткування;

максимальне завантаження устаткування, мінімальна тривалість виробничого циклу:- нацменшин обсяг незавершеного виробництва;

найменші витрати ті виробництво продукції.

Види і системи оперативно-виробничого планування. Оперативно-виробниче планування виконується в масштабі підприємства, по цехах основного і допоміжного виробництв фахівцями виробничо-диспетчерської служби; в масштабі окремих цехів — виробничо-диспетчерської служби; в масштабі окремих цехів – виробничо-диспетчерським бюро або диспетчером цеху спільно зі спеціалістом виробничого відділу.

В залежності під сфери застосування та об'єктів планування розрізняють: заводський, цеховий, дільничний види оперативно-виробничих планів.

Заводське планування передбачає встановлення загальних параметрів, взаємопов’язаних виробничих завдань цехам, забезпечення узгодженості у їх роботі над виконанням виробничого завдання, координацію роботи основних і допоміжних цехів, проектно-технологічних, планово-економічних ти інших функціоналі» них служб підприємства.

Ефективне міжцехове планування сприяє своєчасному оперативному випуску продукції, виконанню договірних зобов'язань на поставку продукції, уникненню простоїв та зупинок виробництва і організаційно-технічних причин.

Змістом цехового і дільничного планування є розробка планів графіків для виробничих дільниць; робочих місць; складання планових завдань на короткі терміни (робочий день тиждень, декаду, місяць); оперативний контроль і координація роботи дільниць, робочих місць, ліній.

У сучасному виробництві широко застосовуються різні системи оперативного планування, які визначаються внутрішньовиробничи­ми чинниками і зовнішніми умовами. Системи оперативно-виробничого планування — це сукупність методик і технологій планової роботи, які характеризуються рівнем централізації управління. об'єктом регулювання, переліком календарно-планових показників. характером руху продукції у виробництві.

Характеристика систем оперативно-виробничого планування.

Найголовнішими є подетальна, позамовна і некомплектна системи оперативного планування та їх різновиди.

Подетальна система планування призначена для умов стабільного, високоорганізованого виробництва. В основі цієї систе­ми лежить планування такту і ритму роботи потокових ліній, виробничих дільниць, правильне визначення нормальних технологічних, транспортних, страхових,між операційних запасів та підтримання розмірів їх на розрахунковому рівні. Застосування цієї системи вимагає розробки складних календарних планів за всіма операціями технологічного процесу випуску продукції. Тому цю систему планування використовують при обмеженій і стійкій номенклатурі продукції в умовах серійного і крупносерійного виробництва, тобто у мало продуктовому виробництві.

Позамовна система оперативного планування застосовується переважно в одиничному та дрібносерійному виробництві з його різноманітною номенклатурою продукції і незначними обсягами робіт (послуг). Об'єктом планування й цьому випадку є замовлення, яке включає декілька типових робіт, ця система планування базується на розрахунках тривалості виробничого циклу та нормативах випередження, з допомогою яких встановлюються бажані замовником терміни ви конання замовлень.

Покомплектна система застосовується, головним чином, у серійному машинобудівному виробництві. Планово-обліковою одиницею служать вузли, сформовані за певними ознаками.

В окремих виробництвах розрізняють попроцесну, потокову організацію та роботу у фіксованій позиції.

Попроцесна обробка передбачає організацію такого виробничого процесу, при якому кожна технологічна операція виконується в певному місці з використанням спеціалізованого устаткування і спеціально підготовленого персоналу. Виробнича потужність кожної одиниці устаткування різна, що зумовлює необхідність проміжних складів, потребу в додаткових площах для зберігання напівфабрикатів в очікуванні вивільнення робочого місця для виконання наступної операції. В процесі виробництва за такою схемою предмети праці переміщую­ться складними маршрутами, що призводить до перерв в роботі і по­треби в транспортних засобах і додаткових виробничих площах. Оперативне регулювання роботи підприємства.

1.1.3 Реалізація плану виробництва продукції на підприємстві.

Реалізація плану виробництва продукції на підприємстві досягається узгодженою діяльністю всіх його структурних підрозділів. На результати діяльності кожного структурного підрозділу має вплив ряд факторів, які необхідно своєчасно виявляти і запобігати їх негативному впливу, оскільки нехтування ними порушить нормальний хід виробничого процесу. Це зумовлює необхідність забезпечений постійного контролю за ходом виробництва, виявлення відхилень і прийняття заходів з їх усунення. Моніторинг виробничого пре здійснюється шляхом порівняння фактичних термінів випуску продукції, її обсягів з план оцим й величинами.

Завдання оперативного регулювання виробничого процесу полягає в оперативному обліку виконання встановленого графіку виробництва; виявленні, аналізі та усуненні причин відхилень, понятті оперативних заходів з попередження та усунень; координації поточної діяльності взаємопов’язаних елементів.

Оперативне регулювання здійснюється за допомогою спец і технічних засобів, оперативної планової та фактичної інформації. Своєчасність поступлення інформації, її достовірність безпосередньо впливають на якість програм і завдань. У виробничій практиці зважаючи на стабільність цехових програм, неминуче виникають відхилення, які вимагають коригування раніше складені. Ці зміни і відхилення зумовлені відсутністю необхідних мі виникненням браку, аварійним ремонтом устаткування і т. д.

Своєчасний, повний і точний облік всіх відхилень дозволяє оперативно регулювати хід виробництва, скеровувати його проходження відповідно до плану. Вирішити цю проблему можна лише створення комплексної автоматизованої системи оперативного обліку на підприємстві. Така система повинна відповідати ряду вимог:

високої оперативності збору та обробки інформації;

відсутності дублювання в роботі кожної ланки системи;

забезпечення попередньої обробки інформації;

запобігання передачі надлишкової інформації можливості синтезу інформації для управлінських потреб економічної ефективності.

Інформація про хід виробництва включає:

випуск продукції та її складових за рік, по кварталах, місяцях і всіх структурних підрозділах;

поступлення на склад напівфабрикатів, комплектуючих виробів та їх видача у виробництво;

рух предметів праці по операція технологічного процесу з реєстрацією початку і кінця кожної;

рух заділів;

брак;

поступлення

матеріалів у цех та їх видача на робочі місця;

час роботи і простоїв устаткування;

час ремонтно-профілактичних робіт;

витрачання матеріально-енергетичних ресурсів за їх видами.

1.2. Оновлення продукції

1.2.1 Формування планів оновлення продукції, їх склад і завдання.

В умовах ринкової економіки планування виробничої діяльності підприємства орієнтується на максимальне задоволення попиту потенційних споживачів у продукції (роботах), послугах. Під впливом науково-технічного прогресу відбувається швидке старіння продукції. Одна продукція відкидається ринком, у той час як інша довгий час користується попитом у покупця. Нова продукція - виріб, що направлені на задоволення запитів споживачів і збільшення, що отримав нову якісну характеристику.

