РефератыАстрономияФоФорми організації навчання 2

Форми організації навчання 2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В. ГНАТЮКА


Кафедра педагогіки


Індивідуальне науково-дослідне завдання


на тему:


„Форми організації навчання”


ПІДГОТУВАЛИ


студенти групи ФІ-21


Баб’як Іван


Вальчук Віталій


Тернопіль 2004 План


I.Теоретична частина:


1.

Поняття про форми організації

навчання

.


2.

Урок – основна форма організації навчання. Типологія урокі

в.


3.

Дидактична характеристика основних структурних елементів уроків різних типів.


4.

Підготовка вчителя до уроку, самоаналіз його результаті

в.


5.

Інші форми організації навчання

.


II.Наочно-практична частина.


III.Власні погляди на досліджувану тему.


IV.Література.1. Поняття про форми організації навчання


Форма

– спосіб існування і виявлення змісту, його внутрішня організація. Форми належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому тісно пов’язані з методами. Форми

організації навчання

– зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.


В школі має місце урочна і позаурочна форми навчання, в кожній з яких використовується фронтальна, групова та індивідуальна форми організації навчальної роботи (їх ще називають загальними
формами організації навчання).


Конкретними формами організації навчання є: урок, практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня робота учнів
(їх ще називають спеціальними
формами організації навчання).


Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість всіх її елементів, ознак. Так, для уроку найбільш характерними є такі ознаки: дидактична мета, обсяг навчального матеріалу, постійний склад учнів, керівництво з боку вчителя із урахуванням їх індивідуальних можливостей, послідовність різних видів діяльності вчителя й учнів, оволодіння учнями системою знань, умінь і навичок, регламентований час, певне місце за розкладом.


Доцільність застосування тої чи іншої форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи. Класифікація форм організації навчання здійснюється за різними критеріями: кількістю учнів, місцем проведення навчання, тривалістю навчальних занять, дидактичними цілями.


За кількістю учнів форми поділяють на колективні, групові, парні та індивідуальні
. За місцем проведення навчання розрізняють шкільні
(уроки, робота в майстернях, лабораторіях, на пришкільній ділянці) і позашкільні форми
(домашня робота, екскурсії). За тривалістю навчання розрізняють класичний урок
(45 хв.), урок-пара
(90 хв.). За дидактичними цілями форми класифікують на: форми теоретичного навчання
(лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого навчання
(урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного навчання
(практикуми, праця в майстернях, на пришкільних ділянках). Всі організаційні форми навчання тісно між собою взаємопов’язані: одні вирішують завдання успішного засвоєння знань (урок, екскурсія), інші – забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика).


Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання, особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів, способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів.


Історія розвитку школи знає різні системи навчання: індивідуально-групова (середньовіччя), класно-урочна (виникла в XVI-XVII ст.), взаємного навчання (XVIIІ ст.), індивідуалізованого навчання ( ХХ ст.), лабораторно-бригадне навчання ( 20-ті р. ХХ ст., радянська школа), “план Трампа” (США, ХХ ст.), навчання методом проектів (ХХ ст.).


Класно-урочна система

є найбільш поширеною формою організації навчання в багатьох країнах. Її суть полягає в тому, що навчальна робота здійснюється з групою учнів постійного складу, приблизно однакового віку і рівня підготовки (клас), на протязі певного часу і за встановленим розкладом (урок).


Класно-урочна система має низку переваг
в порівнянні з іншими формами, зокрема індивідуальними: керівна роль учителя, чітка організаційна структура, раціональне використання часу, застосування різних методів і прийомів навчання, забезпечення пізнавальної активності учнів, послідовного і систематичного вивчення матеріалу. Водночас, дана форма має деякі вади:
орієнтація на “середнього” учня, обмежені можливості у здійсненні індивідуальної роботи, наслідувальний характер навчальної діяльності учнів.


2. Урок – основна форма організації навчання. Типологія уроків


Будь-який урок характеризується цілями і змістом, методикою проведення, особливостями школи, учителя й учнів. З метою чіткої організації навчального процесу уроки необхідно класифікувати, виявити їх особливості і функціональні можливості. Основною класифікаційною одиницею уроків є поняття “тип”. Уроки класифікують на типи в залежності від тих чи інших ознак.


В основі класифікації уроків за С. Івановим – основні етапи навчального процесу:


1) підготовка до вивчення теми;


2) первинне сприйняття навчального матеріалу;


3) осмислення навчального матеріалу;


4) закріплення знань шляхом повторення;


5) закріплення через застосування знань на практиці;


6) формування навичок в процесі вправ і тренування;


7) контроль і перевірка;


8) підведення підсумків, узагальнення результатів навчання.


Відповідно до названих етапів С. Іванов виділяє такі типи уроків: вступні; первинного ознайомлення з матеріалом; формування понять, засвоєння законів і правил; застосування знань на практиці; формування навичок (тренувальні уроки); повторення та узагальнення; контрольні; комбіновані.


І. Казанцев обґрунтовує типологію уроків за основним способом їх проведення і виділяє такі типи: урок з різними видами занять; урок-лекція; урок-бесіда; урок-екскурсія; кіноурок; урок самостійної роботи учнів у класі; лабораторне і практичне заняття.


Найбільш поширеною у педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за дидактичною метою. За цією ознакою виділяють такі типи уроків:


· уроки оволодіння новими знаннями;


· уроки формування і вдосконалення вмінь і навичок;


· уроки узагальнення і систематизації знань;


· уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок;


· уроки перевірки і корекції знань, умінь і навичок;


· комбіновані уроки.


