РефератыЖурналистикаРеРедакторський аніліз підручника з української мови

Редакторський аніліз підручника з української мови

Вступ


Сьогодні провідні практики та теоретики педагогіки працюють над нових способів подачі учням знань, формування вмінь та навичок, що допоможуть їм збагатитися духовно, не втратити розуміння національної самобутності нашого народу в різних галузях культури, у тому числі й у мистецтві слова. Водночас у наукових розвідках йдеться про те, яких компетентностей мають набувати випускники наших шкіл, щоб бути готовими до життя. Компетентнісно орієнтований підхід до формування змісту освіти має бути врахований і авторами підручників. Окрім того, що навчальна книга повинна виховувати молодь, яка орієнтується в сучасному суспільстві, інформаційному просторі, ринкових відносинах, особливу увагу варто звернути на виховання національно свідомої, духовно багатої особистості, яка знає свою мову, історію, культуру, літературу. Освітній процес сучасної школи має віддзеркалювати реалії життя, його суперечності, негаразди, позитивні та негативні тони та відтінки. Освітяни вважають, що дитина, яка навчається, повинна бути зорієнтована в тому, що побачить за межами школи, з якою реальністю матиме справу, коли вступить у самостійне життя.


На сьогодні автори, які пишуть підручники з української мови, працюють відокремлено один від одного, а бажано, щоб вони об’єдналися й працювали синхронно, консультуючись один в одного стосовно тих основних віх виховання, а також знань, умінь і навичок, які вони закладають у своїх навчальних книгах, щоб не було повтору, але щоб один підручник доповнював інший і цим самим поглиблював знання учнів, ведучи їх до пошуку цікавих знахідок чи то з мови, чи з літератури, чи з історії. Мовна ситуація в Україні значною мірою залежить від вивчення української мови як базової дисципліни в загальноосвітній школі. Нові мотиви опанування державної мови (вихід на рівень міжнародного спілкування, дипломатичних відносин та ін.) вимагають оновлення методики викладання української мови, диференційованого підходу до визначення мінімальних, достатніх і спеціальних ґрунтовних знань та умінь з цієї дисципліни.


На мою думку, лише цей незначний перелік проблем робить дану тему надзвичайно актуальною та гідною наукового дослідження. Адже саме навчальні видання повинні бути оформлені бездоганно, відповідати програмі, містити завдання та вправи, які б підвищували мовну культуру сучасних школярів.


Мету написання цієї роботи вбачаю в аналізі підручника з української мови для середніх загальноосвітніх шкіл, а також у внесенні пропозицій для підвищення якості навчального видання.


Поставлена мета передбачає розв’язання таких основних завдань:


– визначити відповідність матеріалу підручника навчальній програмі з дисципліни «Українська мова»;


– проаналізувати текст та позатекстові елементи підручника;


– окреслити виховне, освітнє значення вміщених вправ та завдань, їх роль у формуванні грамотної та творчої особистості;


– провести анкетування учнів 9 класу та їхніх батьків із метою визначення позитивних та негативних аспектів підручника;


– запропонувати шляхи редакторського удосконалення навчальної книги.


Оскільки підвищення рівня мовної освіти сучасних школярів реалізується на уроках української мови, то об’єктом нашого аналізу ми обрали підручник «Українська мова» (підручник для 9 класу). Редакторський аналіз підручника – це предмет дослідження. Практичне значення курсової роботи вбачаємо в тому, що на основі редакторського аналізу підручника й проведення анкетування учнів 9 класу та їхніх батьків було розроблено низку пропозицій щодо вдосконалення подання матеріалу, а також запропоновано цікаві методичні завдання та схеми, які можуть бути використані вчителем на уроці.


Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Перший розділ «Особливості підготовки навчальних видань» складається з двох підрозділів. У підрозділі «Загальна характеристика видань» подано визначення типів усіх навчальних видань згідно з ДСТУ 3018–95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення», але основну увагу зосереджено на підручнику як об’єкті аналізу та різних підходах до його тлумачення відомими педагогами К.Д. Ушинським, Д.Д. Зуєвим. Другий підрозділ розглядає підручник як основний вид навчальної літератури, його структуру. При роботі з підручником обов’язково потрібно пам’ятати про його відповідність програмі, а також основні функції, які він повинен виконувати. Структура цього типу навчальних видань містить текст та позатекстові компоненти.


У другому розділі «Редакторський аналіз підручника з української мови для 9 класу» проаналізовано підручник видавництва «Освіта» за загальною редакцією М.І. Пентилюк «Українська мова». У першому підрозділі «Відповідність підручника навчальній програмі» нами було зіставлено вимоги програми з їх реалізацією в підручнику, прослідковано реалізацію виховної. Освітньої та розвиваючої функції навчання. Виявлено недоліки в рівні науковості та доступності тексту, визначено позитивний виховний вплив пропонованих завдань та текстів для розвитку зв’язного мовлення учнів. У другому й третьому підрозділах «Текстові компоненти підручника» та «Позатекстові компоненти підручника» відповідно зроблено практичний аналіз структури підручника. Описано сильні та слабкі сторони методичного апарату й усіх типів текстів, роль ілюстрацій у формуванні естетичного смаку школярів.


Третій розділ «Шляхи редакторського удосконалення підручника з української мови для 9 класу» має суто прикладне значення. У ньому на основі анкетування дев’ятикласників та їхніх батьків запропоновано шляхи позитивних змін у підручнику, зроблено акценти на типових помилках.


Курсова робота супроводжується науково-довідковим апаратом. Зокрема, вступ; висновки, що дають відповіді на завдання, які ми ставили перед собою, розпочинаючи роботу над аналізом підручника; додатки (анкети, приклади схем, вправ і завдань, які можуть використовуватися учнями для самоосвіти або ж вчителями для урізноманітнення роботи на уроках).



1. Особливості підготовки навчальних видань




1.1 Загальна характеристика видань навчальної літератури


Сучасні навчальні видання покликані комплексно реалізовувати розвивальну домінанту освіти ХХІ століття, виховувати прагнення до саморозвитку та самоосвіти, вчити критично мислити, використовувати отримані знання та вміння для творчого розв’язання проблем.


Кожна книга має свої особливості, за якими відрізняється від інших. Задля змалювання загальної картини різноманітності навчальних видань ми пропонуємо їх перелік, подаємо визначення використовуючи державний стандарт України (ДСТУ 3017–95). Він поширюється на видавничу продукцію і встановлює терміни та визначення основних типів видань.


Згідно зі стандартом видання
– це документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення та поліграфічного виконання.


Навчальне видання
– видання систематизованих відомостей наукового або прикладного характеру, викладених у зручній для вивчення і викладання формі.