Саме нові товари дозволяють вчасно змінювати структуру асортименту і підтримувати обсяг продажу на рівні, що забезпечує стабільний фінансовий стан підприємства.

Проблема планування освоєння нового продукту включає не тільки технічну розробку виробу, але і комплекс організаційно-економічних заходів, що направлені на задоволення запитів споживачів і збільшення рентабельності підприємства. В основі планування оновлення продукції лежить концепція життєвого циклу продукції.

Протягом свого життя продукція на ринку переживає декілька етапів:

Перший етап – впровадження, коли товар є новинкою і потрібен певний час та значні грошові витрати, щоб донести споживачеві його комерційні переваги.

На другому етапі, виникають досить великі витрати виробництва і прибуток при цьому малий чи, навіть, від'ємний. Другий етап – етап росту, коли становлення товару на ринку супроводжується стрімким зростанням попиту на нього на цьому етапі здійснюється модифікація базової моделі продукту, формується плановий резон цін.

Третій етап — етап зрілості, коли обсяг продажу товару, досягається максимального значення, починає поступово скорочуватися. Подалі товару на ринку ускладнюється і набуває надзвичайно жорсткого характеру.

І, нарешті, четвертий етап - етап старіння, коли попит на товар на ринку неухильно падає. Скорочується обсяг виробництва даного товару, а потім зовсім припиняється випуск цієї продукції Імовірність невдачі нової продукції — це фактор, що супроводжує Ц нових виробів на будь-якому підприємстві.

Високий відсоток невдач нової продукції виявляється, як у великих так і в малих компаніях, як у тих, котрі мають великий досвід у своїй галузі, так і малодосвідчені. Серед причин невдач, які спіткають нові продукти, називають такі:

недостатній аналіз ринку;

дефекти самого продукту;

більш високі, як передбачалося, витрати;

нечітке визначення термінів;

конкуренція;

недостатні зусилля в маркетингових дослідженнях;

слабкість збутового підрозділу та інші.

Більшість проблем, що виникають у зв'язку з розробкою нових продуктів характером є організаційними. Дослідження сотень американських компаній виявило, що в 84 % з них найбільш важливими проблемами були проблеми планування організації виробництва нових продуктів, а не техніко-технологічні проблеми, пов'язані з особливостями продуктів.

Тому при плануванні підприємством розробки нових товарів необхідно з'ясувати на якому етапі життєвого циклу знаходяться їх аналоги, взаємозамінні представлені на ринку.

При плануванні асортименту звичайно вважають, що розробка нової моделі продукту є заходом, пов'язаним із малим ризиком, особливо якщо вона розробляється на основі вже добре відомого продукту, на готовій виробничій лінії, і зовсім ясно, що зміна необхідна та прийнятна для покупців. Ризик буде збільшуватися в прямій залежності від ступеня новизни продукту і від того, наскільки технологія йог та розподілу відрізняється від досвіду підприємства в цій сфері.

Основним фактором успіху нового продукту є наявність на підприємстві ефективної системи планування, що охоплює всі етапи розробки продукту. За складом і завданнями планових робіт, які виконуються у процесі створення, підготовки виробництва та освоєння нової продукції виділяються такі їх види: науково-дослідні, конструкторські та технологічні, організаційно-планові, роботи матеріально-технічного, економічного та соціально-психологічного характеру.

План оновлення продукції складається на основі завдань стратегічного плану. В розширеному варіанті план оновлення продукції може містити такі розділи:

якісні та структурні зміни "портфеля" продукції підприємства;

економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції;

норми і нормативи;

виробництво та реалізація продукції;

матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;

персонал і оплата праці;

витрати виробництва нової продукції, прибуток, рентабельність.

Випуск нової продукції містить великий комплекс робіт, що отримав назву «Підготовка виробництва». В залежності від послідовності виконання робіт виділяють наступні стадії підготовки виробництва нового виробу:

а) науково-дослідні роботи по створенню продукції, тобто комплекс досліджень, що проводиться з мстою отримання обґрунтованих вихідних даних, принципів та шляхів створення нової або модернізації продукції, що випускається;

б) дослідно-конструкторські розробки - комплекс робіт по створенню конструкторської і технологічної документації, виготовлення і використання дослідних зразків виробів;

в) технічна підготовка виробництва - сукупність робіт, що забезпечує конст­рукторську і технологічну готовність підприємств до випуску нового виробу заданого рівня якості при встановлених строках, обсягах випуску та витратах. У свою чергу,технічна підготовка містить конструкторську та технологічну підготовку. Конструкторська підготовка передбачає процес створення комплекту конструкторської документації, необхідної для виготовлення, її принципів експлуатації. Технологічна підготовка містить роботи по створенню та удосконаленню технологічних процесів, оформленню необхідної документації, проектуванню та виготовленню технологічної оснастки;

г) освоєння виробництва - складова частина постачання продукції на виробницт­во, що включає обробку і перевірку підготовленого технологічного процесу та оволо­діння практичними прийомами виготовлення продукції. Освоєння виробництва є кінцевою стадією всієї підготовки виробництва, після чого починається серійний або масовий випуск продукції.

У процесі розробки та впровадження продукції у виробництво вирішуються наступні основні завдання:

забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;

створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;

скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;

забезпечення стабільності та покращення (відповідно до умов ринку) показ­ників якості продукції та ефективної її експлуатації;

забезпечення та підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства;

завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення її позитивного іміджу.

Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є: планові завдання розробки й освоєння виробництва нової продукції; планові нормативи для визначення обсягу і трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.

Планові нормативи технічної підготовки виробництва поділяються на об'ємні і трудові. За допомогою об'ємних нормативів встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою трудових - у нормо-годинах. До об'ємних нормативів належать: кількість оригінальних деталей,які припадають на виріб відповідної групи склад­ності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом обробки; коефіцієнт технологічної оснащеності за видами процесів і оснащення за групами складності.

До трудових нормативів входять: трудомісткість конструкторських, креслярських, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі, трудомісткі проектування технологічного процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо. Обсяг робіт по конструкторській підготовці визначається в залежності від кількості оригінальних деталей, а по технологічній - від кількості оригінальних деталей і технологічних назв на одну деталь за видами обробки. Обсяг робіт по проектуванню і виготовленню технічної оснащеності залежить від кількості оригінальних деталей і коефіцієнтів технологічної оснащеності їх виробництва.

