РефератыБанковское делоОрОрганізація взаємовідносин підприємств з банками

Організація взаємовідносин підприємств з банками

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД


ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


Кафедра фінансів та кредиту


КОНТРОЛЬНА РОБОТА


З дисципліни: «Фінанси малих підприємств»


На тему: «Організація взаємовідносин підприємств з банками»


Виконала


Студентка групи 5145-4 курсу 3


Економічного факультету


Заочного відділення


Лебедєвої І.Ю.


Перевірив


Кущик А.П.


Запоріжжя 2008р.


Зміст


Вступ


1. Поточні й інші рахунки підприємства у банках


2. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень


3. Розрахунки із застосуванням платіжних вимог - доручень


4. Розрахунки за допомогою чеків


5. Розрахунки акредитивами


6. Розрахунки із застосуванням векселів


7. Інші форми безготівкових розрахунків


Висновки


Список використаних джерел


Вступ


Розрахунками в народному господарстві називається система грошових відносин, пов'язаних з оплатою товарів, послуг і виконанням інших фінансово-кредитних зобов'язань підприємств, організацій, населення.


Розрахунки здійснюються готівкою або шляхом безготівкових перерахувань через заклади банків, однак завжди мають грошову форму.


У господарському обороті сфера використання готівки обмежена. Вони використовуються в основному для розрахунків із працівниками підприємств по виплаті їм заробітної плати, пенсій, грошової допомоги.


Між підприємствами, організаціями, закладами і ланками фінансово-кредитної системи розрахунки здійснюються в основному в безготівковій формі через заклади банків.


Сутність безготівкової форми розрахунків полягає в тому, що платежі за товари і послуги, а також інші перерахування виконуються не готівкою, а шляхом переведення (перерахування) коштів з рахунка платника на рахунок постачальника чи одержувача грошей відповідним закладом банку.


Безготівкові розрахунки займають найбільшу питому вагу в розрахунково-платіжному обороті суб'єктів господарювання. Призначення цієї форми розрахунків полягає в тому, щоб заміняти готівку в платіжному обороті.


При побудові системи розрахунків необхідно виходити з вимог найбільшого зближення моменту здійснення платежу з моментом одержання продукції, товарів, послуг, недопущення утворення необґрунтованої кредиторської заборгованості, максимальної економії платіжних засобів для здійснення розрахунків і можливості забезпечення більш ефективного контролю за використанням коштів.


У цьому зв'язку система безготівкових розрахунків повинна відповідати таким вимогам:


· сприяти своєчасному одержанню постачальником коштів за відвантажену продукцію чи зроблені послуги;


· створювати умови покупцю для контролю за дотриманням постачальником умов угоди про постачання товарно-матеріальних цінностей, послуг;


· забезпечувати можливість контролю з боку банку і постачальника за своєчасністю і повнотою оплати продукції і послуг покупцем.


З огляду на викладені вище вимоги, в основу організації безготівкових розрахунків покладені такі основні принципи:


1. Розрахунки, як правило, повинні здійснюватися слідом за відпуском (відвантаженням) товарів, наданням послуг одночасно з ними.


2. Платежі повинні здійснюватися через заклади банку і під їх контролем тільки за згодою покупця і при наявності в нього необхідних коштів або права на одержання банківського кредиту.


3. Платежі різних видів діяльності повинні здійснюватися з різних рахунків, тобто кошти повинні використовуватися суворо за цільовим призначенням.


4. Розрахунки повинні здійснюватися на підставі розрахунково-платіжних документів типової форми.


Дотримання зазначених принципів є обов'язковим як для постачальника, так і для покупця.


У залежності від об'єктів платежів безготівкові розрахунки підрозділяються на розрахунки товарних і нетоварних операцій.


Розрахунки по товарних операціях - це розрахунки, пов'язані з оплатою отриманої продукції, придбаних товарно-матеріальних цінностей і отриманих послуг.


До розрахунків по нетоварних операціях відносяться платежі в бюджет, по соціальному і майновому страхуванню, по погашенню кредитів і відсотків по них, по сплаті пені, штрафів, неустойок за порушення розрахунково-платіжної дисципліни та ін.