Згідно стандарту до навчальних видань належать:


Навчальний посібник
– навчальне видання, яке доповнює або частково замінює підручник у викладі навчального матеріалу з певного предмета, курсу, дисципліни або окремого його підрозділу.


Навчально-наочний посібник
– навчальне образотворче видання матеріалів, які містять ілюстративно-наочні матеріали, що сприяють вивченню і викладанню дисципліни, засвоєнню їх змісту.


Навчально-методичний посібник
– навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни, яке, окрім викладу навчального матеріалу, містить методичні вказівки і рекомендації щодо викладання дисципліни або організації самостійної роботи учнів, розвитку і виховання особистості.


Навчальна програма
– навчальне видання, яке визначає зміст, обсяг і вимоги до вивчення певного навчального предмета, курсу, дисципліни, розвитку і виховання особистості відповідно до вимог державних стандартів освіти та навчальних планів.


Хрестоматія
– навчальне видання літературно-художніх, історичних, наукових, мистецьких чи інших творів або їх частин, які є об'єктом вивчення певної навчальної дисципліни або виховання особистості відповідно до офіційно затвердженої навчальної програми (різновид – книга для читання).


Практикум
– навчальне видання практичних завдань і вправ, що сприяють засвоєнню набутих знань, умінь і навичок, їх систематизації та узагальненню, перевірці якості їх засвоєння (різновиди – збірник задач і вправ, тестові завдання, збірники текстів диктантів і переказів, інструкції до лабораторних і практичних робіт, робочі зошити, дидактичні матеріали).


Методичні рекомендації
– навчальне видання для студентів з методики засвоєння навчальної дисципліни.


Тексти лекцій
– навчальне видання, яке містить повний виклад лекційного матеріалу до затвердженої навчальної дисципліни (всіх лекцій або змістового блоку).


Атлас
– альбом зображень різних об’єктів (карти, креслення, малюнки та ін.), що пропонується з метою навчання або практичного виконання.


Завершуючи перелік навчальних видань, хочемо детальніше зупинитися на підручнику, який є об’єктом нашого аналізу. Визначення цьому типу навчальної літератури давали безліч вчених, зокрема, К.Д. Ушинський, Д.Д. Зуєв, І.Я. Лернер. Робота кожного з низ була безпосередньо пов’язана з дидактикою, як розділом педагогіки, являла собою симбіоз практичного досвіду з теоретичними напрацюваннями, та різнились підходи, методики, які були покладені в основу навчання підростаючого покоління. Наприклад, Д.Д. Зуєв, говорячи про підручник як засіб навчання, зазначав: «Підручник покликаний сприяти засвоєнню конкретних знань, виробленню в учнів у процесі учіння умінь і навичок, досвіду самостійної творчої діяльності, уміння орієнтуватися у предметі, шукати і знаходити необхідну інформацію» [5, с. 14]. К.Д. Ушинський, дидактичні положення якого лежать в основі сучасної вітчизняної педагогіки, писав: «Хороший підручник – фундамент хорошого навчання. Підручники повинні відповідати виховним, освітнім і розвиваючим цілям навчання, основним дидактичним принципам і правилам» [5, с. 14].


У своєму дослідженні ми буде послуговуватись визначенням згідно зі стандартом ДСТУ 3017–95, де зазначається, що підручник
– це навчальне видання з систематизованим викладом дисципліни, що відповідає її програмі та офіційно затверджене як таке.


У
підручники вміщуютьосновний матеріал з певної дисципліни, який є обов’язковим для засвоєння. Зміст підручника повинен відповідати програмі з конкретної дисципліни, а його назва – дисципліні.



1.2
Основні засади створення підручників, особливості композиції


Системі засобів навчання, яка містить усю основну навчальну інформацію й сприяє організації процесу її засвоєння, найважливішу роль відводить підручнику.


Практика створення підручника має певні принципові відмінності щодо змісту побудови, мови, художнього оформлення та поліграфічного виконання.


При створенні підручників необхідно дотримуватися:


– високого науково-методичного рівня;


– написання в доступній формі;


– пов’язаності навчального матеріалу з практичними завданнями;


– наявності необхідного довідкового апарату;


– тісних між предметних зв’язків.


У підручнику втілюються важливі компоненти змісту освіти: знання про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності, закони тощо.


Ярослава Кодлюк, у своїй праці «Що потрібно знати вчителю про шкільний підручник», виділяє такі функції підручника:


1. Освітню – полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до сучасного рівня розвитку конкретної науки, формуванні в учнів пізнавальних умінь та навичок.


2. Розвивальну – сприяє розвитку учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності.


3. Виховну – полягає в його здатності впливати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра.


4. Управлінську – передбачає програмування певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях.


5. Дослідницьку – полягає в спонуканні учня до самостійного розв’язування проблеми [7, с. 6].


Основні функції підручника пов’язані з системою дидактичних принципів науковості, доступності, цілеспрямованості, систематичності й послідовності, всебічності, зв’язку з життям та ін.Виходячи з того, що реалізація функцій навчальної книги визначається не окремим фактором, а їх сукупністю редакторові потрібно звернути уваги і на оформлення підручника, його поліграфічне виконання.


Підручник повинен забезпечити науковість змісту матеріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіткість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точну і доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Сучасний підручник має бути інтелектуальним самовчителем, ефективним у ситуації максимального включення учня в роботу з текстом і послідовності в опрацювання усіх його сторінок.


Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за пов’язаними між собою генетичним (в історичній послідовності), логічним (відповідно до сучасної логічної структури конкретної науки), психологічним (з урахуванням пізнавальних можливостей учнів) принципами.


Оскільки підручник – модель процесу навчання, яка має забезпечити єдність змістової (носій змісту освіти) та процесуальної (засіб навчання для учня і вчителя) сторін, то саме в підручнику мають бути представлені основні елементи змісту освіти з урахуванням типу навчального предмета та вікових особливостей школярів: знання, уміння і навички; досвіт творчої діяльності; емоційно-ціннісне ставлення до світу. Водночас підручник має пропонувати методичні підходи до вивчення навчального матеріалу, прийоми, засоби і форми організації навчальної діяльності. [1, с. 55].


«Структура підручника містить тексти та позатекстові компоненти» [1, с. 55]. Тексти підручника поділяють на основний, додатковий і пояснювальний. За характером відображення дійсності й дидактичною метою вони бувають теоретичні й емпіричні. Тексти теоретичного характеру містять: теорії, закономірності, методологічні знання, а емпіричного характеру – факти, явища, події, вправи, правила.