В “чистому” вигляді будь-який тип уроку (крім комбінованого) важко спостерігати. Запропонована класифікація є зручною, дозволяє складати календарні і тематичні плани занять, “бачити” динаміку процесу навчання, формування знань, умінь і навичок. Але вона не відображає виховні завдання і характер пізнавальної діяльності учнів. Співвідношення уроків різних типів залежить від характеру навчальної дисципліни, дидактичних цілей і завдань. Для чіткої організації навчального процесу на уроці важливо правильно визначити структуру уроків кожного типу. Структура уроку – внутрішня будова, послідовність його етапів.

Розрізняють мікро- і макроструктуру уроків. Макроструктура
– послідовність етапів будь-якого типу уроку. Мікроструктура
– внутрішня будова кожного етапу уроку (методи, прийоми і засоби навчання). Урок як процесуальна сукупність дидактичних компонентів має загальну дидактичну мету (ДМ), за допомогою якої прогнозується кінцевий результат уроку (КРУ). Дидактична мета уроку і його структура визначають тип уроку. Для досягнення реального результату формулюють конкретні дидактичні завдання (ДЗ). Дидактична мета уроку конкретизується на основі врахування провідної ідеї змісту навчального матеріалу, а завдання передбачають розкриття основних понять чи виконання практичних дій, що є складовими окремих компонентів змісту матеріалу і загальної дидактичної мети.


Кожне дидактичне завдання уроку обумовлює вибір методів навчання (МН). Структура методу є сукупністю елементів (прийомів, дій, операцій), послідовність яких залежить від змісту навчального матеріалу (ЗНМ). Засвоєння ЗНМ за допомогою конкретного методу навчання здійснюється в межах певної форми організації навчання (ФОН). Таким чином, щоб визначити шлях від дидактичної мети до формування реального результату кожного етапу, необхідно проаналізувати взаємодію таких елементів: ЗНМ, МН, ФОН. Названі компоненти процесу навчання взаємообумовлюють один одного та характеризують цикл взаємодії вчителя й учнів. Всі дидактичні компоненти утворюють складну динамічну систему, яка розвивається і підпорядковується дидактичному завданню окремого етапу, а в межах цілого уроку – загальній дидактичній меті. Без знання цих залежностей неможливо планувати, організовувати урок, аналізувати його результати.


Деякі дидакти вважають, що структура уроку є постійною, незмінною. На думку інших учених, вона є гнучкою. Кожний тип уроку відповідно до основної дидактичної мети має свою, тільки йому властиву, макроструктуру, яка в залежності від змісту навчального матеріалу, підготовленості учнів, особливостей обладнання може частково змінюватись. Ефективність будь-якого уроку визначається не стільки його макроструктурою, скільки мікроструктурою, до складу якої входять різні методи і прийоми, форми колективної та індивідуальної роботи. Так, наприклад, усвідомлення нового навчального матеріалу можна забезпечити через застосування проблемного викладу, евристичної бесіди, самостійної роботи з книгою, демонстрацію кінофільму та ін. Доцільність тих чи інших типів і структур уроку необхідно оцінювати за кінцевими результатами навчання, а не за його структурною досконалістю і завершеністю.


Урок оволодіння новими
знаннями


Урок цього типу іноді називають уроком засвоєння нових знань. Важливим завданням уроку є свідоме оволодіння учнями системою наукових понять, законів чи іншими формами знань, способами виконання дій. Основними критеріями засвоєння знань є сформованість світогляду, уміння формулювати різні визначення пояснювати їх, наводити приклади, переказувати матеріал своїми словами, застосовувати знання на практиці (за зразком чи в змінених умовах). Урок оволодіння новими знаннями має таку структуру:


1. Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань.


2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності.


3. Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу, осмислення зв’язків і відношень в об’єктах вивчення.


4. Узагальнення і систематизація знань, застосування їх в різних ситуаціях.


5. Підведення підсумків уроку і домашнє завдання.


Урок формування
і вдосконалення вмінь і навичок


Використання цього типу уроку передбачає формування в учнів навчальних умінь і навичок, їх удосконалення і закріплення на основі виконання системи вправ. Найбільш загальна структура уроку:


1. Перевірка виконання д/з, актуалізація і корекція опорних знань і практичного досвіду учнів.


2. Повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння учнів.


3. Вивчення правил і способів дій (вступні вправи).


4. Первинне застосування набутих знань (пробні вправи).


5. Застосування учнями знань і дій в стандартних умовах з метою засвоєння навичок (тренувальні вправи).


6. Творче перенесення знань і навичок в нові чи змінені умови з метою формування вмінь (творчі вправи).


7. Підсумки уроку і повідомлення д/з.


Урок узагальнення
і систематизації знань


Цей тип уроку використовують після вивчення важливих розділів програми. Його основним завданням є приведення засвоєних на попередніх уроках теоретичних положень в систему.


Структура уроку повинна відповідати логіці процесу систематизації знань: від узагальнення окремих фактів до формування понять, їх систем і від них – до засвоєння провідних ідей і теорій науки. Урок узагальнення і систематизації має такі структурні етапи:


1. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності учнів.


2. Відтворення і корекція опорних знань.


3. Повторення й аналіз основних фактів, явищ, подій.


4. Узагальнення і систематизація понять, засвоєння системи знань і їх застосування для пояснення нових фактів і для виконання практичних завдань.


5. Засвоєння провідних ідей і основних теорій на основі широкої систематизації знань.


6. Підсумок уроку і повідомлення д/з.


Урок комплексного
застосування знань, умінь і навичок.


Використання цього типу уроку передбачає виконання учнями складних комплексних завдань, які охоплюють матеріал кількох розділів чи тем навчальної програми. Основною дидактичною метою уроку є реалізація засвоєних понять і теорій в інтелектуальній чи практичній діяльності учнів.