У залежності від місця здійснення платежу і перебування платника розрахунки підрозділяються на місцеві та іногородні.


Місцеві - це розрахунки, здійснювані між підприємствами й організаціями, що обслуговуються одним або декількома міськими закладами банку.


Іногородні - це розрахунки між підприємствами й організаціями, які обслуговуються закладами банків, що знаходяться в різних містах чи населених пунктах.


У залежності від конкретних умов (місця проведення розрахунків, угоди між постачальниками і платниками, банківських правил про порядок оформлення і здійснення платежу) у системі безготівкових розрахунків застосовуються такі форми: розрахунки платіжними дорученнями; розрахунки платіжними вимогами-дорученнями; розрахунки за допомогою чеків; розрахунки акредитивами; розрахунки векселями; інші форми розрахунків.


Кожній формі безготівкових розрахунків відповідають конкретні види розрахункових документів, на підставі яких банк виконує доручення про платежі.


Так у розрахунках платіжними дорученнями використовується Платіжне доручення, у розрахунках платіжними вимогами-дорученнями застосовується "Платіжна вимога-доручення", у розрахунках акредитивами використовується "Заява на акредитив", у розрахунках чеками застосовується Розрахунковий чек, у розрахунках векселями використовується "Простий вексель" і "Переказний вексель" і т.д.


Форми безготівкових розрахунків встановлені Національним банком України, а порядок їх застосування - Інструкцією про безготівкові розрахунки в господарському обороті України.


Суворе дотримання принципів, форм і правил здійснення безготівкових розрахунків забезпечує чітку їх організацію, прискорює оборотність засобів у розрахунках, знижує кредиторську і дебіторську заборгованість, сприяє зміцненню розрахунково-платіжної дисципліни, господарського розрахунку і підвищенню ефективності виробництва.


1. Поточні й інші рахунки підприємства у банках


Юридичні і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які мають самостійний баланс і зареєстровані у встановленому порядку, для збереження й обліку руху коштів в обслуговуючих їх банках, можуть відкривати поточні, валютні й інші рахунки.


Для відкриття поточного рахунку юридичні і фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності представляють у заклади банку, що буде їх обслуговувати, такі документи:


1. Заява на відкриття рахунку встановленого зразка, підписане керівником і головним бухгалтером підприємства. У випадках відсутності посади головного бухгалтера заява підписується тільки керівником.


2. Копію посвідчення про державну реєстрацію підприємства в органі виконавчої державної влади чи в іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, завірену нотаріально органом, що видав дане посвідчення.


3. Копію статуту (положення), зареєстровану у встановленому порядку в органах виконавчої влади і завірену нотаріально органом, що реєстрував його. Фізичні особи - суб'єкти . підприємницької діяльності копію статуту не представляють.


4. Копію документа, що підтверджує взяття підприємства на облік у податковому органі, завірену податковим органом чи нотаріально.


5. Картку зі зразками підписів осіб, які мають право розпоряджатися коштами на рахунку, і відбитком печатки підприємства, завіреної нотаріально вищим органом у встановленому порядку або органом Ради народних депутатів у місцях, де немає нотаріальних контор.


6. Довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, завірену органом, який видав даний документ.


7. Копію довідки про внесення підприємства в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України, завірену нотаріально або органом, що її видав.


8. Документ, що підтверджує реєстрацію підприємства як платника соціальних страхових внесків чи його копію, завірену нотаріально або органом, що видав її.


Підприємці, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи для відкриття поточного рахунку представляють у банк:


· заяву на відкриття рахунку установленої форми, підписану підприємцем;


· копію посвідчення про державну реєстрацію, завірену нотаріально;


· картку із зразком підпису, завірену нотаріально;


· копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, завірену податковим органом чи нотаріально;


· довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, завірену цим органом.


Для відкриття інших рахунків, у тому числі і валютного рахунку, у тому ж банку йому додатково дається тільки спеціальна заява на відкриття даного рахунку.


Представлені в заклади банку для відкриття рахунку документи перевіряються, і на їх підставі з дозволу керівника банку підприємству відкривається поточний чи інший рахунок із присвоєнням йому відповідного номера (шифру).


