РефератыИностранный языкВаВаріативність дієслівних основ в українській мові

Варіативність дієслівних основ в українській мові

Реферат на тему:


Варіативність дієслівних основ в українській мові


Дієслівна основа на приголосну актуалізується числом варіантів // основоформ від одного до шести: 1. -скуб-
; 2. -греб-
, -гр
¢
іб-
; 3. -груз-
, -грузн-, -груз
¢
н
¢
- // -грузн
¢
-
[1]
; 4. -рос-
,
¢
іс-
, -рост-
, -рос
¢
т
¢
- // -рост
¢
-
; 5. -брес-
, -бр
¢
і
#
-
, -бре
#
-
, -бред-
, -бред
¢
-
; 6. -йіс-
, -йі
#
-
, -йіс
¢
-
, -йід
¢
-
, -йі
#
ж-, -йі
#
з
¢
-
.


Максимальне (шість) і мінімальне (одна) число/?кількість основоформ реалізується в поодиноких словах. Шістьма основоформами подані основи всього 15 (1,06%) V-ся двох фонемотипів ПГП*, П¢ГП*, однією – 46 (3,26%) основ також двох фонемотипів ПГП, ПГП* і ГПП, ГПП*. Загалом більшість основ (66,05%) ?мають три і дві основоформи. Чотири- і п’ятиваріантні основи кількісно майже однакові (15,45% і 14,17%). Якісно-кількісні параметри основоформ V і V-ся в основному тотожні. Іноді ж основи V-ся мають якісно або і якісно, і кількісно відмінні основоформи, що визначається а) особливістю їх морфологічної структури (?наявністю -с¢а в основі) і б) умовами їх реалізації перед відповідною флексією (матеріально не вираженою, нульовою – минулого часу або/і наказового способу). Так, основи -нес-
і -нес-
*, -рос-
і -рос-
* актуалізуються лише якісно різними основоформи минулого часу чоловічого роду: -н
¢
іс-
і -н
¢
іс
¢
-
*; -р
¢
іс-
і -р
¢
іс
¢
-
* (всього 17 основ V-ся); фонемна своєрідність основоформ наказового способу основ -л
¢
аг-
*, -рас-
*, -віс-
*, -с
¢
іс-
*, -йіс-
* збільшує їх кількість до п’яти (-лаз
¢
-, -радз
¢
-
, -віз
¢
-
, -с
¢
адз
¢
-
, -йіз
¢
-),
порівняно з основами -л
¢
аг-,
-рас-,
-віс-,
-с
¢
іс-,
-йіс-
, які актуалізуються чотирма основоформами.


Кількісний і якісний склад основ варіюється у межах кожного фонемотипу (табл.). Основи на ПГП, ПГП* подані переважно трьома й двома основоформами, на П¢ГП, П¢ГП* – трьома й чотирма, на ГПП, ГПП* в основному двома і трьома основоформами.


Таблиця


Кількісні характеристики варіантів основи на приголосну





































































































Число варіантів Всього У відсотках Фонемотип
слів Х ХІ ХІІ ХІІІ
V V-ся

ПГП


ПГП*


П¢ГП


П¢ГП*


ГПП


ГПП*


П


П¢*


1 37 9 3,26 30 6 7 3
2 233 121 25,09 143 75 53 28 37 18
3 403 175 40,96 290 127 82 42 31 6
4 156 62 15,45 100 31 56 31
5 123 77 14,17 78 50 21 12 24 15
6 0 15 1,06 1 14
Всього 952 459 99,99 641 290* 212 127* 75 27* 24 15*
Разом 1411 100 931 339 102 39

Простежується певна закономірність між якістю кінцевої фонеми основи й кількістю її основоформ (табл.). Із 215 дієслів, основа яких об’єктивується шістьма й п’ятьма варіантами, 176 мають основу на передньоязикову /с/
. Всі 39 основ на /й/
об’єктивуються завжди п’ятьма основоформами. Близько половини всіх основ на губну
(і тільки на губну) реалізуються однією основоформою.


