Курси підвищення
кваліфікації медичних сестер
терапевтичних дільниць
при Коломийській ЦРЛ
реферат
Слухач циклу
Сумарчук Марія
Василівна
Коломия, 2001р.
В усіх економічно розвинутих країнах проблема раку легенів є однією найбільш важливих і водночас складних у сучасній онкології. Це зумовлено неухильним ростом захворюваності й смертності, труднощами своєчасної діагностики та недостатньою ефективністю лікування. Швидке зростання захворюваності на рак легенів, який уражує найбільш діяльний і працездатний контингент населення має характер епідемічного лиха стало не тільки медичною, але й народногосподарською, соціальною проблемою.
Серед різноманітних захворювань легенів рак займає провідне місце. Захворювання характеризується надзвичайно високою агресивністю перебігу, з раннім ліморогенним і гематогенним метастазуванням і безпосереднім проростанням пухлини в органи грудної порожнини.
Широкого поширення набув термін рак легенів, але завжди слід пам’ятати, що злоякісна пухлина виходить з епітемію слухової бронха.
Починаючи з 1985 року рак легенів займає перше місце в загальній структурі захворюваності населення на злоякісні новотвори. Найвищі показники захворюваності на рак легенів в Естонії, Латвії, Литві, Україні та Росії – 41-42 випадки на 100 тис. населення, а найнижчі – в Узбекистані та Туркменії, Азейбарджані та Грузії.
Статистичні показники свідчать, що рак бронхів трапляється переважно серед чоловіків.
Етіологія
:
Серед причин, що приводять до розвитку раку легенів, розрізняють ряд факторів:
- паління тютюну;
- забруднення атмосферного повітря хімічними концентратами
- підвищення радіації
- шкідливі впливи, пов’язані з виробничою діяльністю людей.
Патогенез:
Найчастішим місцем виникнення раку легенів є смугова оболонка кіля (розгалуження) бронхів різного колібру – бронхіол, субсегментарних, сегментарних і часткових. Значно рідше пухлина виникає із клітин слизової проміжною або одного з головних бронхів.
Ракові пухлини легенів макросконово поділяються на екзофітні (вузлові), ендофітні (інфільтративні), мезофітні (пересідні) форми раку.
За своєю гістологічною структурою рак легенів поділяється на:
а) плоскоклітинний рак;
б) аденокарцинома;
в) дрібноклітинний рак;
г) крупноклітинний рак.
Клініка
.
Залежно від особливостей локалізації пухлини розрізняють центральний рак, периферичний рак, атиповий рак легенів.
У клініці раку легенів виділяють три періоди:
- доклінічну фазу
- фаза ранніх клінічних проявів та розпізнавання
- фаза поширеного захворювання
Клінічні синдроми:
1. С-м подразнення бронха:
- інтенсивний сухий кашель, гастококлющоподібний; кашель неефективний: ніщо на відкашлюється, він не зумовлений зміною положення тіла хворого, піддається лікуванню навіть найсильнішими бронхолітичними засобами;
- легкий, але постійний, протягом майже усієї доби сухий, виснажливий кашель (покашлювання), який також є неефективним;
- на фоні тривалого кашлю (хронічний бронхіт та інші захворювання) з’явився “сухий компонент” і при цьому кашель зокрема вологий, став неефективним.
2. С-м патологічних виділень:
- так званий вологий кашель – виділенне харкотиння різного характеру, найчастіше слизистою та
3. Температурний синдром:
- різного характеру лихоманка – від субфебральної до чектичної температури; короткотривала, тривала
4. Больовий синдром:
- різноманітні за тривалістю та інтенсивністю болі, часто пов’язані з актом дихання;
- болі можуть бути поверхневими (з боку грудної клітки) та глибокими (з боку органів грудної порожнини).
5. Функціональний синдром:
- задуха;
- пітливість;
- серцебиття;
- окроціоноз
- утруднення дихання
6. Паранеопластичний синдром:
- ендокринно-метаболічний
- нейромязковий
- дерматологічний
- судинний
7. Синдром загальних ознак:
- загальна слабкість різного ступеня вироженості
- швидка втома
- зниження працездатності
- погіршення або втрата апетиту.
При початкових ф-мах раку легенів найчастіше спостерігаються перші чотири клінічні синдроми самостійно або їх комбінації. Чим більше поширений процес, тим більше різноманітна картина захворювання. Клінічними знаками поширеного пухлинного процесу часто є функціональні розлади дихання та кровообігу, больовий синдром, органічні зміни з боку нервової системи.
Діагностика.
Для діагностики раку легенів у доклінічній фазі велике значення мають профілактичні флюорографічні огляди здорового населення старшого віку. Для ранньої діагностики раку легенів надзвичайно велике значення має правильна оцінка анамнезу з урахуванням статті хворого, його віку, професії та шкідливих звичок, а також зовнішній огляд, пальпація, перкусія та аускультація.
Щоб поставити остаточний діагноз раку легенів, необхідно застосувати цілий комплекс методів спеціального обстеження хворого:
- рентгенологічні
- ендоскопічні
- хірургічні
- морфологічні
- лабораторні.
Лікування.
- хірургічне
- променева терапія
- хіміотерапія
Догляд за хворими.
Важливою особливістю догляду за хворими з онкологічними захворюваннями є особливий підхід. Необхідно, щоб хворий не дізнався істинного діагнозу. Терміни “рак”, “саркома” замінювати словами “виразка”, “звуження”, латинських термінів “у-р”, “бластома”, “канцер”, “неожауня” потрібно не вживати, так як деякі хворі розуміються в термінології. Психіка онкологічних хворих ранима.
Потрібно слідкувати, щоб документація не попала в руки хворого. Про істинний діагноз потрібно повідомити рідних хворого і попередити щоб хворий не дізнався. У випадку, якщо хворому не вдалося провести оперативне втручання, йому про це не говорити.
Необхідно навчити рідних і хворого міроприємствах гігієнічного характеру. Мокроту, який хворий виділяє з раком легень потрібно збирати в плювальницю, після чого її дезінфікують. Для профілактики пролежнів під лежачих хворих підкладають резинові круги, шкіру спини і ягодиць протирають кілька разів камфорним маслом, роблять легкий масаж. Приміщення в якому знаходиться хворий потрібно провітрювати, необхідно організовувати прогулянки.
??????, правильний режим харчування. Хворий повинен вживати їжу багату на вітаміни і білки. Переважно хворі мають поганий апетит, в таких випадках можна давати по 25-50 мл вина чи коньяку. Спеціальної дієти придержуватися не слід. Непотрібно давати хворому надто гарячої, холодної, жирної чи гострої їжі.
У онкохворих часто спостерігаються запори. В таких випадках роблять окисні клізми, а також дають проносні.
Вказані вище міроприємства можна робити як не дому так і в стаціонарі.