При цьому поточному рахунку присвоюється, як правило, (12-14) -значний номер (шифр) виду (типу): 2600-1-1(2)-01 (02)--1-00-001.


Присвоєний номер поточному й іншому рахунку клієнта проставляється (вказується) потім на всіх розрахунково-платіжних документах, на підставі яких здійснюється зарахування і списання коштів по даному рахунку.


Юридичні особи і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності можуть відкривати кілька поточних і інших рахунків у будь-яких закладах банків України за власним вибором і за згодою відповідних банків.


Про відкриття рахунків клієнти у встановлений термін повідомляють податкові органи за місцем реєстрації.


За неповідомлення податковому органу про відкриття (закриття) рахунків у закладах банків юридичні особи і підприємці сплачують штраф у встановленому розмірі (20 н. м. доходів громадян).


По відкритому в банку рахунку здійснюється оборот відповідних коштів. Підставою для операцій по зарахуванню коштів на рахунок і списанню їх з нього є правильно оформлені розрахунково-платіжні документи встановленої (типової) форми - платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, заяви на внесок готівки, чеки, акредитиви, векселі й ін.


Мінімальна сума, на яку виписуються розрахункові документи для здійснення безготівкових розрахунків, не встановлюється.


Виписаний розрахунковий документ дійсний, як правило, протягом 10 днів, а платіжне вимога-доручення - 20 днів.


Заклади банків приймають розрахункові документи від підприємств протягом операційного (робочого) дня в залежності від часу роботи банку з клієнтами. При цьому документи, прийняті банком від підприємств в операційний час дня, проводяться (оплачуються) ним, при наявності коштів на рахунку, в той же день, а документи, що надійшли після операційного часу, виконуються банком при наявності коштів на рахунку наступного дня.


Рух коштів на поточному та іншому рахунку підприємства в банку відображається у виписці до даного рахунку, що періодично, разом з • виправдувальними документами на надходження (зарахування) і списання (витрату) коштів видається власнику рахунку.


Наприкінці кожного місяця виписки банку по рахунку обробляються його власником, тобто на операції, зроблені по рахунку на підставі відповідних розрахунково-платіжних документів і відображення у виписці, складаються бухгалтерські проводки, визначається прихід та витрата коштів за місяць і виводиться їх залишок на рахунку на кінець звітного періоду. Наприкінці року правильність залишку коштів на рахунку (сальдо) повідомляється в письмовій формі обслуговуючому банку.


При обробці записів, зроблених у виписці по рахунку, варто пам'ятати, що по кредиту відбивається надходження коштів на рахунок, а по дебету - їх списання (витрата).


Поточні рахунки можуть бути закриті закладами банку в таких випадках: за заявою власника рахунку; на підставі рішення вищого органу, що має право ліквідації чи реорганізації підприємства; на підставі рішення суду чи арбітражного суду; в інших випадках, передбачених договором між банком і власником рахунку.


Операції по поточному (іншому) рахунку можуть бути тимчасово припинені рішенням судових і правоохоронних органів у випадках, передбачених законодавством.


За відкриття рахунку, здійснення операцій по ньому і за закриття рахунку клієнт платить банку суму, встановлену в договорі банку з клієнтом на його обслуговування.


2. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень


Розрахунки із застосуванням платіжних доручень займають основне місце в безготівковому платіжному обороті.


Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить доручення платника банку чи іншому закладу - члену обслуговуючої його платіжної системи здійснити переказ зазначеної в ньому суми коштів зі свого поточного рахунку па рахунок іншого клієнта чи одержувача грошей.


У безготівковому обороті платіжні доручення використовуються переважно в міських розрахунках для здійснення практично усіх видів товарних і нетоварних платежів, а саме: для оплати матеріальних цінностей і послуг, відпущених постачальником чи отриманих покупцем, внесення податків і платежів у бюджет, у Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування та в інші централізовані фонди і ланки фінансової системи, погашення кредиторської заборгованості, перерахування пені, штрафів, неустойок, а також сум за рішенням суду й арбітражного суду, погашення позичок банку і відсотків по них, перерахування попередньої оплати за товари і послуги й авансові платежі по податках і ін.


Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються в такому порядку. При виникненні в платника необхідності перерахування комусь коштів за отриману продукцію, послуги, податків (внесків) у бюджет і позабюджетні фонди і т.д. він виписує в необхідній кількості екземплярів (2-3) платіжне доручення встановленої форми, підписує його перший екземпляр і на ньому ставить печатку.


Оформлене платіжне доручення здається в обслуговуючий банк не пізніше 10 днів із дня його виписки. Банк приймає доручення до виконання лише в тому випадку, якщо в платника є на рахунку в необхідній кількості вільні кошти. У межах цих засобів банк і оплачує платіжні доручення платника.


Оплачені платіжні доручення (крім 1-го екземпляра.) додаються до виписок банку по рахунках платника й одержувача коштів у підтвердження зроблених по них операцій.


У тих випадках, коли одержувач коштів не має рахунку в банку, у розрахунках з ним можуть використовуватися так названі гарантовані платіжні доручення. Такими дорученнями підприємства можуть здійснювати переказ коштів через підприємства зв'язку на виплати окремим громадянам пенсій, аліментів, заробітної плати, авторського гонорару, а також іншим підприємствам - на виплату заробітної плати, для заготівлі сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де немає банків.


3. Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень


У безготівковому платіжному обороті України істотне місце займають розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень.


Платіжне вимога-доручення являє собою розрахунковий документ, де міститься, з одного боку, вимога одержувача безпосередньо до платника сплатити зазначену суму грошей, а з іншого боку - доручення платника обслуговуючому банку здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунку на рахунок одержувача.


Отже, платіжна вимога-доручення складається з двох частин-верхньої і нижньої. Верхня частина являє собою вимогу, яка заповнюється постачальником-одержувачем грошей. У ньому він вимагає від платника оплатити йому відповідну суму коштів за поставлені товари, послуги. Нижня частина цього документа містить доручення платника своєму банку про оплату зазначеної їм суми постачальнику-одержувачу грошей.


Платіжна вимога-доручення виписується постачальником-одержувачем грошей на бланку типової форми в 2-х екземплярах. При цьому заповнюється тільки його верхня частина - вимога. Перший екземпляр виписаного документа оформляється підписами і печаткою одержувача грошей. Оформлене в такий спосіб платіжна вимога-доручення разом з відвантажувальними й іншими документами, передбаченими договором, направляється платнику безпосередньо постачальником або через заклад банку.


Платник, одержавши платіжну вимогу-доручення, вирішує питання про згоду на її оплату. При згоді оплатити цю вимогу платник оформляє її нижню частину: указує цифрами і прописом суму, що він повинен оплатити, підписує її і ставить свою печатку. Оформлена в такий спосіб платіжна вимога-доручення здається в банк платника, що вирішує питання про її оплату. Виписана платіжна вимога-доручення дійсна протягом двадцяти днів.


4. Розрахунки за допомогою чеків


На даний час у системі безготівкових розрахунків за отримані товари, виконані роботи і надані послуги широке розповсюдження одержали розрахунки за допомогою чеків.


Розрахунковий чек - це розрахунковий документ, що містить письмову вказівку власника рахунку обслуговуючому банку про перерахування зазначеної в ньому суми коштів з його рахунку пред'явнику (чекоутримувачу) цього чека.


Чекодавець - юридична чи фізична особа, що підписує чек і видає його постачальнику в оплату за отримані від нього товари і послуги.


Чекоутримувач - підприємство, що одержало чек і право стягнути по ньому кошти з рахунку чекодавця в оплату відпущених йому товарів і послуг.


Розрахункові чеки мають встановлену форму. Одержання готівки за ними не допускається. Виготовляються рахункові чеки, як правило,


Національним банком України на спеціальному папері і брошуруються в книжечки по 10,20 і 25 аркушів (чеків).


Для одержання лімітованої чекової книжки клієнт представляє в обслуговуючий заклад банку заяву встановленої форми в одному екземплярі із заповненням усіх реквізитів і вказівкою суми ліміту.


Виписана заява завіряється підписами і печаткою підприємства-одержувача чекової книжки.


Крім заяви, для одержання лімітованої чекової книжки виписується платіжне доручення встановленої форми для перерахування засобів з поточного рахунку на спеціальний рахунок "Чекові книжки".