За провідним методом викладу матеріалу тексти підручника поділяють на:


1) репродуктивні – високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням тексти підручника, які відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання;


2) проблемні – тексти підручника (форма монологу), у яких визначено суперечності, розв’язується проблема, аргументується логіка руху думки;


3) програмовані – зміст «подається» частинами, а засвоєння кожного «кроку» інформації перевіряється контрольними запитаннями;


4) комплексні – які містять певні дози інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, а сама проблема визначається логікою проблемного навчання.


«Позатекстовими компонентами підручника є:


1. Апарат організації засвоєння – запитання і завдання, інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки розв’язків задач, прикладів), таблиці, надписи-пояснення до ілюстрованого матеріалу.


2. Ілюстративний матеріал.


3. Апарат орієнтування – вступ, зміст, бібліографія» [1, с. 55].


Усі запитання й завдання підручників за ступенем пізнавальної самостійності учнів можна поділити на репродуктивні та продуктивні. Репродуктивні запитання потребують від учнів відтворення знань без істотних змін. Продуктивні питання і завдання передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі засвоєння знань або пошук нових знань, – продуктивні.


Працюючи з підручником, учитель доповнює його матеріал додатковою інформацією, оскільки зміст підручника нерідко надто конспективний, і знання, почерпнуті лише з нього, будуть обмеженими. Використовуватиме він на уроці й додатковий місцевий, краєзнавчий матеріал, маневруватиме методичними прийомами під час викладу матеріалу з огляду на те, що для одних учнів він може бути занадто складним, а для інших – надто простим.



2. Редакторська оцінка підручника з української мови для 9 класу


2.1 Відповідність підручника навчальній програмі, реалізація виховної, освітньої та розвиваючої функції навчання


Донедавна шкільний підручник був зорієнтований переважно на інформаційну і відтворювальну функції, які в основному закріплювали авторитарну модель навчання: учитель мав передавати знання, а учень – оволодіти ними. Автори підручника, який обраний нами для аналізу, ставили перед собою зовсім іншу, нову мету – створення стану успіху, співпраці та співтворчості, навчального діалогу, конструювання ситуації вибору.


Зміст навчального предмета, передбаченого навчальним планом, визначається його навчальною програмою. Відповідно до навчальних створюють підручники.


Однією з переваг аналізованого підручника є його майже стовідсоткова відповідність навчальній програмі. Мовна змістова лінія реалізується в п’яти розділах: «Повторення вивченого у 8 класі» (3 год.), «Синтаксис і пунктуація» (6 год.), «Складне речення» (30 год. – така кількість навчальних годин зумовлена тим, що це основна тема цього року, яка включає 22 параграфи й саме над вивченням дев’ятикласниками складносурядного та складнопідрядного речень зосереджена основна увага), «Складне синтаксичне ціле» (7 год.), «Повторення та систематизація вивченого» (3 год.).


Аналізуючи соціокультурну змістову лінію, хочемо відмітити, що в підручнику вона зреалізована не повністю. Тематика текстів частково змінена. Якщо програмові тексти мають суто національне забарвлення, і передбачають розгляд учнями тем «Душа болить за рідну Україну», «Я вірю в майбутнє твоє, Україно», то менш абстрактні розповідають про наших видатних художників, письменників, майстрів різних промислів. Їхнє значення не можна недооцінити, оскільки описувані події та постаті підібрані ретельно, змушують дітей гордитися своїм народом. Мовленнєва змістова лінія в підручнику представлена широким спектром завдань та творів, цікавих рольових ігор, які дають змогу учням розвивати зв’язне мовлення, вчитися логічно будувати розповідь та формулювати думку. Різноманітні алгоритми сприяють візуальному запам’ятовуванню матеріалу та грамотності відповіді.


Попри всю свою наукову цінність, підручник повинен сприяти й процесу виховання, який реалізується в різноманітних завдань, що формують в учнів високі моральні якості. Аналізуючи цю вимогу програми, можемо сказати, що авторами вміщено значну кількість текстів на тему «Правила спілкування» [18, с. 29], які прослідковуємо в різних рубриках. Зокрема, на нашу думку, важливе значення має рубрика «Антисуржик», яка надзвичайно актуальна в наш час, адже перенасичення скрізь і всюди діти чують іноземні мови, а найчастіше російську, які впливають на їхню мовну освіту. Така рубрика покликана виховувати громадянина, який досконало знає свою рідну мову, шанує її та грамотно спілкується [18, с. 101,133].


У час нових інформаційних технологій, зміни суспільно-економічних формацій, швидкого зростання обсягів інформації інтерес до проблем шкільного підручника як носія цієї інформації на сучасному етапі актуалізується. Це пояснюється необхідністю створення підручників нового покоління, завдання яких – сприяти особистісному розвитку учнів відповідно до специфіки навчального курсу.



2.2
Текстові компоненти підручника


Верховна Рада України 6 липня 2010 року ухвалила Закон «Про внесення змін до законодавчих актів України з питань загальної середньої та дошкільної освіти (щодо організації навчально-виховного процесу)» згідно якого школярі знову навчатимуться 11 років. Нова реформа освіти – це вихід з ситуації, яка склалась сьогодні. Адже додатковий 12-й рік навчання багатьох відвернув від продовження навчання у школі. Тепер охочі зможуть повернутися за парти.


У своєму дослідженні ми працюємо над аналізом підручника, укладеного до вимог дванадцятирічної освіти, у якої було безліч перевага і «Українська мова» М.І. Пентилюк, яскравий тому приклад. Адже перехід загальноосвітніх середніх закладів України на новий зміст, структуру та 12-річний термін навчання зумовив необхідність створення оновлених засобів навчання, зокрема підготовки якісних підручників нового покоління, які відповідатимуть сучасній освітній ситуації: нормативній базі функціонування загальноосвітньої школи, державним стандартам освіти, особистісно-орієнтованій моделі навчання.


Підручник «Українська мова» для 9-го класу М.І. Пентилюк має гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України». Гриф такого виду, згідно наказу МОН України №973 від 23.12.2004, надається новоствореним підручникам і навчальним посібникам, які підлягають апробації; іншим видам навчальних видань, що реалізують окрему авторську методичну лінію у викладі навчального матеріалу; засобам навчання і навчальному обладнання. Цей Гриф також надається підручникам, створеним у період переходу загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання, що видаються масовим тиражем і підлягають апробації. Витяг з наказу пояснює чому ми не вважаємо вид грифу нашого підручника помилковим, і продовжуємо роботу над його аналізом.


Одним із структурних компонентів підручника є текст, який, в свою чергу, поділяється на основний, додатковий та пояснювальний.


Основний текст
підручника (навчального посібника) – це дидактично та методично оброблений і систематизований автором навчальний матеріал.