Дієслова з основою на /с/
реалізуються числом варіантів від двох до шести: 2. -пас-
, -пас
¢
-
; 3. -нес-
, -н
¢
іс-
, -нес
¢
-
; 4. -пйас-
, -пйа
#
-
, -п
##
н-
, -п
##
н
¢
-
; 5. -плес-
, -пл
¢
і
#
-
, -пле
#
-
, -плет-
, -плет
¢
-
; 6. -йіс-
, -йі
#
-
, -йіс
¢
-
, -йід
¢
-
, -йі
#
ж-, -йі
#
з
¢
-
. Основи на /й/
завжди подані п’ятьма основоформами: -й-, -йшо-, -йш-
, -йд-
, -йд
¢
-
. Двома й трьома основоформами реалізуються основи на передньоязикові /з/, /р/
і задньоязикові /г/, /к/.
Однак в основах на /з/
майже вдвічі переважають двоваріантні, а в дієсловах на /р/
, /к/
(вдвічі), /г/
(вчетверо) – триваріантні основи: 2. -повз-
, -повз
¢
-
; -дер-
, -дер
¢
-
; -біг-
, -біж-
; -с
¢
ік-
, -с
¢
іч-
; 3. -вез-
, -віз-
, -вез
¢
-
; -тер-
, -тøр-
, -тøр
¢
-
; -л
¢
аг-
, -л
¢
іг-
, -л
¢
аж-
; -мок-
, -мокн-
, -мокн
¢
-
. Чотириваріантними є лише основи -л
¢
аг-*
V-ся:
¢
аг-, -л
¢
іг-
,
¢
аж-, -л
¢
аз
¢
-
. Основи на губні /б/
і /п/
репрезентовані числом варіантів від одного до трьох, однак в основах на /б/
домінує дво- й одноваріантність: 1. -довб-
;2. -реб-, -р
¢
іб-
; 3. -дуб-, -дубн-, -дубн
¢
-
; а в основах на /п/
– дво- й триваріантність: 1. -човп-
; 2. -соп-
, -с
¢
іп-
; 3. -л
¢
іп-, -л
¢
іпн-, -л
¢
іпн
¢
-
. Основи на /в/
актуалізуються переважно однією основоформою й лише іноді двома: 1. плив-
; 2. рев-
, р
¢
ів-
.


Таблиця


Розподіл варіантів основи залежно від якості приголосної













































































































































Кінцева


фонема


основи


Всього


слів


Число варіантів основи
1 2 3 4 5 6
V V-ся V V-ся V V-ся V V-ся V V-ся V V-ся V V-ся
з
93 26 55 21 38 5
с
333 173 29 24 49 18 156 54 99 62 0 15
р
83 55 27 16 56 39
й
24 15 24 15
г
163 94 35 13 128 73 0 8
к
128 58 37 22 91 36
х
27 3 27 3
б
67 26 18 6 40 20 9 0
п
13 6 1 1 7 4 5 1
в
21 3 18 2 3 1
Всього 952 459 37 9 233 121 403 175 156 62 123 77 0 15
Разом 1411 46 354 578 218 200 15

931 основа фонемотипу ПГП, ПГП* розподіляється по 19 морфонологічних підтипах, де на першому ступені чергування подано 19 основоформ, на другому – 15, третьому – 14, на четвертому – 11-12, – усього 59-60. 11 морфонологічних підтипів репрезентують варіативність 339 основ фонемотипу П¢ГП, П¢ГП*. На першому ступені чергування зафіксовано 11 основоформ, на другому – 7, третьому – 12, четвертому – 10, – усього 40. Варіативність основ 102 дієслів фонемотипу ГПП, ГПП* розподіляється по шести морфонологічних підтипах: перший ступінь чергування представлений шістьма основоформами, другий – однією, третій і четвертий – трьома. Поодній основоформі фіксується на першому, третьому й четвертому ступені чергування, дві – на другому й, таким чином, усього один морфонологічний підтип, що є реалізацією п’яти варіантів основи фонемотипу П¢, П¢*, до якого входять 39 дієслів.


Отже, загальна кількість підтипів, по яких розподіляються варіанти дієслівної основи з кінцевою приголосною, становить 37. Деякі підтипи в межах перших трьох фонемотипів мають однакову кількість варіантів й однакові морфонологічні зміни в основоформах, що фіксуються на тому самому ступені чергування, що дозволяє об’єднати їх в один підтип. Тож у цілому морфонологічну структуру основ українського дієслова репрезентують 25 підтипів, які узагальнюють варіативність 1411 основ на приголосну фонему. Морфонологічні підтипи подані за ступенем ускладнення організації основи на приголосну, у яких на першому ступені чергування фіксується 25 основоформ, на другому й третьому – по 22, на четвертому – 18-19 (табл.).