Цим самим банк бронює кошти для розрахунків по лімітованих чеках, тобто гарантує їх оплату постачальнику. У той же час кредитним договором між чекодавцем і його банком може бути передбачений порядок, відповідно до якого таке депонування не здійснюється, а банк бере на себе зобов'язання оплачувати чеки свого клієнта (у випадку відсутності коштів на його поточному рахунку) за рахунок кредиту в межах заздалегідь встановленого розміру.


На підставі представлених документів банк оформляє клієнту чекову книжку і видає її довіреній особі під його розписку в заяві на одержання цієї книжки. Термін дії виданої лімітованої чекової книжки не повинен перевищувати одного року.


Розрахунки чеками з лімітованих книжок здійснюються в такому порядку. Підприємство бажаюче купити необхідні товари, послуги і розрахуватися за них чеком, визначає свого працівника, який повинен одержати ці товари чи послуги, видає йому доручення на їх одержання, а також лімітовану чекову книжку, і він їде до постачальника потрібних товарів (послуг).


Після узгодження з постачальником обсягу і вартості товарів, що купуються, довірена особа покупця виписує розрахунковий чек із вказівкою в ньому, кому, скільки і за що перелічуються кошти.


Одночасно з випискою чека заповнюється і його корінець із вказівкою в ньому суми залишку ліміту до дійсного платежу, суми, списаної по даному чеку, і суми залишку ліміту до наступного платежу.


Виписані чеки повинні бути підписані особами, що мають право розпоряджатися коштами на рахунках підприємства, і мати печатку власника чекової книжки.


Як виключення, чеки з лімітованих книжок можуть підписуватися посадовою особою покупця, якому видане доручення на одержання товару. У даному випадку в чеку перед підписом робиться напис "За дорученням" із указівкою її номера і дати виписки.


Виписаний чек відокремлюється від корінця і передається постачальнику. Постачальник на отриманому чеці і на його корінці ставить свій штамп, виписує на отримані чеки реєстр чеків у 2-3 екземплярах і здає по ньому чеки з прикладеними до них рахунками-фактурами в обслуговуючий банк для стягнення платежу з чекодавців.


Банк на підставі чеків, що надійшли, списує суми, зазначені в них, з рахунків чекодавців і зараховує їх на рахунок одержувача коштів.


Виписаний чек дійсний протягом десяти днів. Правильність використання чеків контролюється головним бухгалтером з оцінкою на його корінці.


У випадках закінчення терміну дії чекової книжки чи вичерпання ліміту невикористані чеки повинні бути повернуті тому банку, де була отримана чекова книжка. Виписка чеків понад установлений ліміт і термін дії чекової книжки не допускається.


5. Розрахунки акредитивами


Сутність акредитивної форми розрахунків полягає в тому, що покупець на підставі договору з постачальником і до відвантаження їм продукції переводить (бронює) гроші на його ім'я у відповідний заклад банку. Переказ (депонування) грошей здійснюється шляхом подачі обслуговуючому покупця закладу банку заяви на акредитив.


Акредитив являє собою документ, у якому дається доручення банку покупця іногородньому банку постачальника зробити оплату рахунків останнього за відвантажений товар чи зроблені послуги на умовах, зазначених в акредитивній заяві.


Акредитивна форма розрахунків застосовується тільки в іногородніх розрахунках і з одним постачальником.


Відкриття (виставлення) акредитива може бути здійснене як у банку платника, так і в банку постачальника з бронюванням грошових коштів на окремому рахунку чи без бронювання.


Акредитив, при відкритті якого бронюються кошти платника на .окремому рахунку в банку платника або в банку постачальника (бенефіціара), називається покритим акредитивом.


Акредитив, при відкритті якого кошти платника не бронюються на окремому рахунку, а оплата по ньому при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком платника за рахунок кредиту, називається непокритим акредитивом.


Крім акредитивів, що передбачають депонування коштів у банку постачальника, при наявності кореспондентських рахунків між банками застосовуються так звані гарантовані акредитиви.


