РефератыБанковское делоОрОрганізація банківського кредитування

Організація банківського кредитування

Назва реферату
: Організація банківського кредитуванняРозділ
: Банківська справа


Організація банківського кредитування


ПЛАН


ВСТУП – ст. 2


1. Банківський кредит та його класифікація – ст. 5


2. Умови та порядок укладення кредитної угоди – ст. 9


3. Засоби захисту від кредитного ризику – ст. 12


4. Етапи процесу кредитування – ст. 22


5. Способи нарахування відсотків за кредитами – ст. 28


6. Формування та використання резерву на покриття можливих втрат за позиками комерційних банків – ст. 32


ВИСНОВОК – ст. 37


Перелік використаної літератури – ст. 38 ВСТУП


Банки складають невід'ємну рису сучасного грошового господарства. Знаходячись у центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки виступають зв’язуючою ланкою між виробником і споживачем.


В умовах ринку неминуче банки висуваються в число основних, ключових елементів економічного регулювання. У цьому плані особливу роль відіграють кредити, перетворюючись, власне кажучи, у єдине джерело, що поставляє народне господарство додатковими грошовими ресурсами.


Основним внутрішнім протиріччям кредитних відносин є протиріччя між кредитором і позичальником. Ці протиріччя визначаються розміром засобів, що вивільнилися у кредитора і розміром потреби позичальника, а також протиріччям між тривалістю вивільнення засобів у кредитора і тривалістю існування потреби в додаткових засобах у позичальника.


Природною формою руху грошово-кредитних відносин є виникнення більш складної форми відносин - кредитних відносин за участю посередника.


Найважливішою формою кредитних відносин цього типу є банківський кредит, де у ролі посередника виступає банк.


Розвиток ринкових відносин вимагає постійного удосконалювання кредитно-грошових відносин. Сучасна концепція кредитування, на жаль, сповідає винятково ідею всілякого скорочення кредитних вкладень, оскільки, на думку емісійних банків, надходження додаткових платіжних засобів у господарський оборот за допомогою кредиту тільки посилює інфляційні тенденції. Обмеження кредиту одночасно позначається на розвитку підприємницької діяльності як фактора насичення ринку товарами. Якщо врахувати, що приблизно третина грошей, що знаходяться в обороті використовується на нестатки кредитування і населення, а велика їхня частина втягнена в покриття державного внутрішнього боргу, то стане зрозумілим, що обмеження в кредитуванні підприємств і населення виявляються подвоєними.


В цілому необхідна не стільки тверда кредитна рестрикція, скільки перегрупування форм кредиту, у тому числі розвиток комерційного кредиту.


Розвитку і дослідженню в області комерційного кредиту і присвячена дана курсова робота.


1. Банківський кредит та його класифікація


Банківський кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання.


Строковість кредиту означає, що позики підприємствам видаються на певний строк, по закінченні якого вони повинні бути повернені.


Повернення кредиту означає, що отримані підприємством залучені кошти повинні бути повернені через певний час. Повернення кредиту забезпечується безперервністю кругообігу коштів і переходом їх в завершальній стадії в грошову форму.


Платність кредиту полягає в тому, що кредити банк видає підприємствам за певну плату, яка називається процентом. Розмір процента встановлюється з таким розрахунком, щоб сума отриманих від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, необхідних для даного кредиту, витрат на ведення банківської справи і забезпечувала одержання певного доходу.


Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. В банківській практиці найбільш розповсюдженими є такі форми забезпечення кредитів: застава майна, гарантія або поручительство, страхування кредиту та інші.


Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредити надаються на здійснення таких заходів: збільшення основних та оборотних фондів підприємств; накопичення сезонних запасів ТМЦ, незавершеного виробництва, готової продукції та товарів; інвестиції; викуп державного майна; споживчі потреби громадян; інші заходи, у разі розриву між надходженнями коштів та їх витратами в процесі виробництва. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника і формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.


Кредити комерційних банків можна класифікувати за різними ознаками та критеріями. Найбільш прийнятною є така класифікація банківських кредитів:


1. За основними категоріями позичальників;


• кредити галузям народного господарства;


• кредити населенню;


• кредити державним органам влади.


2. За цільовим спрямуванням:


• виробничий (поповнення обігових коштів та основних засобів);


• споживчий (споживчі цілі населення).