V і V-ся підтипу № 1 (фонемотипи Х, ХІІ) мають один варіант основи (всього 37/9* слів): -скуб-, -плив-, -довб-, -човп-
. Власне, при їх відмінюванні не відбувається фонемна видозміна основи і, точно кажучи, вони не є морфонологічно маркованими. Але, з другого боку, виходячи з фонемного вигляду, можна передбачити їх морфонологічну немаркованість, завдяки чому на фоні інших маркованих основоформ вони все ж таки несуть інформацію про специфіку своєї словозміни – власне, фонемну константність.


Двоваріантність основ V і V-ся ілюструють підтипи № 2-4. Підтип № 2 (лише фонемотип Х) об’єднує основоформи (50/24*), у яких на другому ступені відбувається заміна голосних /е/
та /о/
на /і/
, що супроводжується чергуванням /р – р
¢
/
, /с – с
¢
/
: -реб-, -р
¢
іб-; -рев-, -р

¢
ів-; -роп-, -р

¢
іп-; -соп-, -с

¢
іп-

. Основоформи, різні за якістю кінцевої приголосної, що є наслідком чергування на третьому ступені задноязикових із передньоязиковими шиплячими /г – ж/
, /к – ч/
: біг-, біж

; риг-, риж-

; р

¢
аг-, р

¢
аж-

; с

¢
ік-, с

¢
іч-

; л

¢
ік-, л

¢
іч-

>; товк-, товч-

, об’єднує підтип № 3 (фонемотипи Х-ХІІ). Всього 72/35* основ.


Основоформи, корелятивні за м’якістю фонем /с – с
¢
/
, /з – з
¢
/
, /р – р
¢
/
, фіксує підтип № 4 (фонемотипи Х-ХІІ). У межах підтипу однакові за кількісно-якісним виявом основоформи V і V-ся фіксуються на різних ступенях (крім основ на /р/
), що ілюструють у межах підтипу ?підпідтипи № 4а
(73/16*) і 4б
(0/34*). Підтип № 4а
ілюструє варіативність V-основ і всіх основ на /р/
, у яких м’яка основоформа виникає на четвертому ступені: -риз-, -риз

¢
-

; -пас-, -пас

¢
-

; -дер-, -дер

¢
-

і -дер-*, дер

¢
-

*
; -жер-, -жер

¢
-

і -жер-

*, -жер

¢
-

*;

¢
із-, -л

¢
із

¢
-

; тр

¢
ас-, тр

¢
ас

¢
-

; -повз-, -повз

¢
-

; -верз-, -верз

¢
-

. У V-ся м’яка основоформа фіксується вже на другому ступені у словоформі чоловічого роду:запас-ти-с

¢
а – запас

¢
-ø-ø-с

¢
а, намерз-ти-с

¢
а – намерз

¢
-ø-ø-с

¢
а

. Незважаючи на те, що чергування трактується як фонологічно зумовлене – як результат асимілятивного чергування за м’якістю /с – с
¢
/, /з – з
¢
/
, воно є морфонологічною ознакою основоформи чоловічого роду й тому виступає як морфонологічне, що містить інформацію про наявність постфікса у структурі основи.


№ 5. діал. типтися
– ?


Морфонологічні підтипи № 6-12 репрезентують триваріантні основи V і V-ся, варіативність яких досягагається за рахунок змін: а) якісних, б) кількісних, в) кількісно-якісних. Підтип № 6 (фонемотип Х) містить фонемно відмінні основоформи на першому, третьому й четвертому ступенях, що є наслідком різних чергувань: на третьому ступені – /е – ø/
, на четвертому – /р – р
¢
/
: -мер-, мøр-, -мøр

¢
-

; -пер-, -пøр-, -пøр

¢
-

; -тер-, -тøр-, -тøр

¢
-

(56/39*). Якісна варіативність основ підтипів № 7 (60/42*) і № 8 (64/30*) виявляється на другому ступені чергуванням голосних /о – і/
, /е – і/
, /а – і/
і третьому чергуванням приголосних /г – ж/
, /к – ч/: -мог-, -міг-, -мож-

;-пек-, -пік-, -печ-

. У підтипі № 8 (фонемотип Х) чергування голосних супроводжується чергуванням приголосних /р – р
¢
/
, /т – т
¢
/
, /л – л
¢
/
: -стерег-, -стер

¢
іг-, -стереж-

; -рек-, -р

¢
ік-, -реч-

; -тек-, -т

¢
ік-, -теч-

; -волок-, -вол

¢
ік-, -волоч-

.