Коефіцієнт технологічної оснащеності показує скільки одиниць спеціальної оснащеності приходиться в середньому на одну оригінальну деталь. Розрізняють коефіцієнти оснащеності за окремими видами оснастки та сумарний коефіцієнт, який характеризує загальну оснащеність технологічного процесу. Величина цих коефіцієнтів залежить, насамперед, від типу виробництва. Чим вища серійність виробництва, тим більший коефіцієнт технологічної оснащеності. За цими коефіцієнта ми для певного Типу виробництва можна орієнтовно визначити кількість технологічної оснащеності кожного виду шляхом множення даного коефіцієнта на кількість оригінальних деталей та виробів, що проектуються.

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їх трудомісткість. Для цього необхідні нормативи трудомісткості за групами складності: на проектування однієї оригінальної деталі; на розробку одного технологічного процесу за видами обробки; на проектування та виготовлення однієї одиниці технологічного оснащення за видами; на наладку одного технологічного процесу за видами обробки. Ці нормативи носять галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій і підприємстві! галузі. При відсутності відповідних нормативів обсягів робіт їх трудомісткість визначаються шляхом експертної оцінки.

Об'ємно-календарне планування виробництва нової продукції та планування витрат.

Об'ємно-календарне планування підготовки виробництва нової продукції передбачає доведення до підрозділів і безпосередніх виконавців тематики та номенклатури робіт із підготовки до виробництва, проведення необхідних розрахунків і обсягів робіт, складання графіків виконання останніх.

За умов становлення ринку важливим є скорочення термінів технічної підготовки з метою прискорення впровадження досягнень науки та техніки у виробництво; зменшення витрат на виробництво; підвищення якості робіт та своєчасного зайняття власної ринкової ніші.

Із метою скорочення термінів підготовки виробництва використовується метод паралельного та паралельно-послідовного ведення робіт. Паралельне та паралельно-послідовне виконання всіх робіт скорочує терміни технічної підготовки й освоєння нової продукції. У результаті поєднання різних стадій проектування загальний цикл підготовки різко скорочується. Організація робіт із технічної підготовки виробництва базується на послідовному чи паралельно-послідовному виконанні робіт по стадіях і етапах.

Цикл технічної підготовки можна скоротити шляхом скорочення циклу виконання ок­ремих стадій або частковим поєднанням виконання стадій. При цьому дотримуються правила: якщо наступна стадія (етап) більш тривала, то її можна починати майже одночасно з попередньою; якщо наступна стадія менш тривала, то її початок потрібно змістити вправо по шкалі часу у відношенні до початку пов'язаної з нею попередньої стадії.

Із метою координації у часі стадій і етапів підготовки виробництва, складаються (з урахуванням можливого поєднання часу їх виконання) графіки підготовки виробницт­ва, що дозволяє відобразити календарні терміни початку та завершення, цикл стадій і етапів, а також всю підготовку виробництва.

При плануванні підготовки виробництва нової продукції використовуються сіткові методи планування.

Планування науково-технічної підготовки виробництва нової продукції охоплює всі стадії та етапи і містить: розробку планів виконання робіт по кожній стадії взаємоузгодження; складання зведеного плану-графіка або координаційного плану підготовки виробництва, який забезпечував би своєчасний вихід на серійний тимчасовий випуск виробів; розробку кошторису витрат на підготовку виробництва.

При підготовці особливо складних виробів розробляється самостійна цільова програма, що включає роботи, які виконуються всіма організаціями та підприємствам виконавцями. Цінова програма розробляється на весь цикл виконання робіт і освоєння продукції та передбачає ресурсне забезпечення всіх видів робіт. Як правило, вона і вигляд матриці, в якій по вертикалі перелічені завдання, що включенім програму, а і горизонталі - організації та форми їхньої участі.

На стадії розробки технічного завдання є дуже обмежене коло даних, тому розрахунки окремих показників носять орієнтований характер, широко використовуються методи екстраполяції, моделювання,аналогів і т. д. А при оформленні результатів науково-дослідних робіт (НДР), розрахунки, що обґрунтовують доцільність проведе дослідно-конструкторських робіт та впровадження об'єкта у виробництво, повинні С виконані значно точніше, із використанням обсягу інформації, накопиченого в процесі НДР. На цій стадії можуть широко використовуватися методи математичного моделювання, з урахуванням ієрархічної схеми об'єкта, його основних конструкторських характеристик, результатів дослідження фізичних моделей і т. д.

1.2.2 Бізнес-планування.

Розвиток підприємництва, його ефективність та успіх неможливий без планування діяльності господарюючого суб’єкта. Саме в процесі планування визначається мета підприємницької діяльності, стратегії, засоби та умови її досягнення. В світовій практиці плани реалізації підприємницьких задумів, проектів отримали назву бізнес-планів. У бізнес-плані розглядається комплекс заходів науково-технічного, технологічного, організаційного, фінансово-економічного, соціального, екологічного характеру, що пов’язані з реалізацією підприємницького проекту. Отже, бізнес-план — це: документ, який містить систему узгоджених з мстою і ресурсами заходів, спрямованих на реалізацію підприємницького проекту; спеціальний інструмент виробничого менеджменту, який використовується в сучасній ринковій економіці незалежно від масштабів, сфери діяльності то форми підприємництва. Потреба в бізнес-планах викликана декількома причинами (факторами):

- по-перше, з розвитком ринкових відносин в економіку постійно приходить та змінюється велика кількість людей, які раніше не керували підприємницькими структурами і які не мають спеціальної підготовки і до кінця не усвідомлюють всього кола проблем, як і доведеться розв'язувати;

- по-друге, господарське середовище, в якому функціонують підприємницькі структури, надзвичайно швидко змінюється, зростає конкуренція. Це ставить керівників підприємств перед необхідністю найбільш повно і оперативно враховувати ці зміни в своїй діяльності;

- по-третє, для активізації підприємницької діяльності необхідні кошти, які за допомогою бізнес-плану можна отримати за умови переконання інвесторів, у тому числі й іноземних, в доцільності їх вкладання саме в цеп проект. Започатковуючи підприємство, необхідно передбачити чимало аспектів його діяльності в майбутньому. Деякі з них необхідно і можна розглянути передбачити детально, наблизити до реальних умов, про інші можна лише згадати і спробувати спрогнозувати їх дію в залежності від різних ситуацій. Викладення задуму підприємства на папері у формі плану дій прояснює наявну ситуацію і допомагає об’єктивно оцінити цей задум. Крім того, план дає відповіді на безліч запитань, змушує творчо розвивати господарсько-виробничі завдання і отже, сприяє досягненню реального успіху.

Бізнес-план окреслює коло проблем, з якими зіштовхується індієць при реалізації своєї програми, задуму, проекту в умовах динамічного, невизначеного, конкурентного середовища, формує та забезпечує шляхи їх вирішення.

