Тема: Психопрофілактика і психогігієна. Лікувально-охоронний режим.
ПЛАН.
1. Психогігієна. Розділи психогігієни, їх характеристика і значення.
2. Психопрофілактика, її види.
3. Лікувально-охоронний режим.
1. Психогігієна
– це система наукових знань і практичних міроприємств, спрямованих на збереження і зміцнення психічного здоров’я населення.
Виникла в кінці ХІХ ст.. разом з психопрофілактикою, коли виникла психіатрія як галузь наукового знання і нам виникла необхідність не тільки лікування. Але і попередження, запобігання психічних порушень, психічних розладів.
Основне завдання психогігієни
– формування і підтримка психічного здоров’я.
Розділи психогігієни:
1) особиста психогігієна;
2) вікова психогігієна;
3) психогігієна праці;
4) психогігієна навчання;
5) психогігієна колективного життя;
6) психогігієні побуту;
7) психогігієна сімейних стосунків;
8) спеціальна психогігієна:
· транспортна,
· морська,
· авіаційна,
· військова,
· спортивна,
· і ніші.
1) Особиста психогігієна
– вивчає механізми емоційної саморегуляції і розробляє шляхи зміцнення власного психічного здоров’я (аутогенне тренування – метод активного самонавіювання за допомогою словесних вправ; психогімнастика обличчя і т.п.).
2) Вікова психогігієна
.
Психогігієна людини повинна починатись з внутріутробного періоду (дотримання матір’ю всіх гігієнічних вимог, створення позитивного психологічного клімату для майбутньої дитини і т.п.)
Після народження дитини і в подальшому її житті велике значення в психічному здоров’ї набувають:
· правильний режим харчування;
· вироблення позитивних звичок;
· виховання почуття відповідальності;
· чесності;
· витримки;
· дисциплінованості;
· працелюбності;
· вміння жити в колективі;
· вміння товаришувати;
· почуття любові до оточуючих;
· вміння рахуватись з думка з інших;
· виховання етичних норм;
· естетичних почуттів тощо.
Психогігієнічного підходу вимагають питання вибору професії стосовно індивідуальних психічних якостей і здібностей людини, оскільки саме вдалий вибір професії сприяє в подальшому психічному здоров’ю людини.
Психогігієнічні проблеми в старшому віці пов’язані зі змінами звичних стереотипів життя (людина пішла на пенсію), тому важливе місце займає зайнятість (адже праця сприяє укріпленню, оздоровленню і омолодженню людини).
3) Психогігієна праці
– вивчає трудові процеси і умови праці стосовно особливостей психіки людини і розробляє міроприємства, які забезпечують збереження і укріплення нервово-психічного здоров’я працюючих.
Одним із розділів психогігієни праці є психогігієна розумової праці
. Створюється оптимальні режими для працівників розумової праці. При цьому важливе поєднання розумової праці з фізичною діяльністю (гімнастика, спорт, прогулянки і т.п.).
4) Психогігієнічне навчання
займається питаннями створення оптимального ритму навчального процесу, який би сприяв, успіху як в навчанні, так і в збереженні психічного здоров’я, дозволяв би людині відчувати задоволення і радість від навчання тощо.
5) Психогігієна колективних
відносин займається вивченням питань особистості, по інтересам кожної людини, інколи по віку і т.п. що сприяє зміцненню колективу, задоволеності від спільної праці членів колективу, а отже, сприяє психічному здоров’ю людей.
6) Психогігієна побуту
займається питаннями взаємовідносин людей в побуті, боротьбою з алкоголізмом, наркоманією, токсикоманією, вивченням впливу на психіку людини телебачення, засобів масової інформації тощо.
7) Психогігієна сімейних відносин
(виноситься на самостійну поза аудиторну роботу студентів).
8) Спеціальна психотерапія
(транспортна, морська, авіаційна, космічна і інші) сприяє створенню оптимальних умов в даних видах діяльності, які підтримують і розвивають психічне здоров’я людини.
2.Психогігієна дуже тісно пов’язана з психопрофілактикою, і їх розмежуванням носить умовний характер.
Психопрофілактика – це система міроприємств, спрямованих на попередження психічних захворювань.
Якщо основним завданням психогігієни є формування і підтримка психічного здоров’я, то основним завданням психопрофілактики
є попередження виникнення конкретних психічних розладів.