3. За строками користування:


• строкові, тобто надані на визначений у договорі строк, які, в свою чергу, можуть бути:


а) короткостроковими (до 1 року);


б) середньостроковими (1-3 роки);


в) довгостроковими (понад 3 роки);


Короткостроковий кредит надається підприємствам для покриття витрат по формуванню оборотних коштів на строк до одного року. Цей строк використання короткострокового кредиту обумовлений тим, що кругообіг оборотних коштів здійснюється звичайно протягом одного року. Тому після здійснення кругообігу цих коштів одержаний кредит повинен бути повернений банку.


Середньо- і довгостроковий кредит надається підприємствам для покриття витрат по формуванню основних фондів на строк понад один рік. Цей строк використання кредиту обумовлюється тривалим функціонуванням основних засобів і перенесенням їх вартості на продукт частинами.


• до запитання (онкольні) - видаються на невизначений строк. Позичальник повинен погасити такий кредит за першою вимогою банку. Якщо банк не вимагає погашення, то кредит повертається на розсуд позичальника;


• прострочені - по яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;


• відстрочені (пролонговані) - щодо яких за клопотанням позичаль­ника банком прийняте рішення про перенесення строків погашення кредиту на більш пізню дату.


4. Залежно від забезпечення:


• забезпечені (ломбардні) - надаються під забезпечення (заставу майна, поручительство, гарантію, страхування ризику неповернення кредиту тощо);


• незабезпечені (бланкові) - надаються без забезпечення. Незабез­печені (бланкові) кредити, що називаються у банківській практиці довірчими, надаються лише під зобов'язання позичальника погасити позичку. Вони пов'язані з великим ризиком для банку, тому потребують ретельнішого вивчення кредитоспроможності позичальника і надаються під більш високий процент.


5. За методами надання:


• у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо по кожному кредиту;


• відповідно до відкритої кредитної лінії, тобто кредити надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування без погодження кожний раз із банком умов кредитного договору;


• гарантовані - банк бере на себе зобов'язання у разі потреби надати кредит клієнту визначеного розміру протягом відповідного періоду. Гарантовані кредити, в свою чергу, можуть бути двох видів: з обумовленою датою видачі кредиту та з наданням кредиту в міру виникнення потреби в ньому.


6. Залежно від кількості кредиторів:


надані одним банком;


• консорціумні, тобто такі, що надаються консорціумом банків, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну кредитоодержувачу суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;


• паралельні, що передбачають участь в їх наданні кількох банків. Тут кредити одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених, умовах.


7. Залежно від порядку погашення:


поступово (в розстрочку);


водночас із закінченням строку кредитного договору;


у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитними договорами.


8. За характером і способом сплати процентів:


• з фіксованою процентною ставкою;


• з плаваючою процентною ставкою;


• зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів (зви­чай­ний кредит);


зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).


Кредити з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки. З метою зменшення ризику недоотримання прибутку або запобігання збитків в умовах інфляції при видачі кредитів на значні строки банки використовують плаваючу процентну ставку. В цьому випадку у відповідності з кредитним договором процентні ставки періодично переглядаються і звичайно прив'язуються до рівня облікової ставки центрального банку та фактичного темпу інфляції.


За ступенем ризику:


стандартні;


нестандартні, до яких, в свою чергу, відносяться: кредити під контролем, субстан­дартні, сумнівні та безнадійні.


2. Умови та порядок укладення кредитної угоди


Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитних договорів.


Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсоток за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.


На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:


1. Опис суб'єктів угоди - визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визна­чаються юридичні права сторін, що підписують договір.


2. Опис умов кредитування - вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обгрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку.


3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти за користу­вання кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку.


4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).


5. Обмежувальні умови, до яких відносяться: захисні та негативні.


Захисні статті - це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).


Негативні статті - це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями);


6. Права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит.


7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів.


8. Строк набуття угодою чинності.


9. Можливості зміни умов угоди.


10. Юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.


Договір укладається на один рік і більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно або об'єктом кредитування є основні засоби, або на більш короткий термін при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту. Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.


3. Засоби захисту від кредитного ризику


Кредитний ризик - це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і процентів за його користування. Звідси, під кредитним ризиком слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.


Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.


Найбільш загальні засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності заходів по їх коригуванню.


Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних заходів з прогнозування економічної кон'юнктури. Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне лише досить великим банкам.


Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:


• лімітування кредитів;


• диверсифікації портфеля позичок банку;


• контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;


• страхування кредитних операцій;


• достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;


• аналізу кредитоспроможності позичальника.


І спосіб - встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.


Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує оборот по видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією, які мають стабільний фінансовий стан. Існують різні види кредитних ліній. Вони можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту, і непоновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У ряді випадків питання про видачу кредитів вирішується банком кожний раз індивідуально.


