РефератыИностранный языкСлСловянські азбуки кирилиця і глаголиця. Історія їх розвитку

Словянські азбуки кирилиця і глаголиця. Історія їх розвитку

Реферат на тему:


Слов’янські азбуки:


кирилиця і глаголиця. Історія їх розвитку


Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.


Цікавим і невирішеним питанням є встановлення часу виникнення української мови. У підручниках, довідкових та інших виданнях можна прочитати майже офіційну тезу, що в чотирнадцятому столітті, після падіння Київської Русі, сформувалися три східнослов'янські народності, а отже відповідно і три мови. А до чотирнадцятого століття ці народи нібито користувалися староруською мовою. Але, розглядаючи фольклор, ми говоримо, що багатюща обрядова поезія (щедрівки, веснянки, купальські пісні) виникла ще в дохрихристиянські "язичеські" часи, ще до виникнення Київської Русі. Прочитайте зразки обрядової поезії, і ви переконаєтесь, що вона створена українською мовою. А коли так, то й мова наших пращурів-язичників за тих давніх часів була українська, звичайно, чимось відмінна від сучасної.


Тому, визнаючи слушність і справедливість класичного твердження про Київську Русь як колиску трьох братніх народів – російського, українського та білоруського, слід мати на увазі той незаперечний факт, що жодне з цих трьох немовлят "ніколи не качалося по всій колисці, а кожне мало в ній чітко відведене історією своє місце", а отже, мало свою мову, відмінну від двох інших певними діалектними особливостями. Так, академіки Олексій Шахматов та Агатангел Кримський писали: "Спільноруська прамова розпалася на окремі наріччя ще за доби передісторичної, наприкінці VIII чи на початку IX віку".


Отож, українська мова і її діалекти вже були створені протягом багатьох попередніх століть. Вона тільки де в чому змінювалась, розвивалась і вдосконалювалась.


Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу. Письмо – одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі і часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов’ян дуже складна й досі остаточно ще не розв’язана. Складність її розв’язання насамперед зумовлюється тим, що в розпорядженні науки немає найдавніших пам’яток слов’янської писемності. Те, що пам’яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи вірогідно робилися на навощених дерев’яних дощечках або на бересті – матеріалі, який погано зберігається. Проте, знаходять чимало писарських інструментів, так званих стилів. Добре збереглися графіто, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих, ліплених вручну, що свідчить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічних зображень вважають за тавра або тамги (знаки власності) майстрів.


Від часів Володимирового хрещення церква стала головним поширювачем писемної культури. Поява кириличної абетки, як відомо, пов’язується з так званою Моравською місією Константина (в чернецтві Кирила і Мефодія, братів з грецького міста Салоніки. Працюючи у 860-х роках як місіонери у Великій Моравії, брати на основі грецького письма впорядкували першу слов’янську абетку і здійснили та записали нею перші переклади з греки на слов’янську Євангелія та Псалтиря.


Після кількох походів Аскольда на греків у Київській Русі було вже чимало християн. Тому й не дивно, що Кирило знайшов і християнські книги, написані по-руськи. Якою ж абеткою вони писалися?


Якщо поглянути навіть на сучасну українську абетку, то очевидно, що більшість її літер схожі на грецькі, але є кілька цілком слов’янських. Може, це їх додав Кирило до грецької абетки? Але ж у “Житії” повідомляється про створення ним абсолютно нового алфавіту. Слід зауважити, що поряд з кирилицею і одночасно з нею існувала інша абетка, яка відома під назвою глаголиці і мала незвичайний характер завитків. Їй вчені не знаходять аналогів. Це дало підставу для тверджень, що глаголиця
є штучним витвором однієї людини, на відміну від кирилиці, яка має природний органічний характер і давніші прототипи.


Отже, дослідники (Іван Огієнко, Михайло Брайчевський, Олександр Мельничук та інші) вважають, що Кирило створив саме глаголицю — штучний алфавіт, який проіснував недовго, бо не знайшов загального визнання через свою ускладненість. Назва ж “кирилиця” закріпилась за нашою та деякими іншими слов’янськими абетками (напр. болгарською) ще з давніх часів через плутанину, або просто для уславлення видатного місіонера.


Існування ж цієї абетки ще до Кирила доведено знахідками графіто на стінах Софії Київської; літери визнано протокирилицею. Дослідженнями цих написів займається Сергій Висоцький, який, крім текстів, відкрив саму абетку, записану, мабуть, давнім книжником для пам’яті. Адже йому, напевно, доводилось працювати зі стародавніми книгами з Ярославової книгозбірні, які були написані такою азбукою.