Підтипи № 9а
(17), 9б
(2*) і № 10а
(19), 10б
(15*) (обидва Х фонемотипу) об’єднують основоформи, у яких на другому ступені виступає альтернуюча /і/
, яка спричинює палаталізацію /н – н
¢
/
, а на четвертому передньоязикові змінюють їх м’які кореляти: -вез-, -віз-, -вез

¢
-

; -нес-, -н

¢
іс-, -нес

¢
-

. Окремо виділяються підпідтипи 9б
і 10б
, що репрезентують основоформи минулого часу V-ся -віз

¢
-*

і -н

¢
іс

¢
-*

, інформативні щодо їх морфологічної і морфонологічної структури.


Кількісно-якісна варіативність основ 11 підтипу (фонемотипи Х-ХІІ) досягається за рахунок прирощення /т/
, /н/
на третьому ступені та їх м’яких корелятів на четвертому. Сегменти /т/
, /н/
можуть прирощуватися до основоформ, які закінчуються на передньоязикову, корелятивну або некорелятивну за м’якістю, що відповідно фіксують підпідтипи № 11а
: -груз-, -грузн-, -груз

¢
н

¢
-

//-грузн

¢
-; -мерз-, -мерзн-, -мерз

¢
н

¢
-

//-мерзн

¢
-

(25/0*); і підпідтип № 11б
: -т

¢
аг-, -т

¢
агн-, -т

¢
агн

¢
-

(136/41*).


Підтип № 12 – плисти три основоформи: плис-, пли-, плив-

(19/2*).


Підтип № 13а
– три основоформи: -гнис-, -гни#-, -гни#й-

; діал. русти
(= ревти) рус-, ру#-, ру

#

й-

(6/1*) і № 13б
– діал. висти
(= скручувати) вис-, ви

#

-, в

##

й-

(1/0*).


Чотириваріантні основи репрезентують три підтипи – № 14-16 і № 8б
. Підтип № 14 об’єднує відмінні основоформи якісно на другому, кількісно – на третьому і якісно-кількісно – на четвертому ступенях і, крім того, різні за фонемним вираженням основоформи V і V-ся на другому ступені, що фіксують підпідтипи № 14а
: -рос-, -р

¢
іс-, -рост-, -рос

¢
т

¢
-

// -рост

¢
-

(18/0*) і № 14б
: -рос-, -р

¢
іс

¢
-, -рост-, -рос

¢
т

¢
-

// -рост

¢
-

(0/2*).


V і V-ся з основою на /с/
, що входять до підтипів № 15-18, на другому ступені мають усічену основоформу як наслідок елізії кінцевої /с – #/. На третьому ступені на місці /с/
виступають фонеми /д/
, /т/
в основах Х фонемотипу й /н/
– в основах Х, ХІ фонемотипів, а на четвертому – їх м’які кореляти
¢
/
,
¢
/
,
¢
/
: -клас-, -кла

#

-, -клад-, -клад

¢
-

; -пас-

2
, -па#-, -пад-, -пад

¢
-

; -крас-, -кра#-, -крад-, -крад

¢
-

; -гус-, -гу#-, -гуд-, -гуд

¢
-

;

¢
віс-, -ц

¢
ві

#

-, -ц

¢
віт-, -ц

¢
віт

¢
-

; -кл

¢
ас-, -кл

¢
а#-, -кл

¢
ан-, -кл

¢
ан

¢
-

; -пр

¢
ас-, -пр

¢
а#-, -пр

¢
ад-, -прад

¢
-

; -пйас-, -пйа#-, -п#н-, -п#н

¢
-

(119/52*).


Голосна /е/
у вихідній основоформі на другому ступені альтернує з /і/
, за рахунок чого число основоформ збільшується до п’яти у підтипах № 17 і № 18, що різняться між собою глибиною морфонологічних процесів. Якщо перед /і/ стоїть некорелятивна за м’якістю фонема, то зміна на цьому закінчується: -вес-, -ві

#

-, -ве#-, -вед-, -вед

¢
-

; -мес-, -мі#-, -ме#-, -мет-, -мет

¢
-

(підтип № 17, 34/17*). Якщо ж корелятивна, то вона чергується за м’якістю /л – л
¢
/
, /р – р
¢
/
: -плес-, -пл

¢
і#-, -пле#-, -плет-, -плет

¢
-

; -брес-, -бр

¢
і

#

-, -бре#-, -бред-, -бред

¢
-

(підтип № 18, 33/18*).


Усічення /с/
на другому ступені, чергування /і – а/, /с – д/
на третьому й м’якшення приголосної на четвертому ступені формують чотиваріантність основи 19 непостфіксальних основ підтипу № 16а
: с

¢
іс-, с

¢
і

#

-, с

¢
ад-, с

¢
ад

¢
-

.