Структура уроку:


1. Перевірка д/з, відтворення і корекція опорних знань, навичок й умінь, необхідних учням для самостійного виконання практичного завдання.


2. Мотивація навчальної діяльності (усвідомлення учнями практичної значущості знань, умінь та навичок). Пояснення – який характер самостійного завдання, як підходити до його виконання, які повинні бути його результати, як оформити звіт.


3. Осмислення змісту і послідовності застосування практичних дій: що в них відомо, знайомо. Що необхідно вирішити творчо, які узагальнені способи виконання дій можна застосовувати в даній ситуації в дещо зміненому вигляді, які треба використати інструменти, прибори, апарати.


4. Самостійне виконання учнями завдання під контролем і за допомогою вчителя.


5. Узагальнення і систематизація учнями результатів роботи (після виконання – учні аналізують отримані результати, відображають їх у вигляді таблиць, графіків, діаграм).


6. Звіт учнів про способи й результати виконання роботи і теоретична інтерпретація отриманих результатів. У звіті – вказується тема, завдання, вихідні теоретичні дані, розкривається хід роботи, аналізуються отримані результати.


7. Висновки уроку і д/з.


Урок перевірки
і корекції знань, умінь і навичок


Контроль і корекція здійснюється на кожному уроці; але після вивчення великих розділів програми вчитель проводить спеціальні уроки контролю і корекції, щоб виявити рівень оволодіння учнями комплексом знань, умінь і навичок. Таку перевірку називають тематичним обліком знань.


Структура уроку:


1. Мотивація навчальної діяльності учнів і повідомлення теми, мети і завдань уроку.


2. Перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять, уміння розкривати зовнішні і внутрішні зв’язки в предметах і явищах.


3. Перевірка глибини осмислення знань і ступеня їх узагальнення (письмове опитування, самостійна робота, складання і заповнення узагальнюючих таблиць).


4. Застосування учнями знань в стандартних умовах.


5. Застосування учнями знань в змінених (нестандартних) умовах.


6. Перевірка, аналіз й оцінювання результатів виконаних завдань.


7. Підсумки уроку і повідомлення д/з.


Комбінований

урок


Я. Коменський вперше застосував та обґрунтував тип уроку, в основі якого – формальні ступені (рівні) навчання: підготовка до засвоєння нових знань; оволодіння новими знаннями й уміннями; їх закріплення і систематизація; застосування на практиці. Названі етапи уроку можуть бути скомбіновані в будь-якій послідовності, що робить урок гнучким і забезпечує можливість для досягнення різних навчально-виховних завдань. Крім цього, комбінований урок, його етапи узгоджуються із закономірностями процесу навчання, динамікою розумової працездатності учнів. В масовій практиці доля комбінованого типу уроку становить біля 80% від загальної кількості уроків, що проводяться в школі. Водночас, в умовах комбінованого уроку вчителю бракує часу не тільки на організацію засвоєння нових знань, але й на всі інші види пізнавальної діяльності.


Комбінований урок, як комбінація структурних елементів вже відомих нам типів, передбачає досягнення двох або більше дидактичних цілей. Наприклад,комбінований урок, в якому поєднується перевірка раніше засвоєного матеріалу і оволодіння новими знаннями(дві дидактичні цілі), має таку структуру:


1. Перевірка виконання д/з.


2. Перевірка раніше засвоєних знань методом: а) фронтальної бесіди; б) індивідуального усного опитування чи короткочасної письмової роботи з тестовими завданнями.


3. Мотивація учіння школярів, повідомлення теми, мети і завдань уроку.


4. Сприйняття і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу.


5. Осмислення, узагальнення і систематизація знань.


6. Підведення підсумку уроку і повідомлення д/з


3. Дидактична характеристика основних структурних елементів уроків різних типів


1.
Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань

.
Мета етапу – одержати уявлення про якість засвоєного учнями матеріалу, виділити опорні знання. З перших хвилин уроку школярів необхідно включити в активну навчальну діяльність (енергійний, діловий початок, постановка проблемних запитань, завдань, розв’язання пізнавальних задач та ін.). Це створює умови для активності і самостійності учнів на протязі всього уроку. Зміст домашнього завдання, його результати доцільно перевіряти фронтально, при активній участі всіх учнів класу. Особливу увагу під час перевірки необхідно приділити складним завданням. Результати письмових робіт вчитель оцінює, зазвичай, після уроку. На початку уроку іноді використовують короткочасні письмові роботи, тестові завдання і програмоване опитування. Письмове опитування доцільно поєднувати з усним.


З перевіркою домашнього завдання тісно пов’язана актуалізація і корекція опорних знань
. Це створює міцну основу, фундамент для засвоєння нових знань. Цей етап протікає по-різному. В залежності від логіки процесу навчання в різних типах уроків використовуються такі методи і прийоми: бесіда, письмова робота, короткий запис відповідей, заповнення таблиць, повторення матеріалу за підручником, використання науково-популярної і довідкової літератури, аналіз схем і таблиць та ін. Актуалізація і корекція триває від 5 до 7 хвилин.


2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку.

Залучити учнів до цілеспрямованої навчальної діяльності можна за умови, якщо що вони чітко знають, усвідомлюють, що саме будуть вивчати на уроці, якого результату повинні досягнути. Тему будь-якого уроку можна повідомити на початку уроку чи при переході до роботи над новим матеріалом. Мету і завдання уроку можна “донести” до учнів у формі проблемного завдання, евристичного запитання, пізнавальної задачі, які попередньо необхідно записати на дошці або плакаті. Важливим завданням учителя на цьому етапі є “переведення” дидактичної мети і завдань уроку у внутрішній план, мотиви діяльності кожного учня. Виховні завдання учням не повідомляються. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості уроку.


3. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Під мотивацією розуміють застосування різних способів формування в учнів позитивних мотивів і ставлення до навчання. Мотивацію як етап уроку виділяють умовно, бо вона здійснюється на протязі всього заняття, на кожному з його етапів, різними способами залежно від дидактичної мети, логіки процесу засвоєння знань, типу уроку. Основними способами мотивації є: показ практичного значення знань, наведення цікавих прикладів, створення ситуацій успіху, повідомлення учням теоретичної значущості навчального матеріалу, постановка далеких і близьких перспектив у навчанні. До важливих засобів формування в учнів мотивів та пізнавальних інтересів належать: чітка організація і логіка процесу навчання, авторитет учителя, стиль спілкування, залучення учнів до самостійного здобування знань та ін.


4. Сприймання і первинне усвідомлення нового навчального матеріалу, осмислення зв’язків і відношень об’єктів вивчення.

Сприймання тісно пов’язане з увагою, мисленням, пам’яттю і мовою учнів, тому воно вимагає комплексного застосування словесних методів навчання, спостереження, проведення дослідження і практичної роботи, використання методів ілюстрування і демонстрування. Ефективне засвоєння навчальної інформації забезпечується також поєднанням усного викладу із самостійною роботою учнів з підручником чи наочними посібниками, таблицями, схемами. Успішна навчальна діяльність учнів на цьому етапі передбачає уміння зосереджуватися на змісті матеріалу, уважно слухати усний виклад, робити короткі записи у формі плану, тез, конспектів. Результатом цього етапу є осмислення зв’язків і відношень в об’єктах вивчення, розкриття їх сутності. Основні прийоми, що забезпечують осмислення: аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, порівняння, розв’язання евристичних і пізнавальних завдань тощо.


В сучасній школі деякі вчителі (Н. Гузик) здійснюють виклад матеріалу великими одиницями (повідомляють найбільш суттєве, основне, яке і підлягає засвоєнню), що передує самостійній роботі учнів з підручником.


З метою підвищення ефективності усного викладення застосовують такі способи активізації розумової діяльності учнів: створення проблемних ситуацій, фіксація основних елементів знань у вигляді опорних схем; застосування системного підходу під час вивчення складних об’єктів; постановка пізнавальних запитань і завдань.


5. Узагальнення і систематизація знань.

Під цими процесами розуміють мисленнєве виділення будь-яких властивостей, які належать певному класу предметів, приведення в єдину систему засвоєних на уроці понять, виявлення її окремих компонентів і взаємозв’язків між ними. Такими системами знань є наукові теорії (поняття, вихідні положення, факти і наслідки).


Цей етап має місце в різних типах уроків і здійснюється на різних рівнях: на рівні однієї теми, декількох тем, цілого розділу. Основними прийомами поурочного узагальнення і систематизації знань є: порівняння і співставлення, перехід від одиничного до загального, складання систематизуючих таблиць, схем, графіків, діаграм, написання звітів.


6. Застосування знань в стандартних і змінених умовах.

Основне завдання цього етапу – якісне засвоєння учнями знань і способів виконання дій, формування первинних навичок. Цього можна досягти за допомогою системи вправ: вступних, пробних, тренувальних, творчих. Послідовність виконання вправ створює умови для ефективної самостійної роботи. Для застосування знань використовуються також самостійні, письмові і практичні роботи.


7. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.


Цей етап передбачає співставлення мети і завдань уроку з одержаними результатами, виявлення рівня засвоєння учнями нових понять, фактів, законів, способів дій. Для вчителя важливо оцінити роботу всього класу та окремих учнів, обґрунтувати виставлені бали і дати відповідні педагогічні рекомендації стосовно вдосконалення навчальної роботи.


Домашнє завдання не завжди може бути повідомлене в заключній частині уроку, а тоді, коли цього вимагає логіка навчального процесу. Виконання домашнього завдання передбачає удосконалення засвоєних знань, їх застосування, узагальнення і систематизацію. Важливим завданням учителя є: пояснити зміст роботи, прийоми і послідовність її виконання та оформлення результатів. Зміст багатьох домашніх завдань є логічним продовженням класної роботи. Домашні завдання не повинні перевантажувати учнів. У тому випадку, коли завдання складне, вчителю необхідно переконатися, наскільки учні зрозуміли його суть, оволоділи прийомами виконання.


З метою розвитку здібностей і творчості учнів необхідно індивідуалізовувати домашні завдання. Для цього виділяють або спеціально розробляють три варіанти завдань: перший (високий рівень складності) – вимагає творчого підходу і пізнавальної самостійності; другий (середній рівень складності) – передбачає розв’язання складних завдань, які містять вказівки чи підказки; третій (низький рівень складності) – передбачає виконання завдань переважно репродуктивного характеру. Ефективною формою індивідуалізації домашньої роботи є підготовка завдань на картках.


Результативність уроку в значній ступені залежить від комплексу соціальних і психолого-педагогічних вимог, які обумовлені завданнями школи, закономірностями і принципами навчання. Ці вимоги умовно можна поділити на такі групи: дидактичні

(мета і завдання уроку, оптимальний зміст, методи і форми навчання, принципи навчання), психологічні

(урахування особливостей психічних процесів учнів), організаційні

(раціональне використання часу, обладнання), санітарно-гігієнічні

(температурний режим, попередження розумової перевтоми учнів, різноманітність видів діяльності), виховні (виховання творчого ставлення до праці, свідомої дисципліни, культури розумової праці).

r />

4. Підготовка вчителя до уроку, самоаналіз його результатів


Ефективність уроку значною мірою залежить від підготовки вчителя. У підготовці вчителя до уроку виділяють такі етапи: попередній і безпосередній.