Чим же відрізнялася ця абетка від пізнішого варіанту кирилиці? Вона простіша — мас 27 літер, серед яких 23 грецьких і 4 слов’янські (Б, Ж, Ш, Щ). Моравська ж кирилиця у своєму ранньому варіанті мала 38 літер, а в пізнішому — 43. Частина цих букв просто дублювала вже наявні, тому в пізніших руських книгах такі знаки як (юси, глухі голосні, омега) та інші поступово зникали як зайві.


Звичайно, багато незручностей для дослідників старої української мови створило саме запровадження церковнослов’янської мови як літературної. Це не була природна мова, якою розмовляв народ. Проте становище не таке вже безнадійне, як це здається на перший погляд. Орфографія, а часом і лексика стародавніх книжок може ще подарувати сумлінним дослідникам стільки цікавих відхилень від норм церковно-слов’янської мови! І саме такі помилки літописців чи писарів можуть бути безцінними перлинами, витягнутими на поверхню з українського мовного моря, з того середовища, в якому жив, до якого належав автор цих помилок.


Чимало дискусій у науковому світі викликала діяльність Кирила і Мефодія, з іменами яких пов’язують створення слов’янської абетки. Ґрунтовне дослідження абетки, яку умовно названа кирилицею, зробив український філолог, відомий також як Митрополит Іларіон. Його праця "Слов’янське письмо перед Костянтином" переконливо доводить правдивість оповіді Чорноризця Храбра, який писав, що Євангеліє і Псалтир "руськими письменами писані". Ця подія датується зимою 860-861 рр. Якщо це вже сформована писемність, то що ж тоді створив Кирило? Це питання не дає спокою вченим ось уже протягом кількох століть.


Поряд з кирилицею в слов’янській писемності відома й інша азбука – глаголиця. Їй вчені не знаходять аналогів. Це дало підставу для тверджень, що глаголиця є штучним витвором однієї людини, на відміну від кирилиці, яка має природний органічний характер і давніші прототипи.


На питання про те, яка з цих двох азбук виникла раніше, в науці досі немає однозначної відповіді. Деякі вчені вважають, що Кирило створив не кирилицю, а глаголицю, кирилиця ж виникла на зміну складній глаголиці аж у кінці ІХ ст. І автором її був Климентій, учень Кирила.


Останнім часом на користь цього погляду висуваються нові аргументи, зокрема в зв’язку з віднайденням на стінах у Київському Софіївському соборі азбуки, що має 27 літер, серед яких 23 грецьких і 4 слов’янські (Б, Ж, Ш, Щ). На підставі складу софіївської азбуки можна зробити висновок, що вона являє собою один з варіантів грецько - слов’янського письма.


За літописом, початок шкільній (книжній) освіті був покладений Володимиром, який відразу після охрещення киян став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. Так було покладено початок підготовці книжних людей, а з середини – другої половини ХІ ст. – і перших пам’яток руської книжності, що походили з церковного середовища. Водночас графіті на стінах Софійського собору в Києві, новгородські берестяні грамоти, написи й клейма на будівельних плитах і зброї свідчать, що тоді ж, у ХІ ст., письменність набула поширення і серед інших верств населення.


Після прийняття християнства (988 рік) на території Київської Русі були відомі два типи письма – кирилиця (від імені Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила) і глаголиця (від давньослов’янського “глагол”, що означає “слово”).


Глаголиця вважається давнішим письмом, але досі не існує єдиної думки щодо її походження. Азбука глаголиці складалася з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з'єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.


Кирилиця — цілком оригінальна система слов'янської писемності, яка є складною творчою переробкою грецького алфавіту. Азбука кирилиці складалася з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов'янських. Графіка кириличної азбуки була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Такі накреслення літер у подальшому стали графічною основою сучасної української, російської, білоруської, болгарської, сербської та македонської писемності.


Сучасний український алфавіт складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 38 фонем. 21 літера позначає приголосні звуки: б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ;
10 — голосні звуки, з яких а, е, и, і, о, у
передають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я
позначають по одному звуку лише після м’яких приголосних (синє, люди, ряд
), а на початку слова, після голосних і після апострофа (
) — по два [ й + е ] , [ й + у ] , [ й + а ] — має, юнак, в’янути
; літера ї
завжди позначає два звуки [ й + і ] — їжа, з’їзд
; літера й
перед о
позначає приголосний [ j ] — його
, а в інших позиціях — нескладовий голосний [ і ] — йду, гай
; літера ь
звукового значення не має, а вживається для позначення м’якості приголосного звука (кінь, льон
). Літера г
позначає фарингальний [ h ] (голова), а ґ
— задньоязиковий проривний приголосний [ g ] (ґава, ґрунт, ґудзик
). Літера щ
позначає сполучення звуків [шч] — щука
. Літери українського алфавіту за формою бувають великі й малі, а за різновидом — друковані й писані.