ІІ спосіб - диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.


Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.


ІІІ спосіб - оперативність при стягненні боргу - передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.


IV спосіб - страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікро-рівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.


V спосіб - забезпеченість кредиту.


У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:


• гарантія, або порука третьої сторони;


• переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;


• застава товарних запасів;


застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорого­цін­них металів, страхування.


Гарантія, або порука - це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформляється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.


Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.


Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунку, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.


Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.


Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.


Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, - будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо.


Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.


Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави мас бути їх висока ліквідність.


Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, надання позичальнику кредиту за умови накопичення та зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів на вкладі, при видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей — корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств — урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).


Оцінка ефективності різних форм забезпечення повернення кредиту (на прикладі Німеччини) приведена в таблиці 1.


Таблиця 1.


Ефективності різних форм забезпечення повернення кредиту


(на прикладі Німеччини)


























Форма забезпечення повернення кредиту

Кількість


балів


Максимальна сума кредиту в % до забезпечення
1. Іпотека 3 60 - 80
2. Застава вкладів, що зна­ходять­ся в банку, який надав кредит 3 100
3. Поручительство (гарантія) 2 В залежності від ступеня кредитоспроможності поручителя (гаранта) - до 100
4. Застава цінних паперів 2

Цінні папери, які приносять твердий процент, - 70-80,


акції - 50-60


5. Переуступка вимог по постав­ці товарів або наданні послуг 1 20 - 40

У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.


VI спосіб - оцінка кредитоспроможності позичальника. У процесі роботи, що передує укладанню кредитної угоди, працівник банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які можуть спричинити непогашення позички. Кредитоспроможність позичальника, на відміну від його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу. Отже, кредитоспроможність - це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного поверненні позичок та їх ефективного використання.


Межі вивчення кредитоспроможності залежать від:


• розміру позички;


• терміну позички;


• результатів минулої діяльності позичальника;


• забезпечення кредиту (яка форма забезпечення передбачається);


• взаємовідносин банку з клієнтом.


Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особливості, які вимагають більш детального вивчення.


Банк може використовувати різні джерела інформації про кредитоспроможність потенційного позичальника:


• використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку;


• отримання інформації з зовнішніх джерел, використання великої кількості довідкових та аналітичних звітів; при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правил передачі конфіденційної інформації (в США ці відносини регулюються Етичним кодексом про обмін банками інформацією щодо кредитоспроможності комерційних фірм).


У вітчизняній практиці організації кредитування такого високоорганізованого та якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки що немає. Однак, якщо банк зацікавлений в підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси;


фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки), які є основним джерелом внутрішньої інформації. Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дозволяє глибше проаналізувати дійсний стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.


Одночасно з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий добробут позичальника, ринкова вартість підприємства та інші.


Оцінка кредитоспроможності - процес творчий, що вимагає від бан­ківських працівників глибоких економічних знань, аналітичного мислення, вміння визначати та оцінювати тенденції в господарській діяльності і фінансовому стані позичальників, зокрема можливості дотримання ними принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника і передбачати обставини, які можуть на них вплинути.


Здійснюючи оцінку кредитоспроможності, комерційні банки України керуються власними положеннями, що розробляються кожним банком, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників (постанова НБУ від 29.09.97 № 323) та Положення про порядок формування і використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків (затверджене правлінням НБУ від 16.12 98 № 520).


Згідно з цими документами НБУ виділяє три групи позичальників:


юридичні особи, крім комерційних банків;


комерційні банки;


фізичні особи.


Для оцінки фінансового стану юридичної особи враховують такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, собівартість продукції, грошові потоки, склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.


Крім того, враховуються фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці, погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому, професіоналізм керівництва, державна підтримка позичальника тощо.


Згідно з даним положенням для оцінки кредитоспроможності позичальника-юридичної особи комерційні банки повинні обов'язково враховувати такі показники:


1. Коефіцієнт загальної ліквідності (), який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов’язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів:


.


* Витрати майбутніх періодів включаються до складу поточних активів у тій частині, яка буде використана (списана) протягом 12 місяців з дати балансу.


** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов’язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.


Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності.


Нормативне значення не менше 2,0 - 2,5.


Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (), який показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов’язань може бути погашена негайно:



** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов’язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.


Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності.


Нормативне значення не менше 0,2 - 0,25.


Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (), який характеризує розмір залучених коштів на 1 грн. власних коштів:


.