Попередня підготовка до уроку передбачає детальне ознайомлення із змістом та вимогами навчальної програми з предмета, роботу з підручником чи посібником, з психолого-педагогічною та методичною літературою, вивчення досвіду роботи інших вчителів, самоаналіз результатів власної діяльності. Цей етап розпочинається із створення календарно-тематичного плану, в якому встановлено терміни вивчення тем, визначено типи уроків, передбачено інші форми організації навчання.


Безпосередня підготовка вчителя до уроку передбачає, насамперед, створення поурочного плану-конспекту, який допомагає цілеспрямовано провести урок. Системний підхід до планування уроку вимагає дотримуватися такої послідовності дій:


1. Конкретизувати мету і завдання уроку з урахуванням необхідності комплексного розв’язання завдань освіти, виховання і розвитку учнів: а) урахувати навчальні можливості учнів, мотиви їх діяльності, інтереси і здібності, рівень розвитку; б) проаналізувати зміст теми в підручнику і виявити його освітні, розвивальні і виховні можливості; в) встановити зв’язки між попереднім і наступним навчальним матеріалом, проаналізувавши навчальну програму чи методичний посібник.


2. Визначити обсяг і зміст навчального матеріалу: а) виявити світоглядні положення та ідеї; б) встановити взаємозв’язки між різними компонентами навчального матеріалу (теоретичним, емпіричним, практичним); в) виявити міжпредметні зв’язки; г) при необхідності доповнити зміст новими фактами і практичними завданнями.


3. Вибрати оптимальні методи і прийоми навчання з урахуванням вимог дидактичних принципів, змісту навчального матеріалу, рівня пізнавальної діяльності учнів (репродуктивний чи пошуковий), забезпечити оптимальне поєднання методів навчання для розв’язання кожного дидактичного завдання.


4. Вибрати форми організації навчання (індивідуальна, парна, групова, фронтальна), визначити тип уроку, його макро- і мікроструктуру.


5. Вибрати дидактичний апарат уроку, встановивши його відповідність змісту матеріалу (підготовка приладів, схем, діаграм, малюнків, роздаткового матеріалу тощо).


6. Визначити зміст і методику виконання домашнього завдання, самостійної роботи за матеріалами уроку.


Підготовка вчителя до уроку завершується створенням конкретного плану-конспекту уроку, яким можна користуватися в наступні роки за умови внесення в його зміст необхідних коректив.


Професійна діяльність учителя, якій властива функція педагогічного аналізу (самоаналізу),

дозволяє об’єктивно вивчити й оцінити результати процесу навчання, знайти причини вад у роботі і розробити на цій основі власне педагогічне рішення, що забезпечує перехід цієї діяльності у більш якісний стан. Щоб об’єктивно відобразити зміст уроку, який є діалектичним процесом, необхідно подолати низку утруднень, що супроводжують цю діяльність: 1) складність уроку як динамічної системи робить його малодоступним для об’єктивного аналізу; 2) всі компоненти уроку через їх взаємозв’язок і взаємозалежність важко спостерігати і контролювати; 3) урок неможливо вивчати, аналізувати ізольовано від інших уроків.


Відобразити урок як системний процес, знайти причини позитивних сторін і вад можна лише за умови характеристики уроку як складної динамічної системи, яка має декілька підструктур, що підпорядковані загальній меті. Тому таку систему доцільно аналізувати з позицій системного підходу. На уроці, незалежно від його типу, мають місце такі дидактичні компоненти: мета і завдання, зміст, методи і форми організації навчальної діяльності учнів, результати. Названі компоненти утворюють цілісну динамічну систему.


Через складність і багатоаспектність взаємодій, які мають місце в процесі навчання й аналітичної діяльності вчителя, особливого значення набуває його вміння аналізувати результати своєї праці. Як писав К. Ушинський, “усвідомлення себе в своїй діяльності є механізмом формування педагога” (215). Пригадаймо також, що практичний досвід таких педагогів, як А. Макаренко і В. Сухомлинський, здобув широку популярність, окрім всього іншого, також і тому, що вони зуміли його описати, глибоко, всебічно проаналізувати.


Самоаналіз пов’язаний із внутрішніми факторами особистісного розвитку і є дотичним до процесів самоспостереження, самоконтролю, самооцінки. Об’єктивними критеріями для оцінювання своєї роботи є результати педагогічної діяльності, тобто навчальні успіхи учнів, оцінка зі сторони представників дирекції школи, колег, учнів, суб’єктивні відчуття. Важливо також, щоб у вчителя був сформований професійний ідеал (взірець), який міг би слугувати еталоном для порівняння й оцінки власної діяльності та професійно-особистісних якостей.


Вибір цілей аналізу (самоаналізу) передбачає вивчення основних об’єктів педагогічної діяльності
вчителя. До них слід віднести:


1) оцінку ступеня досягнення на уроці освітніх, виховних і розвивальних цілей;


2) визначення ступеня реалізації одного чи декількох принципів навчання;


3) оцінку правильності вибору засобів досягнення цілей уроку: а) змісту навчального матеріалу; б) методів і прийомів навчання; в) наочно-технічного обладнання;


1) 4) визначення якості знань, умінь і навичок учнів, рівня сформованості загальних навчальних умінь.


Серед великої кількості об’єктів педагогічного аналізу (самоаналізу) найбільш важливими є основні компоненти педагогічної діяльності вчителя, які відображають його цільові, змістові, операційні і результативні сторони. До того ж, в центрі уваги вчителя повинні бути не стільки педагогічні явища, скільки зв’язки, взаємозалежності між ними.


Учителю необхідно аналізувати результати своєї праці в різних аспектах: дидактичному, психологічному, організаційному, виховному, санітарно-гігієнічному.