Кирилиця — писемність, що відома за книжковими пам'ятками XI—XII ст. її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 ориґінальних слов'янських.


Накреслення літер (графіка) близьке грецькому, візантійському алфавітові. Кирилиця — складна творча переробка грецького алфавіту.


До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомих грекам.


Кирилиця — цілком ориґінальна система слов'янської писемності. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності.


На відміну від кирилиці, глаголиця має дуже складне накреслення літер у вигляді кружечків і петелек, з'єднаних між собою, що дуже утруднює оволодіння цією системою слов'янського письма. Азбука глаголиці складається з 39 літер. Більшість вчених гадає, що глаголицю винайшов Кирило для слов'ян Моравії та Паннонії, де разом зі своїм братом Мефодієм він запроваджував церковні відправи слов'янською мовою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.


На початку X ст. болгарський письменник Чорноризець Храбр у своєму творі "Про письмена" зробив першу спробу встановити етапи виникнення і розвитку слов'янської писемності: поки слов'яни були язичниками, вони не мали книг, а для лічби та ворожінь користувалися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками); коли ж вони стали християнами, то крім свого письма почали користуватися латинськими і грецькими літерами, і так писали ними довгі роки без упорядкування; потім Бог послав слов'янам Кирила, який винайшов для них азбуку 1
.


Довгий час вчені гадали, що це була кирилиця, але зараз більшість дослідників вважають, що Кирило винайшов глаголицю. Вперше цю думку висловив чеський вчений П. І. Шафарик 2
.


Стосовно походження кирилиці, то вона виникла поступово з протокириличної писемності, до якої у ході користування слов'я

нами додавалися все нові й нові слов'янські літери, необхідні для покращання передавання особливостей фонетики слов'янської мови. Ця гіпотеза була висунута в минулому столітті Вс. Міллером та І. І. Срезнєвським, а в наш час поглиблена й доповнена новими матеріалами болгарським вченим Є. Георгієвим. У тих місцях, де слов'яни проживали поруч з греками-візантійцями (Болгарія, Крим), вони згодом почали для свого письма вживати грецькі літери, як про це писав Чорноризець Храбр. Поступово до грецького алфавіту почали додавати слов'янські літери. Чорноризець Храбр у X ст. згадує у слов'янській азбуці вже 14 літер, а у книжкових пам'ятках XI ст. їх налічується 19. Саме це свідчить про еволюційний характер розвитку кирилиці, її формування, на думку Є. Георгієва, відбувалося на всіх слов'янських територіях, у тому числі й на східнослов'янських. Вірогідно, про це свідчить азбука, виявлена у Софійському соборі в Києві 3
, яка складається з 27 літер і в тому числі з чотирьох слов'янських "Б", "Ж", "Ш", "Щ", які насамперед необхідні для написання таких слів, як "Бог", "Боже", "Божий", "широта" тощо; оскільки у грецькому алфавіті не було відповідних літер "Б", "Ж", "Ш".


За правління болгарського царя Симеона (893—927 рр.) центром слов'янської писемності стало місто Преслав, де протокирилична писемність була остаточно впорядкована й стала тією кирилицею, яка нам відома в рукописних книжках XI ст.


Глаголиця була створена майже в то-жі самий час, що і кирилиця. І найбільше імовірно, що в основі вже було створене розподіл слов'янської мови на звуки. Можливими причинами створення глаголиці, чи вірніше двох
, а не однієї абетки було існування двох чи декількох докирилловских слов'янських абеток. Принаймні про існування докирилловских письмен говориться в VIII главі "Паннонского житія" Кирила. До створення кирилівської абетки слов'яни використовували для листа "риси і рези". Крім того Кирило, ще до створення абетки, знаходили слов'янські (росіяни) книги і людину, "глаголющего тою беседою", що і навчив його читати книги. Найбільше імовірно, що ці книги були написані на основі грецької абетки в застосуванні до слов'янської мови і можливо доповненої новими буквами необхідними для передачі слов'янської мови і відсутніми в грецькій абетці. Костянтин (Кирило) же переробив цей матеріал, створив абетку (кирилицю
) перевів ряд книг і активно сприяв освіті.