Гарантовані акредитиви - це акредитиви, що відкриваються покупцям у банку постачальника шляхом видачі йому права списувати всі суми акредитива з кореспондентського рахунку банку, що обслуговує платника (банку-емітента).


Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні.


Відкличний акредитив — це такий акредитив, що може бути змінений чи анульований банком, що обслуговує платника (банком-емітентом), без попереднього узгодження з постачальником (бенефіціаром) у випадках невиконання ним умов договору.


Безвідкличний акредитив - це такий акредитив, що може бути змінений чи анульований банком за згодою постачальника (бенефіціара), на ім'я якого він був виставлений (відкритий).


Виставляється акредитив на термін, встановлений у договорі сторонами, але не більше 15 днів. Мінімальна сума, на яку відкривається акредитив, не обмежується. Поповнювати акредитив не дозволяється. Видача з нього готівкою забороняється.


Порядок виставлення акредитиву і розрахунків по ньому такий.


Для відкриття акредитиву з депонуванням коштів у банку покупця платник виписує заяву на акредитив у трьох екземплярах, а при депонуванні коштів у банку постачальника ця заява виписується в чотирьох екземплярах, У заяві на акредитив указується, який акредитив відкривається - відкличний чи безвідкличний і заповнюються всі реквізити, а також вказуються умови оплати товару, що купується, послуг.


У заяві можуть бути зазначені додаткові умови оплати, наприклад заборона часткових виплат по акредитиву чи представленню документів, що засвідчують якість продукції, і т.д.


Виписану заяву на акредитив платник-покупець здає в обслуговуючий заклад банку. Останній після перевірки заяви списує гроші в сумі акредитива із зазначеного в ньому рахунку і бронює їх на рахунку "Акредитиви до оплати" (у випадках депонування коштів у банку покупця).


Якщо ж відкривається акредитив з депонуванням коштів у банку постачальника, то заявник своїм дорученням через обслуговуючий банк перераховує суму акредитиву в банк постачальника. Останній зараховує її на спец рахунок, що відкривається постачальнику.


Після цього банк покупця сповіщає банк постачальника (по телеграфу, електронній пошті та ін.) про те, кому і який акредитив відкритий.


Одержавши відповідне повідомлення, банк постачальника відкриває на ім'я постачальника рахунок "Акредитиви" і сповіщає про це постачальнику.


Постачальник, одержавши повідомлення про відкриття акредитива, відвантажує (відпускає) продукцію на адресу покупця, виписує документи, що підтверджують відвантаження, і представляє їх обслуговуючому його банку.


Банк, одержавши документи і перевіривши дотримання умов розрахунків, зазначених у заяві, списує вартість відвантаженої (відпущеної) продукції зі спец рахунку, відкритого постачальнику в його банку (у випадку депонування коштів у банку постачальника), і зараховує їх на рахунок постачальника. Оплата акредитива виконується в цьому банку з подальшим переказом суми оплати на ім'я постачальника.


Оплата по акредитиву може виконуватися відразу ж у повній сумі акредитиву чи вроздріб у кожному окремому випадку. При неповному використанні акредитиву гроші в невикористаній сумі повертаються покупцю і зараховуються на той рахунок, з якого виставлявся акредитив.


Якщо ж кошти по акредитиву використані цілком або минув термін його дії, то він закривається. Достроково акредитив може бути закритий банком платника при порушенні постачальником його умов, за заявою постачальника, якщо це безвідкличний акредитив, за вимогою покупця у випадках виставлення відкличного акредитива.


Застосовується акредитивна форма розрахунків тоді, коли між постачальником і покупцем немає постійних господарських зв'язків по покупці (постачанню) товарів та наданню послуг і угода носить разовий характер.


Позитивною стороною акредитивної форми розрахунків є те, що вона гарантує платіж постачальнику. Для покупців ця форма розрахунків менш ефективна, тому що вона має обмеженість у розрахунках, а також при виставленні акредитива за рахунок власних коштів з обороту підприємства відбувається відволікання оборотних коштів, що сповільнює їх обіг.


6. Розрахунки и застосуванням векселів


Однією з форм безготівкових розрахунків за товарно-матеріальні цінності і погашення боргів є розрахунки за допомогою векселів.