Як розпочати свою справу відповідно до поставленої мети, як ефективно організувати виробництво та просування товарів на ринок, хто буде організовувати нове виробництво і коли будуть отримані перші доходи, зменшити господарський ризик, вижити і перемогти в конкурентній боротьбі — відповіді па ці та інші запитання управління, фінансування, маркетингу підприємець повинен отримати при розробці бізнес-плану. Бізнес-план виступає основою бізнес-пропозиції під час переговорів з можливими інвесторами та майбутніми партнерами, при підписанні контрактів з персоналом. Він э не лише внутрішнім документом, але й використовується при встановленні контактів. Не висувати певні вимоги до його оформлення, форми та структури. Бізнес-план повинен бути поданим в такій формі, яка дозволяє зацікавленій особі отримати найбільш повне уявлення про справу та перспективи своєї участі в ній Обсяг і ступінь конкретизації розділів плану визначаються специфікою підприємства та сферою його діяльності. Отже, бізнес-план допомагає реально оцінити ідею, втілити її у відповідну документацію, визначити ефективність, найбільш і слабкі сторони проекту та керувати процесом його реалізації. Бізнес-план розробляється, як правило, на декілька років вперед і при необхідності переглядається. З різних причин трапляються випадки, коли первинний документ необхідно ґрунтовно переробити.

Технологія формування бізнес-плану. Розробка бізнес-плану — тривалий та трудомісткий процес, який вимагає певних коштів та витрат часу. Тому одним із факторів його ефективності є досконала організація розробки. Правильна розробка бізнес-плану передбачає:

забезпечення взаємозв’язку та узгодженості й розробці окремих розділів документу;

чіткий розподіл обов'язків між виконавцями;

забезпечення розробки бізнес плану в певні терміни;

багатоваріантність планування ти вибір оптимального проекту, доведення основних положень, документу до всіх зацікавлених осіб.

Бізнес-план складають автори ідеї (проекту), залучаючи до цієї боти менеджерів, фінансистів, маркетологів, юристів та інших спеціалістів. Це можуть бути як працівники підприємства, які володіти необхідними теоретичними знаннями та практичним досвідом у цьому виді діяльності, так і запрошені консультанти та експерти. Залучення до розробки бізнес-плану сторонніх спеціалістів забезпечує ряд переваг,пов'язаних з тим, що вони можуть реальніше оцінити саму ідею,підвищити рівень довіри потенційних інвесторів.

Розробка бізнес-плану здійснюється в три етапи:

1.Підготовчий період, на якому здійснюється підбір виконавців, кон­сультантів, експертів, постановка завдання та розподіл обов’язків між виконавцями, розробка календарного графіка виконання робіт, збір вихідної інформації;

2.Безпосередньо розробка бізнес-плину – творчий, взаємоузгоджений процес, який передбачає багатоваріантність розрахунків, узгодження окремих розділів, уточнення вихідної інформації;

3.Презентація бізнес-плану – процес доведення основних положень до потенційних інвесторів, зацікавлених сторін, працівників підприємства.

Зміст і структура бізнес-плану не с регламентованими нормативними чи інструктивними документами.

Бізнес-план пишеться від третьої особи. Текст оформлюється відповідно до вимог науково-практичної літератури: точно, конкретно, без повторень, без зайвих пояснень, розрахунків, посилань на джерела інформації, думки спеціалістів та експертів. Для ілюстрації текстового матеріалу використовуються таблиці, схеми, діаграми, фотографії. Бажано, щоб після написання документу він був відредагований спеціалістом.

При перекладі бізнес-плачу на іноземну мову необхідно використовувати терміни та поняття, до яких звикли західні підприємці та фінансиста.

Обсяг бізнес-плану залежить від масштабності проекту. Якщо проект великомасштабний, тоді обсяг бізнес-плану не повинен перевищувати 40-50 сторінок разом з допоміжною документацією,кресленнями, рисунками, фотографіями, рекламним матеріалом. В усіх інших випадках обсяг повинен складати не більше 20-25 сторінок,Презентацій бізнес-плану може здійснюватися в різних форми в залежності від багатьох факторів: характеру та масштабності проекту, віддаленості потенційний інвесторів, традицій. У багатьох палках практикується розсилання бізнес-плану потенційним інвесторам. В цьому випадку до документа обов'язково додається лист з коротким зверненням-проханням ознайомитися з матеріалом та повідомити підприємство про свої враження та побажання. У пилі якщо надісланий матеріал не зацікавить інвестора, він повинен повернути надісланий примірник бізнес-плану.

При усній презентації на неї запрошуються потенційні інвестори і менеджер або власник інформує їх про свій проект,доводить положення бізнес-плану, використовуючи при цьому і вий матеріал, схеми, плакати. Доповідач відповідає на всі запитання по проекту. В усній презентації бізнес-плану беруть участь всі його автори. Доповідь серйозно готується, вона повинна переконувати та відображати ентузіазм виконавців, викликати довіру до бізнес-плану та майбутньої справи.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Херсонський національний технічний університет

Кафедра менеджменту та маркетингу

ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка легкої промисловості»

Пояснювальна записка

Розробив:

ст.гр.3МО2 Лисенко В.М.

Керівник:

к.е.н., доц. Попова В.М.

Нормоконтролер:

к.е.н., доц. Попова В.М.

Херсон 2007

48

РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИКО-РОЗРАХУНКОВИЙ

2.1. Калькування собівартості виробництва продукції

Опоряджувальна фабрика спеціалізується на випуску бавовняних тканин.

Дослідження споживчого ринку визначили асортимент та об’єм попиту на продукцію фабрики.

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання - обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливості виробництва.

Орієнтована номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядає так:

сировина та матеріали;

енергія технологічна;

основна заробітна плата робочих;

додаткова заробітна плата робочих;

відрахування на соціальні потреби робочих;

утримання та експлуатація машин і устаткування;

загальновиробничі витрати;

загальногосподарські витрати;

підготовка та освоєння виробництва;

позавиробничі витрати.

Планово-економічний відділ має визначити виробничу програму підприємства, обгрунтувати її матеріальними і трудовими ресурсами, встановити рівень витрат на виробництво тканин, знайти резерви зниження витрат на виробництво продукції.

Виробнича програма опоряджувального виробництва уміщує розклад випуску готових виробів, потребу у сировині та характеристику продукції. Тут же здійснюється розподілення продукції за видами опоряджування, по міцності фарбування, по розміру (у панчішно-носочному виробництві) та за видами перероблювальної сировини (у пряжіфарбуванні та трикотажному виробництві).

Виробнича програма складається на рік. Тому перед розрахунком виробничої програми обирається режим роботи основних та допоміжних цехів та відділів (змінність, тривалість робочої зміни, число робочих днів на рік).

Для розрахунку випуску тканини за сортами слід ураховувати, що у оздоблювальному виробництві продукцію ділять на три сорта: І-й сорт, ІІ-й сорт та мірний клапоть (ІІІ-й сорт).