Іншою можливою причиною створення іншої абетки - глаголиці було переслідування немецко- католицькими ченцями слов'янських книг, тому що вони були написані абеткою схожої на грецьку тобто візантійський лист. Боротьба між західною і східною церквою часто принима жорстокі форми. Щоб захистити слов'янські книги і могла бути створена глаголиця - абетка сильно відрізняється від кирилівської і не схожа на грецьку. Букви глаголиці виглядають більш штучними і не дуже зручні для написання. Це створює враження, що ця абетка створювалася протягом короткого проміжку часу і не пройшла обробку часом. Кирилиця ж навпаки була створена цілком на основі грецького листа, що вже пройшло через століття і прийняло зручний для написання вид. Можна згадати також, що і грецький алфавіт у свою чергу був створений з фінікійського листа. Більша зручність кирилиці і дозволило їй згодом витиснути глаголицю.


Сучасний звуковий склад мови можна виразити глаголическим алфавітів у такий спосіб:


































-ЙО



















































































Буква ять у кирилиці згодом стала позначати звук Е, а в глаголиці через відсутність йотованого а (Я) згодом стала позначати звук "Я" як найбільш близький по звучанню. Букви позначали в основному звуки "И" "Й" але оскільки зустрічається набагато частіше, те вона і стала "И". Юс великий йотовані в глаголиці по звучанню ближче усіх до букви "Е".


Характерно, що частина букв глаголиці схожі на перевернені чи видозмінені букви кирилиці (Е,Р,Ш,Щ), що говорить скоріше про створення глаголиці з кирилици але не навпаки. Оскільки для основи кирилиці була узята все-жі грецька абетка. Про що говорить і велика схожість кирилиці з грецьким статутним шрифтом і послідовність числових значень букв співпадаюча з грецької.


Способи написання деяких складних букв:









-Ё, -И, -У.





































































































Форма літер Звук

Назва


літер


Варианты написания
А аз
Б букі
В веді
Г глаголь
Д добро
Е,Э є
Ж живете
З-ДЗ-З зело
ДЗ-З земля
І і
І іже
Г дервь
К како
Л люди
М мислете
Н наш
О он
П покій
Р рцы
С слово






























































































Форма літер Звук

Назва


літер


Варіанти


написания


Т твердо
У ук
Ф ферт
Х ха
О омега
Ш ша
Ц ци
Ч черв
Щ шта
Ое кратк. глух. ер
И еры
Еи кратк. глух. ерь
Я,Е ять
Ю ю
Эн юс малий
Он юс великий
Ен юс малий йотирований
Ён юс большой йотированный
Ф фита
И ижица


Значно складніша справа з походженням східнослов'янської писемності. Тривалий час її виникнення пов'язувалося з церковною реформою князя Володимира в 988 р. Але писемність на Русі з'явилася значно раніше, чому є переконливі докази, її поява була пов'язана з культурним розвитком східних слов'ян та утворенням в середині IX ст. могутньої держави Київська Русь зі столицею — Києвом, під владою якого об'єдналися навколишні племена: поляни, древляни, сіверяни та ін.


Звичайно, багато незручностей для дослідників старої української мови створило саме запровадження церковнослов'янської мови як літературної. Це не була природна мова, якою розмовляв народ. Проте становище не таке вже безнадійне, як це здається на перший погляд. Орфографія, а часом і лексика стародавніх книжок може ще подарувати сумлінним дослідникам стільки цікавих відхилень від норм церковнослов’янської мови! І саме такі помилки літописців, витягнутими на поверхню з українського мовного моря, з того середовища, в якому жив, до якого належав автор цих помилок.


Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв’язку з історією народу, який є носієм цієї мови, її творцем. Отже, і періодизація української літературної мови тісно пов’язана з Істрією українського народу.


Українська мова становить величезну культурну цінність, що створювалася протягом ряду століть багатьма поколіннями українського народу в особі кращих його представників – передових письменників, вчених і культурних діячів.


Українська мова – національне надбання українського суспільства, вона повинна охоронятися та підтримуватися державою. Мовна політика як одна із складових частин державної має бути спрямована на забезпечення оптимального функціонування української мови в усіх сферах життя українського суспільства, їх подальшого розвитку та взаємодії. Українська мова, виконуючи інтеграційну функцію, є важливим чинником зміцнення державності, забезпечення культурного та економічного розвитку нашої країни.


Список літератури:


1. Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. – Киев, 1990. – 397 с.


2. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. – Київ, 1980. – 318 с.


3. Плющ П.П. Історія української літературної мови. – Київ, 1971. – 423 с.


4. Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1. – Київ, 1993. – 640 с.


5. Русанивский В.М. Походження і розвиток східнослов’янських мов. - Київ, 1980. – 61 с.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Словянські азбуки кирилиця і глаголиця. Історія їх розвитку

Слов:3071
Символов:25566
Размер:49.93 Кб.