Дивись таблиці 1, 2, 3, 4, 5:


Таблиця 1. Дидактичний аспект аналізу уроку


Предмет________________________ Дата _____________


Тема уроку _____________________ Мета уроку _____________________


Тип уроку ______________________


Мета самоаналізу: дидактичний аспект уроку













Основні етапи уроку Навчальні завдання і зміст Методи навчання Форми організації навчання Домінуючі принципи Проміжні і кінцеві результати
За зовнішньою формою За рівнем пізнавальної активності За логікою засвоєння

Таблиця 2. Психологічний аспект аналізу уроку


Предмет________________________ Дата _____________


Тема уроку _____________________ Мета уроку _____________________


Тип уроку ______________________


Мета самоаналізу: психологічний аспект уроку

















Основні етапи уроку Навчальні завдання і зміст Психологічне на лаштування учнів на спільну роботу з учителем Активізація діяльності учнів під час перевірки домашнього завдання Формування мотивації учіння (зовнішньої і внутрішньої) Концентрація уваги учнів на сприймання нового матеріалу (зміст, способи. Прийоми, засоби) Розвиток спостережливості в учнів (зміст, способи, прийоми, засоби) Розвиток і тренування пам’яті (види, прийоми, засоби) Розвиток логічного й абстрактного мислення (зміст, способи, прийоми, засоби) Робота із розвитку мови (чіткість, логічність, аргументованість, глибина) Вплив навчання на емоційну сферу учнів (захоплення, радість, доброта, співчуття, гумор) Виховання вольових рис характеру (наполегливість у досягненні цілі, працелюбність, самоствердження) Естетичний вплив викладання (розвиток почуття прекрасного) Стиль взаємовідношень учителя й учнів (дотримання норм етики, вимог культури спілкування, взаємної поваги)

Таблиця 3. Організаційний аспект аналізу уроку


Предмет________________________ Дата _____________


Тема уроку _____________________ Мета уроку _____________________


Тип уроку ______________________


Мета самоаналізу: організація уроку
















Основні етапи уроку Навчальні завдання і зміст Зовнішня організація уроку Внутрішня організація
Час (оптимальність дозування) Своєчасний початок і закінчення уроку Робоче місце вчителя й учнів Обладнання, ТЗН, наочність Види навчальної діяльності, ступінь їх доцільності Своєчасний запис д/з, інструктаж з його виконання Підсумок уроку, співставлення мети з результатом Мобілізація інтелектуальних і фізичних сил на спільну роботу із викладання (учителя) і засвоєння (учнями) навчального матеріалу (Внутрішня організація зв’язана з психологічними процесами)

Таблиця 4. Виховний аспект аналізу уроку


Предмет________________________ Дата _____________


Тема уроку _____________________ Мета уроку _____________________


Тип уроку ______________________


Мета самоаналізу: виховний аспект уроку












Основні етапи уроку Навчальні завдання і зміст Реалізація світоглядних ідей предмета, формування основ наукового світогляду Виховання свідомості, самостійності і загальної активності Виховання моральності, свідомої дисципліни, культури розумової праці Виховання творчого ставлення до праці Виховання основ естетичної культури, розвиток художніх здібностей Формування правосвідомості та професійних інтересів Зміцнення здоров’я і формування санітарно-гігієнічної культури

Таблиця 5. Санітарно-гігієнічний аспект аналізу уроку


Предмет________________________ Дата _____________


Тема уроку _____________________ Мета уроку _____________________


Тип уроку ______________________


Мета самоаналізу: санітарно-гігієнічний аспект уроку












Основні етапи уроку Навчальні завдання і зміст Час (оптимальність дозування) Освітлення класу Температура і повітряний режим Наявність шумових перешкод Оптимальне навантаження на учнів Об’єм, ступінь утруднень навчальних і домашніх завдань Урахування динаміки працездатності на протязі уроку, дня, тижня

Вчителю необхідно здійснювати самоаналіз на всіх етапах процесу професійної діяльності: 1) під час проектування уроку (планування); 2) безпосередньо на уроці; 3) після його проведення (ретроспективний аналіз).


Для здійснення самоаналізу доцільно використовувати таку узагальнену модель алгоритмічного типу:


1. Оцінювати результати навчання (усвідомленість теоретичних знань, їх міцність, уміння застосовувати на практиці, сформованість умінь і навичок тощо) і співвідносити їх із загальною метою уроку.


2. Співвідносити дидактичну мету з конкретними завданнями кожного етапу уроку.


3. Встановлювати відповідність між дидактичними завданнями уроку і структурою змісту навчального матеріалу.


4. Аналізувати методи навчання, форми організації діяльності учнів стосовно відповідності їх дидактичному завданню і змісту навчального матеріалу.


5. Встановлювати відповідність дидактичного завдання одержаним результатам кожного етапу уроку.


6. Співвідносити кінцевий результат уроку з проміжними результатами.


Такі алгоритмічні дії передбачають їх творче застосування в процесі самоаналізу, вільну послідовність (наприклад, п’ята позиція може бути першою, перша – єдиною тощо). Це залежить від індивідуальності педагога, його досвіду, майстерності, інтуїції.


5. Іншіформи організації навчання


Спеціальними або додатковими формами
організації навчання, що доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів є: практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня навчальна робота учнів.


Семінарські заняття

– використовують в старших класах після вивчення основних розділів програми з метою розвитку інтересу до навчального предмету, підвищення ефективності колективної роботи з осмислення й систематизації знань, формування в учнів уміння самостійно здобувати знання. Технологія підготовки і проведення семінарського заняття передбачає певну послідовність дій учителя й учнів, яка включає два етапи.


І. Підготовчий етап:


1. Вибір теми семінару, формулювання його мети, завдань, основних і додаткових питань.


2. Розподіл пізнавальних завдань між учнями з урахуванням індивідуальних особливостей.


3. Підбір основних інформаційних матеріалів.