Вексель - це цінний папір встановленої форми, що містить письмове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити відповідну суму коштів своєму кредитору-власнику векселя (векселедержателю) у встановлений термін. Він широко використовується в комерційній і банківській практиці в країнах з ринковою економікою як форма видачі поза банківського кредиту.


Застосування векселів у господарському обороті в Україні регламентується постановою Верховної Ради України від 17.06.92 р. "Про використання векселів у господарському обороті України", прийнятою в 1993 р. Національним банком України "Порядком здійснення банками операцій з векселями" і Положенням "Про перекладний і простий вексель", а також Указом Президента України від 14.09.94 р. "Про випуск і оборот векселів для погашення взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності".


Векселі бувають декількох видів. Однак у господарському обороті України застосування одержали в основному два види векселів - простий (соло) і переказний (тратта).


Бланки векселів є документами строгої звітності. Вони виготовляються і видаються (продаються) банками в книжечках по 25 і 50 аркушів.


При розрахунках векселями простий вексель виписує і підписує боржник, а переказний - кредитор.


У простому векселі фіксується найменування боржника і кредитора, термін платежу і його сума. Він також повинен мати підпис і відбиток печатки векселедавця.


У цілому простий вексель містить нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредитору-векселедержателю зазначену в ньому суму боргу.


Переказний вексель, що виписується і підписується кредитором, являє собою наказ боржнику про сплату у встановлений термін зазначеної суми коштів третій особі. Виписаний переказний вексель повинен бути акцептований боржником, без чого він не має юридичної чинності. Акцептом векселя платник бере на себе зобов'язання сплатити його суму у встановлений термін.


Оплата за векселем може бути гарантована банком. Банківська гарантія платежу за векселем називається "аваль". Вона передбачає відповідальність банку-аваліста перед векселедержателем за сплату боргу (оплату векселя) у встановлений термін за рахунок кредиту. З іншого боку, при оплаті векселя за рахунок кредиту банк стягує з платника встановлену плату(відсоток).


У випадку наявності кредиторів у платника він може переадресувати перекладний вексель для оплати на ім'я одного з цих кредиторів. У такому випадку на зворотній стороні векселя робиться відповідний передатний напис - індосамент. У цій операції вексель виконує функцію кредитних грошей, тому що він використовується як засіб платежу.


Черговість операцій при розрахунках перекладним векселем така: 1 - оформлення векселя кредитором; 2 - видача векселя векселедержателю; 3 - пред'явлення векселя до акцепту платником; 4 - передача акцептованого * векселя векселедержателю; 5 - пред'явлення векселя векселедержателем платнику для його оплати; 6 - оплата векселя платником.


Використання векселів у розрахунках має свої переваги, що полягають у наступному: скорочується потреба в оборотних (грошових) коштах; прискорюються розрахунки; забезпечується погашення взаємних боргів; відбувається залучення до оплати за товар третьої особи, що має кошти, а також зменшення потреби в банківському кредиті, скорочення грошової маси і гальмування інфляційних процесів.


Однак погіршення фінансового стану значної кількості суб'єктів господарювання в Україні в умовах переходу її на ринкові відносини не дозволяє в широких масштабах використовувати векселі в платіжному обороті.


7. Інші форми безготівкових розрахунків


У системі безготівкових розрахунків у ряді випадків застосовуються платіжні вимоги, інкасові доручення й ін.


При наявності в суб'єктів господарювання неповернутої дебіторської заборгованості вона може бути стягнена одержувачем з рахунку платника через судові органи в безперечному порядку.


Безперечне стягнення і безакцептне списання коштів з рахунку платника здійснюється платіжною вимогою на підставі рішення суду або арбітражного суду.


Платіжна вимога - це розрахунковий документ, що містить вимогу одержувача коштів їх платнику про сплату визначеної суми коштів через заклад банку.


Виписується платіжна вимога одержувачем коштів при наявності у нього рішення суду, арбітражного суду про безперечне стягнення чи безакцептного списання визначеної суми коштів з рахунку платника.


При виписці платіжної вимоги в ньому заповнюються всі реквізити, а в рядку "Призначення платежу" указується, за що і на підставі чого стягуються кошти.