Виробнича програма представлена таблицею 2.1 (Додаток А).

Після розрахунку виробничої програми запланованого асортименту продукції розраховується відсоток виходу готової продукції з сировини за формулою:

Для обробки тканини використовується певний набір технологічного обладнання. Його кількість повинна бути такою, яка б забезпечила виконання одного з принципів організації виробництва – сполучність обладнання.

Сполучність обладнання (пропорційність) зумовлює пропорційну його продуктивність за одиницю часу. Це досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно пов’язаних ланок виробництва пропорційна обсягу робіт, що виконуються.

У роботі слід розрахувати кількість обладнання, необхідного для забезпечення випуску продукції, що планується, з обґрунтуванням швидкості роботи машин та коефіцієнта працюючого обладнання (КПО).

Для визначення швидкості роботи обладнання (лінії), що буде використовуватись при розрахунку теоретичної продуктивності, слід мати на увазі, що саме при цій швидкості буде забезпечена якість проходження усіх технологічних операцій, що здійснюються на окремих машинах, які складають дану лінію. У опоряджувальному виробництві, як правило, процесами, які забезпечують головні характеристики обробки тканини є запарювання, термофіксація та сушка.

Розрахунок необхідної кількості обладнання, де здійснюється технологічна обробка тканини, проводиться по лімітуючій швидкості, тобто найменшій.

У процесі виготовлення тканини приймають участь чотири види машин. Для кожної з них використовується різна кількість обладнання.

Розрахунок перерв по групі А та по групі Б зведений у таблицях відповідно 2.2 та 2.3.

Таблиця 2.2

Перерви в роботі по групі А

Найменування простоїв Тривалість одного випадку, хв. Кількість випадків на 1000м Загальний час простою, хв.
1 2 3 4
Ліквідація обривів тканини 30 0,048 1,44
Таблиця 2.3

Перерви в роботі по групі Б

Найменування простоїв Тривалість одного випадку, хв. Кількість випадків за зміну Загальний час, хв.
1 2 3 4
Підготовка машини до роботи 45 0,33 14,85
Заправка машини 10 0,33 3,3
Уборка робочого місця 0,1 1 0,1
Час на особисті потреби робочого 20 1 20

Розрахунок необхідної кількості обладнання зведено у таблиці 2.4 (Додаток Б).

Для визначення чисельності робочих для обслуговування технологічного процесу та витрат, пов’язаних з використанням цієї категорії робітників фабрики складається план по труду та заробітної платні.

Годинний фонд заробітної платні розраховується для кожної професії на основі прийнятої системи оплати праці та кваліфікації робочого.

Розрахунок заробітної платні робочого-відрядника виконується за формулою:

,

де ЗПвідр – відрядна заробітна платня, грн.;

Рвідр – відрядна розцінка, коп/м;

В – добовий випуск продукції, м.

,

де Тс. г – тарифна ставка годинна, коп.;

Нвир. – норма виробітку робочого, м/год.

Заробітна платня робочого-погодиника розраховується за формулою:

де tзм – продовження робочої зміни, год.

За роботу у вечірню зміну робітнику доплачується 20% годинної тарифної ставки за кожну годину вечірньої зміни. За роботу у нічний час (третя зміна) робітнику доплачується 75% годинної тарифної ставки за нічні години (з 00.00 до 06.00).

Результати розрахунку годинного фонду заробітної платні за добу зведено у таблицю 2.5 (Додаток В).

Оплата часу простою обладнання із-за чистки:

,

де Опр – оплата часу простоїв, грн.;

Тсч – тарифна погодинна ставка робочого, коп.;

Ч – чисельність робочих, що мають однакову тарифну ставку;

tчист – тривалість чистки (4 години);

L – кількість чисток за рік (1 раз у неділю);

Мз – кількість заправленого обладнання даного типу.

Фонд оплати праці:

,

де Qвід – оплата відпусток, грн.;

Qдерж.об. – оплата часу виконання державних обов’язків, грн.

,

де а1 – відсоток невиходів із-за відпустки.

,

де а2 – відсоток невиходів із-за виконання державних обов’язків.

Результати розрахунків елементів фонду оплати праці зведено у таблиці 2.6 (Додаток Г).

У кінці плану по праці та заробітної платні слід розрахувати наступні техніко-економічні показники по праці:

1. Продуктивність праці у натуральному виразі:

,

де В – добовий випуск продукції, тис. м;

Твідпр – відпрацьований час за добу, чол. год.

2. Трудомісткість продукції, що виготовляється:

3. Середня заробітна платня:

4. Середній дохід:

Виплати за рахунок чистого прибутку направляються на:

а) матеріальну допомогу;

б) оплата путівок на відпочинок та лікування.

Виплати соціального характеру такі:

а) допомога по тимчасовій непрацездатності;

б) вартість путівок.

Встановлення рівня витрат на виробництво тканин здійснити за такими статтями калькуляції.

Сировина

Витрати на сировину визначаються виходячи з потреби в сировині у натуральних одиницях та вартості одиниці сировини. Ціна вагового клаптя складає 5-6 грн./кг. Розрахунок витрат на сировину оформлюємо у вигляді вартісного балансу сировини (табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Вартісний баланс сировини

Надійшло у виробництво Вийшло з виробництва
Найменування тканини, артикул Кількість сировини за рік, тис. м Ціна сировини з урахуванням коефіцієнта ґатунку Вартість сировини за рік, тис. грн.

Найменування тканини,

артикул

Випуск готової тканини, тис. м Вартість сурової тканини в 1м готової, грн/м Витрати на сувору тканину у готовій, тис. грн.
Мелодія 140980,187 3,209 452453,776 Мелодія 135200,000 3,335 450826,126
Притяжка (+) Ваговий клапоть, тонн
Мелодія -4732 * * Мелодія 325,530 5,000 1627,650
Усього 136248,187 * 452453,776 Усього 136248,187 * 452453,776

Допоміжні матеріали на технологічні цілі

Для встановлення витрат за цією статтею прийняти відсоток витрат на допоміжні матеріали 1,5% від вартості сировини.

Витрати на пар, воду, газ, енергію.

Витрати по цій статті визначаються за формулою:

де Ві – витрати відповідного енергоносія;

Ці – ціна енергоносія, грн/од.

Необхідна кількість води, пару, газу і т. ін. розраховується за формулою:

,

де Нві - норма витрати енергоносія на 1 годину роботи обладнання або на одиницю продукції;

Мі – кількість обладнання.

Розрахунок витрат за цією статтею проведено у таблиці 2.8.