Додатковий текст
доповнює та поглиблює зміст основного. Він спрямований на посилення наукової доказовості та емоційного навантаження підручника (наприклад, цікава в пізнавальному плані інформація). Зокрема, це тексти рубрик «Пізнай себе і світ», «Читай українською!».


Пояснювальний текст
містить навчальний матеріал, необхідний для розуміння та ґрунтовного засвоєння. Його характерна ознака – тісний зв'язок з основним текстом. Сюди можна віднести різноманітні пояснення термінів, що вміщені наприкінці кожного тексту ([18, с. 83] пояснення терміну «осанна») [7, с. 7].


Викладання матеріалу в навчальній книзі має відрізнятися об’єктивністю, науковістю та чіткою логічною послідовністю. Композиція підручника, терміни, прийоми введення до тексту нових понять, використання засобів наочності мають бути направлені на те, щоб передати учневі певну інформацію, навчити його самостійно користуватися книгою, зацікавити, викликати інтерес до предмета, що вивчається.


Умотивованість поділу навчального матеріалу на розділи, їх послідовність, наявність зв’язків між ними – це важлива вимога, яка висувається до підручника. У нашому випадку розділи побудовані так, що новий матеріал вивчається на основі вже відомого. Це дає змогу учням самостійно виводити певні визначення, легко встановлювати паралелі між суміжними поняттями. Наприклад, тема «Складні речення з різними видами зв’язку» вивчається на основі уже засвоєного учнями матеріалу про складне речення, складносурядні та складнопідрядні типи зв’язку, розділові знаки при оформленні кожного з них.


Дотримана у підручнику вимога унормованості навчального матеріалу, однотипності оформлення в межах одного ступеня рубрикації. Одним із найбільших розділів підручника є «Складне речення», у ньому 22 параграфи й орієнтуватися маючи лише їх загальний перелік, було б важко. Авторами продумана ця деталь: маємо 5 підрозділів, кожен з яких вміщує по 3–4 параграфи. Такий поділ робить зміст легким у користуванні, учень швидко зорієнтується та знайде потрібний йому матеріал. Обсяг матеріалу в параграфах займає в середньому 5–6 сторінок, це залежить від теми, яка вивчається та кількості визначених на неї годин у програмі, Все назване дозволяє учням опанувати той матеріал, який визначений для дев’ятикласників.


Тексти для підручника підібрані дуже вміло, з урахуванням вікових особливостей дітей. У результаті чого учень може працювати з ними як під керівництвом учителя, так і самостійно.


Працюючи над визначеннями й термінами, що входять у наукову базу підручника, варто зазначити, що деякі пояснення є занадто складними, поширеними й найчастіше не під силу школярам. Наприклад, на с. 124–125 учням запропоновано прочитати та запам’ятати дві сторінки теорії, де описані складнопідрядні речення з підрядними місця та часу. Така надмірність, на нашу думку, є цілковито не виправданою, оскільки учні не зможуть ґрунтовно засвоїти поданий матеріал у такій кількості. Ми знаходимо також поняття, які перевантажені прикладами, увага при читання розсіюється, основне виділити важко і як наслідок – недотримання принципу доступності навчального матеріалу. Варто вказати й такий недолік, як перенесення правила з непарної сторінки на парну [18, с. 41].


При роботі над підручником нами було виявлено й деякі неточності в поданні визначень термінів. Наприклад, до тексту «Велесова книга» [18, с. 136], наведено таке пояснення поняття «аутортреніг» – індивідуальний тренувальний режим. Однак згідно тлумачного словника української мови – «це комплект вправ і прийомів, розрахованих на самонавіювання» [2, с. 15]. Такі невідповідності ставлять під сумнів науковість видання та викликають недовіру до нього.


Розгляд у змісті підручника системи знань в єдності з методами пізнання дає змогу застосовувати набуті знання на практиці. Усі тексти розширюють кругозір учнів, сприяють самоосвіті. Зокрема, цікавими є тексти, вміщені в рубриці «Пізнай себе і світ», – «Ораторське мистецтво», «Ліверпуль – культурна столиця Європи», уривок із довідника «Українська минувшина» чи рубрика «Видатні українці» – «Зачарований красою» (про М. Коцюбинського), «Осяяні красою і талантом» (про М. Башкирцеву та К. Білокур). Та як недолік слід відзначити те, що тексти, наявні в рубриках різняться між собою: від уривку з художнього твору й публіцистичного нарису до офіційно-публіцистичних текстів про діалог чи етикет. Учням важко орієнтуватися, адже рубрики розміщені хаотично, рідко тексти прив’язані до виучуваних тем, що порушує логічність викладу навчального матеріалу.



2.3 Позатекстові компоненти підручника


Апарат організації засвоєння як структурний компонент підручника представлений завданнями і вправами, запитаннями і відповідями на них, зразками оформлення записів, пам’ятками, узагальнюючими таблицями, поліграфічним виділенням тощо. «Основне призначення апарату організації засвоєння, на думку Ярослави Кодлюк, – навчити дитину вчитися; сформувати в школярів інструмент, за допомогою якого здобуваються знання; запропонувати вчителеві орієнтовний зразок організації навчальної діяльності учнів» [7, с. 7].

Деякі автори підручників вміщують наприкінці теми (розділу) узагальнюючі запитання й завдання, які мають проблемний характер, вчать порівнювати виучувані явища, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. У такий спосіб вони забезпечують повторення, узагальнення й систематизацію основних положень теми.


Питання та завдання (для самоперевірки та контролю засвоєння знань) у навчальній книзі заб

езпечують найефективніше опрацювання учнем навчального матеріалу під час самостійної роботи. Такі контрольні запитання та завдання, що розміщені наприкінці кожної структурної частини книги (глави, параграфа) мають сприяти формуванню практичних прийомів і навичок логічного мислення [6, с. 41].


Слід пам’ятати, що методично правильно поставлені питання та завдання є запорукою того, що процес засвоєння знань під час самостійної роботи з книгою приведе до їх практичного застосування. Зокрема, запитання на зразок: «У яких випадках ставиться тире у складному реченні? Аргументуйте прикладами», «Чи може у тексті складне синтаксичне ціле становити одну з мікротем? Доведіть прикладами з попередніх вправ» – спонукають учнів до послідовної роботи над параграфом, вибірковість виконання завдань унеможливить відповідь на узагальнюючі запитання.


Під час написання навчальних книг потрібно орієнтувати учня на активну пізнавальну діяльність, самостійну творчу працю. Щоб полегшити засвоєння навчального матеріалу, автори підручників пропонують учням частково виконані вправи: подається лише початок виконання або пропущено окремі ланки в ході виконання тощо.