Нормативне значенняне більше 1,0


4. Коефіцієнт фінансової незалежності (), який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості:


.


Нормативне значення не менше 0,2.


5. Коефіцієнт маневреності вл

асних коштів (), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:


.


Нормативне значення не менше 0,5.


При здійсненні оцінки кредитоспроможності та фінансової стабільності банки можуть використовувати й інші показники.


Для отримання комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника потрібно визначені показники порівняти з оптимальними і на підставі їх аналізу вирішувати питання про можливість надання кредиту.


Кредит надається банком, як правило, позичальникам з найбільш високою кредитоспроможністю, які забезпечують своєчасне його погашення за рахунок отриманих доходів.


Якщо позичальником виступає комерційний банк, то оцінка його фінансового стану здійснюється на підставі:


• дотримання обов'язкових економічних нормативів та показників діяль­ності комерційного банку, передбачених нормативними актами НБУ;


аналізу прибутків і збитків;


аналізу якості активів і пасивів;


створення резервів;


виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;


якості банківського менеджменту.


Якщо позичальником є фізична особа, то при здійсненні оцінки її фінансового стану мають бути враховані:


• соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, постійної роботи, сімейний стан;


• наявність реальної застави;


• вік та здоров'я клієнта;


• загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;


• інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх пога­шення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;


• зв'язки клієнта у діловому світі тощо.


4. Етапи процесу кредитування


Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.


У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування:


Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:


1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.


2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.


3. Копію статуту.


4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію).


5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.


6. Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об’єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.


7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.


8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.


9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:


застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони - у разі застави транспортних засобів);


застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;


гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;


страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.


10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.


11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.


До документів, перерахованих у пп. 2 - 4, 7 додаються також оригінали для звіряння.


У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.


Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.


Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:


• матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;


• матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;


відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників пози­чальника та інших зовнішніх джерел.


Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.


Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.


Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з'ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з'ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство.


Методика оцінки кредитоспроможності позичальника висвітлена у попередньому параграфі.


Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.


Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.


Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.


Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнті та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.


Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.


Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.


Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.


Оформлені згідно банківських вимог документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання. Перелік цих документів такий:


розпорядження кредитного відділу;


примірник кредитної угоди;


договір застави (або інша форма забезпечення);


строкове зобов’язання;


картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку.


У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатись наданий особовому позичковому рахунку позичальника номер рахунку, а також загальні рекомендовані й додаткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду і які необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового рахунку в книзі відкритих рахунків.


Строкове зобов’язання являє собою юридичний документ, який служить основою для погашення кредиту. Кількість примірників строкового зобов’язання залежить від способу погашення кредиту: водночас, по частинах або після обумовленого періоду.


З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок може проводитись з окремих позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватись безпосередньо на поточний рахунок позичальника.


Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено в кредитному договорі.


Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.


У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.


П’ятий етап процесу банківського кредитування полягає в повер­ненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами.


Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит.


У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід’ємною частиною кредитної угоди.


При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.


Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш поширеними з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини.


Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб.


Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоціль­нішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід - це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.


5. Способи нарахування відсотків за кредитами


Кредити можуть видаватись на основі простих і складних процентних ставок. У банківській практиці прийнято видавати кредити строком на 1 рік за простими процентними ставками, а строком більше 1 року - за складними процентними ставками.


Суму кредиту разом з відсотками обчислюють за формулою:



де: КВ - сума кредиту з відсотками;


СК - початкова сума кредиту;


к - річна відсоткова ставка;


n - кількість днів розрахункового періоду;


Т - максимальна кількість днів у році за умовами договору.


Суму відсотків можна обрахувати за такою формулою:


,


де: СВ – сума відсотків;


СK - сума кредиту;


k - річна відсоткова ставка;


n - кількість днів нарахування;


T - максимальна кількість днів у році за умовами договору.


Для визначення кількості днів для розрахунку процентів викорис­товуються такі методи:


1. Метод (факт/факт), при якому береться фактична кількість днів у місяці та році.


2. Метод (факт/360), при якому береться фактична кількість днів у місяці, але умовно в році - 360 днів.


3.Метод (30/360), при якому береться умовна кількість днів у місяці та році.


При розрахунку процентів враховується перший день і не враховується останній день договору.