Таблиця 2.8

Витрати на пар, воду, газ, енергію

Найменування технологічної операції, марка обладнання Норма витрати, од/год. Кількість обладнання Режимний фонд часу роботи, год. Загальні витрати, од. Ціна енергоносія, грн/од. Загальні витрати за рік, грн.
Пар
ЛБ 1 7200 кг 8 24 903,675 64,7 15201618,83
Газ
УГО 240 1,5 4 24 129,6 0,394 13276,224
Вода
УГО 240 32 8 24 5355,110 0,65 905013,6576
ЛБ 1 1,4 4 24 120,96 0,65 20442,24
Усього 16140350,95

Витрати на заробітну платню основних виробничих робочих.

Витрати за цієї статті містять фонд оплати праці робочих 1-ої групи.

5. Нарахування на заробітну платню.

Нарахування на заробітну платню основних виробничих робочих прийняти у розмірі 39,5% від фонду оплати праці.

6. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

У статті «Витрати на утримання та експлуатацію обладнання» передбачається розрахунок:

двигункової енергії;

амортизації обладнання;

витрат на ремонт;

транспортних витрат.

6.1. Витрати на двигункову енергію

Витрати на двигункову енергію розраховуються за формулою:

,

де Вен – кількість енергії, що споживається обладнанням, кВт-год;

Цен – ціна за 1 кВт-год, грн.

Розрахунок кількості енергії, що споживається ведеться для кожного виду обладнання за формулою:

,

де N – сумарна потужність двигунів, що встановлені на обладнанні, кВт;

Кв.о. – коефіцієнт використання обладнання:

;

Ко – коефіцієнт одночасної роботи двигунів (Ко=1);

Кс – коефіцієнт збитків у сеті (0,8);

Кдв – коефіцієнт збитків у двигуні (0,7);

Розрахунок кількості двигункової енергії, що споживаються оформить у вигляді таблиці 2.9.

Таблиця 2.9

Кількость двигункової енергії, що споживаються обладнанням

Марка обладнання Кількість встановленого обладнання Потужність електродвигуна обладнання, кВт Режимний фонд часу роботи обладнання з урахуванням коефіцієнта використання, години Усього кількість енергії, що споживається, кВт годин
бу 2 для сырья 3 6,5 9,52 331,50
бу 2 для гп 30 6,5 9,52 3315,00
Газоопалювальна машина УГО 240 4 30,2 17,71 3820,73
Лінія відбілююча ЛБ 1 8 302 17,71 76412,94
Усього 83880,17

6.2. Витрати на ремонт

Витрати на ремонт формуються для проведення капітального, середнього та поточного ремонту.

Витрати для виконання ремонтів обладнання включають:

а) фонд оплати праці ремонтувальників;

б) нарахування на заробітну платню;

в) витрати на деталі та матеріали;

г) послуги механічних майстерень.

Поточний ремонт обладнання виконують робочі ІІ групи робочих основного виробництва.

Амортизація обладнання

Амортизаційні відрахування відповідають ступеню фізичного зносу обладнання та накопичуються до повної реновації (відновлення) обладнання у випадку демонтажу відпрацьованого обладнання.

Річні амортизаційні відрахування розраховуються за формулою:

,

де Бв – балансова вартість обладнання, грн.;

На – річна норма амортизаційних відрахувань, % (10%);

М – кількість обладнання даного виду.

Балансова вартість обладнання включає, крім ціни закупки, витрати на транспортування та монтаж обладнання (25% від ціни). Витрати на обладнання, що не враховано, прийняти 3%. Рівень норми річних амортизаційних відрахувань для обладнання опоряджувального виробництва становить 10%. Розрахунок амортизаційних відрахувань представити у вигляді таблиці 2.10.

Таблиця 2.10

Розрахунок амортизаційних відрахувань

Найменування обладнання, марка Кількість встановленого обладнання Балансова вартість одиниці обладнання, грн. Балансова вартість встановленого обладнання, грн. Амортизаційні відрахування, грн.
1 2 3 4 5
БУ-2 33 17 561000 561000
Газоопалювальна машина УГО 240 4 21,5 86000 86000
Лінія відбілююча ЛБ 1 8 72,5 580000 58000
Усього 45 1227000 1227000

З урахуванням невстановленого обладнання амортизаційні відрахування складають:

6.4. Транспортні витрати

Транспортні витрати складаються з наступних елементів:

фонд оплати праці транспортувальників (ІІІ-я група робочих основного виробництва);

нарахування на заробітню платню;

амортизація транспортних засобів;

витрати на ремонт транспортних засобів;

витрати на двигункову енергію транспортних засобів.

Для розрахунку транспортних витрат слід врахувати, що амортизація транспортних засобів становить приблизно 12% від амортизації технологічного обладнання. Витрати на ремонт транспорту слід прийняти 50% від амортизації транспорту. Витрати на двигункову енергію орієнтовано становлять 5 % від витрат на двигункову енергію обладнання.

7. Загальновиробничі витрати

У загальновиробничі витрати входять витрати, що пов’язані з керівництвом та обслуговуванням цехів підприємств, а саме:

ФОП керівників, спеціалістів, службовців;

нарахування на заробітню платню;

амортизація приміщень;

ремонт приміщення;

освітлення, опалення, вентилювання;

водопостачання побутове та водовідведення;

витрати з охорони праці;

витрати на утримання хімічної лабораторії.

Витрати по оплаті праці керівників, спеціалістів та службовців визначаються на основі штатного розкладу. Розрахунок витрат по заробітній платні цих категорій робітників цеху виконано у таблиці 2.11.

Таблиця 2.11

Штатний розклад керівників, спеціалістів та службовців

Найменування посади Кількість штатних одиниць Посадовий оклад, грн./міс. Доплати за вечір, ніч, грн. Фонд оплати праці за рік, грн.
1 2 3 4 5
1.Керівник фабрики 1 720 8640
2. Головний технолог 1 630 7560
3. Головний бухгалтер 1 620 7440
4. Начальник хімлабораторії 1 620 7440
5. Головний механік 1 620 7440
6. Начальник планового відділу та ВТІЗ 1 620 7440
7. Економіст з планування 1 485 5820
8. Економіст нормування 1 485 5820
9. Бухгалтер 1 430 5160
10. Начальник цеху 3 620 22320
11. Змінний майстер 9 500 13703,04 67703,04
12. Інженер з ТБ та охорони праці 9 490 13465,14 66385,14
13. Інженер-хімік хімлабораторії 1 485 5820
14. Змінний інженер хімік 1 485 5820
15. Начальник аналітичного відділу 1 620 7440
16. Аналітик 1 485 5820
17. Касир 1 410 4920
Ітого 35 - 27168,18 248988,18

Витрати за статтею «загальновиробничі витрати» розрахувати виходячи з структури загальновиробничих витрат, що склалися на діючих оздоблювальних фабриках. Витрати по оплаті праці з нарахуваннями на заробітню плату керівників, спеціалістів та службовців цеху у структурі цехових витрат становлять 17%.