Для формування в учнів умінь і навичок автори включають у підручник пам’ятки [18, с. 156], алгоритми [18, с. 163], зразки міркувань [18, с. 116]. Важливе значення з-поміж складових апарату організації засвоєння займають таблиці [18, с. 231], які можна застосувати для повідомлення нової інформації, узагальнення й систематизації знань.


Аналізований підручник насичений різноманітними умовними позначеннями. Читачам пропонується 16 рубрик, які мають на меті допомогти у вивченні української мови в 9 класі. Всі вони вміщують різні завдання і вправи, мають теоретичний чи практичний характер.


Рубриками «Прочитайте та запам’ятайте», «Із секретів синтаксису» передбачено допомогти учням засвоїти теоретичний матеріал. Інколи автори підручника, ніби забуваючи, що їхня аудиторія – це учні, хоч і старшокласники, але ж не студенти, вміщують занадто великий обсяг теорії: як дев’ятикласник може осмислити і запам’ятати 2 сторінки тексту [18, с. 124–125], де описано складнопідрядне речення з підрядним місця та часу. Захаращеність визначення прикладами розсіює увагу, важко виділити головне, та й не зрозуміло, чому два поняття подані разом, адже вони виступають темами окремих параграфів. «Подумайте та дайте відповіді» і «Запитання та завдання для повторення й узагальнення», «Тести» передбачають узагальнення знань в кінці параграфу, розділу та в кінці року відповідно. Перша рубрика вимагає досконалого знання навчального матеріалу, учень повинен добре орієнтуватися в змісті параграфу. Відповідно «Запитання та завдання….» вміщені у вигляді самостійної роботи, яка поділена на три рівня: від найпростіших завдань, де достатньо знань, отриманих із підручника та на уроці, до творчих вправ, з якими учень впорається, вміючи узагальнювати, логічно мислити, уявляти та аналізувати. «Тести» вміщені як додаток та є своєрідною підготовкою до ЗНО. Запитання поділені на рівні: спочатку з однією правильною відповіддю, потім з двома, далі потрібно встановити відповідність, послідовність і на сам кінець – самостійно розв’язати, використовуючи всі знання набуті протягом року. Для свідомого дев’ятикласника, який задумується над своїм майбутнім, такий вид роботи є надзвичайно корисним.


Рубрика «Пунктуаційний практикум» звертає увагу учнів на особливості розстановки розділових знаків. Ця рубрика вміщує лише одну вправу й знаходимо її в середньому 2 рази на параграф. Оскільки вивчення української мови передбачає формування, у першу чергу, практичної грамотності, то кількість завдань такого виду катастрофічно недостатня.


Під час аналізу підручника ми помітили, що інколи під заголовком рубрики «Комунікативний практикум» подано завдання з пунктуації [18, с. 40], які для неї зовсім не притаманні. Взагалі, названа рубрика – це один із найкращих різновидів завдань у підручнику. Вона передбачає ситуативні та ігрові завдання, які цікаві для учнів. Усі завдання пов’язані з темою, яка вивчається, але водночас потребують широкого кругозору. Учні вчаться будувати зв’язні висловлювання, виступати перед публікою, а основне – вони мають змогу використати все вивчене на практиці. Наприклад, запропоновано таке завдання: «Уявіть, що вас з однокласниками обрали делегатами на науково-практичну конференцію «Ремесла та промисли українців: минувшина та сучасність». Складіть діалог, використовуючи інформацію, одержану на уроці, про ремесла та промисли в Україні. Вживайте цитати». Важливо сказати, що це завдання цілком реально виконати на уроці, оскільки попередньо подана гарна пізнавальна розповідь про ремесла України. Учням не потрібно користуватися додатковими джерелами. А з іншого боку, вчитель, готуючись до уроку, може запропонувати дітям це завдання підготувати вдома, й провести урок з застосуванням інноваційних методів навчання.


Та все-таки інколи хороші завдання цієї рубрики розміщені невдало. Ось наприклад, у розділі «Складне речення» на першому вступному уроці дітям запропоновано завдання: «Розгляньте репродукцію картини Опанаса Сластіона «Проводи на Січ». Які народнопісенні образи використав художник? Складіть план твору-опису за картиною і напишіть твір, використовуючи складні речення. Назвіть їх ознаки та способи зв’язку між частинами». У цілому завдання ніби дуже хороше, у дітей розвивається уява, зв’язне мовлення, творчість. Однак варто пригадати, що це лише перше вступне заняття й учням не під силу відразу писати твір, використовуючи складні речення, і не маючи ніякого теоретичного підґрунтя пояснювати зв'язок між ними.


Щоб навчитися самостійно засвоювати новий матеріал, учням пропонують використовувати схеми, таблиці, проблемні питання, об’єднані рубрикою «Мовознавче дослідження». Але значну частину завдань, що знаходимо під заголовком цієї рубрики, варто застосовувати до «Пунктуаційного практикуму», оскільки вони передбачали трансформацію простих речень в складні, пояснення розділових знаків. Схеми й таблиці ж виправдали очікування: вони вносили ясність у навчальний матеріал [18, с. 98,108]. Та на жаль уведені в параграфи не систематично, а вибірково. На превеликий подив такого ж роду схеми подано й у рубриці «Слово – диво» [18, с. 178], яка мала зовсім інше призначення і покликана, за словами авторів, «прилучити дітей до творення поетичного образу». Надзвичайно корисні алгоритми, які стануть у пригоді учням і в 10–11 класах, наприклад «Алгоритм синтаксичного розбору безсполучникового складного речення», представлені в рубриці «Мовознавче дослідження», яка зовсім їх не передбачала.


Виявити здібності учнів, розвивати в них фантазію покликана рубрика «Краса врятує світ», у якій подано галерею художніх полотен живописців-класиків та наших сучасників.


Тексти в рубриках «Видатні українці», «Пізнай себе і світ» наповнені цікавою інформацією. Вони дають змогу учням збільшити свій світогляд і водночас вміщують завдання відповідно до теми: визначити стилістичну роль складнопідрядних речень, виписати складні речення й накреслити до них схеми. Завдання ніби завуальовані, і при правильному керівництві вчителя учні не будуть задумуватися, що виконують рутинну роботу, виписуючи речення.


Проблема сучасної молоді полягає у відсутності культури спілкування. Ми впевнені, що це відбувається не внаслідок небажання дітей виконувати ті чи інші норми етикету, а внаслідок незнання елементарних правил. Рубрики «Культура мовлення» та «Антисуржик» покликані виховувати в сучасних школярів пошану до старших, грамотність у складанні офіційних документів, на елементарному рівні (заява та автобіографія – с. 256, 290), а також викорінювати слова-паразити з мовлення дев’ятикласників.