4. Проведення групових та індивідуальних консультацій, перевірка конспектів.


ІІ. Основний етап:


1. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.


2. Мотивація навчальної діяльності.


3. Ознайомлення з доповідями, що підготували учні.


4. Обговорення доповідей, рецензування відповідей.


5. Підведення підсумків.


В залежності від складності і об’єму вимог шкільні семінари умовно поділяють на три групи: 1) підготовчі заняття; 2) власне семінарські; 3) міжпредметні семінари.


Під час проведення підготовчих семінарів
учнів ознайомлюють з новими формами роботи; розвивають уміння самостійно вивчати програмний матеріал, складати план і тези виступу, брати участь в обговоренні питань семінару, вести дискусію. За цільовою спрямованістю підготовчі семінари поділяють на семінари повторення і систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; змішані семінари, які передбачають розв’язання не однієї, а декількох дидактичних цілей.


Власне семінарські заняття
за дидактичною метою
поділяють на семінари вивчення нового матеріалу; семінари узагальнюючого повторення (залік); змішані або комбіновані семінари. За способом проведення
(методом) семінарські заняття є таких видів: розгорнута бесіда, диспут, коментоване читання, розв’язування задач, обговорення доповідей, повідомлень, результатів творчих робіт.


Міжпредметні семінари
передбачають обговорення і повідомлення доповідей, підготовлених на основі матеріалів різних предметів, які комплексно висвітлюють обрану тему. Різновидом міжпредметного семінару є семінар-конференція, який проводять з метою підведення підсумків довготривалої дослідної роботи або виробничої практики. Такі конференції можуть бути присвячені актуальним проблемам художньої літератури та історії, біології і хімії, математики і фізики.


Практикум

– це така форма організації процесу навчання, яка забезпечує самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт і застосування засвоєних раніше знань, умінь і навичок. Цю форму використовують після вивчення великих розділів навчального курсу або в кінці навчального року.


Технологія проведення практикуму передбачає поділ учнів на малі групи, кожна з яких виконує певний вид лабораторної чи практичної роботи (диференційоване навчання). Складні роботи доручають учням з високим рівнем підготовки. Важливою умовою проведення практикуму є глибокі знання, міцні навички й уміння. Тому йому передують уроки повторення, узагальнення і систематизації навчального матеріалу.


Засобом управління навчальною діяльністю під час проведення практикуму виступає інструкція, яка регламентує і визначає дії учнів. Водночас, лабораторні і практичні роботи повинні бути дослідницькими, спрямованими на формування в учнів критичного мислення, уміння здійснювати перевірку наукової достовірності певних закономірностей і положень.


Структура практикумів передбачає таку послідовність етапів:


1. Повідомлення теми, мети і завдань практикуму.


2. Мотивація навчальної діяльності учнів.


3. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок.


4. Ознайомлення учнів з інструкцією.


5. Підбір необхідного обладнання і матеріалів.


6. Виконання роботи учнями під керівництвом вчителя.


7. Складання звіту.


8. Обговорення і теоретична інтерпретація отриманих результатів роботи.


Факультатив –

форма організації навчання, основними завданнями якої є поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів, розвиток їх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підготовка до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в тій чи іншій галузі виробництва, культури і мистецтва. Факультативи відкривають широкі можливості для стимулювання розумової діяльності учнів і є з’єднувальною ланкою між уроками і позакласними заняттями.


Факультативи забезпечують ефективне групове диференційоване навчання, бо, на відміну від інших форм навчання, для них притаманними є такі особливості, як спільність пізнавальних інтересів учнів, їх позитивне ставлення до вивчення даного матеріалу, пізнавальна активність.


За освітніми завданнями
є такі види факультативів: поглибленого вивчення навчальних предметів; вивчення додаткових дисциплін (логіка, друга іноземна); вивчення додаткової дисципліни з придбанням спеціальності (стенографія, машинопис); міжпредметні факультативи (курс “Єдність матеріального світу” – суспільствознавство + фізика + біологія).


Кожний з цих видів факультативів поділяють на теоретичні, практичні і комбіновані (за дидактичною метою
).


Теоретичні
факультативи використовують для поглибленого вивчення окремих тем, розділів, розкриття складних теоретичних проблем. Вони мають таку структуру:


1. Обґрунтування актуальності теми, її теоретичного і практичного значення, створення проблемної ситуації.


2. Розкриття проблеми (пояснення вчителя, виступи з рефератами учнів, розв’язання проблемних завдань, проведення досліджень, демонстрація фільмів тощо).


3. Обговорення результатів пошуку (аналіз учнями обґрунтованих положень, корекція неправильних уявлень).


4. Систематизація знань, їх аналіз.


Теоретичні факультативи проводяться у формі лекції, семінарських, науково-теоретичних конференцій.


Практичні
факультативи забезпечують формування навичок і вмінь дослідницького характеру в процесі розв’язання технічних завдань. Вони мають таку структуру:


1. Постановка завдань, обґрунтування їх актуальності і практичної значущості (при необхідності, проводиться інструктаж).


2. Розв’язання завдань і конкретизація результатів роботи.


3. Обговорення результатів, підведення підсумків роботи.


Комбіновані
факультативи проводяться у формі науково-практичних конференцій, комбінованих чи лекційно-практичних уроків. Їх структура залежить від дидактичних завдань і передбачає різні комбінації компонентів.


Навчальна екскурсія

– це проведення навчального заняття в умовах виробництва, природи, музею з метою спостереження і вивчення учнями різних об’єктів, явищ дійсності, їх взаємозв’язків і взаємозалежностей. Характерною ознакою екскурсії є те, що вивчення об’єктів пов’язане з рухом учнів, з їх м’язовими зусиллями і здійснюється через “живе” спостереження і вивчення в реальних умовах.


