РефератыАстрономияМіМісцева та загальна реакції на інфекцію Клініка та діагностика

Місцева та загальна реакції на інфекцію Клініка та діагностика

МІСЦЕВА ТА ЗАГАЛЬНА РЕАКЦІЇ НА ІНФЕКЦІЮ.


КЛІНІКА ТА ДІАГНОСТИКА


Розвиток інфекції, як ранової, так і інфекційних хірургічних захворю­вань, супроводжується місцевими та загальними клінічними проявами й симптомами, а також низкою змін у організмі. Місцеві ознаки зовнішніх форм інфекції — це класичні прояви запалення, а саме: почервоніння шкіри, гіперемія (rubor), набряк чи припухлість тканин (tumor), підви­щення місцевої температури (color), біль (dolor) та порушення функції (functiolaesa) ураженого органа. Ін­фікування супроводжується гіпере­мією тканин по краях рани, накопи­ченням і виділенням з рани в почат­ковій стадії серозного, а пізніше гній­ного чи гнійно-гнильного або навіть гншно-геморагічного ексудату. Гній­ний ексудат, в якому, окрім рідини, що містить білок, яка просочується через стінку судин з крові, є велика кількість лейкоцитів та продуктів роз­щеплення загиблих клітин і мікробів. Запалення при нагноєних ранах або у разі хірургічних інфекційних захворю­вань спричинює інфільтрацію тканин ексудатом та нагромадження остан­нього в тканинах навколо вхідних во­ріт інфекції (інокуляція). Ексудатпризводить до некрозу клітин у центрі осередку та їх розплавлення. Так фор­мується в тканинах порожнина, наповнена гноєм, тобто абсцес або флегмона.


Екстравазальний ексудат навколо первинного осередку інфекції, хоч і сприяє деструкції, але за рахунок стиснення та блокування кровоносних і лімфатичних судин обмежує проник­нення мікробів та поширення інфекції за його межі. Поряд із механічним об­меженням поширення мікробів та їх токсинів лейкоцити, що проникають з ексудатом до осередку, утворюють навколо нього так званий лейкоцитар­ний вал, що стає антибактеріальним бар'єром завдяки поглинанню лейко­цитами мікробів (фагоцитозу).


Другим бар'єром, який перешкод­жає поширенню інфекції, гнійного за­палення, є розростання (внаслідок гіпоксії в інфільтрованих тканинах) навколо осередку сполучнотканинної оболонки, так званої гнійної мембра­ни (membrana piogenica). Вона пере­творює місцевий осередок інфекції на обмежену форму — абсцес або абсце-дуючу флегмону.


Проте у багатьох випадках гнійної інфекції місцевих механізмів захисту з різних причин буває недостатньо (вони не встигають розвинутися внас­лідок високої вірулентності мікробів чи масивності їх інвазії або через по­рушений імунний захист), і тоді мік­роби та їх токсини поширюються по тканинах чи органах через лімфатичні та кровоносні судини, а також кон­тактним шляхом (per contuitatem). Контактний шлях характерний для по­ширення інфекції з внутрішніх органів на навколишні тканини та органи, зокрема на серозні оболонки порож­нин (черевна, грудна, черепа, суг­лобів). Так, у разі запалення черво­подібного відростка чи жовчного міху­ра інфекційний процес нерідко поши­рюється на очеревину, спричинюю­чи перитоніт, а запальний процес в легенях (пневмонія, абсцес легень тощо), переходячи на плевру, усклад­нюється плевритом.


Шлях поширення інфекції по про­довженню спостерігається у разі інфекції в обмежених фасціальними листками тканинах та органах, в фас-ціальних мішках, якими у разі нако­пичення в них гнійного ексудату та підвищення тиску поширюється мік­рофлора на далеку відстань від пер­винного осередку. Наприклад, при глибоких флегмонах шиї інфекція фас­ціальними проміжками поширюється на середостіння, зумовлюючи медіа-стиніт. Такий тип поширення інфекції призводить до розвитку масивних ("безмежних") флегмон, які без ін­тенсивного лікування можуть спричи­нити загальну інфекцію та смерть хво­рого. За своєчасного та енергійного лікування навіть дуже поширений інфекційний запальний процес (флег­мона) може бути локалізований і ліквідований. У разі розвитку інфек­ції в підшкірній основі та шкірі кла­сичні симптоми запалення добре по­мітні. Крім них, дуже часто спостері­гаються такі ознаки, як флюктуація гнояка під час пальпації та рожеві сму­ги на шкірі, що йдуть від гнояка вгору — висхідний лімфангіїт, а також за­пальний набряк лімфатичних регіо­нальних вузлів, рідше — ознаки запа­лення та тромбозу венозних судин. При гнильній та анаеробній неклост-ридіальній і особливо клостридіальній інфекції поряд із запальним процесом нерідко виявляють різко виражений, а іноді превалюючий, альтеративний некротичний компонент. Тканини, зокрема шкіра, підшкірна основа, фасції, м'язи на широкій площі бува­ють змертвілі, мають чорно-багровий або темно-сірий колір.