Щоб розширити коло захоплень і зацікавити учнів україномовною літературою, авторами підручника була введена рубрика «Читайте українською!». Вона розміщена в кінці кожного параграфа, тексти різноманітні: уривки з історичних повістей [18, с. 34], фантастичних романів [18, с. 90], науково-фантастичних романів [18, с. 299], нариси про видатних людей [18, с. 127].


Рубрика «Мудрість народна» знайомить дітей з українськими приказками та прислів’ями, пропонує учням використовувати їх у побудові висловлювань [18, с. 178].


Кожна з проаналізованих рубрик вимагає від учнів зосередженості творчості та практичного досвіду. Та одним із найбільших недоліків є те, що розміщені вони хаотично, безсистемно, інколи в межах одного параграфа знаходимо одну і ту ж рубрику двічі або й тричі [18, с. 50–53].


Ілюстративний матеріал підручника реалізує його функції специфічними засобами – кольоровим і чорно-білим зображенням. За словами Я. Кодлюк: «…він слугує наочною опорою мислення, яка посилює пізнавальний, емоційний, естетичний та інші аспекти навчального матеріалу підручника, а також є носієм певної інформації, засобом виховного впливу на учнів» [7, с. 8]. До ілюстративного матеріалу належать: ілюстрації, таблиці, схеми, плани, діаграми тощо. Важливо, щоб ілюстрації відповідали віку дітей, особливостям їхнього сприйняття.

Вибір виду ілюстрацій залежить від мети, яку ставить перед собою автор.


Можна сформулювати такі загальні рекомендації авторам з ілюстрування навчальних книг:


– ілюстрації використовують лише у тих випадках, коли вони розкривають, пояснюють або доповнюють інформацію, що міститься в книзі. Їхня наявність дозволяє авторам чіткіше, точніше та образніше передати програмні матеріали, що викладаються;


– вигляд ілюстрацій має відповідати ступеню підготовленості учнів;


– під час підготовки ілюстрацій слід враховувати можливості відтворення їх типографією та інші фактори. Ось чому на цьому етапі важливою є спільна робота автора, редактора та верстальника;


– ілюстрації у вигляді схем не повинні повторювати матеріалу основного тексту або містити зайву інформацію, що відволікає читача від засвоєння теми;


– однотипні ілюстрації в підручнику мають бути виконані в одній техніці;


– у статистичних даних доцільно використовувати графіки та діаграми, які є ефективним засобом передачі інформації між величинами та явищами, що вивчаються;


– доцільно використовувати кольорові ілюстрації, які не тільки збагачують інформацію, а й акцентують увагу читачів на основних ідеях ілюстрованого матеріалу.


В аналізованому підручнику більшість ілюстрацій пов’язані з вправами, біля яких розташовані. Недотримана ця вимога на с. 139 №173, малюнок не лише не пов'язаний з текстом, а ще й не якісно оформлений – не чіткий, розмиті контури. Порушена одна з вимог, яка висувається до наочності в підручниках для середньої загальноосвітньої школи.


Основна частина ілюстрацій, що використані, доповнює завдання. Наприклад, до тексту «Пояснення тризуба» [18, с. 103] учням із пізнавальною метою запропоновано розглянути зображення тризуба на монетах часів Київської Русі; до твору «Блиск і вбогість легендарної Качанівки» [18, с. 185] додано зображення дворянської садиби в с. Качанівка, що допомагає учням зрозуміти описи, подані в тексті. Інший різновид ілюстрацій у підручнику об’єднано в рубриці «Краса врятує світ», де вміщені репродукції картин художників-класиків і сучасних майстрів пензля. Учням подано такі завдання: «Розгляньте репродукцію картини Юрія Камишного «Кожному мила своя сторона». Підготуйте опис картини з елементами роздуму, увівши до нього складнопідрядні речення різних видів» [18, с. 124]; «Розгляньте репродукцію картину Фотія Красицького «Гість із Запорожжя». Пофантазуйте, про що могли розмовляти персонажі картини. Опишіть зображену ситуацію, використовуючи складносурядні речення» [18, с. 80]. Як бачимо, ілюстрації в підручнику з української мови виправдані. Вони не лише дають учням нові знання, а й допомагають використати на практиці набуті.


Апарат орієнтування допомагає учням швидко й безпомилково орієнтуватися в структурі підручника. Цей структурний компонент охоплює такі складові: передмову, зміст, рубрикацію, шрифтові й кольорові виділення, сигнали-символи, предметні та іменні вказівники, бібліографію, колонтитул [7, с. 8].

Зміст
– це пошуковий компонент апарату повідомлення, перелік наведених у книзі заголовків рубрик [10, с. 501]. Заголовки змісту точно повторюють заголовки в тексті. Скорочувати заголовки в змісті або давати їх в іншій редакції порівняно із заголовками в тексті не дозволяється. Авторами аналізованого підручника вимога дотримана. Позначення ступенів прийнятої рубрикації («частина», «розділ», «параграф» та їхні порядкові номери) написані в один рядок з відповідними заголовками і відділяються від них крапкою. Усі заголовки в змісті починаються з прописної літери, крапка в кінці заголовка не ставиться. Останні слова кожного заголовка з’єднані крапками з відповідним номером сторінки в правому стовпчику змісту.


Для зручності користування виданням зміст варто перенести на початок і помісти перед передмовою.


Зі змістом книги тісно пов’язана рубрикація
. Рубрика – це позначення окремої частини матеріалу, а рубрикація включає систему рубрик підручника. Основою рубрикації є заголовки [7, с. 8].


В аналізованому підручнику заголовки виділені білими буквами на блакитному тлі.


Вступ (передмова)
у навчальній книзі відповідає таким основним вимогам: характеризує роль та значення дисципліни; показує місце дисципліни (її частини) серед інших дисциплін, містить формулювання основних завдань, що ставляться перед учнями під час вивчення навчальної дисципліни.


Для позначення структурних елементів підручника використані спеціальні знаки й зображення, які мають назву сигнали-символи
. Згідно поділу вчених можемо виділити в нашому підручнику такі: геометричні, буквені, знаки, рисунки, позначки у вигляді смуги на полях [7, с. 8].


У підручнику в кінці кожного розділу вміщено списки не то використаної, не то рекомендованої літератури під заголовком «Бібліографічне бюро». У передмові, де пояснені всі структурні елементи, його немає, тому учням та й учителям і батькам важко зорієнтуватися в призначенні.


Вказівники та колонтитули в підручнику не вміщені.