Загальногосподарські витрати складають за даними діючої фабрики 3,5% у вартості обробки тканини.

Позавиробничі витрати прийняти 0,4% від фабричної собівартості.

Після розрахунку витрат, що утворюються при обробці тканини у цехах, скласти фабричну калькуляцію собівартості виробництва тканини у табл. 2.12, розрахувати повну собівартість виробництва продукції.

Таблиця 2.12

Калькуляція собівартості продукції

Стаття витрат Витрати, грн. Витрати на 1000м, грн. Структура витрат
І Сировина 452453776,3 3164,01 93,11
ІІ Обробка
допоміжні матеріали на технологічні цілі 6786806,64 47,46 1,40
вода, пар, газ, ел. енергія на технологічні цілі 16140350,95 112,87 3,32
заробітня платня робочих основного виробництва 1067396,20 7,46 0,22
нарахування на заробітню платню 421621,50 2,95 0,09
витрати на утримання та експлуатацію обладнання та транспортних засобів 3967127,29 27,74 0,82
загальновиробничі витрати 2035844,53 14,24 0,42
загальногосподарські витрати 1103285,13 7,72 0,23
Ітого обробка 31522432,24 220,44 6,49
Ітого фабрична собівартість 483976208,53 3384,45 99,60
8. Позавиробничі витрати 1935904,83 13,54 0,40
Ітого повна собівартість 485912113,36 3397,99 100,00

2.2. Розрахунок резервів зростання продуктивності праці

З метою зниження витрат на виробництво продукції, використовуючи перелік можливих організаційно-технічних заходів, знаходимо можливість виконання плану із обсягу виробництва з мінімальною чисельністю працівників за рахунок підвищення продуктивності праці.

Усі фактори зростання продуктивності праці на текстильних підприємствах можна об’єднати у такі групи:

А. матеріально-технічні – вдосконалення техніки та технології, застосування нових видів сировини матеріалів тощо;

Б. організаційні – поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи управління, організації праці та ін.;

В. економічні – вдосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках та ін.;

Г. соціальні – створення відповідного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу та ін.

Розглянемо методику визначення можливого зростання продуктивності праці за рахунок кожного фактора.

Розрахунок проводиться у кілька етапів:

І етап.

Знаходимо необхідну чисельність працюючих у плановому періоді за умови зростання обсягу виробництва у порівнянні з планом та зберіганні продуктивності праці на рівні звітного періоду.

Обсяг випуску продукції з урахуванням темпів росту (В/) складатиме:

де Тр – темп росту обсягу виробництва, %.

Необхідна чисельність ПВП при рівні продуктивності праці звітного періоду (Ч/):

.

ІІ етап.

А. Відносна економія чисельності персоналу в результаті впровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації розраховується на основі даних про відсоток зниження трудомісткості продукції та про питому вагу групи робітників, у чисельності ПВП, які охоплені даними заходами.

Розрахунок виконують у такому порядку:

Знаходять приріст виробітку (ΔВм) у розрахунку на 1 робітника ПВП в результаті механізації та модернізації устаткування:

де ΔПм – можливий відсоток підвищення продуктивності праці за рахунок матеріально-технічних факторів, %;

dром – частка основних робітників, охоплених заходами з вдосконалення технології виробництва, %

Визначають відносне зниження трудомісткості продукції (ΔТрп):

Абсолютне зменшення чисельності (Еч1):

Б. По даній групі чинників розглянемо такі заходи:

1. Скорочення цілоденних втрат робочого часу за рахунок зменшення невиходів на роботу з дозволу адміністрації, ліквідації прогулів, зменшення захворюваності працівників.

Планується збільшити кількість робочих днів, із розрахунку на одного середньооблікового робітника.

Знаходимо приріст продуктивності праці одного робітника через скорочення втрат робочого часу (ΔПвтрат):

,

де Др – кількість робочих днів за планом;

ΔД – абсолютне збільшення робочих днів;

Знаходимо приріст виробітку 1 працюючого з урахуванням питомої ваги робочих у ПВП:

Відсоток зниження чисельності ПВП буде дорівнювати:

Знаходимо економію чисельності працюючих за рахунок зменшення цілоденних простоїв:

В плановому періоді планується знизити внутрішньо змінні втрати робочого часу виробничих робітників.

Приріст продуктивності праці виробничих робітників в результаті впровадження заходу складатиме:

де %втрат_до, %втрат_після – 43нутрішньо змінні втрати робочого часу до і після впровадження заходу, у відсотках до тривалості зміни;

Приріст продуктивності праці на 1 працюючого складє:

.

Відсоток економії чисельності робітників буде складати:

Абсолютна економія чисельності працюючих у цьому разі досягатиме:

Ш етап.

Визначення можливого зростання продуктивності праці.

Сумарна економія чисельності працюючих:

Необхідна чисельність працюючих у плановому періоді:

Приріст продуктивності праці у плановому періоді складає:

ІV етап.

Згідно діючої системи мотивації на підприємстві, при зростанні продуктивності праці можливе підвищення рівня оплати праці у розмірі 0,5% за кожний відсоток зростання продуктивності.

За рахунок випереджального зростання продуктивності праці у порівнянні із середньою заробітною платою, можливе зниження собівартості продукції (СПТ), яке визначається по формулі:

де ІЗП – індекс заробітної плати;

ІПТ – індекс продуктивності праці;

УЗ – питома вага заробітної плати основних робочих у собівартості продукції, %.

Розрахунок прибутку та рентабельності продукції.

ВИСНОВОК

З усієї інформації, викладеної в цій курсовій роботі, я можу зробити висновок, що оперативно – виробниче планування та регулювання роботи підприємства є найважливішими завданнями на підприємстві, адже від цього, як ми бачимо, залежить прибуток, рентабельність та інші показники фінансового стану підприємства. Також, одним із важливих завдань є оновлення продукції.

В курсовій розглянуто завдання щодо необхідності планування витрат, бізнес-планування та інші питання, що виникають при плануванні розвитку діяльності підприємства в ринкових умовах господарювання. Розвиток підприємництва, його ефективність та успіх неможливий без планування діяльності господарюючого суб’єкта. Саме в процесі планування визначається мета підприємницької діяльності, стратегії, засоби та умови її досягнення. Отже, сучасне виробництво засноване на застосуванні різних систем оперативного планування, які визначаються внутрішньовиробничими чинниками і зовнішніми умовами.

У другій частині курсової роботи були проведенні розрахунки по калькуляції підприємства та резервів зростання продуктивності праці. Було розраховано повну собівартість продукції даного підприємства за сукупністю витрат, що становлять виробничу собівартість, і позавиробничих витрат підприємства (адміністративних, на збут та ін.). На основі отриманих даних можна зробити висновок, що опоряджувальна фабрика, яка спеціалізується на випуску бавовняних тканин, є прибутковою. Рентабельність продукції є достатньо високою і складає 25,23%.