Підтипи № 15 і № 16 диференціюють основоформи наказового способу V і V-ся, які розподіляються по різних підпідтипах. У постфіксальних дієсловах в основоформі 2 ос. одн. наказового способу постфікс
¢
а
стоїть після нульової флексії, що має вияв лише , в мовленні поряд опиняються передньоязикова зімкнена й передньоязикова щілинна однофокусна, тому внаслідок асиміляції за місцем і способом творення відбувається чергування /д – дз
¢
/
:за-крадз

¢
-ø-с

¢
а

(підтип № 15б
, 0/15*), роз-с

¢
адз

¢
-ø-с

¢
а

(підтип № 16б
, 0/12*), яке морфонологічно маркує й виділяє ці основоформи.


В аспекті діахронії в основах відбулось усічення /с/
; у формах неминулого часу умов для усічення не було, й історично тут фіксується чергування /д – с/
, /т – с/
, /в – с/
як результат асимілятивно-дисимілятивних процесів: *плет-ти
®
плести, *вед-ти
®
вести
[2]
. У синхронії, встановлюючи напрям чергування від вихідної форми, у словах такого типу маємо зворотний напрям чергування /с – д/
, /с – т/
, /с – в/
: вес-ти – вед-у; плес-ти – плет-у; плис-ти – плив-у

.


Основи V і V-ся на -повіс-
і -йіс-
актуалізуються відповідно п’ятьма і шістьма основоформами, що розподіляються у межах підтипу № 19 на підпідтипи № 19а
(32/0*) і № 19б
(0/15*).


Варіативність основи зумовлюється специфічними флексіями, відмінними від тих, які реалізуються в переважній більшості словоформ. Усічена основоформа фіксується на другому ступені чергування в результаті елізії кінцевої /с/: йіс-ти –йі

#

-в-ø.

На третьому ступені виступає усічений варіант йі
- перед флексіями -м, -мо;
м’який варіант йіс
¢
-
– зумовлюється флексією
¢
; у 3 ос. мн. перед флексією -ат
¢
реалізується основоформа,в якій на місці /с/
виступає
¢
/: йід

¢
-ат

¢
.

Найстародавніший вид основи дієслова їсти
– йід

¢
-
. У 3 ос. одн. кінцева приголосна основи
¢
/
перед
¢
змінилася на
¢
/.
Так виникла основа йіс
¢
-
. У 1 ос. одн. і мн. фонема
¢
/
зникла. Так виникла основа йі
#
-[3]
. В синхронії напрям чергування не зберігається й визначається не від 3 ос. мн., а від вихідної основоформи інфінітива.


Цікавими є морфонологічні явища в основоформах наказового способу, де в основоформі виступає фонема /ж/
, яка походить із спільнослов’янського доісторичного сполучення /д + й/
®

¢
й/
®

¢
д
¢
/
®

¢
ж
¢
/
®
/_ж
¢
/
®
/_ж/
. Враховуючи дані синхронічного й діахронічного аналізів, морфонологічні зміни розглядаються як усічення кінцевої /с/
і прирощення сегмента /ж/: йі

#

ж-ø

перед флексіями -ø, -мо, те
. Ще зовсім недавно нормативним вважався факт неутворення форм наказового способу дієслів з основою на -повіс-
[4]
, однак у сучасній мові почала впроваджуватися дещо призабута норма -повіж-
[5]
. Основоформа 2 ос. одн. V-ся є результатом фонетичного чергування за місцем і способом творення /ж – з
¢
/
, зумовленим морфонологічною позицією основоформи перед -ø-с
¢
а
і, значить, морфонологічним чергуванням: на-йіз

¢
-ø-с

¢
а

.


П’ятьма основоформами реалізуються основи фонемотипу П¢, П¢* підтипу № 20. В синхронії варіативність досягається прирощенням до вихідної форми різних сегментів: /шо/, /ш/ –
на другому ступені, /д/
– на третьому, що корелює з
¢
/
на четвертому ступені: -йшо-, -йш-

, -йд-, -йд
¢
-

(24/15*).


[1]
Через // подані основоформи, що залежно від вимови мають або не мають асимілятивне м’якшення у фіналі.


[2]
54, 40; Булах. Інф. 67.


[3]
15, 331.


[4]
Українська літературна вимова і наголос. – К., 1973. – С. 396, 574; Орфографічний словник української мови. – К., 1977. – С. 463, 664.


[5]
Синявський О. Норми української мови. – С.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Варіативність дієслівних основ в українській мові

Слов:3357
Символов:33605
Размер:65.63 Кб.