Аналіз позатекстових та текстових компонентів підручника дає змогу зробити висновок про те, що змістова частина підручника потребує доопрацювання, наповнення сучасним цікавим матеріалом, якісними схемами, ілюстраціями, які нестимуть додаткову корисну інформацію, залучення засобів організації пізнавальної і творчої діяльності учнів.



3. Шляхи редакторського удосконалення підручника з української мови для 9 класу


На сьогодні, на жаль, дуже важко віднайти видання, до якого б не виникло зауважень. Навіть найкомпетентніші працівники видавництв часто допускають помилки, які знижують якість книги й негативно позначаються на всій видавничій галузі. Тому нерідко однією з найважливіших складових програми діяльності видавництва є перевидання – повторна підготовка до друку та випуск тих книг, які вже побачили світ.


Варто зазначити, що процес створення якісного підручника надзвичайно складний і відповідальний. Прикро, що вчителі часто не мають змоги самостійно обирати за яким підручником працювати, адже лише вони знають про особливості дітей їх класу, і методика, яка підходить для одних цілком непридатна для інших.


Оскільки підручник це в першу чергу навчальне видання створене для школярів, то, на нашу думку, під час його створення варто враховувати побажання саме цієї категорії читачів. Тому, в ході дослідження, нами було проведено анкетування дев’ятикласників та їх батьків загальноосвітньої школи №2 м. Володимира-Волинського. В опитуванні взяло участь 19 учнів та 19 батьків. Кожен учасник отримав бланк із запитаннями (для учнів та батьків вони були різними, 12 та 8 запитань відповідно). Проаналізувавши відповіді учнів, ми отримали таку загальну картину – надмірність у поданні теорії, не відповідність рівню її викладу призвели до того, що: 84% дев’ятикласників важко працювати з аналізованим навчальним виданням; 95% часто не розуміє зміст прочитаного; лише 16% учнів не звертаються за допомогою до дорослих при підготовці до уроку; 84% не в змозі запам’ятати зміст параграфу, тому зазубрюють нові терміни; насторожує, що тільки 11% опитаних можуть розібратися в запропонованих визначеннях. Плутанина у рубриках, їх несистематизованість призводить до того, що 68% опитаних не розуміють запропоновані завдання, вважають узагальнюючі питання занадто важкими чи несуттєвими. На думку 58% учнів, матеріал підручника є цікавим та пізнавальним, 74% легко розбираються в малюнках та схемах. На жаль, лише 11% школярів можуть самостійно підготуватися до уроку за допомогою аналізованого підручника і як результат – 95% опитаних не відносять наш підручник до розділу хороших та якісних навальних книг з української мови і не хотіли б користуватися цим виданням.


Відповіді батьків на питання анкети стали логічним продовженням ставлення дітей до підручника, що аналізувався: 84% відповіли, що дитина не розуміє зміст прочитаного, 89% що кожного разу допомагають з підготовкою домашніх завдань. 95% батьків позитивно оцінили схеми та малюнки до завдань, та прикро, що 47% недоцільним вважать вміщений словник термінів та понять. На думку, більшості опитаних підручник є неякісним та не відповідає їх уявленням про навчальне видання, по 89%.


Враховуючи результати анкетування та власне нашого редакторського аналізу підручника, пропонуємо шляхи його удосконалення:


– систематизувати подання рубрик у межах параграфу та розділу в цілому;


– подавати теоретичний матеріал більш стисло, не перенасичуючи прикладами, які розсіюють увагу;


– провести чіткі межі між завданнями, які вміщені у різних рубриках;


– замінити частину теоретичного матеріалу на схеми та алгоритми;


– покращити якість поліграфічного оформлення ілюстрацій;


– перенести зміст підручника на початок.


Такі зміни можемо мотивувати ще й тим, що лише системні знання про українську мову, які учні здобувають в середній школі, стають надійною базою для формування правописних вмінь і навичок, а також для формування загальної мовної компетенції особистості, потрібної впродовж усього життя. Для учнів 9 класу такі акценти надзвичайно актуальні, адже значна частина з них продовжуватиме своє навчання в коледжах і технікумах, де як правило більша увага приділяється спеціалізованим предметам, а не українській мові.


Комунікативний змістова лінія, яка дуже вдало реалізована в аналізованому підручнику дає змогу дев’ятикласникам розвивати свої навички діалогічного та монологічного мовлення, адже старша школа вимагає виступів перед публікою, вміння висловити свою думку, обґрунтувати відповідь. Варто пам’ятати і те, що вивчення дисципліни «Українська мова» має на меті розвиток в учнів практичних навичок, що досягається виконанням великої кількості вправ на виучувану тему. Ми пропонуємо розширити методичний апарат підручника за рахунок письмових завдань (див. Додаток Б), додати до теоретичного матеріалу схеми, які б систематизували знання й були б спрямовані на візуальне сприйняття та запам’ятовування (див. Додаток В).


Виходячи з вимог чинної програми, найактуальнішим залишається завдання виховати мовну особистість – людину, яка любить і шанує рідну мову, володіє її виражальними багатствами, користується нею, дбає про її збереження і розвиток. Щоб виконати це завдання, потрібен підручник, який відповідав би сучасним умовам та враховував думку його основних користувачів – учнів та вчителів.


На нашу думку, щоб викликати зацікавленість, в аналізованому підручнику повинен бути матеріал, який не лише розкриває зміст програми з української мови, а й інформація, що сприятиме інтелектуальному розвитку, формуванню культурно-естетичної пам’яті. Варто вміщувати тексти з українознавства, етнопедагогіки та етнофілосіфії.


Для того, щоб навчання було цікавим непотрібно залишати без уваги інтегративні методики, які включають введення в структуру уроку інноваційних методів навчання. Наприклад, ділова гра «Навчаючи – учусь» (робота в парах), «Мікрофон» (діти швидко передаючи уявний чи справжній мікрофон по ряду, відтворюють засвоєне в логічному порядку), «Перезва» (учні формулюють запитання будь-кому з класу і відповідають на поставлене до них), для формування вмінь відстоювати свою позицію – проблемне завдання «Згоден? – Незгоден? – Обґрунтуй!»


В цілому методи навчання в школі відповідають освітній і виховній меті, змістові освіти. Кожен урок має певну структуру, що визначає послідовність його етапів. На кожному етапі вирішується конкретне завдання, що позначається на виборі методів навчання. Вибір кожного з них залежить від вікових особливостей учнів, навчально-матеріальної бази школи, її географічного розташування. Обираючи метод навчання, вчитель має враховувати необхідність зміни видів діяльності на уроці, щоб підтримати їхню увагу, зацікавленість. Адже одноманітність набридає, учням стає нецікаво, вони починають нудьгувати, що знижує ефективність процесу навчання.