Якщо термін кредиту перевищує 1 рік, використовуються тільки складні процентні ставки (якщо інше спеціально не обумовлено). Нарахування складних відсотків означає, що нараховані відсотки добавляються до основної суми боргу і на них в свою чергу нараховуються відсотки. Для цього застосовується така формула:


,


де: МВ - нарощена сума кредиту, тобто сума кредиту разом з капіталізованими відсотками;


CK - початкова сума кредиту;


К - річних відсоткова ставка;


n - кількість років.


На практиці складний процент нараховується частіше, ніж один раз на рік. Якщо m є кількість разів нарахування складного процента, то майбутню вартість можна обрахувати за формулою:


,


де: МВ - нарощена сума кредиту, тобто сума кредиту разом з нара­хованими відсотками;


СК - початкова сума кредиту;


К - річних відсоткова ставка;


n - кількість років;


m - кількість разів нарахування складного відсотка протягом року.


Інколи виникає необхідність не тільки у визначенні майбутньої вартості, але і в зворотній дії, тобто в обчисленні початкової суми, виходячи із відомої її вартості в майбутній момент часу. Процес обрахунку початкової вартості інвестицій, на яку вже нараховані складні проценти, називається дисконтуванням. Отже, теперішня вартість майбутніх доходів - це просто зворотне значення майбутньої вартості, визначеної з допомогою складного процента.


Якщо , то ,


де: ТВ - теперішня вартість майбутнього доходу;


МВ- майбутній дохід;


К - процент або дисконтна ставка, річних;


n - кількість років або періодів.


Приклад: Теперішня вартість 1000 грн., які будуть одержані через 2 роки при ринковій ставці 5% річних, визначається так:



Якщо вкладення приносять дохід, який поступає у вигляді серії декількох однакових по розміру виплат протягом рівних проміжків часу, то така серія виплат називається анюїтетом. Кожна виплата в рамках анюїтету може бути знову інвестована, з тим щоб на неї нараховувались складні проценти.


Формула визначення майбутньої вартості анюїтету така:


,


де: МВА - майбутня вартість анюїтету на кінець визначеного періоду;


АП - анюїтетні платежі;


К - річна ставка процента;


n - кількість років або періодів.


По аналогії із сказаним вище можна вивести рівняння, яке дозволить розрахувати теперішню вартість анюїтету, що базується на виплаті n раз серії різноманітних платежів:


,


де ТВА - теперішня вартість анюїтету;


АП - анюїтетні платежі;


К - річна ставка дисконту;


n - кількість років або періодів.


6. Формування та використання резерву на покриття можливих втрат за позиками комерційних банків


Для підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ встановив Порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків і затвердив його постановою Правління НБУ від 27.03.98 № 122 та вніс зміни і доповнення до цього Порядку постановою Правління НБУ від 16.12.98 № 520.


Відповідно до цього Положення комерційні банки формують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бути завдані в результаті їх кредитної діяльності. Резерви формуються для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, суб'єктам господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), гарантії та поручительства. Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла внаслідок кредитної діяльності банку.


До 16.12.98 резерв розподілявся на загальний та спеціальний. Загальний резерв нараховувався на стандартні кредити, спеціальний — на нестандартні кредити, а саме: кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. Тепер формулювання змінено на таке: “Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами”.


Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість, на відміну від попереднього варіанта, коли всі резерви формувались у національній валюті.


З метою нарахування резерву комерційний банк здійснює класифікацію наданих кредитів і депозитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:


• оцінки фінансового стану позичальника;


• погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за нею.


Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог цього Положення та рекомендацій НБУ щодо визначення фінансового стану позичальника, схвалених постановою Правління НБУ № 323 від 29.09.97.


Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборго­ваності, собівартість продукції. Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.


Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити слід відносити до таких категорій:


клас А - фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту і проценти за ним у встановлені строки;


клас Б - фінансова діяльність добра, але немає можливості підтриму­вати її на цьому рівні протягом тривалого часу;


клас В - фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенден­ція до погіршення;


клас Г - фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка цик­лічність протягом коротких періодів часу;


клас Д - фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за ним не можуть бути сплачені.


Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за ним є:


• добрим, якщо заборгованість за кредитом і процентами сплачується у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;


• слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становлять не більше 90 днів чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо проценти сплачуються;


• недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становить понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом перевищує 90 днів і проценти не сплачуються.


При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість гарантій і застави.


У розрахунок розміру резерву вартість заставного манна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 % вартості, визначеної договором застави. Враховуючи кон'юнктуру ринку, комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а у разі пролонгації кредитного договору - під час кожної пролонгації проводити перегляд вартості заставного майна, визначеної договором застави.


Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:


































Клас позичальника Погашення заборгованості
добре слабке недостатнє
А Стандартний Під контролем Субстандартні
Б Під контролем Субстандартний Сумнівний
В Субстандартний Сумнівний Безнадійний
Г Сумнівний Безнадійний Безнадійний
Д Безнадійний Безнадійний Безнадійний

Методику віднесення того чи іншого підприємства до кожного класу банк розробляє самостійно і керується нею в процесі кредитування.


Резерв має бути сформовано щодо кожної групи кредитів у повному обсязі відповідно до сум фактичної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.




















Групи кредитів Рівень резерву (ступінь ризику), %
Стандартні 2
Під контролем 5
Субстандартні 20
Сумнівні 50
Безнадійні 100

Комерційний банк формує резерв під стандартну і нестандартну заборгованість в повному обсязі щоквартально. Якщо банк має філії, резерв формується окремо головним банком, окремо підвідомчими установами. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі головного банку. Резерв під нестандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).


Комерційний банк використовує резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна.


Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому порядку, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість після прийняття арбітражним судом рішення про визнання позичальника банкрутом.


Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому Законом України “Про заставу”. У разі, якщо частина кредитної заборгованості залишилась непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, ця частина заборгованості списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.


Комерційні банки зобов'язані продовжувати роботу з клієнтами щодо повернення ними боргу, списаного за рахунок резервів, протягом строку позовної дії. На сьогодні цей термін становить три роки. Якщо протягом строку позовної давності комерційному банку не вдалося погасити безнадійну кредитну заборгованість, то вона вважається повністю безна­дійною і списується з позабалансових рахунків.


ВИСНОВОК


Завершуючи курсову роботу хотілося б зробити деякі висновки і дати деякі рекомендації, що стосуються застосування і використання комерційного кредитування в Україні.


У курсовій роботі розглянуті основні способи надання комерційного кредиту, показано наскільки важливий правильний вибір способу кредитування для кожної компанії. Розглянуто системний спосіб кредитного аналізу як процес ухвалення рішення про можливість надання комерційного кредиту.


Значна увага в роботі приділена стану комерційного кредиту на сучасному етапі, коли зберігається тенденція до збільшення термінів реалізації товарів. Показано суперечливість розвитку комерційного кредитування, що базується на русі товарів, і одночасно загальний стан його розвитку.


Однак хочеться ближче торкнутися ситуації в Україні в даний час і відзначити, що, незважаючи на прийняті постанови, активізації вексельного обороту в країні не відбулося. Це порозумівається насамперед несприятливою економічною ситуацією в країні: наростанням інфляційних тенденцій, дефіцитністю держбюджету, порушенням вартісних пропорцій обміну. Крім того, цілком утрачена практика здійснення обліково-позичкових операцій з векселями, оформлення протесту і стягнення заборгованості по векселях і т.д. Разом з тим, упровадження комерційного кредитування і вексельного обороту допомогло б вирішити проблему взаємних неплатежів підприємств, організацій, стабілізувати грошовий оборот в Україні.


Комерційний кредит додатково до існуючого кредитному механізму дозволив би останньому більш гнучко реагувати на господарську ситуацію в країні, не розширюючи при цьому автоматично загальної маси платіжних засобів. У цьому зв'язку необхідно активізувати роботу як установ Національного банку України, так і організацій, зацікавлених у впровадженні вексельного обороту, оскільки для них стануть передбачуваними терміни надходження платежів і вони зможуть одержувати банківський кредит під векселі.


Перелік використаної літератури


1.Ющенко В. "Банківська система України в ринковій економіці" //"Економіка України" № 3 1994 р.


2. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу"


3. Кейнс Д. "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей"


4. Мочерний С."Основи економічної теорії"


5. Макконел К., Брю С. "Економікс"


6. Васильєв А. "Процентна ставка як основний регулятор банківської діяльності"


"Урядовий кур'ер" 8 листопада 1994 р.


7. Закон України "Про банки і банківську діяльність"


8. Самуэльсон П. "Економіка"


9. Макконнелл К., Брю С. "Економікс"


10. В.А.Селиванкин. Техника кредитования. Л. “Кооперация”. 1926 г.


11. В.С.Волынский. Кредит в условиях современного капитализма. М. “Финансы и статистика”. 1991 г.


12. М.Коган. Коммерческие банки и предприятия. Расчетные и кредитные взаимоотношения. Выпуск третий. 1992 г. Центр деловой информации газеты “Экономика и жизнь”.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Організація банківського кредитування

Слов:6714
Символов:57757
Размер:112.81 Кб.