Перед екскурсією постають такі завдання
: збагатити знання учнів; встановити зв’язки теорії з практикою, з життям; виховувати шанобливе ставлення до праці, до природи; розвивати творчі здібності, спостережливість, пам’ять, мислення учнів, їх самостійність; формувати естетичні почуття; активізувати пізнавальну і практичну діяльність. Навчальна екскурсія, як правило, триває від 45 до 90 хв.


Щоб успішно провести екскурсію, учитель повинен всебічно підготуватися, попередньо ознайомитися з об’єктами вивчення, маршрутом пересування, розробити детальний план, організувати учнів. Важливими чинниками ефективного проведення екскурсії є ерудиція вчителя, здатність до імпровізації, комунікативна культура та ін.


По відношенню до навчальних програм екскурсії поділяють на: 1) програмні
(рекомендовані навчальними програмами); 2) позапрограмні
(виходять за межі програми).


За змістом навчальні екскурсії є тематичні
і комплексні
(оглядові). Тематичні
екскурсії проводять у зв’язку з вивченням одної чи декількох взаємопов’язаних тем (з природознавства). Комплексні
– охоплюють взаємопов’язані теми двох чи декількох навчальних предметів.


За часом проведення екскурсії поділяють на вступні, поточні, підсумкові. Вступніі
екскурсії передують вивченню нового матеріалу (учні засвоюють опорні поняття, отримують наочні уявлення і практичний досвід, знайомляться з фактами). Поточні
екскурсії проводять паралельно з вивченням теоретичного матеріалу з метою забезпечення більш глибокого його розуміння, доповнення новими уявленнями. Підсумкові
екскурсії проводять в кінці навчального року або після вивчення розділу програми з метою узагальнення і систематизації теоретичних знань, поглиблення і закріплення навичок та вмінь. Важливе завдання цього виду екскурсії – сприяти виявленню зв’язку вивченого на уроках матеріалу з реальними процесами або явищами.


Структура
екскурсії: повідомлення теми, мети, завдань екскурсії; мотивація навчальної діяльності; актуалізація чуттєвого досвіду і опорних знань; сприйняття форм і зовнішніх особливостей об’єктів; узагальнення і систематизація знань; підведення підсумків екскурсії і повідомлення індивідуальних завдань; оформлення результатів роботи.


Вимоги до екскурсії:
наявність в школі системи екскурсійної роботи; ретельна підготовка вчителя; чітке визначення освітніх і виховних завдань; вибір оптимального змісту та екскурсійних об’єктів; дотримання логіки пізнавального процесу; систематичне створення проблемних ситуацій; оптимальний вибір адекватних методів і прийомів; раціональне поєднання слова і наочності.


Основними методами навчання під час екскурсії є: розповідь, пояснення, бесіда, спостереження, дискусія, створення схем, замальовок та ін.


Індивідуальні і групові консультації

проводять з метою допомогти учням подолати прогалини в знаннях і попередити відставання в учінні. Ця форма використовується також і для задоволення потреб окремих учнів в поглибленому вивченні різних предметів, техніки, мистецтва. Консультації проводять в позаурочний час. Вони можуть бути індивідуальними і груповими
; мати характер співбесід, самостійного виконання учнями завдань під керівництвом учителя.


Домашня навчальна робота учнів

доповнює їх урочну роботу і відрізняється більшою самостійністю та відсутністю безпосереднього керівництва з боку вчителя. Основна мета домашньої роботи – поглибити знання, одержані на уроці, удосконалити вміння, забезпечити розвиток самостійності мислення учня.


Ефективність домашньої навчальної роботи залежить від таких умов:


1) сформованості в учнів пізнавального інтересу до змісту і завдань, розуміння ними мети цієї роботи (творчий характер, зв’язок з життям, практикою);


2) педагогічне керівництво і контроль з боку вчителя, батьків, що виховуватиме відповідальне ставлення до виконання домашнього завдання;


3) дотримання дидактичного принципу доступності навчання;


4) сформованість в учнів навичок самостійної роботи і самоконтролю;


5) дотримання нормативів максимальних навантажень учнів, їх діагностика і планування.


Підготовка учнів до виконання домашнього завдання здійснюється на уроці, коли в них формуються навички самостійної роботи, коли вчитель пояснює зміст і методику виконання. Домашнє завдання необхідно записати на дошці і в щоденниках (до завершення уроку).


Основні правила виконання домашньої роботи: працювати за планом; насамперед виконувати більш складні завдання (теоретичні чи письмові); систематично здійснювати самоконтроль; дотримуватися режиму роботи (перерви через кожні 30-40 хв. або після виконання завдання з певного предмету).


Перевірка і оцінка результатів домашньої роботи здійснюється на уроці в процесі опитування, виконання самостійної роботи, шляхом швидкого перегляду письмових робіт, повторення вивченого, розв’язання задач і вправ, виконання лабораторних робіт.


Література


1. Амонашвили Ш. А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса. – Минск, 1990.


2. Бабанский Ю. К. Оптимизация процесса обучения: Общедидактический аспект. – М.,1977.


3. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. – К., 1987.


4. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. Навчальний посібник. – Тернопіль, 1996. – 436 с.


5. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навч. посібник. 3.є видання, доповнене. – К.,2001. – 608 с.


6. Оконь В. Введение в общую дидактику: Пер. с польск. Л. Г. Кашкуревича, Н. Г. Горина. – М.: Высш. шк., 1990. – 382 с.


7. Чайка В. Педагогіка (тестові завдання). Навчальний посібник для студ. вищих пед. закладів освіти. – Тернопіль: ТДПУ, 2000. – 168 с.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Форми організації навчання 2

Слов:6034
Символов:53589
Размер:104.67 Кб.