Сучасний вчитель української мови має безліч можливостей для формування грамотної особистості з міцними теоретичними знаннями. Знаючи особливості учнів свого класу, вміло обравши методи та маючи хороший підручник, талановитий педагог об’єднує усі елементи успішного процесу навчання та виховання.


Висновки


Навчання української мови в сучасній школі має бути спрямоване на формування особистості, яка вільно володіла б засобами мови у будь-якій мовленнєвій ситуації, додержувалася правил мовленнєвого етикету. При цьому треба забезпечити свідоме ставлення учнів до вивчення мови, зокрема орфографії та пунктуації як важливих елементів правописної грамотності.


Для вивчення рівня підготовки, якості оформлення та залучення передового педагогічного досвіду для створення сучасних підручників нами було обрано одне з видань навчальної літератури видавництва «Освіта», а саме підручник «Українська мова» для 9 класу.


В ході аналізу ми дійшли висновку, що це видання підготовлене на професійному рівні, насичене цікавим та пізнавальним матеріалом, відповідає програмі, залучає учнів до активної пошукової діяльності. Основна мета підручника – відновити та поглибити, закріпити та розширити, узагальнити та систематизувати правописні знання та вміння з тем, передбачених програмою, виробити практичні вміння та навички, вдосконалити усне та писемне мовлення.


Тексти та позатекстові компоненти аналізованого підручника вимагають доопрацювання. Основний текст поданий надміру, інколи учням треба засвоїти сторінку, а то і більше теорії; пояснювальні тексти вміщені несистематично, часто подаючи неточні або і неправильні визначення. Найкращі – додаткові тексти, у них найменше недоліків. Автори пропонують цікаві тексти у рубриці «Читай українською!» та «Пізнай себе і світ». Апарат організації засвоєння викликає найбільше зауважень, адже пропонується дуже мало вправ на засвоєння учнями нових знань, систематизацію та закріплення вивченого матеріалу. Підручник добре унаочнений, ілюстрації в основному прив’язані до тексту, та трапляються випадки неякісного поліграфічного оформлення. Апарат орієнтування, опрацьованого видання – це вступ, де показано місце дисципліни у комплексі наук, сформульовано основні завдання, які ставляться перед учнями у ході вивчення дисципліни; сигнали-символи, а саме букви, геометричні фігури, знаки, рисунки, позначки у вигляді смуги на полях, які допомагають орієнтуватися в тексті; зміст, у якому кожен ступінь рубрикації відрізняється один від одного; а також списки не то використаної, не то рекомендованої літератури під заголовком «Бібліографічне бюро».


Уміти грамотно писати – життєва потреба кожного. Щоб бути грамотним, самого лише знання орфографічних та пунктуаційних правил недостатньо, потрібна різноманітна та ефективна практика письма, пов’язана з постійним мисленням. У зв’язку з цим, окрім традиційних форм роботи у підручнику запропоновано завдання, спрямовані на аналіз та осмислення, порівняння та зіставлення мовних явищ, розвиток творчих здібностей учнів, уміння міркувати та узагальнювати. Виконуючи вправи на текстовій основі, учні не лише зможуть засвоїти мовний матеріал, а й поглибити та розширити знання з інших навчальних предметів (історії, образотворчого мистецтва, української літератури). Пізнавальну активність і пошуково-дослідницьку діяльність стимулюють завдання ігрового характеру («Хто швидше?», «Хто більше», «Третє зайве»). Органічно увійшли в підручник схеми та алгоритми, завдяки їм учні мають чіткі знання, вміють правильно аналізувати мовні явища.


З метою визначення позитивних та негативних рис підручника, було проведено анкетування учнів 9 класу та їх батьків. Опрацьовані результати показали, що учням важко працювати з поданим матеріалом, діти не розуміють зміст прочитаного та не в змозі самостійно підготуватися до уроку. Батьки позитивно оцінили словник термінів та унаочнення підручника. Але в цілому картина не дуже радісна, тому що основна маса опитаних не вважають наш підручник якісним та підходящим для вивчення української мови у школі.


На нашу думку, при врахуванні всіх зауважень, аналізований підручник допоможе учням засвоїти навчальний матеріал, виробить у них навички самостійного виконання вправ, розширить світогляд і стане незамінним помічником вчителя на кожному уроці.


Список літератури




1. Вашуленко О. Особливості методичного апарату підручників з рідної мови / О. Вашуленко // Початкова школа. – 2005. – №9. – С. 55–57



2. Великий тлумачний словник української мови / [уклад. В.Т. Бусел]. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – С.
15



3. Волошина Н. Підручникотворення на порозі 3 тисячоліття / Н. Волошина // Українська література. – 2006. – №3. – С. 2–4



4. Видання. Основні види. Терміни та визначення: ДСТУ 3017 – 95. [Чинний від 1996–01–01]. – К.: Держспоживстандарт України, 1996. – 47 с. – (Національний стандарт України)



5. Кодлюк Я. Дидактика шкільного підручника / Я. Кодлюк // Рідна школа. – 2003. – №6. – С. 12–14



6. Кодлюк Я. Підручник для початкової школи: психолого-педагогічні основи побудови / Я. Кодлюк // Початкова школа. – 2008. – №6. – С. 39–43



7. Кодлюк Я. Що потрібно знати вчителю про шкільний підручник / Я. Кодлюк // Початкова школа. – 2004. – №15. – С. 6–9



8. Караман С. Новий підручник для 9 класу гімназій та ліцеїв / С. Караман // Дивослово. – 2002. – №5. – С.
61



9. Методичні рекомендації щодо вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах у 2009–2010 навчальному році // Дивослово. – 2009. – №7–8. – С. 2–9



10. Нищета В. Життєтворчий аспект шкільної мовної освіти / В. Нищета // Дивослово. – 2009. – №7–8. – С. 2–9



11. Рябова О. Апробація навчальної літератури як один із шляхів вирішення проблем якісної підготовки підручників сучасної школи / О. Рябова // Початкова школа. – 2007. – №9. – С. 12–13


12. Українська мова Програма для загальноосвітніх навчальних закладів // К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – С. 40 – 45



13. Фурман А. Підручник у модульно-розвивальній системі: зміст, структура, оформлення / А. Фурман // Рідна школа. – 2000. – №7. – С. 23–31



14. Хом'як І. Формуємо грамоту особистість / І. Хом'як // Дивослово. – 2010. – №3. – С.
60



15. Юзюк В. Громадянське виховання на уроках рідної мови у 9 класі / В. Юзюк // Дивослово. – 2007. – №6. – С. 5–7

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Редакторський аніліз підручника з української мови

Слов:7124
Символов:56300
Размер:109.96 Кб.