Якщо осередок інфекції локалі­зується в глибині тканин чи у внут­рішніх органах, виявити його за допо­могою простого фізичного досліджен­ня буває нелегко і доводиться засто­совувати допоміжні методи досліджен­ня як місця підозрюваної локалізації гнояка, так і загального стану люди­ни. У цих випадках, окрім виявлення клі

нічних ознак, використовують до­поміжні методи дослідження обмінуречовин, складу крові та функціо­нальних параметрів внутрішніх ор­ганів (печінки, нирок), вивчають ге-мограму (при інфекції підвищується рівень лейкоцитів, зокрема нейт­рофілів, зростає кількість незрілих їх форм; збільшується ШОЕ). Визнача­ють склад білків плазми (фібриноген, С-реактивний протеїн, катіонні біл­ки, імуноглобуліни), протеолітичні ферменти (рівень їх збільшується). Проводять мікробіологічні (бактеріе­мія) та імунологічні дослідження крові. Для виявлення глибоких осе­редків використовують також різні інструментальні методи дослідження — рентгенологічний, радіологічний, ультрасонографію, комп'ютерну то­мографію, ядерно-магнітний резо­нанс, термографію тощо.


Загальні явища у разі розвитку інфекції різко виражені: гарячка, підвищення температури тіла від не­значних, субфебрильних, до високих показників — понад 38 °С (фебрильна температура), озноб. Останній зумов­лений токсичним впливом на ЦНС, зокрема гіпоталамічні центри терморе­гуляції. Проявами токсемії є знижен­ня чи втрата апетиту, головний біль, слабкість, пітливість тощо. Ін­токсикація спричинює також низку інших змін у організмі: тахікардію, підвищення серцевого викиду та не­рідко артеріального тиску, а також підвищення основного обміну, гіпер-вентиляцію легень, збільшення втрат рідини, кількості лейкоцитів у крові (від 8000—10 000 до 15 000 в 1 мм і навіть більше — залежно від величи­ни осередку та реакції організму на інфекцію), зростання числа паличко-ядерних лейкоцитів та іноді появу юних форм лейкоцитів (зсув формули білої крові вліво — збільшення кіль­кості незрілих форм лейкоцитів нейтро-фільного ряду). Інтоксикація зумов­люється як мікробними екзо- та ендо­токсинами, так і продуктами запалення й деструкції тканин. Різко виражені за-гальні зміни в організмі хворого, спричинені місцевою гнійною хірур­гічною інфекцією, точніше інтоксикацією, називаються гнійно-резорбтив-ною гарячкою. Поряд із інтоксикацією у деяких хворих може бути епізодична бактеріемія, але вона голов­ним чином буває у разі поширення збудника інфекції плином крові та лімфи по всьому організму і свідчить про генералізацію інфекції, розвиток сепсису, з яким треба диференцію-вати гнійно-резорбтивну гарячку. Гнійно-резорбтивна гарячка швидко регресує після радикального хірургічного втру­чання на осередку, чого не буває при сепсисі.


Клінічний перебіг інфекції багато в чому залежить і від особливостей реакції (реактивності) організму хворого. Вона може бути адекватною стосовно обсягу осередку, тобто пропорційною до нього, проявляється як місцевими ознаками запалення, так і загальними. Така реакція носить назву нор-мергічної. Вона буває у більшості хворих. Але через ендогенні та екзо­генні причини, зокрема екологічні впливи, реакція у частини хворих може бути як маловираженою (гіпергічною), так і надмірною (гіперергічною). Гіпергічна реакція характеризується незначними місцевими запальними змінами і майже не має загальних проявів, гіперергічна супроводжується бурхливими запальними місцеви­ми змінами, іноді з некрозом тканин, з високою температурою тіла, інтоксикацією.


Клінічний досвід свідчить, що норм-ергічна реакція найбільшою мірою відповідає оптимальному стану іму­нітету, гіперергічна спостерігається ча­стіше у разі недостатнього розвитку іму­нітету, рідше — при доброму його стані (частіше буває у людей похило­го та старечого віку). Гіперергічна реакція, хоч і вважається ознакою високого рівня механізмів імунітету, але як вияв алергії, підвищеної чут­ливості до інфекції (часто внаслідок сенсибілізації до цієї мікрофлори), надто активної боротьби з нею (утво­рення токсичних комплексів антиген-антитіло тощо) також є небезпечною через можливе різке неконтрольоване порушення функцій різних органів та організму в цілому (тяжкий анафілак­тичний шок, набряк легенів, брон-хоспазм тощо). Тому хворі з гілергіч-ною та гіперергічною реакцією на інфекцію потребують застосування для їх лікування імунокоректорів.


Лікування хірургічної інфекції є однією з найактуальніших і складних проблем хірургії у зв'язку з великим поширенням цієї інфекції і недостат­ньою ефективністю антимікробних заходів, зокрема антибіотиків. Ліку­вання інфекції повинно бути комплек­


сним, індивідуальним, цілеспрямова­ним, енергійним і своєчасним. Воно передбачає застосування хірургічних і консервативних методів. Залежно від цих чинників та характеру нозологіч­ної форми інфекції (ранова, інфек­ція порожнин, інфекційні ураження внутрішніх органів тощо) терапія сут­тєво відрізняється як за формою (кон­сервативна чи хірургічна), так і за змістом та обсягом. Треба враховува­ти вікові особливості організму хво­рого, вид збудника, стадію та ступінь прояву запального процесу тощо.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Місцева та загальна реакції на інфекцію Клініка та діагностика

Слов:1164
Символов:9581
Размер:18.71 Кб.