Виписана платіжна вимога (1-й екземпляра.) підписується керівником і головним бухгалтером підприємства - одержувача коштів, ставиться печатка, і вимога із прикладеною копією рішення суду або арбітражного суду здається в обслуговуючий банк по реєстру, що виписується в 2-х екземплярах.


Платіжна вимога, що надійшла, оплачується банком з рахунку платника на користь одержувача засобів у встановленому порядку.


У випадках несвоєчасної сплати платниками відповідних податків у бюджет, вони стягуються податковими органами в безперечному порядку з нарахуванням пені за прострочення платежу.


Стягнення здійснюється інкасовими дорученнями (розпорядженнями) встановленої форми.


При виписці інкасового доручення в ньому обов'язково вказується сума недоїмки відповідного податку і сума нарахованої пені за прострочення сплати податку з посиланням на відповідний законодавчий акт (документ).


Оформлене у встановленому порядку інкасове доручення здається в банк не пізніше 10 днів із дня його виписки. Оплачуються вони при наявності (надходженні) коштів на рахунку платника у встановленому порядку.


Висновок


Для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів розрахунків та касових операцій юридичні та фізичні особи відкривають банківські рахунки на умовах, викладених в Інструкції № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", яка затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.1998 р. № 527 та в договорі між установою банку і власником рахунку


Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів власності, а також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України.


Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання.


Депозитні рахунки підприємствам та їх відокремленим підрозділам відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок.


Відсотки за депозитними рахунками можуть перераховуватися на поточний рахунок відповідно до умов депозитного договору або зараховуватися на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.


Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків.


У разі відкриття (закриття) або зміни номерів усіх видів рахунків (крім рахунків фізичних осіб та офіційних представництв), установа банку зобов'язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття рахунка (включаючи день відкриття або закриття).


Крім цього, повідомлення про відкриття (закриття) чи зміну рахунка надсилається також до НБУ для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.


До отримання повідомлення про взяття рахунків суб'єктів підприємницької діяльності на податковий облік на цих рахунках здійснюються лише операції з зарахування коштів. Датою початку операцій за видатками з рахунків суб'єктів підприємницької діяльності в установі банку є дата реєстрації отримання банком зазначеного повідомлення.


У разі відкриття двох і більше поточних рахунків у національній валюті власник рахунка протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунка визначає один із рахунків у національній валюті як основний, на якому обліковуватиметься заборгованість, що списується (стягується) у безспірному порядку, і повідомляє номер цього рахунка податковому органу, в якому він обліковується як платник податків, за місцем реєстрації та банкам, у яких відкриті додаткові рахунки в національній валюті, а також рахунки в іноземній валюті.


Список використаних джерел


1. Основні економічні показники діяльності малих підприємств за 2005 р. Статистичний бюлетень. Державний комітет статистики України. — Київ, 2006.


2. Україна та Росія: державна політика щодо малого підприємництва. Аналітичне дослідження. — Київ, 2004.


3. Україна: чи сприятливі умови для підприємницької діяльності? МФК, Проект «Дослідження підприємницької діяльності в Україні», 2007.


4. Волков І. Перше десятиліття // Підприємництво в Україні: події, проблеми, перспективи. — 2001. — № 1.


5. Зайцева Л.М., Зайцева Н.В. Державне регулювання малого бізнесу в трансформаційній економіці // Фінанси України. — 2002. — № 5.


6. Комарницький І.М., Свірі В.В. Напрями активізації підприємницької діяльності малого підприємництва в процесі становлення ринкової моделі господарювання // Регіональна економіка. — 2007. — № 2.


7. Смовженко Т.С. Теоретичне обґрунтування державної політики сприяння розвиткові підприємництва в Україні Регіональна економіка. — 2002. — № 4.


8. Голубков Е.П. Современные тенденцииразвития маркетинга // Маркетинг в России и за рубежом. — 2004. — № 4.


9. Бревнов А.А. Маркетинг малого предприятия: Практическое пособие. — Киев: ВИРА-Р, 2006.


10. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: «Бизнес-книга», «ИМА-Кросс». Плюс», 2004.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Організація взаємовідносин підприємств з банками

Слов:4657
Символов:38595
Размер:75.38 Кб.