З метою зниження витрат на виробництво продукції було розраховано можливе зменшення чисельності робітників на 9,646 чол, за допомогою організаційно-технічних заходів, це в свою чергу призведе до підвищення продуктивності праці. А згідно діючої системи мотивації на підприємстві, при зростанні продуктивності праці можливе підвищення рівня оплати праці. Усе перераховане призведе до зниження собівартості продукції на 4,498%.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Г. М. Тарасюк - Планування діяльності підприємства

В.А. Горемикін, З.Р. Бугулов, А.Ю.Богомолов - Планування на підприємстві – 2000.

Л. Агафонова – Підготовка бізнес-плану – Київ, 2001.

М.М. Алексеева – Планування діяльності фірми – Москва, 1997.

С.Ф.Покропивний – Економіка підприємства – Київ, 2001.

А.С.Курочкін – Організація виробництва.

Г.М.Тарасюк – Планування діяльності підприємства – Київ,2003.

Р.Б.Тян – Планування діяльності підприємства Київ,1998.

ДОДАТКИ

="LTR" CELLPADDING=7 CELLSPACING=0>
Вид оплати За добу, грн Ітого В % до ітого
1 гр 2 гр 3 гр 4 гр
1 2 3 4 5 6 7
1. Відрядна 2067,16 115 2182,16 53,91
2. Погодинна 170,88 53,28 224,16 5,54
3. Премія відрядна 857,664 11,5 869,164 21,47
4. Премія погодинна 17,088 5,328 22,416 0,55
5. Доплата за вечір 230,88 17,088 7,128 5,328 260,424 6,43
6. Доплата за ніч
7. Оплата простоїв 90,128 7,45 5,014 2,323 104,915 2,59
8. Оплата відпусток 337,57 22,1 14,42 6,89 380,98 9,41
9. Доплата за час виконання держобов'язку 3,25 0,21 0,14 0,066 3,666 0,09
10. Ітого фонд заробітної плати 3586,652 234,816 153,202 73,215 4047,885 100,00

Додаток Г

Таблиця 2.6

Найменування обладнання Випуск за добу, тис.м. Артикул Норма продуктивності, м/год Нпр ККЧ Швидкість роботи обладнання, м/год V КПО Режимний фонд часу, год Треж Кількість обладнання за розрахунком n Кількість обладнання встановленого % завантаження
1. Розбраковка суров'я (БУ-2) 52 059 1260 0,7 1800 0,85 16 3,034 3 101,13
2. Газоопалювальна машина УГО 240 520 059 5510,4 0,82 6720 0,9 24 4,369 4 109,225
3. Лінія відбілююча ЛБ-1 520 059 3059,1 0,8467 3613 0,8716 2 8,12 8 101,5
4. БУ-2 520 059 1260 0,7 1800 0,85 16 30,3445 30 101,15
Додаток Б

Таблиця 2.4

Таблиця 2.5 Додаток В
Найменування обладнання та професії Кількість заправленого обладнання Норма обслуговування Норма виробітки, м/год Чисельність робочих Відпрацьовано чол-год Тарифний разряд Система оплати праці Тарифна ставка, коп/год Розцінка, грн/тис.м Добовий випуск, тис.м Відсоток премії, % Годинний фонд ЗП, грн
I зм II зм III зм Усього Вечір Ніч Усього Відрядна Почасова Відрядна Почасова Доплата за вечір Доплата за ніч Премії Усього
Відрядна Почасова
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25
I БУ-2 (суров'я) 1.Контролер якості 3 1 1260 3 3 0 6 24 0 48 4 від-пр 166,1 1.318 52 40 68.53 7.97 27.41 103.91
II БУ-2 (ГП) 2.Контролер якості 30 1 1260 30 30 0 60 240 240 480 4 від-пр 166,1 1.318 520 40 685.36 79.73 274.14 1039.33
III Тканино-опалювальна машина 1. Оператор опалювального обладнання 4 1 5510.4 4 4 4 12 32 32 96 3 від-пр 148,5 0.269 520 45 139.88 9.50 35.64 62.95 247.97
2. Оператор опалювального обладнання 4 1 5510.4 4 4 4 12 32 32 96 2 від-пр 134,2 0.244 520 45 126.88 8.59 32.21 57.09 224.77
IV Лінія відбілююча 1. Відбілюва-льник 8 1 3059 8 8 8 24 64 64 192 4 від-пр 166,1 0.5429 520 50 282.31 21.26 79.73 141.21 524.61
2. Відбілюва-льник 8 1 3059 8 8 8 24 64 64 192 3 від-пр 148,5 0.4854 520 40 252.41 19.01 71.28 100.96 443.66
3. Відбілюва-льник 8 1 3059 8 8 8 24 64 64 192 3 від-пр 148,5 0.4854 520 40 252.41 19.01 71.28 100.96 443.66
4. Сушильник 8 1 3059 8 8 8 24 64 64 192 3 від-пр 148,5 0.4854 520 35 252.41 19.01 71.28 88.34 431.04

Продовження таблиці 2.5 Продовження додатку В
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25
2 група 1.Черговий слюсар 1 3 3 3 9 24 18 66 4 погод 166.1 10 109.61 7.97 22.42 10.96 150.96
2.Черговий електрик 1 3 3 3 9 24 18 66 4 погод 166.1 10 109.61 7.97 22.42 10.96 150.96
3 група Транспортні робочі 1 6614 3 3 3 9 24 18 66 3 від-пр 148,5 0,225 520 10 117 7.13 20.05 11,7 155.88
4 група Робочі по уходу за приміщенням 1 3 3 3 9 24 18 66 1 погод 111 10 73.26 5.33 14.99 7.32 100.9

Таблиця 2.1

Додаток А
ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА
Потреба суров'я
Назва тканини Артикул Ширина, см Коефіцієнт сортності Поверхнева щільність, г/м2 Обсяг сировини Притяжка, утяжка Ваговий клапоть
тис.м тис.м2 т % тис.м % т
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
Мелодія 059 172,5 0,997 232,5 140980,187 233355,2 54255 -3,5 -4732 0,6 325,53
Випуск готової продукції
Ширина, см Поверхнева щільність, г/м2 Випуск за рік Кількість кусків Випуск тканини за сортом
I сорт II сорт Мірний клапоть
тис.м тис.м2 т % тис.м % тис.м % тис.м
3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14
150 255 135200 202800 51714 3380 92,1 124519,2 7 9464 0,9 1216,8

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Планування виробничої діяльності підприємств легкої промисловості

Слов:34726
Символов:267204
Размер:521.88 Кб.