Психопрофілактику поділяють на такі види
:
1) первинна психопрофілактика;
2) вторинна профілактика;
3) тре
1) Первинна психопрофілактика
– система загально-профілактичних міроприємств. Вивчає особливості психічних впливів на людину, особливості її психіки і можливості попередження психогенних захворювань. Сприяє підвищенню витривалості психіки до шкідливих впливів.
Включає:
- охорону психічного здоров’я майбутніх поколінь;
- вивчає і прогнозує можливі спадкові психічні захворювання;
- охорону матері від можливих шкідливих впливів на плід і організацію допомоги здоровим родом;
- раннє виявлення відхилень у психічному розвитку новонароджених;
- своєчасне застосування методів лікувально-педагогічної корекції на всіх етапах розвитку людини.
2) Вторинна психопрофілактика
– система міроприємств, спрямованих на виявлення і попередження небезпечних для життя нервово-психічних розладів, захворювань.
Включає:
-ранню діагностику, прогноз і попередження небезпечних для хворого станів, ранній початок лікування і застосування адекватних методів корекції з досягненням найбільш повної ремісії.
4) Третинна психопрофілактика
– система міроприємств, спрямованих на попередження виникнення інвалідності при хронічних психічних захворюваннях.
Велику роль при цьому відіграє правильне використання лікувальних і інших засобів, застосування лікувальної і педагогічної корекції, попередження рецидивів психічних захворювань тощо.
3.Лікувально-охоронний режим
в медичному закладі – це такий режим, який забезпечує оптимальні умови для перебування хворого в лікувальному закладі, полегшує його страждання і прискорює процес одужання.
Ведуча роль по його забезпеченню і вдосконаленню належить середньому медичному персоналу, в професійні функції якого входить безпосереднє забезпечення лікувально-діагностичного процесу, медичного догляду, постійного спостереження за хворими.
Середній медичний персонал повинне не тільки акуратно виконувати призначення лікаря, але повинен приймати найбільш активну участь в створенні інтер’єру у відділені, в забезпеченні необхідного затишку для хворих, повинен потроювати строге дотримання внутрішнього розпорядку, проявляти турботу про психіку хворого протягом всього періоду лікування.
Теоретичною основою лікувально-охоронного режиму є теорія нервізму
(І.М. Сеченов, С.П. Боткін, І.П. Павлов), яка кінцево сформульована І.П. Павловим. Дана концепція нервізму виходить з визнання ведучого значення нервової системи в регулюванні фізіологічних функцій організму, в формуванні хворобливого процесу.
І.П. Павлов прийшов для розуміння тісного взаємозв’язку організму з зовнішнім середовище, яка здійснюється через кору головного мозку. Зовнішнє середовище може здійснювати на людину благо приємний вплив, викликаючи позитивні емоції – радість, посмішку, заспокоєння, а може бути джерелом хвороботворних впливів, які приводять до виникнення негативних емоцій – страху, страждань, переляку, які ведуть до стресових станів тощо.
Основна психологічна вимога до лікувально-охоронного режиму
в лікувальному закладі – знешкодження негативних, шкідливих впливів на психіку хворого факторів лікувального середовища, які сприймаються як дискантними рецепторами (очі, вуха, ніс і ні.), так і через другу сигнальну систему хворого – посередництвом слова.
Стержнева задача лікувально-охоронного режиму
– боротьба з болем і страхом болі.
Елементи лікувально-охоронного режиму
:
-доброзичливість персоналу, чуйність і уважність при прийомі хворого у лікарню і під час всього перебування. Що сформує у хворого довіру до персоналу і всього медичного закладу;
-впевненість хворого в високій кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу, в здатності і готовності надати йому кваліфіковану допомогу;
-хороші ділові взаємостосунки медичних сестер між собою, з лікарями, санітарками, які сприяють укріпленню віри хворого в надійність медичного колективу;
-вміле використання прийомів психотерапії (використання слова для заспокоєння хворого і виведення його з стану тривоги і т.п.);
-створення умов для проводження фізіологічного сну хворого;
-створення умов для фізичної активності хворих за рахунок лікувальної фізкультури, дозованих прогулянок в межах відділу або на свіжому повітрі, а також вільного режиму по призначенню лікаря;
-створення здорового мікроклімату в палатах (слід потурбуватись про психологічну і медичну сумісність хворих палати: вік, характер і важкість захворювання, можливо і рівень загального розвитку повинні бути близькими);
естетичне оформлення внутрішніх приміщень – інтер’єр (вдало підібраний колір стін, зручні крісла дивани, куточки живої природи з акваріумами, рослинами і т.п.), що сприяє настрою і хворих, і персоналу, активному відпочинку і одужанню;
-і ніші.